§ 1. Категорія «адміністративно-правові відносини» у науці адміністративного права

Правовідносини належать до фундаментальних категорій науки адміністративного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, жи­ве. У них найбільш рельєфно відображаються специфіка методу адмі­ністративно-правового регулювання суспільних відносин. Місце і значення адміністративно-правових відносин в теорії адміністративно­го права зумовлено також тим, що будь-яке питання з цього приводу своїми коріннями сягає сутності предмета адміністративного права1.

Доля названої категорії складна. З одного боку, вона потрапила в залежність від колишніх ідеологічних уявлень про суспільні відноси­ни. Згідно з ними адміністративно-правові відносини мали розгляда­тися: а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на мате­ріальні й надбудовні, або первинні та вторинні; б) як частка суспільних відносин. З іншого боку, згадана категорія потрапила в за-

1 Бельский К. С. К вопросу о предмете административного права // Государство й право. — 1997. — № 11; Авер'янов В. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. — 1998. — № 8; Кубко Є. Про предмет адміністративного права // Право України. — 2000. — № 5.

175

РОЗДІЛ IV. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА.

лежкість від традиційних поглядів на адміністративне право як засіб безперечного впливу держави на суспільні процеси і застосування у відносинах «держава — громадянин» адміністративно-примусових за­ходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зробило поняття останніх абстрактно-схоластичним, безпідставно відокреми­ло від проголошених прав людини.

Розвиток наукових знань про адміністративно-правові відносини пройшов декілька етапів. На початку XX ст. їх поняття вважалося вихідним пунктом адміністративно-правової доктрини, головною ка­тегорією науки і включалося до розуміння змісту права.

Починаючи з 30-х років акценти у поглядах на поняття права у вітчизняній науці поступово зміщуються. Врешті-решт запанував по­зитивістський погляд на право як на систему діючих юридичних норм. Внаслідок цього значно зменшилася увага до проблеми адміністративних правовідносин.

Із середини 50-х років XX ст. починає розвиватися й отримує до­статню аргументацію так званий широкий підхід до сутності права. В результаті до поняття права і механізму адміністративно-правового регулювання почали включатися як норми, так і правовідносини1.

З 90-х років в українському правознавстві основне навантаження у проблемі правовідносин зміщується у практичну площину. Здійснюється пошук відповідей на питання щодо: впливу теоретич­них досліджень на характеристики суб'єктів правовідносин; спів­відношення оцінок соціальної цінності адміністративно-правових відносин, котрі даються, з одного боку, у наукових публікаціях, а з іншого — безпосередніми користувачами прав і обов'язків у сфері державного управління. Саме дослідження українських вчених дають змогу вивести дискусійні аспекти цієї проблеми з рівня суто теоретич­них міркувань у практичне русло державної діяльності2.

Конституція України закріпила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є захист і забезпечення

1          Еволюція поглядів відображає різні позиції щодо розуміння права. Відправним

пунктом розмежування точок зору є розрізнення чи ототожнення права і закону.

Залежно від цього виділяють юридичне (від }из — право) і легістське (від Іех —

закон) праворозуміння (Див.: Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1999).

2          Авер'янов   В.   Б.   Адміністративне   право   України:   доктринальні   аспекти

реформування // Право України. — 1998. — № 8; Селіванов В. М. Право і влада

суверенної України. Методологічні аспекти. — К., 2002.

176

Глава 10. Адміністративно-правові відносини

реалізації прав і свобод людини. Отже, зроблено перехід до нової іде­ології державної, в тому числі виконавчої, влади, і ця ідеологія — служіння держави інтересам людини.

У теорії адміністративного права майже не звертається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень ре­ального використання громадянами своїх прав і свобод, висвітлюва­ти рівень їх довіри до державної влади і органів державного уп­равління. Досить порівняти випадки виникнення чи невиникнення таких відносин з ініціативи громадян, коли за реальними обставина­ми вони б мусили виникнути. Якщо громадяни охоче йдуть на їх вста­новлення, то органи держави користуються довірою, а рівень право­вого життя у суспільстві відповідає демократичним стандартам. Якщо громадяни ухиляються від правових зв'язків з державними органами й останні, як правило, самі ініціюють їх виникнення, то у встановле­ному правовому порядку є серйозні вади.

У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, здійснення реформи державного управління, утвердження концепту­ально нової доктрини адміністративного права є перебудова за нови­ми принципами теоретичної моделі адміністративно-правових відно­син. Це повинні бути переважно публічно-сервісні відносини, тобто відносини, у межах яких і завдяки яким держава обслуговує правомірні потреби й інтереси приватних осіб.

Адміністративно-правові відносини не є якимось автономним юридичним явищем. Вони нерозривно зв'язані із суспільними відно­синами, нормами права, юридичними фактами та іншими соціально-правовими категоріями. Більше того, всі вони взаємозалежні.

Саме тому визначення поняття, змісту адміністративно-правових відносин, їх правової природи та основних рис пов'язане із з'ясуван­ням їх взаємозв'язків і співвідноситься з такими категоріями, як суспільні відносини, адміністративно-правова норма, юридичний факт, суб'єкт правовідносин.