§ 1. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів

Суб'єктами адміністративного права є, крім органів виконавчої влади, інші державні органи. Вони вступають у адміністративно-пра­вові відносини з приводу виконання покладених на них обов'язків і реалізації належних їм прав у сфері державного управління.

За загальним правилом серед державних органів, які не належать до виконавчої гілки влади, переважна більшість бере участь в адміністративно-правових відносинах не безпосередньо, а через свій

235

 

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІШСТРАТИВНОГО ПРАВА

апарат. Це стосується насамперед органів законодавчої і судової вла­ди, а також органів прокуратури.

Водночас існує низка специфічних державних органів, які тією чи іншою мірою здійснюють права й обов'язки у сфері адміністративно-правового регулювання не тільки через свій апарат, а й безпосередньо, тобто як власне органи. Це викликано наступними їх спільними ри­сами:

а)         вони наділені правом приймати рішення, які обов'язкові для ви­

конання певними органами виконавчої влади, місцевого самовряду­

вання, посадовими особами, суб'єктами підприємницької діяльності,

громадянами;

б)         вони є носіями певних обов'язків у сфері державного уп­

равління.

До таких органів належать Національний банк України, Націо­нальна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Рада національної безпеки і оборони України, Центральна виборча ко­місія, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, деякі інші органи.

Відтак адміністративно-правовий статус інших (крім органів вико­навчої влади) державних органів треба характеризувати, маючи на увазі дві групи суб'єктів адміністративного права, які представлені:

О    по-перше, апаратом певних державних органів;

О по-друге, безпосередньо самими державними органами, не розме­жовуючи адміністративну правосуб'єктність власне органу та його апарату.

 

Адміністративно-правовий статус апарату державних органів

Щодо першої групи державних органів як досить типовий приклад візьмемо Апарат Верховної Ради України та близькі до нього за характером діяльності утворення у складі парламенту — комітети Верховної Ради.

Апарат Верховної Ради України (далі — Апарат) є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інфор­маційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради, народних депутатів України.

До складу Апарату входять головні управління, управління, відділи, секретаріати Голови Верховної Ради та його заступників, сек-

236

 

Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого.

ретаріати комітетів Верховної Ради, секретаріати зареєстрованих де­путатських фракцій і груп, інші структурні підрозділи.

До функцій Апарату, виконання яких пов'язане з участю в адміністративно-правових відносинах, належать:

О аналіз практики застосування чинного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парла­ментського контролю Верховною Радою та її органами;

О сприяння налагодженню взаємодії з питань законотворчої ро­боти комітетів Верховної Ради, депутатських фракцій і груп з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими і громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування;

О забезпечення разом з відповідними комітетами, депутатськи­ми фракціями і групами підготовки «Днів Уряду України» та парламентських слухань у Верховній Раді;

О здійснення взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у підготовці питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради, її комітетів і комісій;

О участь в організації контролю за реалізацією законів та інших актів Верховної Ради та її органів;

О організація контролю за додержанням термінів розгляду за­питів народних депутатів України та виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради, а також даних на її засідан­нях комітетам і комісіям Верховної Ради, Кабінету Міністрів, міністерствам і відомствам;

О здійснення фінансування діяльності Верховної Ради та структур­них підрозділів її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на здійснення повноважень Верховної Ради;

О здійснення оперативного управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради;

<> організація та здійснення роботи з кадрового обслуговування народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників Апарату, забезпечення виконання положень За­кону України «Про державну службу»;

О облік військовозобов'язаних і призовників, бронювання військовозобов'язаних, виконання передбачених чинним за­конодавством заходів з військово-мобілізаційної підготовки і цивільної оборони;

237

 

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

О організація роботи з охорони державної таємниці. Комітети Верховної Ради України обираються з числа народних де­путатів України на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень. Основи адміністративно-правового статусу комітетів Верховної Ради визначені Конституцією України (ст. 89), а організація і порядок діяльності щодо сфери виконавчої влади вста­новлені Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 р. і Регламентом Верховної Ради України1.

Так, усі органи виконавчої влади, підприємства, установи і ор­ганізації, їх посадові особи зобов'язані виконувати законні вимоги комітетів. Рекомендації комітетів органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та об'єднанням громадян, підприємствам, установам і організаціям підлягають обов'язковому розгляду. Про ре­зультати розгляду та вжиті заходи вони повинні повідомити відповідний комітет у встановлений строк.

До функцій комітетів, виконання яких пов'язане з участю в адмі­ністративно-правових відносинах, належать:

<> вивчення доцільності та ефективності дій уряду, інших органів виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів;

О участь у контролі за виконанням Державного бюджету в час­тині, що віднесена до компетенції комітетів; О укладання договорів на науково-інформаційний пошук, роз­робку, доопрацювання та експертизу законопроектів з науко­вими установами, навчальними закладами та спеціалістами і залучення до цієї роботи працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

О здійснення контролю за виконанням Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України центральними та місцевими органами виконавчої влади, а та­кож контроль за законністю, економністю та ефективністю витрат з Державного бюджету.

Комітети під час здійснення своїх функцій мають право в порядку контролю за додержанням Конституції і законів України, інших пра­вових актів, прийнятих Верховною Радою України, контролю за за­конністю, економністю та ефективністю витрат, що здійснюються з Державного бюджету, заслуховувати Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів, керівників державних комітетів,

238

 

Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого.

