КОРОТКИЙ ОГЛЯД ЗАКОНІВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНУ ПРОЦЕДУРУ ФРН, АВСТРІЇ, НІДЕРЛАНДІВ,ПОЛЬЩІ, ЕСТОНІЇ ТА СІЛА
ФРН Закон про адміністративну процедуру
Набув чинності 1 січня 1977 року, зі змінами та доповненнями
Предмет регулювання
Закон регулює адміністративну процедуру, тобто діючу назовні діяльність органів влади, спрямовану на перевірку передумов, підготовку і прийняття адміністративного акта або укладення публічно-правового договору.
При цьому адміністративним актом визнається кожне розпорядження, рішення або інший суверенний захід, який приймає орган влади для врегулювання окремого випадку у сфері публічного права і який має безпосередню, спрямовану назовні правову дію (§ 35 Закону).
Адміністративна процедура проводиться за службовим обов'язком органу або за заявою особи.
Особливі види процедури
Закон містить «формальну адміністративну процедуру» (§ 63—70 Закону), в якій свідки зобов'язані давати показання, а експерти — експертні висновки (§ 65), обов'язково проводиться слухання, встановлені додаткові вимоги до форми та порядку оприлюднення адміністративного акта. До речі, перед поданням адміністративно-правового позову, предметом якого є прийнятий в рамках формальної адміністративної процедури адміністративний акт, немає потреби в перевірці в рамках попереднього провадження (§ 70).
В Законі окремо виділена «процедура затвердження плану» (§ 72—78), яка також передбачає низку додаткових вимог щодо отримання зауважень, проведення слухань та ін. Ця процедура застосовується щодо великих проектів (наприклад, будівництв тощо). Правовим наслідком затвердження плану є затвердження допустимості проекту, що включає наступні необхідні заходи в інших спорудах з огляду на всі зачеплені інтереси; немає потреби в інших, крім затвердження плану, рішеннях органів влади, особливо публічно-правових дозволах, ліцензіях, санкціях, узгодженнях, згодах та інших затвердженнях плану. Затвердження плану з правової точки зору врегульовує всі публічно-правові відносини між носієм проекту і зачепленими планом особами (ч. (1) § 75).
Крім того, в Законі є ще спеціальна «дозвільна процедура» (§ 71а—71е), якщо адміністративна процедура має на меті надання дозволу, який слугує втіленню планів в рамках економічної діяльності заявника. Така процедура передбачає більші вимоги щодо оперативності, консультування тощо.
178
>>>179>>>
Слухання
Слухання передбачено у формальній у процедурі, а також процедурі затвердження плану.
Орган влади може винести рішення без проведення усного слухання, якщо: заява за згодою всіх учасників задовольняється повністю; жоден учасник протягом встановленого для цього строку не висунув заперечення проти передбачених заходів; орган повідомив учасників про свій намір винести рішення без усного слухання, і жоден учасник протягом встановленого для цього строку не висунув заперечення проти цього; всі учасники відмовились від слухання; необхідно негайно прийняти рішення у зв'язку з небезпекою затягування справи (ч. (2) § 67).
Чинність акта
Чинність адміністративного акта відносно особи, якій він призначений або інтереси якої зачіпає, починається з моменту, коли він проголошений цій особі (ч. (1) § 43).
Способи доведення акта до відома
Адміністративний акт проголошується особі, якій він призначений або права якої зачіпає. Якщо було призначено уповноваженого, то проголошення має бути здійснено відносно нього (ч. (1) § 41).
Письмовий адміністративний акт, який надіслано в межах країни поштою, через три дні після відправлення вважається проголошеним, за винятком випадків, коли він не дійшов або дійшов пізніше; за наявності сумнівів орган влади повинен довести отримання адміністративного акта і підтвердити час його отримання (ч. (2) § 41).
Адміністративний акт можна проголосити публічно, якщо це дозволено правовою нормою. Загальне розпорядження може бути публічно проголошене також і в тому випадку, якщо проголошення учасникам неможливе (ч. (3) § 41). Публічне проголошення письмового адміністративного акта відбувається через повідомлення його розпорядчої частини способом, прийнятим у даній місцевості. У такому повідомленні має бути зазначено, де можна ознайомитися з актом та його обгрунтуванням. Через два тижні після публічного проголошення адміністративний акт вважається проголошеним. У загальному розпорядженні може бути визначено інший термін, але не раніше дня, наступного після дня проголошення (ч. (4) § 41).
Можливе ще проголошення адміністративного акта через доставления (ч. (5) § 41).
Адміністративне оскарження
Для формальних засобів правового захисту проти адміністративних актів діють Положення про адміністративні суди і прийняті для його виконання правові норми, якщо законом не буде передбачено інше; в іншому застосовуються положення закону про адміністративну процедуру (§ 79).
12» 179
>>>180>>>
Процедурі адміністративного оскарження (яка у ФРН називається «попереднє провадження», оскільки, за загальним правилом, подання скарги в адміністративному порядку є обов'язковою передумовою для звернення до суду) присвячені § 68—80Ь Положення про адміністративні
судИ185.
Відкладальна дія скарги
Заперечення в порядку попереднього провадження, за загальним правилом, має відкладальну дію, але ці питання врегульовані іншим законодавчим актом (див. ч. 1 § 80 Положення про адміністративні суди).
Спеціальні апеляційні органи
Хоча закон не називає спеціальні завдання «комітетів», але відомо, що у ФРН є комітети, які займаються розглядом скарг. Відносно комітетів, комісій та інших колегіальних установ, які виступають в адміністративній процедурі, застосовуються § 89—93 закону про адміністративну процедуру, якщо правові норми не визначають іншого (§ 88 Закону).
185 Див.: Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України /Автори-упо-рядники І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіда. - К.: Факт, 2003. - С 278-283.
>>>181>>>
Австрія
Загальний закон про адміністративну процедуру 1991 року
Предмет регулювання
Розгляд та вирішення адміністративних справ: за зверненнями особи; в порядку виконання службових обов'язків; а також в порядку адміністративного оскарження.
Використовуваний в законі термін «Bescheid» є аналогічним за значенням німецькому «Verwaltungsakt» (адміністративний акт).
Особливі види процедури
Закон передбачає спеціальну процедуру для «великих проваджень». Зокрема, якщо в адміністративній справі або в об'єднаних адміністративних справах братимуть участь понад 100 осіб, то орган може повідомити про заяву або заяви через едикт (ч. (1) § 44а). Едикт повинен містити: предмет заяви та опис намірів; строк щонайменше у шість тижнів, впродовж якого до органу можуть бути подані заперечення, тощо. За загальним правилом, едикт друкується у двох поширюваних на всій території Федерації щоденних газетах та в «Офіційному бюлетені до Віденської газети». Якщо про заяву оголошується через едикт, то наслідком цього є те, що особи втрачають своє становище як сторін, якщо вони несвоєчасно подають до органу заперечення (ч. (1) § 44Ь). Заява, документи заяви та наявні висновки експертів, якщо не виключається можливість ознайомлення з ними, повинні впродовж строку, відведеного на подання заперечень, зберігатися в органі та в громаді для публічного ознайомлення.
Слухання
Усні слухання мають проводитися із залученням всіх відомих учасників, а також потрібних свідків та експертів і, якщо вони пов'язані з оглядом, по змозі безпосередньо на місці, в інших випадках — у місці знаходження органу або в місці, яке виявляється, згідно з обставинами, найдоцільнішим (ч. (1) § 40).
Виклик
Орган має право викликати осіб, які мають місце проживання (місцезнаходження) у сфері його діяльності й присутність яких є необхідною. В процедурі у незалежних адміністративних сенатах допускається викликати також осіб, які мають місцезнаходження (місце проживання) за межами сфери діяльності незалежного адміністративного сенату (ч. (1) § 19). Якщо на заваді не стоїть хвороба, немічність або інша обгрунтована перешкода, присутність за викликом має обов'язковий характер і для її виконання може бути застосовано затримання і примусове приведення. Застосування цих примусових заходів допускається, лише коли попередження щодо вжиття цих заходів містилося у виклику і виклик був доставлений особисто (ч. (3) § 19).
181
>>>182>>>
Способи доведення акта до відома
Якщо в адміністративних приписах не визначається інше, то рішення можуть видаватися як у письмовій, так і в усній формі (ч. (1) § 62). Орган повинен вирішувати якомога більше подань через роз'яснення і попередні інформативні розгляди, усно або телефоном (ч. (1) § 18).
Рішення повинні оформлюватись письмово, якщо це чітко закріплено адміністративними приписами або цього вимагає сторона. Письмово оформлені рішення можуть бути доставлені або передані телеграфом, телетайпом чи телефаксом. Шляхом автоматизованої передачі даних або в інший технічно можливий спосіб письмово оформлені рішення можуть передаватися лише тоді, коли подання здійснено стороною в такий самий спосіб і в орган не надходило конкретних заперечень щодо такого способу передачі (ч. (3) § 18).
Адміністративне оскарження
Порядок проходження інстанцій і право на подання апеляції та інших засобів правової допомоги (протесту) за винятком особливих випадків, врегульованих цим федеральним законом, регулюються адміністративними приписами (ч. (1) § 63). Апеляція не допускається, коли сторона після вручення або оголошення рішення виразно відмовилась від апеляції (ч. (4) §63).
Апеляція має подаватися стороною протягом двох тижнів в орган, який видав рішення у першій інстанції. Перебіг строку починається для кожної сторони з доставки до неї письмового оформлення рішення, а у разі усного оголошення — з його моменту. Апеляційний орган має негайно передати в орган першої інстанції подану до нього апеляцію (ч. (5) § 63).
Окреме оскарження проти розпоряджень, що стосуються тільки процедури, не допускається. Вони можуть оскаржуватися лише у зв'язку з рішенням, що розв'язує цю справу (ч. (2) § 63).
Відкладальна дія скарги
Вчасно подані апеляції мають дію відстрочення (ч. (1) § 64).
Орган може скасувати дію відстрочення, коли негайне виконання рішення є в інтересах сторони або суспільного блага через можливе виникнення небезпеки у разі зволікання. Винесення такого рішення по змозі має прийматися ще у рішенні про основну справу (ч. (2) § 64).
Спеціальні апеляційні органи
Незалежні адміністративні сенати в землях приймають рішення щодо заяв і апеляцій у справах, які їм призначені адміністративними приписами; щодо скарг осіб, які стверджують, що через виконання безпосередньої наказової і примусової влади адміністративним органом були порушені їхні права (ч. (1) § 67а).
Незалежні адміністративні сенати є адміністративними органами, але їх члени незалежні від вказівок будь-яких органів і займають свої посади на безстроковій основі.
182
>>>183>>>
Нідерланди
Акт із загального адміністративного права
набув чинності з 1 січня 1994 року,
з змінами та доповненнями
Предмет регулювання
Даний законодавчий акт регулює відносини щодо:
— видання індивідуальних адміністративних актів (розпоряджень), в тому числі за заявою особи;
— оскарження розпоряджень в адміністративному порядку шляхом подання «заперечення» та «адміністративної апеляції»;
— оскарження розпоряджень в судовому порядку.
Крім того, Актом із загального адміністративного права регулюються:
— питання субсидій (глава 4:2);
— відносини щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства (статті 5:11—5:20);
— порядок вжиття «примусових заходів», тобто фізичних заходів, які застосовуються адміністративним органом чи від його імені й спрямовані проти діяльності (бездіяльності), яка перешкоджає виконанню обов'язків, встановлених статутною нормою або згідно з нею (статті 5:21—5:31);
— деякі загальні питання здійснення повноважень адміністративними органами, зокрема відносини щодо надання влади видавати розпорядження від імені адміністративного органу («манадат», див. статті 10:11—10:12) та відносини щодо делегування повноважень (статті 10:13—10:20).
При цьому необхідно зважати, що робота над Актом з загального адміністративного права триває і його поступово доповнюють новими нормами й навіть цілими розділами.
Особливі види процедури
Крім згаданих вище окремих проваджень, Акт із загального адміністративного права передбачає і більш детальні процедури в межах підготовки розпоряджень. Зокрема, існує так звана «публічна підготовча процедура» (див.: підрозділ 3.4), яка передбачає обов'язок адміністративного органу робити повідомлення про заяву чи проект через газету, можливість ознайомлення з матеріалами справи (заявою, проектом розпорядження тощо) заінтересованих осіб та висловлення ними своєї точки зору, а також «розширена публічна підготовча процедура» (Підрозділ 3.5), яка передбачає додатково участь у вирішенні справи інших адміністративних органів.
Слухання
Процедура слухання (тобто заслуховування зацікавлених сторін у присутності одна одної) спеціально передбачена під час розгляду заперечень (статті 7:2—7:8) і під час розгляду адміністративних апеляцій (статті 7:16— 7:23).
183
>>>184>>>
Чинність акта
Розпорядження не набуває чинності раніше, ніж буде оприлюднене (стаття 3:40).
