§ 2. Види методів державного управління

Сукупність методів державного управління розподіляється на види (групи) за різними критеріями. Така класифікація охоплює розмежу­вання методів економічних, адміністративних (або організаційно-розпорядчих, що розглядаються часто як синонім адміністративних), правових, соціальних (соціально-психологічних), політико-вихов-них. Розрізняють також методи одноосібні (єдиноначальні) і коле­гіальні.

Найбільш поширене розмежування таких універсальних видів ме­тодів, як методи переконання і примусу, а також методи прямого та не­прямого (опосередкованого) впливу. При цьому дві останні групи ме­тодів збігаються в цілому з широковідомими визначеннями адмі­ністративних і економічних методів управління.

Універсальність цих видів пояснюється тим, що в основу їх вио­кремлення покладено найбільш вагомий критерій — характер впливу надії, поведінку керованих об'єктів. Водночас різниця між наведени­ми парами видів методів полягає в тому, що:

О перші два види розрізняються залежно від ступеня викорис­тання в управлінському впливі юридичної обов'язковості повнова­жень керуючого суб'єкта;

О інші два види розмежовуються залежно від ступеня врахування в управлінському впливі інтересів і правових можливостей керо­ваних об'єктів.

Позаяк державне управління так чи інакше спирається на владу, то воно в необхідних випадках не може бути реалізоване без застосуван­ня примусу. Тому переконання і примус посідають центральне місце се­ред видів методів управління.

Переконання охоплює основну групу методів діяльності держави, яка має проводити систематичну роботу з формування суспільної свідомості, переконання населення в обгрунтованості й необхідності встановлених державою правил і здійснюваних нею заходів. Роз'яс­нення завдань держави, проектів законів, намічених заходів тощо не­обхідне тому, що вони виражають інтереси більшості громадян. Пере­конання виступає як засіб і профілактики правопорушень, і зміцнен­ня державної дисципліни. Серед методів переконання — роз'яснення, навчання, обгрунтування, заохочення, пропаганда кращих прикладів

299

РОЗДІЛ VI. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ „

управління і багато чого іншого, що дістає відображення у категоріях і методах соціальної психології і педагогіки.

Опора на методи переконання у здійсненні державного уп­равління не виключає того, що переконання має поєднуватися з ме­тодами примусу, коли в цьому виникає необхідність. Вжиття до осіб, що вчиняють (або намагаються вчинити) протиправні дії, примусо­вих заходів є не тільки правом, а й обов'язком відповідних органів та посадових осіб.

При цьому в сфері адміністративно-правового регулювання мето­ди примусу реалізуються переважно через інститути дисциплінарної відповідальності державних службовців та адміністративного примусу щодо фізичних і юридичних осіб. Дані інститути окремо розглядають­ся у наступних главах підручника.

Щодо адміністративних та економічних методів, то їх виділяють зазвичай при розгляді державного управління у сфері економіки.

Адміністративні методи управління виражають прямий вплив на ке­рований об'єкт і передбачають, як правило, однозначне вирішення відповідної господарської ситуації, що має обов'язкову силу для ви­конавця.

«Адміністративність» методу означає, що приписи держави мають не рекомендаційний, а обов'язковий (імперативний) характер. З допо­могою адміністративних методів використовується система цент­ралізованих показників, які плануються і в яких дістають вираження загальнонародні інтереси: державні завдання по основній номенкла­турі продукції, її кількості, якості, капітальним вкладенням, впровад­женню нової техніки, постачанню, збуту та ін.

Проте важливо не допускати абсолютизації ролі адміністративних методів управління. Як відомо, у радянську добу переоцінка можливо­стей адміністративних методів стала основною причиною волюнта­ризму в управлінні економікою, багатьох економічно необгрунтова­них заходів. Було порушено пропорції між різними галузями еко­номіки, знизилися результати господарювання. Надмірна регламен­тація роботи підприємств, обмеження їх самостійності у визначенні планових завдань і шляхів їх виконання стримували ініціативу керівників і колективів підприємств у підвищенні ефективності ви­робництва.

