§ 5. Наука адміністративного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

Науку адміністративного права покликано аналізувати сус­пільні відносини в сфері державного управління й систему норм, що їх регулюють (адміністративно-правові норми), дос­ліджувати та узагальнювати закономірності правового регулю­вання організації і діяльності апарату державного управління. Вона також вивчає правовий статус суб'єктів і об'єктів вико­навчої влади, правові форми й методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни та законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов'я­зані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого й міжгалузевого управління.

Розвиток науки адміністративного права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави й права.

У перші роки радянської влади адміністративним правом займалися вчені-адміністративісти, наукові погляди та позиції яких формувалися в дореволюційний час, коли практика дер­жавного управління й нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.

Перший підручник з адміністративного права (автор — А. Єлістратов) було видано в 1922 p., але його зміст не розкри­ває діяльності державного апарату того часу.

Протягом 1922—1929 pp. В. Кобалевський і О. Євтихієв опублікували низку наукових робіт. У 1925—1929 pp. у Хар­кові вийшли їх підручники з радянського адміністративного права. Інформацію про розвиток науки адміністративного пра­ва подавали й у часописах, наприклад, «Адміністративний вісник», «Революція права» тощо.

На початку 30-х років наука адміністративного права (тоб­то дослідження адміністративно-правових проблем) переста­ла існувати, зовсім припинилося вивчення предмета «Адміні­стративне право» у вищих навчальних закладах. Це пояснюєть­ся тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.

 

40

 

ГЛАВА 2

 

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО...                41

 

 

 

Таким чином, наука адміністративного права пережила ідей­ну та кадрову кризи. Але слід ураховувати й об'єктивні чинни­ки: до 1936 р. управління у нас не було чітко відмежоване від інших форм державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми в період між з'їздами рад мали владу й управляли, а раднаркоми належали до числа законодавчих органів. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об'єкт вивчення, відокремити управ­лінський апарат від інших ланок державного апарату.

Розвиток науки адміністративного права активізувався після прийняття в 1936 р. Конституції СРСР. У ній чітко ви­значалися органи державного управління, форми їх діяльності, в деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпоряд­чої діяльності, встановлювався підзаконний характер усіх актів управління, закріплювалися організація й повноваження місце­вих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.

У 1938 р. відбулася І Всесоюзна нарада з питань науки ра­дянської держави й права, яка прийняла рішення відновити науку адміністративного права та поставила завдання розро­бити питання про обсяг повноважень органів державного уп­равління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом тощо. Активізувалася й підготовка вчених-адміністративістів.

У 1940 р. було видано підручник із адміністративного пра­ва, підготовлений І. Анановим, Л. Генкіним, Б. Ландау, К. Солн-цевим та ін. У ньому автори досить широко визначили пред­мет науки адміністративного права — через розкриття понят­тя виконавчо-розпорядчої діяльності сформулювали основні принципи радянського державного управління, визначили сис­тему науки, розкрили систему адміністративного права — за­гальної та особливої частин, головні інститути.

У роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адмініст­ративного права й адміністративного законодавства розробля­лися проблеми, обумовлені умовами воєнного часу.

У післявоєнний період значний внесок у розвиток науки адміністративного права зробили вчені О. Луньов, М. Сту-денікін, Ю. Козлов, В. Манохін, О. Альохін, В. Власов, ІД. Ям-польська, О. Якуба, Р. Павловський, Г. Петров, Д. Бахрах та ін.

 

У їх працях було висвітлено питання про сутність державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб'єктів, державну службу, вдосконалення діяльності ви­конавчо-розпорядчих органів, зміцнення законності й держав­ної дисципліни. Головними для вчених-адміністративістів були проблеми вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідаль­ності кожного органу й посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій тощо.

Після війни увагу вчених було зосереджено на проблемах підготовки єдиного законодавчого акта з адміністративного пра­ва. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — проведення кодифікації правових приписів, що регулюють відносини окремих інститутів адміністративно­го права. Було прийнято Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, КпАП, Основи законодавства України про культуру та інші акти.

В Україні адміністративне право викладали як до, так і після 1917 р. У навчальному плані 1921—1922 рр. Харківського інсти­туту народного господарства на юридичному факультеті його читали за спеціальністю «Адміністративісти» як одну з голов­них дисциплін.

У розвиток адміністративного права в Україні суттєвий вне­сок зробили І. Пахомов, А. Клюшниченко, О. Бандурка, В. Опришко, І. Голосніченко, Л. Коваль, В. Авер'янов, О. Анд­рійко, В. Цветков, А. Селіванов, С Ківалов, Є. Кубко, Є. Додін, В. Колпаков, А. Комзюк та ін., а також професори Харківсько­го юридичного інституту О. Якуба, Р. Павловський, М. Тищен­ко, В. Гаращук, які брали участь у підготовці законодавства стосовно забезпечення та реалізації прав громадян, про адмі­ністративні правопорушення, наукових розробках проблем дер­жавного управління, діяльності місцевих органів державного управління, контролю в сфері державного управління, адмі­ністративної відповідальності, адміністративного процесу. В 1975 р. О. Якуба видала підручник «Радянське адміністратив­не право (Загальна частина)». У 1986 р. за редакцією Р. Павлов-ського вийшов підручник «Радянське адміністративне право». За участю викладачів кафедри адміністративного права Націо­нальної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в 2000 р. видано підручник «Адміністративне право України».