Способи доведення акта до відома
Розпорядження, що стосуються однієї або кількох зацікавлених сторін, оприлюднюються шляхом надсилання чи видачі таким особам, зокрема й заявникові (частина 1 статті 3:41). Розпорядження, які стосуються більш ніж однієї чи кількох зацікавлених сторін, оприлюднюються шляхом повідомлення розпорядження або його змісту в офіційному виданні органу влади, газеті чи оголошенні або у будь-який інший зручний спосіб (див. частину 1 статті 3:42).
Адміністративне оскарження
Акт із загального адміністративного права передбачає два механізми адміністративного оскарження:
— подання заперечення — вимоги проти розпорядження від того адміністративного органу, який видав розпорядження;
— подання адміністративної апеляції — вимоги проти розпорядження від іншого адміністративного органу, ніж той, що видавав розпорядження.
Відкладальна дія скарги
Заперечення або апеляція не призупиняють дії розпорядження, щодо якого їх подано, якщо іншого не передбачено статутною нормою або відповідно до неї (стаття 6:16).
Спеціальні апеляційні органи
Акт із загального адміністративного права передбачає можливість створення так званих «дорадчих комітетів» для розгляду заперечень (див. статтю 7:13). Дорадчий комітет має складатися з голови і принаймні двох членів, при цьому голова комітету не повинен входити до складу або бути службовцем чи особою, відповідальною перед адміністративним органом. Комітет провадить слухання. Комітет може наказати провести слухання голові або членові, який не входить до складу або не є службовцем адміністративного органу. Висновок комітету викладається у письмовій формі й містить звіт про слухання. Якщо рішення щодо заперечення відрізняється від висновку комітету, причини того, чому висновок не було взято до уваги, викладаються у рішенні, а висновок надсилається разом із рішенням.
Можливість створення дорадчого комітету передбачена і в процедурі розгляду адміністративних апеляцій (див., зокрема, частину 2 статті 7:19).
>>>185>>>
Польща кс адміністративного провадження
від 14 червня 1960 року, з змінами та доповненнями
Предмет регулювання
Кодекс адміністративного провадження регулює провадження (ст. 1):
1) в органах публічної адміністрації у належних до компетенції цих органів індивідуальних справах, що вирішуються адміністративними рішеннями;
2) в інших державних органах, а також в інших суб'єктах, якщо вони зобов'язані законом або за домовленістю вирішувати справи, зазначені у пункті 1;
3) у справах розв'язання спорів про компетенцію між органами одиниць територіального самоврядування та органами урядової адміністрації і між органами та суб'єктами, зазначеними у пункті 2;
4) у справах видачі довідок.
Кодекс адміністративного провадження, крім того, регулює провадження у справах скарг і пропозицій в державних органах, органах одиниць територіального самоврядування, а також в органах громадських організацій (ст. 2).
Слухання
Орган публічної адміністрації здійснює в ході провадження розгляд у кожному випадку, коли це гарантує прискорення або спрощення провадження чи досягнення виховної мети або коли цього вимагає припис права (§ 1 ст. 89). Орган повинен провадити розгляд, коли виникає потреба узгодження інтересів сторін, а також коли це потрібно для з'ясування справи за участі свідків або експертів чи шляхом огляду (§ 2 ст. 89).
Виклик
Орган публічної адміністрації може викликати осіб для участі у здійснюваних заходах і для надання пояснень або особистого визнання, якщо це необхідно для розв'язання справи або для виконання офіційних дій (§ 1 ст. 50).
Особиста явка викликаного є обов'язковою лише у межах гміни або міста, де він мешкає чи перебуває. Обов'язок особистої явки стосується також викликаного, який мешкає або перебуває в сусідній гміні або місті (§ 1 та § 2 ст. 51).
Якщо хто-небудь, будучи зобов'язаний до особистої явки (ст. 51), всупереч правомірному виклику на з'явився без обгрунтованої причини як свідок або експерт чи безпідставно відмовився від дачі свідчень, подачі думки, пред'явлення предмета огляду або участі в іншій офіційній дії, органом провадження може бути накладено штраф (§ 1 ст. 88).
185
>>>186>>>
Чинність акта
Орган публічної адміністрації, який видав рішення, зв'язаний ним від моменту його вручення або оголошення, якщо кодексом не встановлено інше (ст. ПО).
До закінчення строку для внесення апеляції рішення не підлягає виконанню, крім випадків, коли рішенню надано режиму негайного виконання або воно підлягає невідкладному виконанню за законом (згідно зі ст. 130).
Способи доведення акта до відома
Рішення вручається сторонам у письмовій формі (§ 1 ст. 109).
Якщо в цьому полягає інтерес сторони, а правова норма не перешкоджає, рішення може бути оголошене сторонам усно (§ 2 ст. 109, § 2 ст. 114).
Адміністративне оскарження
На рішення по суті, за загальним правилом, може бути подано апеляцію, а на процедурні рішення (оформлені постановою) — скаргу («оскарження»).
На рішення, видане в першій інстанції, апеляція може бути подана стороною лише до однієї інстанції (§ 1 ст. 127). Компетентним для розгляду апеляції є орган публічної адміністрації вищого ступеня, якщо законом не передбачений інший апеляційний орган (§ 2 ст. 127). На рішення, видане в першій інстанції міністром або самоврядною апеляційною колегією, апеляція не подається, однак незадоволена рішенням сторона може звернутися до цього ж органу з пропозицією про повторний розгляд справи; до такої пропозиції застосовуються відповідним чином приписи, що стосуються апеляції на рішення (§ 3 ст. 127).
На видану в ході провадження постанову сторона може подати оскарження, якщо це передбачено кодексом (§ 1 ст. 141). Оскарження вноситься в семиденний строк від дня вручення стороні постанови, а коли постанова була оголошена усно — від дня її оголошення стороні (§ 2 ст. 141). Постанова, на яку не може бути подано оскарження, оскаржується стороною лише в апеляції на рішення (ст. 142).
Відкладальна дія скарги
До закінчення строку для внесення апеляції рішення не підлягає виконанню (§ 1 ст. 130), а своєчасне внесення апеляції затримує виконання рішення (§ 2 ст. 130), крім випадків, коли рішенню надано режиму негайного виконання або рішення підлягає невідкладному виконанню за законом (§ 3 ст. 130). Але і в цих випадках апеляційний орган може в обгрунтованих випадках призупиняти негайне виконання рішення (ст. 135).
Внесення оскарження не припиняє виконання постанови, але орган публічної адміністрації, який видав постанову, може припинити її виконання, коли визнає це обгрунтованим (ст. 143).
186
>>>187>>>
Спеціальні апеляційні органи
Кодекс передбачає наявність «самоврядних апеляційних колегій», які розглядають апеляції на рішення органів місцевого самоврядування. До складу самоврядних апеляційних колегій входять штатні члени (працюють за трудовим договором, при цьому відбираються лише з числа осіб, які мають вищу освіту в галузі права або публічної адміністрації) та позаштатні члени (отримують винагороду залежно від кількості підготовлених ними до вирішення справ). Члени самоврядних апеляційних колегій призначаються головою уряду держави.
>>>188>>>
Естонія Закон про адміністративну процедуру
набув сили 1 січня 2002 року, зі змінами та доповненнями
Предмет регулювання
Закон регулює діяльність адміністративних органів щодо:
— видання постанов;
— прийняття адміністративних актів;
— здійснення заходів;
— укладення публічно-правових договорів (ч. (1) ст. 2 Закону).
При цьому адміністративним актом є наказ, рішення, розпорядження, директива чи інший правовий акт, виданий адміністративним органом в ході виконання адміністративних функцій у публічно-правових відносинах для регулювання окремого випадку і спрямований на створення, зміну чи припинення прав і обов'язків осіб (ч. (1) ст. 51 Закону).
Постанова — це правовий акт, що видається адміністративним органом для регулювання невизначеної кількості випадків (ст. 88).
Публічно-правовий договір — це угода, що регулює адміністративно-правові відносини. Публічно-правовий договір може бути укладений для регулювання індивідуального випадку або невизначеного числа випадків (ст. 95). Як мінімум однією стороною публічно-правового договору є держава, орган місцевого самоврядування, інша публічно-правова юридична особа або приватна юридична особа чи фізична особа, що виконує на підставі закону функції публічної адміністрації (ч. 1 ст. 96).
Захід — це дія адміністративного органу, що не є виданням правового акта і не здійснюється в цивільно-правових відносинах (ч. (1) ст. 106).
Особливі види процедури
У встановлених законом випадках адміністративне провадження для видання правового акта проводиться у вигляді «відкритого провадження». Адміністративний орган може проводити відкрите провадження і в інших випадках, якщо це необхідно для вирішення справи і не завдає шкоди правам учасників провадження (ч. (1) ст. 46). Адміністративний орган публікує повідомлення про початок відкритого провадження щонайменше в одній загальнодержавній газеті, а повідомлення про початок відкритого провадження з місцевих питань може бути опубліковане в місцевій чи повітовій газеті. У повідомленні вказуються короткий зміст заяви, час і місце ознайомлення з проектом правового акта, що може бути виданий в порядку відкритого провадження, і заяви, а також строк подання пропозицій та заперечень.
Слухання
Справа повинна слухатися на засіданні; за наявності у сторін протилежних інтересів, якщо це не викликає зайвого затягування провадження;
188
>>>189>>>
у випадках, передбачених законом чи постановою; у випадках, коли, за рішенням адміністративного органу, це необхідно для швидкого і правильного вирішення справи (ч. (1) ст. 45).
Виклик
Адміністративний орган має право викликати осіб — учасників провадження, свідків, експертів чи перекладачів (ч. (1) ст. 17). Особа зобов'язана з'явитися за викликом адміністративного органу в місце і час, зазначені у виклику (ч. (1) ст. 42). У випадку нез'явлення учасника провадження без поважної причини на здійснення процедурної дії адміністративний орган розглядає справу без нього (ч. (3) ст. 42), а у випаду нез'явлення без поважної причини заявника адміністративний орган може залишити заяву без розгляду і припинити адміністративне провадження (ч. (4) ст. 42).
Чинність акта
Адміністративний акт набуває чинності з моменту доведення його до відома або доставки адресату, якщо в адміністративному акті не передбачений більш пізній строк набуття сили. Адміністративний акт, який опубліковано, набуває чинності на десятий день після опублікування, якщо інше не передбачається законом (ч. (1) ст. 61).
Способи доведення акта до відома
Адміністративні акти й інші документи доставляються учасникам провадження згідно із законом чи постановою або відповідно до вказаного у заяві способу, чи поштою, чи адміністративним органом, що видав документ, чи електронним способом (ч. (1) ст. 25).
Адміністративне оскарження
У Законі оскарження в адміністративному порядку охоплюється «провадженням за запереченням» (статті 71—86). Право починати провадження за запереченням має особа, яка вважає, що адміністративним актом чи в ході адміністративного провадження були порушені її права або обмежені її свободи. Заперечення не можуть подаватися на акт чи захід адміністративного органу, щодо яких здійснюється наглядовий контроль урядом Республіки.
Відкладальна дія скарги
Адміністративний орган, що розглядає заперечення, може призупинити виконання адміністративного акта, якщо це необхідно для захисту публічних інтересів або прав адресата адміністративного акта чи третьої особи (ст. 81).
>>>190>>>
США Закон про адміністративну процедуру
1946 року зі змінами та доповненнями
Предмет регулювання
Закон про адміністративну процедуру регулює:
— вирішення справ через видання «наказу» (остаточного розпорядження агентства, що у повній або частковій формі стверджує, заперечує, забороняє чи проголошує певні дії);
— так зване «змагальне вирішення справи» (або «квазісудову процедуру» вирішення справ);
— процедуру «творення правил» агентствами (§ 553). При цьому «правило» означає повну або часткову заяву агентства щодо загальної або часткової дії чи майбутніх наслідків впровадження, тлумачення та приписів закону або політики чи визначення організаційних, процедурних або практичних вимог агентства, що також передбачає затвердження чи встановлення майбутніх тарифів, розмірів заробітних плат, підприємницьких і фінансових структур або порядок їх реорганізації, цін, майна та устаткування підприємств, надання послуг чи пільг на користування ними або оцінювання майна, витрат чи розрахунків, а також інших дій, пов'язаних із виконанням вищепереліченого.
Законом дуже детально регулюються питання доступу до публічної інформації (§ 552), правила поводження з інформацією, що стосується фізичних осіб (§ 552а).
Крім того, Законом регулюються питання судового захисту від адміністративних заходів (§ 701—706).
Особливі види процедури
Закон передбачає «альтернативні засоби вирішення спорів», що означають будь-яку процедуру, яка використовується для вирішення питань, щодо яких виник спір, зокрема (але не тільки) примирення, зменшення обмежень, посередництвом, встановленням фактів, слуханням справи по суті за скороченою процедурою, арбітражний розгляд, а також залучення посередників, уповноважених розглядати скарги на органи державної влади, або будь-яке поєднання вищезазначених засобів (пункт (3) § 571).