Проте подібні негативні моменти не є неминучим наслідком за­стосування адміністративних методів, вони спричинені неправиль­ним їх використанням. Ці методи об'єктивно необхідні для управ-

300

Глава 17. Методи державного управління

ління економікою, але в розумних межах: вони виправдовують себе лише тоді, коли є науково обґрунтованими, базуються на достовірних уявленнях про стан керованих об'єктів.

Інакше кажучи, науково обґрунтоване застосування в управлінні адміністративних методів не має нічого спільного з так званою «ад­міністративно-командною системою», яка означає волюнтаризм і суб'єктивізм у прийняті управлінських рішень, відсутність науковості в організації, методах і стилі управління.

Адміністративні методи досить різноманітні. Це встановлення обов'язковості вчинення певних дій; заборона певних дій; видача різноманітних дозволів; здійснення реєстраційних дій; проведен­ня контролю і нагляду; застосування економічних санкцій; одно­стороннє вирішення спорів між учасниками управлінських відно­син; встановлення стандартів; визначення державних замовлень тощо.

Адміністративні методи в певних випадках дають змогу швидко досягти результатів. Іноді без них неможливо обійтися, наприклад в армії, на транспорті. Без адміністративних методів практично немож­ливо забезпечити в економічній сфері подолання монополізму, захист прав і законних інтересів учасників економічної діяльності, відповідальність суб'єктів ринку за порушення законодавства, реаль­ний контроль за законністю підприємництва. Але віра у всемогутність наказу, директиви, ігнорування інтересів підлеглих — основна причи­на перетворення системи адміністративних методів на адміністратив­но-командну систему управління.

Водночас в управлінні народним господарством велике значення мають економічні методи управління, для яких характерні такі особли­вості:

а)         управлінський вплив на керовані об'єкти здійснюється з ураху­

ванням їх матеріальних інтересів, через створення ситуацій, що

зацікавлюють у необхідній поведінці виконавців;

б)         акти суб'єктів управління уповноважують на визначені дії;

в)         у керованих об'єктів існує можливість вибору одного з декількох

або багатьох варіантів поведінки;

г)          правовими нормами закріплений належний механізм стимулю­

вання (одержання прибутку, пільг і т. ін.);

д)         розвинений механізм вирішення спорів, що забезпечує захист

законних інтересів громадян і юридичних осіб, раціональні процеду­

ри розв'язання суперечок.

ЗОЇ

РОЗДІЛ VI. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ.

Відтак економічні методи передбачають порівняно з адміністратив­ними значно вищий рівень саморегуляції діяльності господарюючих суб'єктів.

Загалом же адміністративні та економічні методи управління є ви­раженням свідомого використання державою об'єктивних еко­номічних законів і мають єдині економічні цілі. У цьому значенні економічні методи, як і адміністративні, є методами централізовано­го управління економікою.

Співвідношення адміністративних і економічних методів характери­зується тим, що:

О    ці методи використовуються з єдиною кінцевою метою — ре­алізації управлінського впливу суб'єкта управління на по­ведінку керованого об'єкта; О    ці методи практично використовуються одними й тими ж, а не

різними суб'єктами управління;

О вони застосовуються щодо одних і тих же керованих об'єктів; практично немає таких об'єктів, щодо яких застосовувався б якийсь один метод впливу.

О для реалізації і тих, й інших методів потрібна, як правило, пра­вова форма.

Проте при розмежуванні адміністративних і економічних методів нерідко виходять з того, що перші регламентовані правом, а другі ба­зуються безпосередньо на об'єктивних економічних закономірностях суспільного розвитку. Подібна аргументація помилкова — обидва ці види методів управління потребують правової регламентації, без чого неможливо взагалі здійснювати державне управління.