§ 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

При характеристиці адміністративно-правового статусу фізичних осіб слід врахувати, що його зміст формується також під впливом ви­мог Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яку скорочено прийнято називати Європейською конвенцією з прав людини.

Нагадаємо, що з метою поліпшення соціально-культурного та політичного життя Європи, створення єдиної європейської спільно­ти, що базується на демократії, свободі, визнанні прав людини та вер­ховенства закону, в 1949 р. була створена міжнародна організація — Рада Європи, яка в своїй діяльності спирається, крім іншого, на такий міжнародно-правовий документ, як Конвенція про захист прав і ос­новних свобод людини (далі — Європейська конвенція). Ця Кон­венція була прийнята в 1950 р. (а набула чинності в 1953 р.), і їй пере­дувала Загальна декларація прав людини, якій відведено чільне місце в преамбулі Європейської конвенції.

Як юридичне обов'язковий договір для сторін, Європейська кон­венція стала першим міжнародним правозахисним документом, який спрямований на захист широкого спектра громадянських та політич­них прав фізичних осіб, і запровадила систему контролю за імплемен­тацією прав на внутрішньодержавному рівні. Держави, що ратифіку­вали Конвенцію, погодилися на контроль з боку Європейського суду з прав людини у випадках, коли ініціатором процесу виступає окрема осо­ба, а не держава, і фізична особа має право на індивідуальну заяву до Європейського суду з прав людини1.

Верховна Рада України 17.07.1997 р. ратифікувала Європейську ко­нвенцію (яка була підписана 09.11.1995 р.), створивши нову правову ситуацію в системі захисту прав людини в Україні та відкривши новий етап у розвитку вітчизняної юриспруденції у питаннях правового захи­сту фізичних осіб. З метою розширення прав, які не були включені до Конвенції, додатково прийняті Протоколи 1, 4, 6, 7, 11, які доповню­ють Європейську конвенцію. Ці Протоколи визначають: № 1 — право на освіту, право на вільні вибори, право на вільне володіння своїм май­ном тощо; № 4 — свободу і особисту недоторканність та ін.; № 6 —

1 Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — К., 1999. — № 2. — С. 15-32.

203

 

РОЗДІЛ V. СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

право на життя та інше; № 7 — право на справедливий судовий роз­гляд, на повагу до приватного і сімейного життя, житла і таємниці ко­респонденції тощо.

Згідно з положеннями частини першої ст. 9 Конституції України Європейська конвенція має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України, її поло­ження є нормами прямої дії, і вони мають пріоритет щодо тих норм на­ціонального законодавства, котрі суперечать положенням Європейської конвенції. Слід також зазначити, що значна частина положень Кон­венції дістала відображення в другому розділі Конституції України, який присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадя­нина.

Необхідною умовою дійової реалізації вимог Європейської кон­венції є адаптація нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування до вимог за­конодавства Європейського Союзу (ЄС), перегляд навчальних програм правової освіти з метою адаптації їх до стандартів ЄС, вивчення та дослідження правових процесів у державах-учасницях та кандидатах у члени ЄС, вивчення правових засад функціонування установ та структур ЄС.

Законом України від 21.11.2002 р. схвалено Концепцію загальнодер­жавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Особливим пріоритетом загальнодержавної програми, як зазначе­но в розділі IV Концепції, е всебічний захист прав і свобод людини1. Права і свободи, які гарантуються Європейською конвенцією, забез­печуються насамперед органами влади держав-учасників Конвенції, а діяльність Європейського суду (як контрольного механізму) має ви­нятково субсидіарний характер.

З огляду на це головним завданням вітчизняного адміністративно­го судочинства має бути захист прав і свобод громадян України від по­рушень з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні функції відповідно до чинного законодавства.

1 Закон України «Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації зако­нодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 21.11.2002 р. // Урядовий кур'єр. — 2002. — 18 грудня.

204

 

Глава 12. Фізичні особи: адміністративно-правовий статус

З метою забезпечення застосування Конвенції, врахування її ви­мог — чи то шляхом її інкорпорування до законодавства України, чи то шляхом запровадження окремих правових актів — необхідно послідовно і всебічно аналізувати практику Європейського суду. Вона має досліджуватися не лише законодавцями, суддями і науковцями, а й службовцями органів виконавчої влади і органів місцевого самовря­дування, студентами юридичних закладів освіти.

205

 

загрузка...
загрузка...