Приміром, як альтернативний засіб вирішення спору може використовуватися арбітраж, коли всі сторони на це погоджуються. Згода може бути отримана перед або після ініціювання питання, щодо якого виник спір. Арбітражна угода укладається письмово із зазначенням предмета арбітражного провадження. Така арбітражна угода визначає крайні межі рішення, яке може винести арбітр, а також може встановити інші умови для обмеження обсягу можливих наслідків (§ 575).
190
>>>191>>>
Слухання
Можливість проведення слухання передбачена § 554 Закону (за винятком деяких випадків, вичерпний перелік яких також наводиться у законі).
Окремо передбачається процедура слухання в арбітражному провадженні (§ 579).
Крім того, Закон передбачає обов'язок адміністративних агентств проводити «відкриті засідання» (§ 552Ь), тобто обговорення, які проводяться щонайменше кількома членами окремого агентства і є необхідними для здійснення певних заходів від імені агентства, якщо таке обговорення визначає або приводить до узгодженого ведення чи управління офіційною діяльністю агентства.
Виклик
Існує можливість виклику свідків повісткою, але застосування примусу можливе лише за умови санкціонування примусових дій судом (пункт (d) § 555).
Чинність акта
Питання набуття чинності наказами агентства спеціально не визначені, але, приміром, рішення у арбітражному провадженні набуває чинності через ЗО днів після його направлення всім сторонам (пункт (Ь) § 580).
Спеціальні апеляційні органи
Особливої уваги заслуговує така категорія суб'єктів як «судді адміністративного права». Незважаючи на термін «судці», ці посадові особи не здійснюють правосуддя, тобто не належать до судової гілки влади. Судді адміністративного права є працівниками агентств, які призначаються керівником агентства за спеціальною процедурою і мають додаткові гарантії незалежності.
Судді адміністративного права є так званою «нейтральною стороною», якою може бути постійна або тимчасова посадова особа чи співробітник федерального уряду або інша фізична особа, яка є прийнятною для сторін у провадженні щодо вирішення спору. Нейтральна сторона не може мати офіційного, фінансового або особистого конфлікту інтересів у питаннях, щодо яких виник спір, окрім випадків, коли такий інтерес у письмовій формі повністю розкривається всім сторонам і всі сторони погоджуються, що така нейтральна сторона може брати участь у справі (пункт (а) § 573).
>>>192>>>
ФРН Закон про адміністративну процедуру186
в редакції нового проголошення від 21 вересня 1998 року (станом на 15 серпня 1999 року)
ЧАСТИНА І. Сфера застосування закону, територіальна компетенція, взаємодопомога адміністративних органів
§ 1. Сфера застосування. (1) Цей закон поширюється на публічно-правову адміністративну діяльність органів влади:
1. Федерації, безпосередніх федеральних публічно-правових корпорацій, установ і фундацій;
2. Земель, громад і спілок громад, та інших публічно-правових юридичних осіб, що підлягають нагляду земель, які за дорученням Федерації забезпечують виконання федерального права, якщо федеральні нормативні акти не передбачають правил такого самого чи протилежного змісту.
(2) Цей закон поширюється також на публічно-правову адміністративну діяльність органів влади, зазначених у пункті 2 абзацу 1, якщо землі як власне завдання забезпечують виконання федерального права, яке стосується предметів виключного чи конкуруючого федерального законодавства, за умови, що федеральні нормативні акти не передбачають правил такого самого чи протилежного змісту. Стосовно федеральних законів, що будуть опубліковані після набуття цим законом чиності, він діятиме лише у випадках, коли за згодою Бундесрату це буде закріплено в самих законах.
(3) Цей закон не застосовується щодо виконання землями федеративного права, якщо публічно-правова адміністративна діяльність органів влади урегульована земельним законом про адміністративну процедуру.
(4) В розумінні цього закону органом влади є кожний орган, який виконує завдання публічної адміністрації.
§ 2. Винятки зі сфери застосування. (1) Цей закон не поширюється на діяльність церков, релігійних об'єднань і світоглядних товариств, а також їхніх спілок та установ.
(2) Цей закон надалі не застосовується щодо:
1. процедури у федеральних чи земельних фінансових органах влади, яку врегульовано Законом про податки;
2. кримінального переслідування; переслідування і покарання за адміністративні правопорушення; правової закордонної допомоги у цивільних і кримінальних справах, і, за винятком абзацу 4 § 80, — заходів у рамках службового права суддів;
3. процедури в Німецькому Патентному відомстві й утворених при ньому арбітражних відділах;
4. процедури за соціальним кодексом;
186 Переклад Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва. 192
>>>193>>>
5. права відшкодування збитків, спричинених війною та її наслідками в післявоєнний період;
6. права відшкодування. (3) До діяльності:
1. управлінь судів і органів управління юстиції, разом з публічно-правовими установами, які підлягають їх нагляду, цей закон застосовується лише у разі, коли ця діяльність підлягає перевірці адміністративними судами;
2. органів влади під час перевірки працездатності, професійної придатності осіб і тому подібних питань застосовуються тільки § 4—13, 20—27, 29-38, 40-52, 79, 80 і 96;
3. представництв Федерації за кордоном цей закон не застосовується.
§ 3. Територіальна компетенція. (1) Територіальна компетенція належить:
1. у справах, що стосуються нерухомого майна або права чи правового відношення, пов'язаного з певним місцем, — органові влади, у районі якого розташоване майно або місце;
2. у справах, що стосуються підприємства або його виробничих частин, з якими пов'язані заняття якоюсь професією чи інша постійна діяльність, — органу влади, в районі якого діє підприємство чи його виробнича частина або з яким пов'язане заняття якоюсь професією чи іншою постійною діяльністю;
3. в інших справах, які стосуються:
а) фізичної особи, — органу, в районі якого особа має або мала останнє місце проживання;
б) юридичної особи або спілки, — органу, в районі якого юридична особа або спілка має чи мала останнє місцезнаходження;
4. у справах, де компетенція не виникає на основі пунктів 1—3, — органові, в районі якого виникають підстави для офіційних дій.
(2) У випадку, якщо, згідно з абзацом 1, компетенція належить кільком органам, рішення приймається тим із них, який першим зайнявся справою, за винятком випадку, коли спільний спеціально уповноважений наглядовий орган передасть справу іншому територіально компетентному органові. Цей спеціальний наглядовий орган, у випадках, коли справа стосується кількох виробничих частин підприємства, може передати її одному із зазначених в пункті 2 абзацу 1 уповноважених органів як спільному органу, якщо це пропонується в інтересах учасників для прийняття узгодженого рішення. Цей орган також і надалі вирішує питання про територіальну підвідомчість у випадках, коли кілька органів вважають себе компетентними чи навпаки — некомпетентними, або в інших випадках, коли підвідомчість є сумнівною. Якщо такого спільного наглядового органу немає, питання вирішують спеціально уповноважені наглядові органи разом.
(3) Коли в ході адміністративної процедури змінюються обставини, які обумовлюють підвідомчість, то орган, який був до цього уповноважений
13 — 4-164
193
>>>194>>>
вести процедуру, може її продовжити, якщо з огляду на інтереси учасників це служить простому і доцільному проведенню процедури і якщо орган, що тепер отримав повноваження, на це згоден.
(4) У разі небезпеки зволікання у житті невідкладних заходів територіально компетентним є кожний орган, в районі якого виникає підстава для офіційних дій. Органи, що є територіально уповноваженими, згідно з пунктом 3 абзацу 1, мають бути негайно повідомлені.
§ 4. Обов'язок взаємодопомоги адміністративних органів. (1) На прохання інших органів влади кожний орган влади надає їм додаткову допомогу (взаємодопомога адміністративних органів).
(2) Взаємодопомога адміністративних органів не виникає, якщо:
1. органи допомагають один одному в рамках існуючих директивних відносин;
2. допомога полягає у діях, які належать до власних завдань органу, який її надає.
§ 5. Передумови і межі взаємодопомоги адміністративних органів. (1) Орган може звернутися з проханням про взаємодопомогу у випадках, коли:
1. з юридичних причин сам не може виконати офіційну дію;
2. з фактичних причин, особливо якщо відсутні необхідні для виконання офіційних дій робоча сила чи обладнання, не може самостійно виконати ці дії;
3. виконання його завдання залежить від знання фактів, які йому невідомі і які він сам встановити не може;
4. для виконання своїх завдань йому потрібні документи чи інші докази, якими володіє орган влади, до якого було адресоване прохання;
5. він може виконати офіційні дії лише зі значно більшими витратами, ніж орган, до якого звернулися з проханням.
(2) Орган, до якого звернулися з проханням, не може надавати допомогу, якщо:
1. для цього немає законних підстав;
2. через надання допомоги може бути завдана значна шкода добробуту Федерації чи одній із земель.
Орган, до якого звернулися з проханням, не зобов'язаний надавати документи або акти чи давати інформацію, якщо процедура на підставі закону чи за своєю суттю має утримуватися в таємниці.
(3) Орган, до якого звернулися з проханням, може не надавати допомоги, якщо:
1. інший орган може надати цю допомогу значно простіше чи зі значно меншими витратами;
2. він зміг би надати допомогу лише з невідповідно великими затратами;
3. беручи до уваги завдання органу, що звернувся за допомогою, він через надання цієї допомоги серйозно зашкодив би виконанню свого власного завдання.
194
>>>195>>>
(4) Орган, до якого звернулися по допомогу, не може відмовити в її наданні через те, що з інших, не вказаних в абзаці 3, причин вважає це звернення недоцільним, або через те, що вважає недоцільним заходи, які за його допомогою мають бути виконані.
(5) Якщо орган, до якого звернулися по допомогу, не вважає себе зобов'язаним її надавати, він повідомляє орган, що звернувся до нього по допомогу, про свою точку зору. Якщо останній наполягає на адміністративній допомозі, питання про обов'язок надання допомоги вирішує спільний спеціально уповноважений орган або, за відсутності такого, — спеціально уповноважений орган, що наглядає за діяльністю органу, до якого звернулися по допомогу.
§ 6. Вибір органу влади. Якщо є кілька органів влади, до яких може бути звернено прохання про допомогу, то необхідно вибрати по змозі орган найнижчого адміністративного ступеня галузі управління, до якої належить орган, що звернувся по допомогу.
§ 7. Надання адміністративної допомоги. (1) Допустимість заходу, що має бути здійснений через адміністративну допомогу, регулюється правом, яке стосується органу, що звертається по допомогу, а надання допомоги — правом, яке стосується органу, до якого звернулися з проханням про допомогу.
(2) Орган, що звертається по допомогу, несе відповідальність перед органом, до якого він звертається, за законність заходів, що мають бути здійснені. Орган, до якого звернулися по допомогу, відповідає за надання адміністративної допомоги.
§ 8. Витрати на адміністративну допомогу. (1) Орган, що звертається по допомогу, не повинен сплачувати органові, до якого він звернувся, адміністративне мито. Якщо в окремих випадках витрати перевищують 35 євро, то орган, що звернувся по допомогу, повинен відшкодувати їх органові, до якого він звернувся, на вимогу останнього. Якщо адміністративну допомогу надають один одному органи одного суб'єкта права, то витрати не відшкодовуються.
(2) Якщо орган, до якого звернулись з проханням про адміністративну допомогу, для надання останньої проводить офіційні дії, пов'язані з обов'язковими витратами, то він отримує кошти, які заборгувала за це третя особа (адміністративне мито, плата за користування та витрати).
із*
>>>196>>>
ЧАСТИНА II. Загальні положення про адміністративну процедуру Розділ 1. Принципи процедури
§ 9. Поняття адміністративної процедури. У розумінні цього закону адміністративна процедура — це діюча назовні діяльність органів влади, спрямована на перевірку передумов, підготовку і прийняття адміністративного акта або укладення публічно-правового договору; вона включає прийняття адміністративного акта або укладення публічно-правового договору.
§ 10. Неформальність адміністративної процедури. Адміністративна процедура не зв'язана визначеними формами, якщо закон не встановлює особливі вимоги до форми процедури. Процедура має відбуватися просто, доцільно і швидко.
§ 11. Здатність бути учасником. В процедурі можуть брати участь:
1. фізичні та юридичні особи;
2. спілки, якщо їм може належати таке право;
3. органи влади.
§ 12. Дієздатність. (1) Спроможними вчиняти процедурні дії є:
1. фізичні особи, які, згідно з цивільним правом, є дієздатними;
2. фізичні особи з обмеженою за цивільним законодавством дієздатністю, якщо цивільним або публічним правом вони визнаються дієздатними щодо предмета процедури;
3. юридичні особи і спілки (пункт 2 § 11) через своїх законних представників або спеціально уповноважених осіб;
4. відомства через своїх керівників, їхніх представників чи уповноважених осіб.
(2) Якщо застереження згоди, згідно з § 1903 Цивільного Кодексу, стосується предмета процедури, то дієздатний представник має право здійснювати лише такі процедурні дії, які він, згідно з нормами цивільного права, може здійснювати без згоди представника або відносно яких він є дієздатним згідно з нормами публічного права.
(3) Відповідно застосовуються § 53 і 55 Цивільно-процесуального кодексу.
