§ 2. Застосування адміністративно-правових норм як особлива форма їх реалізації

У теорії права поширене розуміння застосування норм права як підза-конної діяльності компетентних державних органів, уповноважених на це недержавних суб'єктів, у тому числі громадських організацій або їх посадових осіб, котра полягає у встановленні піднормативних формаль­но обов'язкових правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними певних норм1. При цьо­му вважають, що застосування є конкретизацією правової норми2.

Деякі вчені підтримують виділення такого різновиду застосування норм права, як нормативне правозастосування, суть якого полягає у тому, що на базі нормативного акту вищої юридичної сили прий­мається конкретизуючий його нормативний акт3.

Інакше кажучи, застосування на відміну від використання і вико­нання є юридично-владною діяльністю, яка не може бути пов'язана з бажанням (чи з його відсутністю) уповноваженого суб'єкта, а має здійснюватися за появи певних умов, обставин4. Застосування відрізняється від інших форм реалізації адміністративно-правових норм насамперед тим, що воно є прерогативою спеціальних, уповно­важених на те органів і посадових осіб, а у передбачених чинним за­конодавством випадках віднесено до компетенції судів.

Це свідчить про те, що застосування адміністративно-правових норм може здійснюватися лише суб'єктами, які наділені повноважен­нями юридично-владного характеру. Громадяни та інші приватні (в то­му числі юридичні) особи таких повноважень не мають.

Виходячи з наведеного, застосування адміністративно-правових норм дістає вираження у практичному вирішенні конкретних питань шляхом прийняття уповноваженим суб'єктом (органом, ор­ганізацією, посадовою особою) обов'язкових до виконання індивідуаль­них юридично-владних рішень (актів) відповідно до вимог матеріаль­них та процесуальних норм. Ці акти видаються щодо конкретних

1          Лазарев В. Применение советского права. — Казань, 1972. — С. 105.

2          Рабінович П. М. Загальна теорія права та держави. — Львів, 1992. — С. 67-68;

СуриловА. В. Теория государства й права. — Киев-Одесса, 1989. — С. 368; Державне

управління: теорія І практика. — С. 261.

3          БахрахД. Н. Административное право России. — С. 34.

4          Державне управління: теорія і практика. — С. 261-262.

170

Глава 9. Реалізація адміністративно-правових норм

справ у сфері діяльності переважно органів виконавчої влади і ор­ганів місцевого самоврядування.

Основною метою застосування адміністративно-правової норми є втілення її приписів щодо суб'єктів конкретних адміністративно-правових відносин залежно від характеру відповідної життєвої ситуації, в яку потрап­ляють учасники таких відносин. Рішення уповноваженого органу щодо варіанту належної поведінки учасників правовідносин у зазначеній ситу­ації через встановлення їхніх прав чи обов'язків, є актом застосування.

Акт застосування (або правозастосовчий акт) — це оформлене відповідним чином юридично-владне рішення уповноваженого органу, посадової особи щодо встановлення (зміни, скасування) суб'єктивних прав і обов'язків персоніфікованих суб'єктів адміністративно-право­вих відносин для вирішення конкретних питань у сфері державного управління і місцевого самоврядування.

Правозастосовчі акти належать до індивідуальних правових актів уп­равління, котрі розглядатимуться у гл. 16 підручника. А тут зауважимо, що індивідуальний акт управління може бути виданий не лише у зв'яз­ку із застосуванням адміністративно-правової норми, а й у зв'язку з її реалізацією в будь-якій іншій формі — виконання або використання.

Вирішальна відмінність правозастосовчих актів полягає у тому, що саме «вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктів у кожній життєвій ситуації»1.

Серед актів застосування виділяють акти застосування диспозиції правової норми та акти застосування санкції правової норми. Хоча такий поділ щодо застосування процесуальних норм неоднозначне сприймається окремими правознавцями. Незважаючи на дискусії щодо видів актів застосування, в їх загальній характеристиці незмінним є те, що кожний такий акт: О має індивідуальний характер;

О має юридичне обов'язковий характер — виконання акту га­рантується, а в разі необхідності забезпечується державним примусом;

О    видається в односторонньому порядку — органом застосуван­ня норм адміністративного права, і згода інших учасників правовідносин на це не потрібна.

Діяльність уповноважених суб'єктів щодо підготовки та видання правозастосовчих актів становить зміст так званої правозастосовчої

1 Державне управління: теорія І практика. — С. 262.

171

РОЗДІЛ IV. РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА.

діяльності у сфері адміністративно-правового регулювання (тобто адміністративного правозастосування).