§ 4. Адміністративна юстиція: поняття й види

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

Виникнення та розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язано з втіленням у життя теорії розподілу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади під час розгляду правових спорів між адміністрацією та громадяна­ми, а самі чиновники переставали бути суддями в своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Шве­ція та ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє за­конодавче закріплення. Зарубіжний досвід функціонування цього важливого правового інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення адміністративно-юрисдик­ційної діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяль­ності спеціальними (спеціалізованими) адміністративними судами.

Головна ознака адміністративної юстиції виявляється в її організаційному уособленні від органів і структур, що викону­ють виконавчі функції. Адміністративна юстиція — це право­суддя, судова гілка влади. Разом з тим, це окрема адміністра­тивна гілка правосуддя. Процес у адміністративних судах, не-

 

218

 

ГЛАВА 16

 

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ         219

 

 

 

зважаючи на деякі особливості, будується на зразок загально­го судового процесу.

Для України інститут адміністративної юстиції — явище не нове. Законодавство короткочасного періоду існування само­стійної Української держави (1917—1920 pp.) не обходило своєю увагою питання діяльності органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки 1918 р. встановила, що судову владу в межах цивільного, криміналь­ного й адміністративного законодавства здійснюють виключ­но судові органи. При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність адміністративних органів обмежувалася законом.

Проектом Основного Державного Закону У HP в період існування Директорії (1920 р.) передбачалося введення в су­дову систему України Вищого Адміністративного Суду. Цей суд повинен був розглядати та вирішувати, додержуючись су­дового порядку, питання про законність розпоряджень адмі­ністративних органів і органів самоврядування.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуд­дя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгля­ду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності. При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх роз­гляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насам­перед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності.

Таким чином, адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органа­ми виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди — засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

 

Потребу кардинального реформування системи адміністра-тивно-юрисдикційних органів обумовлено низкою чинників.

Насамперед це недостатньо високий якісний рівень роз­гляду справ про адміністративні правопорушення колегіаль­ними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про ви­сокий професіоналізм їх членів, що працюють у цих органах на громадських засадах.

Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції (наприклад, різні державні інспекції), оскільки часто йдеться про невиконання певних приписів цих же органів, а їх посадові особи в багатьох випадках не мають юридичної освіти, що говорить про невисо­кий рівень правової підготовки працівників адміністративно-юрисдикційних органів.

Згідно з Концепцією судово-правової реформи в Україні, за­твердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р., в Ук­раїні вводиться адміністративне судочинство. Це положення отримало своє реальне втілення в Законі України «Про судо­устрій України» від 7 лютого 2002 року. Відповідно до названо­го закону судову владу реалізують шляхом здійснення право­суддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Місце­вими адміністративними судами є окружні суди, які утворюють у округах згідно з указом Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голо­ви місцевого суду. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, які розглядають військові суди.

Апеляційними адміністративними судами є суди, які утворю­ють у апеляційних округах відповідно до указу Президента Ук­раїни. В їх складі можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

Вищим судовим органом у системі адміністративних судів є Вищий адміністративний суд України.