§ 13. Учасники. (1) Учасниками є:
1. ті, хто вносить заяву і проти кого заява вноситься;
2. ті, кому орган влади хоче направити або направив адміністративний акт;
3. ті, з ким орган влади хоче укласти або уклав публічно-правовий договір;
4. ті, кого орган влади притягнув до участі в процедурі згідно з абзацом 2. (2) Орган влади може за власною ініціативою або за заявою осіб, чиї
правові інтереси можуть залежати від результатів процедури, залучати їх до
196
>>>197>>>
участі в процедурі. Якщо результати процедури впливають на правове становище третьої особи, то за її заявою особа має бути залучена як учасник процедури; якщо ця особа відома органу, останній повинен повідомити її про початок процедури.
(3) Не є учасниками процедури ті, що мають бути заслухані в процедурі, але не відповідають вимогам абзацу 1.
§ 14. Уповноважені та помічники. (1) Учасник може бути представлений через уповноваженого. Доручення дає право на виконання всіх процедурних дій, які стосуються адміністративної процедури, якщо в дорученні не встановлено інше. У разі необхідності уповноважений має підтвердити свої повноваження письмово. Скасування доручення буде визнане органом влади дійсним лише після того, як останній її отримає.
(2) Доручення не скасовується ні смертю особи, що видала доручення, ні змінами в її дієздатності або дієздатності її законного представництва; якщо уповноважений виступає в адміністративній процедурі в інтересах правонаступника, у разі необхідності він повинен письмово підтвердити свої повноваження.
(3) Якщо для процедури призначено уповноваженого, орган влади повинен звертатися до нього. Орган влади може звернутись до учасника безпосередньо, якщо він зобов'язаний до особистої участі. У випадку, коли орган звертається до учасника, про це повідомляється уповноваженому. Приписи щодо вручення документів уповноваженому залишаються без зміни.
(4) Учасник має право з'являтись на переговори і засідання разом з помічником. Сказане помічником вважається думкою учасника, якщо він одразу не заперечить.
(5) Уповноважені та помічники, які офіційно займаються чужими юридичними справами, не маючи на те повноважень, повинні бути звільнені від ведення справи.
(6) Уповноважені та помічники звільнюються від письмового свідчення, якщо вони для цього не підходять; в усному свідченні їм може бути відмовлено, якщо вони не здатні до кваліфікованого свідчення. Не може бути відмовлено особам, що мають право на ведення чужих юридичних справ.
(7) Про відмову, згідно з абзацами 5 та 6, має також бути повідомлено учаснику, уповноваженому або помічнику якого було відмовлено. Процедурні дії уповноваженого або помічника, якому було відмовлено, вчинені після відмови, є недійсними.
§ 15. Призначення уповноваженого для отримання документів. Учасник, що не має місця проживання або місця, де він звичайно зупиняється, резиденції або керівництва фірми у сфері дії цього закону, повинен протягом прийнятного строку назвати органу на його вимогу уповноваженого для отримання документів, який належить до сфери дії цього закону. Якщо він цього не зробить, тоді направлений йому документ вважається переданим адресату на сьомий день після передачі його пошті, крім випадків,
197
>>>198>>>
коли було встановлено, що документ до адресата не дійшов або надійшов пізніше. Учаснику має бути вказано на ці правові наслідки такого невиконання.
§ 16. Офіційне призначення представника. (1) Якщо представник відсутній, то суд у справах опіки може на прохання органу влади призначити прийнятного представника
1. учаснику, особа якого невідома;
2. відсутньому учаснику, чиє місце перебування невідоме, або якщо він не має можливості займатися своїми справами;
3. учаснику без місця перебування на території країни, якщо він не виконав вимоги органу влади протягом прийнятного строку призначити представника;
4. учаснику, який внаслідок психічної хвороби або фізичних, розумових чи духовних дефектів не в змозі самостійно виступати в адміністративній процедурі;
5. безгосподарним речам, з якими пов'язана процедура, для забезпечення пов'язаних із цими речами прав та обов'язків.
(2) Призначення представника у випадках, передбачених пунктом 4 абзацу 1, належить до компетенції опікунського суду, на території якого учасник зазвичай має місце перебування; в інших випадках призначення належить до компетенції опікунського суду, на території якого знаходиться орган, що звернувся до суду.
(3) Представник учасника має право вимагати від органу, що звернувся з проханням про його призначення, відповідну винагороду та відшкодування грошових витрат. Орган влади має право вимагати покриття своїх витрат від особи, яка була представлена представником. Він призначає винагороду і встановлює розмір витрат та видатків.
(4) Крім цього, щодо призначення та служби представника у випадках, передбачених пунктом 4 абзацу 1, застосовуються відповідні положення про опікунство, в інших випадках — відповідні положення про піклування.
§ 17. Представник в однакових за формою заявах. (1) При внесенні клопотань та заяв, які в рамках адміністративної процедури були підписані більш ніж 50 особами або були подані у вигляді розмножених копій однакового за змістом тексту (однакові за формою заяви), представником у процедурі вважається особа, що серед інших підписала заяву, а в цій заяві були названі її ім'я, професія та адреса і вона була визначена як представник, якщо інші заявники не призначили його уповноваженим. Представником може бути лише фізична особа.
(2) Орган влади має право не брати до уваги однакові за формою заяви, які на кожній сторінці з підписом містять нечітко виражені дані, передбачені першим реченням абзацу 1, або не відповідають вимогам другого речення абзацу 1. Якщо орган влади хоче це зробити, тоді він повинен повідомити про своє рішення способом, прийнятним у даній місцевості. Орган
198
>>>199>>>
влади може також залишати без уваги однакові за формою заяви, якщо особи, які їх підписали, нерозбірливо надали відомості щодо імені та адреси.
(3) Повноваження представника припиняються, як тільки представник або особа, яку представлено, письмово повідомить про це орган влади; представник може зробити таку заяву тільки відносно тих, кого він представляє. Якщо таку заяву робить особа, яку представляють, вона повинна водночас повідомити орган влади, чи залишається подання в силі й чи призначено уповноваженого.
(4) Після закінчення повноважень представника орган влади може звернутися до всіх осіб, що були представлені, з вимогою протягом відповідного строку призначити спільного представника. Якщо необхідно звернутися більше ніж до 50 осіб, орган влади може повідомити про це у спосіб, прийнятий в даній місцевості. Якщо у відповідні строки вимога не буде задоволена, то орган може призначити спільного представника за власної ініціативи.
§ 18. Представник учасників з однаковими інтересами. (1) У випадку, коли в рамках однієї адміністративної процедури, не маючи представника, беруть участь понад 50 осіб з однаковими інтересами, то орган влади може звернутися до них із вимогою протягом відповідного строку призначити спільного представника, якщо інше зашкодить належному проведенню адміністративної процедури. Якщо протягом певного строку вимога не була виконана, то орган влади має право призначити спільного представника з власної ініціативи. Представником може бути лише фізична особа.
(2) Повноваження представника припиняються, як тільки представник або особа, яку представлено, письмово повідомить про це орган влади; представник може зробити таку заяву тільки відносно всіх, кого він представляє. Якщо таку заяву робить особа, яку представляють, вона повинна водночас повідомити орган влади, чи залишається подання в силі й чи призначено уповноваженого.
§ 19. Спільні норми для представників при однакових за формою заявах та при однакових інтересах. (1) Представник повинен сумлінно представляти інтереси того, кого він представляє. Він може здійснювати усі процедурні дії, що стосуються адміністративної процедури. Він не зв'язаний директивами,
(2) Відповідно застосовуються абзаци 5—7 § 14.
(3) Представник, призначений органом влади, може вимагати від органу влади відповідної винагороди та відшкодування грошових витрат. Орган влади може вимагати від тих, хто були представлені, в рівних частках покриття своїх витрат. Він призначає винагороду та встановлює розмір витрат та видатків.
§ 20. Виключені особи. (1) В рамках адміністративної процедури на стороні органу влади не може виступати той, 1. хто сам є учасником;
199
>>>200>>>
2. хто є родичем учасника;
3. хто взагалі або в цій адміністративній процедурі представляє учасника в силу закону або доручення;
4. хто є родичем особи, що представляє учасника в цій процедурі;
5. хто працює в учасника за плату або є членом правління, наглядової ради чи схожого органу; це не стосується випадків, коли учасником виступає організація;
6. хто поза своєю службовою діяльністю надавав у цій справі експертизу або виконував іншу роботу.
На одному рівні з учасником знаходиться той, хто через діяльність або рішення може отримати безпосередні прибутки або понести безпосередні витрати. Це правило не застосовується, якщо прибутки або витрати грунтуються лише на приналежності особи до професійної групи або частини населення, спільні інтереси якої можуть бути зачеплені цією справою.
(2) Абзац 1 не поширюється на вибори на почесні посади та звільнення із цих посад.
(3) Той, кого виключено згідно з абзацом 1, може вживати невідкладних заходів, якщо існує небезпека затягування справи.
(4) Якщо член комітету (§ 88) вважає себе виключеним або існують сумніви щодо наявності передумов абзацу 1, то він повинен повідомити про це голові комітету. Комітет приймає рішення щодо виключення. Особа, якої стосується рішення, не може брати участь у розгляді цього питання. Член комітету, якого було виключено, не має права брати участь у подальшому обговоренні та прийнятті рішення.
(5) Родичами у розумінні абзаців 1 пунктів 2 та 4 є:
1. наречений;
2. чоловік або дружина;
3. родичі або свояки по прямій лінії;
4. брати й сестри;
5. діти братів і сестер;
6. дружини та чоловіки братів та сестер, брати й сестри чоловіків та дружин;
7. брати та сестри батьків;
8. особи, що в зв'язку з відносинами опіки, укладеними на довгий строк, пов'язані один з одним сімейною єдністю як батьки і діти (опікуни й опікувані).
Особи, зазначені у першому реченні, є родичами також тоді, коли:
1. у випадках, передбачених пунктами 2, 3 та 6, шлюбу, на якому грунтувалися відносини, більше не існує;
2. у випадках пунктів 3—7 відносини споріднення та посвоячення припинилися внаслідок усиновлення;
3. у випадку пункту 8 сімейна єдність більше не існує, якщо особи надалі пов'язані між собою як батьки й дитина.
§ 21. Сумніви щодо неупередженості. (1) Якщо існує причина, яка дає змогу обгрунтувати недовіру щодо неупередженого виконання службових
200
>>>201>>>
обов'язків, або учасник твердить про наявність такої причини, тоді особа, що виступає в адміністративній процедурі від органу влади, повинна повідомити керівника органу або його довірену особу і за його розпорядженням утримуватись від участі. Коли побоювання упередженості стосуються керівника органу, то такі розпорядження приймає наглядовий орган, якщо керівник органу сам не відмовиться від участі.
(2) Стосовно членів комітету (§ 88) відповідно діє абзац 4 § 20.
§ 22. Початок процедури. Орган влади на власний розсуд згідно з його обов'язком вирішує, чи проводитиме він адміністративну процедури і коли. Це правило не діє, якщо орган, згідно з правовими приписами:
1. повинен діяти за службовим обов'язком або за заявою;
2. може діяти тільки за заявою, а такої немає.
§ 23. Офіційна мова. (1) Офіційною мовою є німецька.
(2) Коли до органу влади подаються заяви або клопотання, докази, свідоцтва чи інші документи іноземною мовою, то він має право негайно вимагати надання перекладу. В обгрунтованих випадках може вимагатись надання завіреного перекладу або перекладу від офіційного перекладача чи перекладача, який присягнув. Якщо переклад, що вимагається, не надається негайно, то орган може сам забезпечити переклад за рахунок учасника. Коли орган залучив до роботи перекладачів, їм буде виплачена винагорода згідно із законом про винагороду свідків та експертів.
(3) Якщо з моменту подання скарги, заяви або повідомлення про волевиявлення має початися строк, протягом якого орган повинен виконати певні дії, і якщо ці документи надаються іноземною мовою, то строк починається лише з того моменту, коли орган отримає переклад.
(4) Якщо з моменту подання скарги, заяви або повідомлення про волевиявлення, які надані іноземною мовою, на користь учасника проти органу влади починається процедурний строк, публічно-правовий позов стає дійсним або вимагається виконання, то скарга, заява або повідомлення про волевиявлення вважаються поданими в момент отримання їх органом, якщо на вимогу останнього протягом визначеного ним відповідного строку буде надано переклад. В іншому випадку значення має момент отримання перекладу, якщо інше не встановлено міждержавними угодами. У визначенні строків необхідно вказати на ці правові наслідки.
§ 24. Принцип офіційного дослідження. (1) Орган розслідує обставини справи з власної ініціативи. Він визначає вид та обсяг дослідження; він не зв'язаний заявами учасників та їх клопотаннями про допущення доказів.
(2) Орган повинен брати до уваги всі, включаючи вигідні для учасника, обставини, що мають значення для цієї справи.