інших органів виконавчої влади, а також органів місцевого самовря­дування і об'єднань громадян, окремих громадян. Вони мають право доручати відповідним органам проведення оперативно-розшукових дій, передбачених ст. 2, 5, 6 та п. 1, 3, 4 ст. 8 Закону України «Про опе-ративно-розшукову діяльність»'.

 

Адміністративно-правовий статус окремих державних органів

У межах другої групи державних органів мають бути виокремлені ті з них, які, фор­мально не визначені як органи виконавчої влади, все ж таки за спрямованістю своїх функцій і повноважень вочевидь тяжіють саме до сфери державного управління. Це на­самперед Рахункова палата, Національний банк, Рада національної безпеки і оборони, Представництво Президента України в Авто­номній Республіці Крим.

Решта органів розглядуваної групи набагато менше пов'язана за ха­рактером своєї діяльності із здійсненням виконавчої влади, а ще меншою мірою може бути віднесена до сфери державного управління.

1. Серед найближчих до гілки виконавчої влади органів як досить прикметний приклад наведемо ознаки адміністративно-правового статусу Національного банку і Ради національної безпеки і оборони.

Національний банк України є особливим органом державного уп­равління. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України»2, іншими законами Ук­раїни. Він підзвітний Президенту України та Верховній Раді в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк видає нормативно-правові акти, які є обов'яз­ковими для органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

До важливих функцій Національного банку належить державне регулювання діяльності банків (здійснюється як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду); зберігання та уп­равління державними цінними паперами й іншими цінностями; уп-

 

 

 

1          Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 35. — Ст. 338.

2          Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

 

239

 

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

равління у сфері валютних операцій (видача та відкликання ліцензій, здійснення планових і позапланових перевірок, застосовування за­ходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (рези­дентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю).

Національний банк є суб'єктом розгляду справ про адміністра­тивні правопорушення. Він розглядає справи, пов'язані з порушен­ням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, здійсненням ризикових операцій, які загрожу­ють інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи.

Рада національної безпеки і оборони України (далі Рада) — орган при Президентові України. Як самостійне структурне утворення, вона пе­редбачена ст. 107 Конституції України. Відповідно до неї Рада є суб'єктом державно-управлінського впливу на органи виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Формами такого впливу з боку Ра­ди визначені координація діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони і контроль за їх діяльністю у зазна­ченій сфері.

Головою Ради є Президент України. За Конституцією України до її складу входять Прем'єр-міністр, Міністр оборони, Голова Служби безпеки, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ. Від­повідно до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборо­ни України» її членами можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

Компетенція Ради у мирний час і в умовах воєнного, надзвичайно­го стану та при виникненні кризових ситуацій різна.

У мирний час Рада розробляє та розглядає на своїх засіданнях пи­тання щодо визначення стратегічних національних інтересів Ук­раїни, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національ­ної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєн­ній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах; здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконав­чої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президен­тові України відповідні висновки та пропозиції; ініціює розробку нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати пе­ревірок їх виконання.

240

 

Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого _.

В умовах воєнного, надзвичайного стану та при виникненні кри­зових ситуацій компетенція Ради значно розширюється. Вона додат­ково координує і контролює переведення центральних і місцевих ор­ганів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу у відповідному режимі; координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час вве­дення воєнного чи надзвичайного стану; координує та контролює діяльність органів виконавчої влади щодо відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситу­ацій, що загрожують національній безпеці України.

2. Нарешті як до прикладу державних органів, котрі не мають підстав бути віднесені до сфери державного управління, звернемося до адміністративно-правового статусу Центральної виборчої комісії.

Центральна виборча комісія (далі Комісія) є постійно діючим, неза­лежним, колегіальним державним органом1, який забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депу­татів України, а також всеукраїнських референдумів. Члени Комісії, керівник та інші посадові особи секретаріату Комісії є державними службовцями.

Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення ви­борів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведен­ня місцевих референдумів та очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення зазначених виборів та все­українського референдуму.

Ознаками Центральної виборчої комісії як суб'єкта адміністратив­ного права є наявність у неї низки повноважень владно-розпорядчо­го характеру. Так, її рішення підлягають обов'язковому розгляду і ви­конанню організаціями і посадовими особами, яких вони стосують­ся, у строки, встановлені Комісією. На зазначені організації і посадо­вих осіб покладено обов'язок повідомити Комісію про результати розгляду її рішень і вжиті заходи. Невиконання, неналежне, не-

1 Закон України  «Про Центральну виборчу комісію»  № 733/97-ВР від 2000 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 5. — Ст. 17.

241

 

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

своєчасне виконання рішень Комісії, вимог її посадових осіб тягне за собою юридичну відповідальність, встановлену законами України.

Комісія має право заслуховувати повідомлення центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготовкою та проведенням виборів. Вона роз­глядає звернення, заяви і скарги щодо рішень, дій або бездіяльності окружних та дільничних виборчих комісій, приймає по них рішення.

Комісія формує кошторис, розподіляє кошти, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів і всеукраїнського референдуму, діяльності ок­ружних, дільничних виборчих комісій, комісій з всеукраїнського ре­ферендуму, контролює правильне та цільове використання зазначе­них коштів, залучає до проведення перевірок працівників Міністер­ства фінансів України та органів Державної податкової служби Ук­раїни. Вона встановлює порядок використання коштів на проведення виборів Президента України і розподіляє їх по виборчих комісіях та відповідних радах, сприяє забезпеченню виборчих комісій приміщен­нями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічного забезпечення виборів.