§ 4. Адміністративна юстиція: поняття й види

Виникнення та розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язано з втіленням у життя теорії розподілу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади під час розгляду правових спорів між адміністрацією та громадяна­ми, а самі чиновники переставали бути суддями в своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Шве­ція та ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє за­конодавче закріплення. Зарубіжний досвід функціонування цього важливого правового інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення адміністративно-юрисдик­ційної діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяль­ності спеціальними (спеціалізованими) адміністративними судами.

Головна ознака адміністративної юстиції виявляється в її організаційному уособленні від органів і структур, що викону­ють виконавчі функції. Адміністративна юстиція — це право­суддя, судова гілка влади. Разом з тим, це окрема адміністра­тивна гілка правосуддя. Процес у адміністративних судах, не-

218

ГЛАВА 16

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ         219

зважаючи на деякі особливості, будується на зразок загально­го судового процесу.

Для України інститут адміністративної юстиції — явище не нове. Законодавство короткочасного періоду існування само­стійної Української держави (1917—1920 pp.) не обходило своєю увагою питання діяльності органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки 1918 р. встановила, що судову владу в межах цивільного, криміналь­ного й адміністративного законодавства здійснюють виключ­но судові органи. При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність адміністративних органів обмежувалася законом.

Проектом Основного Державного Закону У HP в період існування Директорії (1920 р.) передбачалося введення в су­дову систему України Вищого Адміністративного Суду. Цей суд повинен був розглядати та вирішувати, додержуючись су­дового порядку, питання про законність розпоряджень адмі­ністративних органів і органів самоврядування.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуд­дя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгля­ду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх роз­гляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насам­перед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності.

Таким чином, адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органа­ми виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди — засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Потребу кардинального реформування системи адміністра-тивно-юрисдикційних органів обумовлено низкою чинників.

Насамперед це недостатньо високий якісний рівень роз­гляду справ про адміністративні правопорушення колегіаль­ними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про ви­сокий професіоналізм їх членів, що працюють у цих органах на громадських засадах.

Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції (наприклад, різні державні інспекції), оскільки часто йдеться про невиконання певних приписів цих же органів, а їх посадові особи в багатьох випадках не мають юридичної освіти, що говорить про невисо­кий рівень правової підготовки працівників адміністративно-юрисдикційних органів.

Згідно з Концепцією судово-правової реформи в Україні, за­твердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., в Ук­раїні вводиться адміністративне судочинство. Це положення отримало своє реальне втілення в Законі України «Про судо­устрій України» від 7 лютого 2002 року. Відповідно до названо­го закону судову владу реалізують шляхом здійснення право­суддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Місце­вими адміністративними судами є окружні суди, які утворюють у округах згідно з указом Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голо­ви місцевого суду. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, які розглядають військові суди.

Апеляційними адміністративними судами є суди, які утворю­ють у апеляційних округах відповідно до указу Президента Ук­раїни. В їх складі можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Вищим судовим органом у системі адміністративних судів є Вищий адміністративний суд України.