(3) Орган не має права відмовляти в заслуховуванні пояснень та заяв, які належать до його компетенції, через те, що він вважає пояснення або заяву щодо справи недопустимими або необгрунтованими.
201
>>>202>>>
§ 25. Консультування, інформування. Орган повинен ініціювати надання пояснень, подання заяв або виправлення пояснень чи заяв, якщо є очевидним, що вони лише помилково або через незнання не були подані чи були подані неправильно. Він надає необхідну інформацію про права та обов'язки учасників у рамках адміністративної процедури.
§ 26. Засоби доказування. (1) Орган використовує засоби доказування, які він згідно зі службовим обов'язком вважає необхідними для дослідження обставин справи. Зокрема він може:
1. запитувати будь-яку інформацію;
2. заслуховувати учасника, опитувати свідків та експертів або запитувати письмові відгуки від учасників, експертів та свідків;
3. використовувати документи та акти;
4. здійснювати огляд.
(2) Учасники повинні сприяти дослідженню обставин справи. Зокрема вони повинні повідомляти про відомі їм обставини та докази. Подальший обов'язок сприяти дослідженню обставин справи, зокрема обов'язок особистої присутності або особистого свідчення, виникає лише в окремих випадках, передбачених законодавством.
(3) Свідки та експерти зобов'язані давати свідчення та готувати експертизу, якщо це передбачено законодавством. Коли орган влади притягує до участі свідків та експертів, вони на підставі поданої заяви отримують компенсацію згідно із Законом про компенсацію свідкам та експертам.
§ 27. Підтвердження, що прирівнюється до присяги. (1) В ході дослідження справи орган має право вимагати та приймати підтвердження, що прирівнюється до присяги, лише якщо підтвердження відносно відповідного предмета і в рамках відповідної процедури передбачається законом або правовим розпорядженням і, згідно з правовими нормами, це належить до компетенції органу. Підтвердження, що прирівнюється до присяги, має вимагатися лише тоді, коли інших засобів для з'ясування істини не існує, вони не привели до жодного результату або потребують надмірних витрат. Від осіб, які в § 393 Цивільно-процесуального кодексу визначені як нездатні складати присягу, не можна вимагати надання підтвердження, що прирівнюється до присяги.
(2) Якщо орган влади протоколює надання підтвердження, що прирівнюється до присяги, то повноваження на прийняття підтвердження мають лише керівник органу, його генеральний представник, а також державні службовці, які мають кваліфікацію, необхідну для заняття посади судді або відповідають вимогам першого речення §110 Німецького закону про суддів. Керівник органу або його генеральний представник можуть письмово передати ці повноваження взагалі або для окремих випадків державним службовцям.
(3) Підтвердження складається з того, що особа (підтверджувач) підтверджує правильність свого пояснення щодо відповідного предмета і повідом-
202
>>>203>>>
ляє: «Я підтверджую як під присягою, що я сказав правду і нічого не приховав». Уповноважений та представники мають право брати участь у прийнятті підтвердження, що прирівнюється до присяги.
(4) Перед прийняттям підтвердження, що прирівнюється до присяги, підтверджувати мають бути роз'яснені значення підтвердження та кримінально-правові наслідки неправдивого або неповного підтвердження. Повідомлення має бути відмічено в протоколі.
(5) Крім цього, в протоколі мають бути вказані імена присутніх, а також місце і дата запису протоколу. Протокол має бути зачитаний для узгодження особі, яка дає підтвердження, або, на вимогу, наданий їй для перевірки. Надана згода має бути записана, і особа, що дає підтвердження, повинна її підписати. Після цього протокол підписується тим, хто приймав підтвердження, та секретарем.
§ 28. Заслуховування учасників. (1) Перед прийняттям адміністративного акта, який стосується прав учасника, йому повинна бути надана можливість висловити свою думку стосовно важливих для рішення фактичних обставин.
(2) Від заслуховування можна відмовитися, якщо воно, з огляду на обставини справи не є необхідним, зокрема коли:
1. негайне рішення видається необхідним через небезпеку прострочення або в публічних інтересах;
2. у зв'язку із заслуховуванням був би поставлений під загрозу встановлений для винесення рішення строк;
3. воно буде відхилятися від свідчень учасника, які він повідомив у своїй заяві чи поясненні, не на користь останнього;
4. орган влади хоче видати загальне розпорядження або подібні адміністративні акти в більшій кількості чи адміністративний акт за допомогою автоматичних пристроїв;
5. мають бути вжиті заходи щодо виконання розпорядчих актів управління.
(3) Слухання не відбувається, якщо йому протистоїть невідкладний публічний інтерес.
§ 29. Ознайомлення учасників з матеріалами справи. (1) Орган повинен дозволити учасникам оглянути документи, які стосуються процедури, якщо ці відомості необхідні їм для здійснення або захисту своїх правових інтересів. Речення 1 до завершення адміністративної процедури не поширюється на проекти рішень та на діяльність щодо їх безпосередньої підготовки. Якщо, згідно з § 17 та 18, наявне представництво, то право на огляд документів мають лише представники.
(2) Орган не зобов'язаний дозволяти огляд документів, якщо це перешкоджає належному виконанню завдань органу, повідомлення про зміст документів завдасть шкоди благу Федерації чи окремої землі або якщо документи за законом чи їх суттю, особливо через справедливі інтереси учасників чи третіх осіб, повинні зберігатися в таємниці.
203
>>>204>>>
(3) Ознайомлення з матеріалами справи відбувається в органі, який її веде. В окремих випадках ознайомлення може відбуватися також в іншому органі або в дипломатичному чи професійному консульському представництві Федеративної Республіки Німеччини за кордоном; інші винятки може дозволяти орган, який веде справу.
§ ЗО. Збереження таємниці. Учасники мають право на те, щоб їхні таємниці, зокрема таємниці, що належать до сфери особистого життя, виробничі та комерційні таємниці, не були безпідставно розголошені органом влади.
Розділ 2. Строки, засідання, повернення в попередній стан
§ 31. Строки і засідання. (1) На обчислення строків та призначення засідань відповідно поширюються § 187—193 Цивільного кодексу, якщо в абзацах 2—5 не встановлено іншого.
(2) Перебіг строку, визначеного органом влади, починається з дня, наступного за днем повідомлення строку, за винятком випадків, коли особі, якої це стосується, було повідомлено інше.
(3) Якщо кінець строку припадає на неділю, святковий день або суботу, тоді строк закінчується після завершення наступного робочого дня. Це правило не застосовується, якщо особі, якої це стосується, посилаючись на цю норму, було повідомлено конкретний день закінчення строку.
(4) Якщо орган влади повинен виконати певні дії лише протягом визначеного строку, тоді цей строк закінчується разом із завершенням його останнього дня, навіть якщо цей день припадає на неділю, святковий день або суботу.
(5) Засідання, призначене органом влади, повинно відбуватись навіть тоді, коли воно припадає на неділю, святковий день або суботу.
(6) Якщо строк визначено годинами, то неділі, святкові дні та суботи також ураховуються.
(7) Строки, визначені органом влади, можуть бути продовжені. Якщо такі строки вже пройшли, вони можуть бути зворотно продовжені, особливо коли було б несправедливо залишати правові наслідки, які настали через закінчення строку. Згідно з § 36, орган влади може разом з продовженням строку видати додаткове розпорядження.
§ 32. Повернення у попередній стан. (1) Якщо хтось не з власної вини не зміг дотримати передбаченого законом строку, тоді за його заявою справа повинна бути повернена в попередній стан. Провина представника вважається провиною особи, яку він представляє.
204
>>>205>>>
(2) Заява має бути внесена протягом двох тижнів після зникнення перешкоди. Факти, що обґрунтовують заяву, мають бути доведені під час подання заяви або її розгляду. Протягом строку, передбаченого для подання заяви, треба виконати пропущені дії. Якщо це відбулось, то справа може бути повернена в попередній стан навіть без заяви.
(3) Через рік після закінчення пропущеного строку заява про повернення не може подаватися, а пропущені дії не можуть бути виконані, крім випадків, коли до закінчення річного строку це було неможливо через непереборну силу.
(4) Орган, який приймав рішення щодо пропущеного строку, вирішує питання щодо заяви про повернення в попередній стан.
(5) Повернення в попередній стан недопустимо, якщо існує правовий припис, який його виключає.
Розділ З.Офіційне завірення
§ 33. Завірення копій, ксерокопій, ротаторних копій, негативів та роздру-кувань. (1) Кожний орган влади має право засвідчувати копії документів, які він сам видав. Крім цього, право засвідчення копій належить органам влади, визначеним правовим розпорядженням Федерального уряду, згідно з пунктом 1 абзацу 1 § 1, та органам влади, які мають на це право згідно з правом земель, якщо оригінал був виданий органом влади або копія необхідна для надання її органу влади, якщо тільки видача засвідчених копій з відомчих реєстрів та архівів не є прерогативою інших органів; постанова не потребує схвалення в Бундесраті.
(2) Копії не можуть бути завірені, якщо обставини свідчать про те, що первісний зміст документа, копія якого має бути засвідчена, був змінений, зокрема якщо цей документ має прогалини, закреслення, вставки, зміни, нерозбірливі слова, цифри чи знаки, сліди витирання слів, цифр чи знаків або якщо був порушений взаємозв'язок між частинами документа, який складається з кількох сторінок.
(3) Копія завіряється засвідчуваним написом, який має ставитись під копією. Надпис повинен складатися з
1. точної назви документа, копія якого засвідчується;
2. констатації, що засвідчена копія відповідає наданому документу;
3. посилання на те, що засвідчена копія видається лише для подання в зазначений орган, якщо оригінал документа був виданий не одним органом;
4. місця й дати завірення, підпису службовця, до компетенції якого входить завірення, та службової печатки.
(4) Абзаци 1—3 діють відповідно щодо завірення:
1. ксерокопій, фототипій та подібних копій, виготовлених технічними засобами;
2. негативів документа, виготовлених фототехнічним шляхом, які зберігаються в органі влади;
205
>>>206>>>
3. документів, які були роздруковані з носіїв інформації за допомогою пристроїв для обробки даних, зокрема швидкого принтера.
Завірені документи, виготовлені згідно з пунктами 1—3, прирівнюються до завірених письмових копій.
§ 34. Завірення підписів. (1) Органи влади, визначені правовим розпорядженням Федерального уряду, відповідно до пункту 1 абзацу 1 § 1, та органи влади, які згідно з правом земель мають відповідні повноваження, можуть завіряти підписи, якщо підписаний документ необхідний для надання його органу влади або іншій установі, якій, згідно з правовими нормами, має бути наданий цей документ. Це не поширюється на:
1. підписи без відповідного тексту;
2. підписи, які потребують офіційного завірення (§ 129 Цивільного кодексу).
(2) Підпис завіряється лише тоді, коли він був здійснений або підтверджений у присутності службовця, який його завіряє.
(3) Засвідчувальний напис має стояти безпосередньо біля підпису, який необхідно завірити. Він має містити:
1. підтвердження, що підпис є дійсним,
2. точне визначення особи, чий підпис завіряється, а також інформацію про те, чи перевірив службовець, який завірятиме документ, ідентичність цієї особи та чи виконувався підпис, чи він був підтверджений у його присутності;
3. посилання на те, що завірення призначене лише для подання до визначених органів влади або установ;
4. місце й дату завірення, підпис службовця, до компетенції якого входить завірення, та службову печатку.
(4) Абзаци 1—3 діють відповідно для завірення підписів у вигляді знаків.
(5) Законодавчі акти, згідно з абзацами 1 та 4, не потребують схвалення Бундесрату.
ЧАСТИНА III. Адміністративний акт Розділ 1. Виникнення адміністративного акта
§ 35. Поняття адміністративного акта. Адміністративним актом визнається кожне розпорядження, рішення або інший суверенний захід, який приймає орган влади для врегулювання окремого випадку у сфері публічного права і який має безпосередню, спрямовану назовні правову дію. Під загальним розпорядженням розуміється адміністративний акт, спрямований на коло осіб, що визначені або можуть бути визначені за загальними ознаками, чи який стосується публічно-правової якості речі або її використання суспільством.
206
>>>207>>>
§ 36. Додаткові розпорядження до адміністративного акта. (1) Адміністративний акт, на отримання якого існує право вимоги, може бути доповнений додатковим положенням лише тоді, коли воно допускається правовою нормою або коли воно має забезпечити виконання передбачених законом передумов адміністративного акта.
(2) Зберігаючи положення абзацу 1, адміністративний акт може бути прийнятий на власний розсуд згідно зі службовим обов'язком, разом із:
1. положенням, згідно з яким пільга чи обтяження в певний час починається, закінчується або діє для певного періоду часу (обмеження строком);
2. положенням, згідно з яким виникнення або скасування пільги чи обтяження залежить від події, яка невідомо коли відбудеться (умова);
3. застереженням про його відкликання; або може бути пов'язаний із:
4. положенням, згідно з яким від особи, що отримала пільги, вимагається виконання певної дії, неперешкоджання їй або утримання від дії (вимога);
5. застереженням про наступне прийняття, зміну або доповнення вимоги.
