§ 1. Поняття режиму законності й дисципліни в державному управлінні

Законність і дисципліна — основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки за суво­рого дотримання дисципліни всіма фізичними та юридични­ми особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється межа­ми закону.

В юридичній науці під законністю розуміють «неухильне виконання законів і відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та гро­мадськими організаціями»1. Це означає, що законність обов'яз­кова для всіх інституцій держави й суспільства (органів зако­нодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недер­жавних утворень, громадян). Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав грома­дян, громадських утворень на самовираження та вільний роз­виток.

Ззовні законність виражено в законодавстві, під яким прий­нято розуміти систему правових актів, у яких норми права зна­ходять своє зовнішнє відображення.

Будучи умовою вільного розвитку всіх і кожного, законність не повинна ототожнюватися з вседозволеністю. Саме за­конність, відображена в правових актах, є тією гранню, яка об­межує свободу кожного заради свободи всіх.

1 Юридический энциклопедический словарь. — М., 1984. — С. 101.

238

ГЛАВА 18

ЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

239

Законність — багатогранне поняття, яке визначається по-різному, її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов'язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів.

Якщо розглядати принцип законності щодо його практично­го застосування, то законність означає, що всяке рішення дер­жавних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не по­винно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його прий­має, з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти ство­ренню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.

Законність можна розглядати і як метод державного управ-тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб'єктів.

Законність — це також режим системи відносин громадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцево­го самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуван­ню й розвитку громадянського суспільства, ефективній діяль­ності державного механізму.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава має створити основу для цього. Основою (або гарантіями) закон­ності в державному управлінні слід визнати наявність: 1) пев­них економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3) механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрун­тованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й до­ступна для розуміння всіма суб'єктами державного управлін­ня; 5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.

Важливою умовою законності й дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру гро­мадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти та культури суспільства. Між собою законність і дисципліна співвідносяться як загальне й особли­ве. Законність також можна розглядати як статику (сукупність норм, законодавчих актів), дисципліну — як динаміку закон­ності (певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів).

Таким чином, законність і дисципліна — це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного

управління, які знаходять своє відображення в чинному законо­

давстві й за допомогою     держава регулює взаємовідносини

в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки

об'єктів управління.