§ 3. Адміністративно-правовий статус

службовців державних органів і органів місцевого самоврядування

У Законі України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. (ст. 1) державні службовці визначаються як особи, що займають посади в держених органах та їх апараті і мають відповідні службові повнова­ження. Структура будь-якого органу складається із взаємозв'язаних посад, що визначають службове місце і становище учасників уп­равлінських відносин. Посада є первиною клітинкою, вихідною ор-ганізаційно-структурною одиницею державного органу.

Організаційно-правова форма органу держави залежить від фор­мально визначеного змісту його діяльності, і таке формальне визна-

245

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

чення можливе тільки через закріплення за конкретними посадами в органі певних прав і обов'язків, тобто їх правового статусу. Саме тому діє правило: не посада підбирається під конкретну особу, а людина за своїми діловими, професійними, адміністративними і моральними якостями — під відповідну посаду. Хоча ефективність реалізації закріплених за даною посадою повноважень прямо залежить від яко­стей того, хто обіймає цю посаду.

Отже, повноваження державних службовців визначаються цілями і завданнями управлінської діяльності, залежать від призначення орга­ну, його місця у системі управління, а в кінцевому підсумку — від адміністративно-правового статусу посади, яку обіймає службовець.

Відтак адміністративно-правовий статус службовців державних ор­ганів безпосередньо відображає закріплений як у законодавчих актах, так і в інших правових документах — положеннях, статутах, рішеннях тощо — статус відповідних посад в органах виконавчої влади та апа­раті інших державних органів.

Прийнято виділяти статус:

а)         допоміжного (технічного) персоналу;

б)         спеціалістів;

в)         посадових осіб;

г)          представників адміністративної влади.

Діяльність допоміжного персоналу пов'язана з виконанням ма­теріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридич­них наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридичне значущих дій. До складу допоміжного персоналу входять: секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін. Як правило, вони не визнаються державними службовцями.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюють професійну діяльність, їх посади не пов'язані з керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юри­дичні наслідки (наприклад, викладач Української Академії державно­го управління при Президентові України приймає іспити і виставляє оцінку).

До посадових осіб належать ті службовці, на яких покладено здійс­нення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій, їх дії, пов'язані з виконанням цих функцій, завжди спричи­няють юридичні наслідки, оскільки створюють юридичні акти, які

246

Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого.

здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані (працівники міліції, державних інспекцій, державної контрольно-ревізійної служ­би та ін.). Вони наділені правом застосовувати адміністративний при­мус, а деякі з них — і адміністративні стягнення за вчинені адміністративні правопорушення. При виконанні службових повно­важень вони майже завжди є посадовими особами.

Адміністративно-правовий статус службовців органів місцевого само­врядування визначений у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Органи місцевого самоврядування не входять до кола державних органів. Про це свідчить і порядок їх створення, і відсутність підлег­лості один одному, і встановлений порядок матеріально-фінансового забезпечення, проходження служби в цих організаціях тощо.

Водночас якщо проаналізувати їх адміністративно-правовий ста­тус, завдання, функції, взаємовідносини з державними органами, то можна говорити про особливий статус цих утворень громадян, який значною мірою наближається до статусу державних органів, пере­дусім місцевих державних адміністрацій, У зв'язку з цим слід навести ознаки, що свідчать про зазначену близькість.

О Обласні та районні ради як органи місцевого самоврядування представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, се­лищ і міст, затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку відповідних областей, районів та кон­тролюють їх виконання. Виконання ж державних і регіональ­них програм згідно зі ст. 119 Конституції України забезпечу­ють місцеві державні адміністрації.

О Аналіз закріплених у чинних законах завдань і функцій ор­ганів місцевого самоврядування і місцевих державних адмі­ністрацій дає змогу зробити висновок, що по шістнадцяти по­зиціях вони збігаються повністю, а по дванадцяти — частково. О Органам місцевого самоврядування можуть надаватися зако­ном окремі повноваження органів виконавчої влади, здійснення яких фінансується державою у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передання ор-

247

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

ганам місцевого самоврядування відповідних об'єктів держав­ної власності.

О Органи місцевого самоврядування наділені правом делегуван­ня місцевим державним адміністраціям окремих своїх повно­важень, і навпаки.

О Держава фінансове підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходної частини бюджетів місцевого са­моврядування. Якщо витрати органів місцевого самовряду­вання виникли внаслідок рішень органів державної влади, то вони компенсуються державою.

О 3 питань здійснення органами місцевого самоврядування по­вноважень органів виконавчої влади вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

О До прийняття Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на службовців органів місцевого самовряду­вання поширювались положення Закону України «Про держав­ну службу».

Служба в органах місцевого самоврядування не є державною, але вона не може прирівнюватися і до служби в недержавній сфері, а саме — в об'єднаннях громадян — з огляду на те, що у держави зовсім інші стосунки з місцевим самоврядуванням, ніж з об'єднаннями грома­дян. Достатньо констатувати факт, що на рівні Закону України врегу­льовано правовий статус службовців органів місцевого самоврядуван­ня, чого не зроблено щодо жодного з громадських об'єднань, що діють відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян».

Отже, служба в органах місцевого самоврядування має розглядатися як самостійний вид публічної служби. Вона не повинна ототожнюва­тись як з державною (незважаючи на те, що категорії і ранги служ­бовців органів місцевого самоврядування встановлені за зразком для державних службовців), так і зі службою в недержавній сфері — об'єднаннях громадян.