(3) Додаткове положення не може суперечити меті адміністративного акта.
§ 37. Визначеність і форма адміністративного акта. (1) За змістом адміністративний акт має бути достатньо визначеним.
(2) Адміністративний акт може бути прийнятий у письмовій, усній або іншій формі. Усний адміністративний акт повинен бути письмово підтверджений, якщо існує правомірний інтерес і цього негайно вимагає особа, прав якої акт стосується.
(3) Письмовий адміністративний акт повинен містити достатньо інформації для того, щоб можна було визначити орган влади, який видав цей акт, а також підпис чи відтворення імені керівника органу влади, його представника або уповноваженого.
(4) В письмовому адміністративному акті, який був виготовлений за допомогою технічних пристроїв, на відміну від вимог абзацу 3, можуть бути відсутні підпис та відтворення імені. Для позначення змісту можуть бути використані ключові знаки, якщо той, кому призначається цей адміністративний акт, або той, чиї інтереси були зачеплені цим актом, грунтуючись на доданих поясненнях, може однозначно розпізнати зміст адміністративного акта.
§ 38. Гарантія. (1) Запевнення компетентного органу влади пізніше прийняти або утриматися від прийняття певного адміністративного акта (гарантія), для його дійсності повинно мати письмову форму. Якщо для прийняття гарантованого адміністративного акта, згідно з право-
207
>>>208>>>
вими приписами, необхідне заслуховування учасників або участь іншого органу влади чи комітету, то така гарантія може бути надана лише після заслуховування учасників або після участі іншого органу влади чи комітету.
(2) Стосовно недійсності гарантії, не порушуючи першого речення абзацу 1, відповідно застосовується § 44, щодо виправлення помилок в ході заслуховування учасників та участі інших органів або комітетів — пункти 3—5 абзацу 1 § 45, а також абзац 2, стосовно відкликання рішення — § 48; щодо скасування, не порушуючи положень абзацу 3, — § 49.
(3) Якщо після надання гарантії обставини справи або правове становище зміняться таким чином, що орган влади, якби знав про пізніші зміни, не дав би гарантії або згідно із законом не міг би її дати, то він не повинен виконувати надану гарантію.
§ 39. Обґрунтування адміністративного акта. (1) Письмовий або письмово підтверджений адміністративний акт має бути письмово обгрунтований. В обгрунтуванні має бути вказані основні фактичні й правові підстави, що спонукали орган влади прийняти таке рішення. Обґрунтування рішення за власним розсудом повинно також розкрити ті позиції, з яких виходив орган влади, приймаючи своє рішення.
(2) Обґрунтування не потрібне у випадках,
1. коли орган влади задовольняє чиєсь клопотання або заяву і якщо адміністративний акт не втручається в права іншої особи;
2. коли тому, для кого призначено цей адміністративний акт, або тому, чиї права зачеплені цим актом, уже відома точка зору органу влади щодо фактичних обставин справи та правового становища чи може стати йому відомою без подальшого письмового обґрунтування;
3. коли орган влади приймає велику кількість адміністративних актів однакового виду або приймає акти за допомогою автоматичних пристроїв і обґрунтування за обставинами одиничного випадку не потрібне;
4. якщо це передбачено відповідною правовою нормою;
5. якщо загальне розпорядження проголошується публічно.
§ 40. Рішення за власним розсудом. Якщо орган влади має право діяти за власним розсудом, він повинен використовувати своє право розсуду відповідно з цілями повноваження та дотримуватись законодавчих меж права розсуду.
§ 41. Проголошення адміністративного акта. (1) Адміністративний акт проголошується особі, якій він призначений або права якої ним зачіпаються. Якщо було призначено уповноваженого, то проголошення має бути здійснено відносно нього.
(2) Письмовий адміністративний акт, який надіслано в межах країни поштою, через три дні після відправлення вважається проголошеним, за винятком випадків, коли він не дійшов або дійшов пізніше; за наявності
208
>>>209>>>
сумнівів орган влади повинен довести отримання адміністративного акта і час його отримання.
(3) Адміністративний акт можна проголосити публічно, якщо це дозволено правовою нормою. Загальне розпорядження може бути публічно проголошене також і в тому випадку, якщо проголошення учасникам неможливе.
(4) Публічне проголошення письмового адміністративного акта відбувається через повідомлення його розпорядчої частини способом, прийнятим в даній місцевості. У такому повідомленні має бути зазначено, де можна ознайомитися з актом та його обґрунтуванням. Через два тижні після публічного проголошення адміністративний акт вважається проголошеним. У загальному розпорядженні може бути визначено інший термін, але не раніше дня, наступного після дня проголошення.
(5) Положення щодо проголошення адміністративного акта через доставления залишаються в силі.
§ 42. Очевидна помилка в адміністративному акті. Орган влади завжди може виправити в адміністративному акті граматичні помилки, помилки в розрахунках та схожі очевидні помилки. За наявності правомірного інтересу учасників виправлення має бути здійснене і на їх вимогу. Орган влади має право вимагати надання документа, який повинен бути виправлений.
Розділ 2. Дія адміністративного акта
§ 43. Чинність адміністративного акта. (1) Чинність адміністративного акта відносно особи, якій він призначений або інтереси якої зачіпає, починається з моменту, коли він проголошений цій особі. Адміністративний акт є чинним саме з тим змістом, з яким він проголошується.
(2) Адміністративний акт залишається чинним доти, поки він не буде відкликаний, скасований або відмінений іншим способом або його дія припиниться у зв'язку з закінченням строку чи з інших причин.
(3) Нікчемний адміністративний акт не має чинності.
§ 44. Нікчемність адміністративного акта. (1) Адміністративний акт є нікчемним, якщо він має особливо значні помилки і якщо це очевидно при розумному оцінюванні всіх обставин, що мають бути взяті до уваги.
(2) Незважаючи на положення абзацу 1, адміністративний акт є нікчемним, якщо:
1. він був виданий у письмовій формі, але немає відомостей про орган, який його видав;
2. згідно з правовою нормою, він може бути виданий лише через виготовлення документа, але ця форма не була дотримана;
3. він був виданий органом, який вийшов при цьому за межі своєї компетенції, визначеної в пункті 1 абзацу 1 § 3, не маючи на це уповноваження;
14 — 4-164 209
>>>210>>>
4. його через фактичні причини ніхто не може виконати;
5. він вимагає здійснення протизаконного вчинку, склад якого передбачено кримінальним чи адміністративним правом;
6. він суперечить добрим звичаям.
(3) Адміністративний акт не може бути визнаний нікчемним вже тільки через те, шо:
1. не були дотримані положення щодо територіальної компетенції, за винятком випадків, передбачених пунктом 3 абзацу 2;
2. у провадженні брала участь особа, яка, згідно з пунктами 1—6 першого речення абзацу 1 § 20, усувається від участі;
3. комітет, який, згідно з правовою нормою, був залучений до участі, не прийняв передбаченої для прийняття адміністративного акта ухвали або був нездатний її прийняти;
4. орган, участь якого передбачена відповідною правовою нормою, не брав участі в процедурі.
(4) Якщо нікчемність стосується лише частини адміністративного акта, то він є повністю нікчемним, якщо нікчемна частина є такою значною, що без неї орган влади не прийняв би цього адміністративного акта.
(5) Орган може у будь-який час з власної ініціативи визнати адміністративний акт нікчемним; якщо особа має правомірний інтерес, то нікчемність може бути встановлена за її заявою.
§ 45. Виправлення процедурних та формальних помилок. (1) Порушення норм щодо процедури та форми, які не призводять, згідно з § 44, до нікчемності адміністративного акта, не беруться до уваги, якщо:
1. заява, необхідна для видання адміністративного акта, була внесена пізніше;
2. необхідне обґрунтування дається пізніше;
3. пізніше буде проведене необхідне заслуховування одного з учасників;
4. ухвала комітету, участь якого є необхідною для прийняття адміністративного акта, була прийнята пізніше;
5. участь іншого органу, необхідна для процедури, відбудеться пізніше.
(2) Дії, визначені в абзаці 1, можуть бути виконані до закінчення адміністративної процедури.
(3) Якщо адміністративний акт не має необхідного обґрунтування або необхідне заслуховування одного з учасників не відбулося до прийняття адміністративного акта і через це був пропущений строк оскарження адміністративного акта, то вважається, що пропущення строку застосування засобів оскарження відбулося не з вини учасника. Подія, яка має значення для строку повернення в попередній стан, згідно з абзацом 2 § 32, вникає в момент додаткового виконання пропущеної процедурної дії.
§ 46. Наслідки процедурних і формальних помилок. Не можна вимагати скасування адміністративного акта, який не є нікчемним згідно з § 44, лише тому, що він був прийнятий з порушенням положень стосовно про-
210
>>>211>>>
цедури, форми або територіальної компетенції, якщо очевидно, що порушення не вплинуло на вирішення справи.
§ 47 Інтерпретація адміністративного акта, який має помилки. (1) Адміністративний акт, який має помилки, може бути інтерпретований в іншому адміністративному акті, якщо він спрямований на ту саму мету, органом, який міг би видати адміністративний акт в рамках такої самої відповідної праву процедури і в такій самій формі, якщо виконано передумови для такого прийняття.
(2) Абзац 1 не застосовується, якщо адміністративний акт, в якому має бути інтерпретований акт із помилками, суперечить очевидному наміру органу, що видав адміністративний акт, або його правові наслідки для зачепленої ним особи були б іще більш неприйнятними порівняно з адміністративним актом, який має помилки. Інтерпретація є також недопустимою, якщо адміністративний акт, що має помилки, не можна відкликати.
(3) Рішення, яке може бути прийняте лише як законодавчо обов'язкове, не можна інтерпретувати в рішенні за власним розсудом.
(4) Відповідно застосовується § 28.
§ 48. Відкликання протиправного адміністративного акта. (1) Протиправний адміністративний акт може бути відкликаний цілком або частково з дією на майбутнє або минуле навіть після того, як оскарження цього акта стадо неможливим. Адміністративний акт, який встановлює або підтверджує право чи значну правову вигоду (пільговий адміністративний акт), можна відкликати лише з урахуванням обмежень абзаців 2—4.
(2) Адміністративний акт, який надає одноразову чи тривалу грошову або часткову грошову допомогу, чи є передумовою для цього, не може бути відкликаний, якщо особа, яка отримує вигоду, покладалася на наявність адміністративного акта і її довіра, враховуючи публічний інтерес щодо відкликання акта, підлягає захисту. Довіра, як правило, підлягає захисту, якщо особа, яка отримує вигоду, використала допомогу або розпорядилась майном так, що більше не може чи може тільки за умови непомірних витрат повернути справу в попереднє становище. Особа, яка отримала вигоду, не може посилатися на довіру, якщо вона:
1. домоглася прийняття адміністративного акта шляхом свідомого введення в оману, погрози або підкупу;
2. домоглася прийняття адміністративного акта завдяки відомостям, які значною мірою були неправдивими або неповними;
3. знада про протиправність адміністративного акта або не знала про це внаслідок грубої необережності.
У випадках, передбачених третім реченням, адміністративний акт, як правило відкликається з наслідками для минулого часу.
(3) Якщо відкликається адміністративний акт, який не підпадає під дію абзацу 2, то орган повинен за заявою особи, права якої були зачеплені, компенсувати їй майнові втрати, яких вона зазнала через те, що покладалась на існування адміністративного акта, якщо це, з урахуванням публіч-
14"
211
>>>212>>>
них інтересів, підлягає захисту. Застосовується третє речення абзацу 2. Майнова шкода не повинна перевищувати розміри інтересу, який особа має щодо подальшої дії адміністративного акта. Розміри компенсації майнової шкоди встановлюються органом влади. Така вимога може бути реалізована тільки протягом одного року; строк починає збігати з моменту, коли орган звернув на це увагу зачепленої особи.
(4) Якщо орган влади отримує інформацію про обставини, які виправдовують відкликання протиправного адміністративного акта, то відкликання допускається лише протягом одного року з моменту отримання цих відомостей. Ця норма не застосовується у випадку, передбаченому третім реченням пункту 1 абзацу 2.
(5) Після того як оскарження адміністративного акта стає неможливим, питання щодо його відкликання вирішує орган, який, згідно з § 3, має відповідні повноваження. Це правило діє навіть тоді, коли адміністративний акт, що підлягає відкликанню, був виданий іншим органом.
§ 49. Скасування правомірного адміністративного акта. (1) Правомірний адміністративний акт, що не надає переваг, також і тоді, коли його вже не можна оскаржити, може бути повністю або частково скасований з дією на майбутнє, за винятком випадків, коли необхідно буде приймати новий адміністративний акт із таким самим змістом або скасування є недопустимим з інших причин.
(2) Правомірний адміністративний акт, який надає переваги, може бути, також і тоді, коли його вже не можна оскаржити, повністю або частково скасований з дією на майбутнє тільки в тому випадку, якщо:
1. скасування допускається нормою права або в самому адміністративному акті міститься застереження про це;
2. адміністративний акт пов'язаний з певним завданням і особа, яка здобула переваги, не виконала його зовсім або не у встановлений їй для цього строк;
3. орган з огляду на обставини, які виникли пізніше, мав би право не приймати цього адміністративного акта, і якщо без його скасування виникла б небезпека для публічних інтересів;
4. орган, згідно зі зміною правової норми, мав би право не приймати адміністративного акта, якщо тільки особа, яка отримала переваги, їх поки що не використала або не отримала на підставі цього адміністративного акта жодної послуги і якщо без скасування акта виникла б небезпека для публічних інтересів;
5. якщо необхідно попередити або усунути тяжкі наслідки для публічного блага.
Відповідно застосовується абзац 4 § 48.
(3) Правомірний адміністративний акт, який надає одноразову чи багаторазову грошову або частково негрошову допомогу для досягнення конкретної мети або є передумовою для цього, навіть після того як його оскарження стало неможливим, може бути скасований повністю або частково, також і зі зворотною дією, якщо:
212
>>>213>>>
1. допомога або надання не використовується або використовується не відразу після винесення рішення чи не з тією метою, яка була передбачена адміністративним актом;
2. адміністративний акт пов'язаний із зобов'язанням і особа, яка отримала переваги, не виконала його зовсім або не виконала протягом встановленого для цього строку.
Відповідно застосовується абзац 4 § 48.
(4) Чинність скасованого адміністративного акта закінчується з набуттям чинності актом про скасування, якщо орган влади не визначає іншого строку.
(5) Рішення щодо скасування, після закінчення строку на оскарження адміністративного акта, приймає уповноважений згідно з § 3 орган; ця норма застосовується також тоді, коли адміністративний акт, який має бути скасований, був виданий іншими органом.
(6) Якщо адміністративний акт, який надає переваги, скасовується згідно з пунктами 3—5 абзацу 2, то орган влади за заявою зачепленої цим особи повинен відшкодувати їй майнову шкоду завдану у зв'язку з тим, що вона розраховувала на подальшу дію адміністративного акта, якщо її довіра підлягає захисту. Відповідно застосовується третє — п'яте речення абзацу 3 § 48. Спори про відшкодування вирішуються в загальному передбаченому порядку.
§ 49а. Відшкодування, виплата відсотків. (1) Якщо адміністративний акт був скасований або відкликаний і таке відкликання стосується минулого, або якщо внаслідок виникнення умови скасування він втратив свою чинність, тоді мають бути відшкодовані вже надані послуги. Послуги, що мають бути відшкодовані, визначаються письмово в адміністративному акті.
(2) Щодо розмірів відшкодування, за винятком нарахованих відсотків, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу про незаконне збагачення. Особа, що отримала переваги, не може посилатись на відсутність незаконного збагачення, якщо вона знала або не знала внаслідок грубої необережності про обставини, які привели до відкликання, скасування або нікчемності адміністративного акта.
(3) Із суми, що підлягає відшкодуванню, з моменту недійсності адміністративного акта мають сплачуватись 3 відсотки річних згідно з відповідною обліковою ставкою Німецького Федерального банку. Від вимоги щодо сплати відсотків можна відмовитись, якщо особа, яка отримала переваги, не відповідає за причини, що призвели до відкликання, скасування або нікчемності адміністративного акта, і якщо вона сплатила визначену для відшкодування суму протягом строку, встановленого органом влади.
(4) Якщо кошти, надані для досягнення певної мети, не використовуються безпосередньо після їх отримання, то можна вимагати сплати відсотків за час їх невикористання згідно з першим реченням абзацу 3; положення пункту 1 речення 1 абзацу 3 § 49 залишаються в силі.
213
>>>214>>>
§ 50. Відкликання і скасування в рамках процедури оскарження адміністративного акта. Друге речення абзацу 1 § 48 та пункти 2—4 абзацу 2, а також абзаци 2—4 та 6 § 49 не діють, якщо під час попереднього провадження або провадження в адміністративному суді адміністративний акт, який надає переваги і який оскаржено третьою особою, був відкликаний, коли цим задовольняються заперечення або позов.
§ 51. Відновлення процедури. (1) За заявою зачепленої особи орган влади повинен прийняти рішення стосовно відкликання або внесення змін до адміністративного акта, який не підлягає оскарженню, якщо:
1. фактичне або правове становище, яке покладено в основу адміністративного акта, пізніше змінилося на користь зачепленої особи;
2. існують нові докази, які надали б можливість прийняти більш сприятливе для зачепленої особи рішення;
3. існують підстави для відновлення процедури згідно з § 580 Цивільно-процесуального кодексу.
(2) Заява приймається лише тоді, коли зачеплена особа без її грубої вини не могла довести підстави для відновлення в рамках попереднього провадження, особливо через використання засобів оскарження адміністративного акта.
(3) Заява має бути подана протягом 3 місяців. Цей строк починається з моменту, коли зачепленій особі стало відомо про підстави для відновлення процедури.
(4) Рішення щодо поданої заяви приймає орган влади, уповноважений на це згідно з § 3; це правило застосовується навіть тоді, коли на адміністративний акт, на який подано заяву про скасування або внесення до нього змін, був прийнятий іншим органом влади.
(5) Положення першого речення абзацу § 48 та абзац 1 § 49 не зачіпаються.
§ 52. Повернення документів та речей. Якщо адміністративний акт був відкликаний або скасований і це не підлягає оскарженню, або якщо з інших причин він не був чи вже не є дійсним, то орган влади може вимагати повернення виданих на підставі цього адміністративного акта документів або речей, які призначені для засвідчення прав, що випливають із цього адміністративного акта, або які були надані для його виконання. Власник, а якщо він не є фактичним власником, також і фактичний власник цих документів або речей зобов'язаний їх повернути. Власник або фактичний власник може вимагати повернення йому документів чи речей після того, як орган позначить їх як недійсні; це правило не застосовується до речей, відносно яких таке позначення неможливе або можливе з недостатньою очевидністю або з недостатнім строком придатності.
>>>215>>>
Розділ 3. Дія адміністративного акта відносно права про строки давності
§ 53. Переривання перебігу строків давності адміністративним актом. (1)
Адміністративний акт, який приймається для реалізації вимог суб'єкта публічного права, перериває перебіг строку давності цієї вимоги. Переривання продовжується доти, поки адміністративний акт не стає таким, що не підлягає оскарженню, або поки адміністративна процедура, яка призвела до прийняття цього адміністративного акта, не закінчується іншим чином. Відповідно застосовуються §212 та 217 Цивільного кодексу.
(2) Якщо адміністративний акт у розумінні абзацу 1 став таким, що не підлягає оскарженню, то відповідно застосовується § 218 Цивільного кодексу.
ЧАСТИНА IV. Публічно-правовий договір
§ 54. Допустимість публічно-правового договору. Публічно-правові правовідносини можуть виникати, змінюватись та припинятися на підставі договору (публічно-правовий договір), якщо нормами права не встановлено інше. Зокрема, орган влади замість видання адміністративного акта може укласти публічно-правовий договір з тим, на кого він спрямував би дію цього адміністративного акту.
§ 55. Договір мирової угоди. Публічно-правовий договір в розумінні другого речення § 54, завдяки якому через взаємні поступки за розумного оцінювання фактичних обставин та правового становища може бути усунена невизначеність (мирова угода), можна укласти, якщо орган влади згідно з власним розсудом вважає укладення мирової угоди доцільним для усунення такої невизначеності.
§ 56. Договір про зустрічні дії. (1) Публічно-правовий договір у розумінні другого речення § 54, в якому партнер органу влади за договором зобов'язується виконати зустрічні дії, може укладатися, якщо таке виконання передбачається в договорі для певної мети і допомагає органу влади у виконанні його публічних завдань. Виконання зустрічних дій повинно відповідати загальним обставинам і бути об'єктивно пов'язаним з передбаченими договором діями органу влади.
(2) Якщо на здійснення органом влади відповідної дії існує право вимоги, то може бути передбачена лише така зустрічна дія, яка у випадку прийняття адміністративного акта, згідно з § 36, могла б бути змістом додаткового положення.
§ 57. Письмова форма. Публічно-правовий договір складається у письмовій формі, якщо нормами права не встановлено інше.
215
>>>216>>>
§ 58. Згода третіх осіб та органів влади. (1) Публічно-правовий договір, який зачіпає права третьої особи, набуває чинності, якщо третя особа дасть на це письмову згоду.
(2) Якшо замість адміністративного акта, для прийняття якого, згідно з нормами права необхідні дозвіл, згода або узгодження з іншим органом влади, укладається договір, то він набуває чинності лише після того, як інший орган влади взяв у цьому участь у визначеній формі.
§ 59. Недійсність публічно-правового договору. (1) Публічно-правовий договір визнається недійсним, якщо недійсність випливає з відповідного застосування положень Цивільного кодексу.
(2) Договір в розумінні другого речення § 54 також є недійсним, якщо:
1. адміністративний акт з відповідним змістом був би недійсним;
2. адміністративний акт з відповідним змістом був би протиправним не лише через процедурну або формальну помилку в розумінні § 46 і це було відомо сторонам, які укладають договір;
3. не існувало передумов для укладення договору мирової угоди і адміністративний акт з відповідним змістом був би протиправним не лише через процедурну або формальну помилку в розумінні § 46;
4. орган влади обіцяє виконати дії, які, згідно з § 56, є недопустимими.
(3) Коли недійсність стосується лише частини договору, то він повністю недійсним, якщо не можна припустити, що без цієї недійсної частини він також був би укладений.
§ 60. Приведення у відповідність та розірвання договору в окремих випадках. (1) Якщо відносини, що мали значення для визначення змісту договору, з моменту укладення договору так суттєво змінилися, що одна зі сторін договору не може дотримуватись попереднього договірного регулювання, то ця сторона може вимагати приведення змісту договору у відповідність зі зміненими відносинами або, якщо приведення у відповідність неможливе або сторона не може цього сприйняти, розірвання договору. Орган влади також має право розірвати договір, щоб уникнути виникнення або усунути тяжкі наслідки для загального блага.
(2) Розірвання договору вимагає письмової форми, якщо законом не встановлено інше. Воно має бути обгрунтоване.
§ 61. Згода на негайне виконання. (1) Кожна зі сторін може погодитись на негайне виконання публічно-правового договору в розумінні другого речення § 54. При цьому орган влади має представляти керівник, його загальний представник або приналежна до публічної служби особа, яка має кваліфікацію для зайняття посади судді або відповідає вимогам першого речення § 110 Німецького закону про суддів. Згода органу влади на негайне виконання дійсна лише тоді, коли фаховокомпетентний орган нагляду за органом влади, що укладає договір, дасть на це дозвіл. Такий дозвіл не є обов'язковим, якщо згоду дає вищий федеральний або земельний орган.
216
>>>217>>>
(2) До публічно-правових договорів у розумінні першого речення абзацу 1 застосовується федеральний Закон про виконання адміністративних актів, якщо стороною, яка укладає договір, є орган влади в розумінні пункту 1 абзацу 1 § 1. Якщо фізична або юридична особа приватного права чи неправоздатне об'єднання бажає провести виконання стосовно грошової вимоги, то відповідно застосовується абзаци 1—3 § 170 Положення про адміністративні суди. Якщо виконання спрямовано на примушування до дії, допущення її здійснення або утримання від дії відносно органу в розумінні пункту 2 абзацу 1 § 1, то відповідно застосовується § 172 Положення про адміністративні суди.
§ 62 Додаткове застосування положень. Якщо в § 54—61 не визначається інше, то застосовуються всі інші положення цього Закону. Додатково відповідно застосовуються положення Цивільного кодексу.
ЧАСТИНА V. Особливі види процедури Розділ 1. Формальна адміністративна процедура
§ 63. Застосування положень про формальну адміністративну процедуру.
(1) Формальна адміністративна процедура за цим Законом відбувається, якщо це передбачено нормами права.
(2) У формальній адміністративній процедурі застосовуються § 64— 71, а також, якщо в них не встановлено інше, решта положень цього Закону.
(3) Повідомлення, згідно з другим реченням абзацу 2 § 17, та вимога, згідно з другим реченням абзацу 4 § 17, у формальній адміністративній процедурі здійснюються публічно. Офіційна публікація полягає в тому, що орган влади друкує повідомлення або сповіщення в своєму офіційному віснику і крім цього в місцевих щоденних газетах, які розповсюджуються в місцевості, де передбачається дія рішення.
§ 64. Форма заяви. Якщо формальна адміністративна процедура передбачає подання заяви, то вона повинна подаватися у письмовій формі або заноситись до протоколу в самому органі.
§ 65. Участь свідків та експертів. (1) У формальній адміністративний процедурі свідки зобов'язані давати показання, а експерти — експертні висновки. Відповідно застосовуються положення Цивільно-процесуального кодексу про обов'язок свідків виступати зі свідченнями або експертів надавати експертні висновки, про відвід експертів, а також про допит представників публічної служби як свідків або експертів.
(2) Якщо свідки або експерти без визначеної в § 376, 383—385 та 408 Цивільно-процесуального кодексу причини відмовляються давати показання або здійснювати експертизу, то орган влади може звернутися до
217
>>>218>>>
адміністративного суду, до компетенції якого відноситься місце проживання або перебування свідка чи експерта, з клопотанням про допит. Якщо місце проживання або перебування свідка чи експерта знаходиться за межами територіальної компетенції адміністративного суду чи окремо утвореної палати, то клопотання про допит направляється до відповідного окружного суду. В клопотанні орган повинен зазначити предмет допиту, а також імена та поштові адреси учасників. Суд повинен повідомити учасників про дату засідання.
(3) Якщо орган влади, беручи до уваги значення показань свідка чи висновків експерта або отримання правдивих свідчень, вважає за необхідне приведення до присяги, то він може, згідно з абзацом 2, звернутися до відповідного суду з клопотанням про допит під присягою.
(4) Суд приймає рішення про правомірність відмови від надання свідчень, експертизи або від складання присяги.
(5) 3 клопотанням до суду, згідно з абзацом 2 або 3, може звертатися лише керівник органу влади, його загальний представник або службовець, який має кваліфікацію для зайняття посади судді або відповідає вимогам першого речення §110 Німецького закону про суддів.
§ 66. Обов'язкове заслуховування учасників. (1) У формальній адміністративній процедурі можливість для виступу повинна надаватись учасникам до прийняття рішення.
(2) Учасникам повинна надаватись можливість бути присутніми при допиті свідків та експертів і проведення огляду на місці та ставити доцільні питання; письмові висновки мають бути доступні для них.
§ 67. Необхідність усного слухання. (1) Орган вирішує справу після усного слухання. Учасники повинні завчасно запрошуватись на нього письмово. В запрошенні необхідно вказати на те, що у разі відсутності учасника справа може бути розглянута й вирішена і без нього. Якщо необхідно запросити більш ніж 50 осіб, то запрошення можна замінити публічним оголошенням. Публічне оголошення полягає в тому, що мінімум за два тижні до проведення засідання в офіційному віснику органу влади і, крім цього, в місцевих щоденних газетах, що розповсюджуються в місцевості, де передбачається дія рішення, повідомляється дата слухання справи з посиланням на положення третього речення. Прийнятним для строку, передбаченого п'ятим реченням, вважається опублікування в офіційному віснику.
(2) Орган влади може винести рішення без проведення усного слухання, якщо:
1. заява за згодою всіх учасників задовольняється повністю;
2. жодний учасник протягом встановленого для цього строку не висунув заперечення проти передбачуваних заходів;
218
>>>219>>>
3. орган повідомив учасників про свій намір винести рішення без усного слухання і жоден учасник протягом встановленого для цього строку не висунув заперечення;
4. всі учасники від нього відмовились;
5. необхідно негайно прийняти рішення в зв'язку з небезпечністю затягування справи.
(3) Орган влади повинен проводити процедуру таким чином, щоб її можна було завершити в ході одного усного засідання.
§ 68. Хід усного слухання. (1) Усне слухання не є публічним. В ньому можуть брати участь представники органу нагляду та особи, які проходять професійне навчання в органі влади. Керуючий слуханням може дозволити іншим особам бути присутніми, якщо жоден з учасників не заперечує.
(2) Керуючий слуханням повинен обговорювати справу з учасниками. Він має сприяти проясненню нечітких заяв, постановці доцільних запитань, доповненню недостатніх відомостей, а також наданню усіх пояснень, необхідних для встановлення фактичних обставин справи.
(3) Керуючий слуханням несе відповідальність за порядок. Він може усунути осіб, які не виконують його розпоряджень, з приміщення, де проходить слухання. Слухання може бути продовжене без цих осіб.
(4) В усному слуханні ведеться протокол. Протокол повинен містити в собі відомості про:
1. місце й дату проведення засідання;
2. прізвища керуючого засіданням, учасників, що з'явились на засідання, свідків та експертів;
3. предмет обговорення в рамках процедури та подані заяви;
4. основний зміст показань свідків та експертів;
5. результат огляду на місці.
Протокол підписується керуючим засіданням і, якщо був залучений секретар засідання, секретарем. До внесення в протокол засідання дор-івнюється внесення документа, який додається до нього і визначається як додаток; в протоколі засідання має міститися посилання на додаток.
§ 69. Рішення. (1) Орган виносить рішення після оцінювання всього результату проведення процедури.
(2) Адміністративні акти, які завершують формальну процедуру, повинні прийматись у письмовій формі, мають бути письмово обгрунтовані й вручені учасникам; у випадках, передбачених пунктами 1 і 3 абзацу 2 § 39, обгрунтування не потрібне. Якщо необхідно зробити більш ніж 50 вручень, вони можуть бути замінені публічним оголошенням. Публічне оголошення полягає в тому, що розпорядча частина адміністративного акта та роз'яснення щодо порядку оскарження публікуються в офіційному віснику органу влади і, крім цього, в місцевих щоденних газетах, які розповсюджуються в місцевості, де передбачається дія рішен-
219
>>>220>>>
ня. Адміністративний акт вважається врученим через два тижні після опублікування в офіційному віснику; на це має зазначатися у повідомленні. Після публічного оголошення до закінчення строку оскарження учасник може звернутися з письмовим клопотанням про надання йому цього адміністративного акта; на це також необхідно вказати в повідомленні.
(3) Якщо формальна адміністративна процедура завершується іншим чином, то необхідно повідомити про це учасникам. Якщо необхідно розіслати більше ніж 50 повідомлень, вони можуть бути замінені публічним оголошенням; відповідно застосовується третє речення абзацу 2.
§ 70. Оскарження рішення. Перед поданням адміністративно-правового позову, предметом якого є прийнятий в рамках формальної адміністративної процедури адміністративний акт, немає потреби в перевірці в рамках попереднього провадження.
§ 71. Особливі вимоги до формальної процедури в комітетах. (1) Якщо формальна адміністративна процедура проводиться в комітеті (§ 88), то кожне член комітету має право ставити доцільні запитання. Якщо запитання заперечується одним з учасників, то рішення про його допустимість приймає комітет.
(2) Під час наради та голосування можуть бути присутніми тільки ті члени комітету, які брали участь в усному слуханні. Крім цього можуть бути присутні особи, які проходять навчання в органі влади, при якому створено цей комітет, якщо голова дозволяє їм бути присутніми. Результати голосування мають бути записані.
(3) Кожен учасник може заявити відвід члена комітету, який не може брати участь у цій адміністративній процедурі (§ 20) або відносно якого існує сумнів щодо його неупередженості (§21). Відвід має бути заявлений письмово або занесений до протоколу до початку усного слухання. Заява про відвід не допускається, якщо учасник взяв участь в усному слуханні, не повідомивши про відомі йому підстави для відводу. Щодо прийняття рішення про відвід застосовуються положення другого — четвертого речень абзацу 4 § 20.
Розділ 1а. Прискорення дозвільної процедури
§ 71а. Застосування. Якщо адміністративна процедура має на меті надання дозволу (дозвільна процедура), що слугує втіленню планів у рамках економічної діяльності заявника, застосовуються § 71Ь—71е.
§ 71Ь. Швидкість дозвільної процедури. Орган, що видає дозвіл, вживає усіх можливих правових та фактичних заходів для того, щоб процедура могла бути завершена у прийнятні строки, а за заявою особливо прискорено.
220
>>>221>>>
§ 71с Консультування та надання інформації. (1) Орган, який видає дозвіл, за необхідності надає інформацію про можливості прискорення процедури, зокрема про пов'язані із цим переваги та недоліки. У разі вимоги така інформація може надаватися письмово, якщо це відповідає значенню або рівню складності справи.
(2) У разі необхідності орган, що видає дозвіл, іще до подання заяви про надання дозволу обговорює з майбутнім заявником:
1. які докази та документи він повинен подати;
2. які експертні висновки визнаватимуться в рамках дозвільної процедури;
3. яким чином можна залучити до участі третіх осіб або громадськість із тим, щоб спростити дозвільну процедуру;
4. чи доцільно спочатку з'ясувати окремі фактичні передумови дозволу в суді (самостійне провадження за доказами).
Інші органи влади та, якщо майбутній заявник із цим згодний, треті особи можуть бути залучені відповідним органом до участі у процедурі.
(3) Відразу після отримання заяви заявнику має бути повідомлено, чи надані документи та відомості є повними і на який термін розгляду можна розраховувати.
§ 71d. Участь носіїв суспільних інтересів. (1) Якщо в рамках дозвільної процедури повинні брати участь носії суспільних інтересів, компетентний орган влади, якщо з урахуванням справи це є можливим і слушним, особливо на вимогу заявника, одночасно і з визначенням строку запрошує їх до надання експертного висновку (Sternverfahren).
(2) Після закінчення визначеного строку висновки не приймаються до уваги, за винятком випадків, коли висунуті інтереси вже відомі органу, який видає дозвіл, або мали бути відомими або мають значення для правильності рішення.
§ 71 є. Конференція з заявником. На вимогу заявника орган влади повинен організувати нараду з усіма органами, які беруть участь у процедурі, та заявником.
Розділ 2. Процедура затвердження плану
§ 72. Застосування положень про процедуру затвердження плану. (1) Якщо нормами права передбачається процедура затвердження плану, то застосовуються § 73—78 та, якщо з них не випливає іншого, інші норми цього закону; § 51 та 71а—71е не застосовуються, § 29 застосовується із застереженням, що огляд документів орган влади надає згідно з власним розсудом, який відповідає його обов'язкам.
(2) Повідомлення, згідно з другим реченням абзацу 2 § 17, та звернення, згідно з другим реченням абзацу 4 § 17, в рамках процедури затвердження плану здійснюються публічно. Публічне повідомлення або
221
>>>222>>>
звернення полягає в тому, що орган публікує повідомлення або звернення в своєму офіційному віснику і, крім цього, в місцевих щоденних газетах, які розповсюджуються в місцевості, де передбачається втілити цей план.
§ 73. Процедура слухання. (1) Власник проекту повинен надати план органу влади, що розглядає справу, для проведення слухання. План складається зі схем та пояснень, що стосуються самого проекту, підстав його виникнення, а також земельних ділянок і споруд, пов'язаних із цим проектом.
(2) Протягом одного місяця після отримання повного плану орган, що проводить слухання, звертається до органів, сфери діяльності яких зачіпає проект, з вимогою надати висновок і вирішує питання' про ознайомлення з планом у громадах, де передбачається втілити проект.
(3) Зазначені в абзаці 2 громади упродовж трьох тижнів після отримання плану повинні виставити строком на місяць план для вивчення. Від виставлення можна відмовитись, якщо коло зачеплених осіб відоме і їм протягом прийнятного строку буде надана можливість ознайомитись із планом.
(За) Органи влади, зазначені в абзаці 2, повинні надати своїх експертні висновки протягом строку, визначеного органом, що проводить слухання, але не більше 3 місяців. Експертні висновки, які надійшли після засідання з обговорення, більше не беруться до уваги за винятком випадків, коли наведені інтереси вже відомі органу, який затверджує план, або мали бути відомими, або мають значення для правильності рішення.
(4) Кожна особа, інтереси якої зачіпає проект, може протягом двох тижнів після закінчення строку на вивчення письмово або до протоколу в органі, який проводить слухання, або в громаді висловити свої заперечення проти плану. У випадку, передбаченому другим реченням абзацу 3, строк подання заперечень визначає орган, який проводить слухання. Після закінчення строку для подання заперечень всі заперечення, які не ґрунтуються на особливих приватноправових титулах, виключаються. Це має бути вказано у повідомленні про вивчення плану або під час оголошення строку на подання заперечень.
(5) Громади, в яких буде виставлено план для вивчення, повинні повідомити про це у звичайний для цієї місцевості спосіб. У повідомленні повинно бути зазначено:
1. де і протягом якого часу план виставлено для вивчення;
2. що можливі заперечення мають бути подані де органів, вказаних у повідомленні, протягом строку на подання заперечень;
3. що в разі неявки одного з учасників на обговорення справа може розглядатися і без нього;
4. що:
а) особи, які висунули заперечення, можуть бути повідомлені про дату обговорення публічно;
222
>>>223>>>
b) вручення рішення стосовно заперечень може бути замінене публічним повідомленням,
якщо необхідно зробити більше 50 повідомлень або вручень.
Зачеплені особи, які не проживають у цій місцевості та місцеперебування яких відоме або може бути встановлене протягом прийнятного строку, за розпорядженням органу, який проводить слухання, повинні бути повідомлені про ознайомлення з посиланням на друге речення.
(6) Після закінчення строку для подання заперечень орган, який проводить слухання, повинен обговорити своєчасно подані заперечення та експертні висновки органів влади стосовно плану з носієм проекту, органами, зачепленими особами та особами, які подали заперечення. Дата обговорення має бути повідомлена особам мінімум за тиждень у звичайний для цієї місцевості спосіб. Органи влади, носій проекту та особи, які подали заперечення, мають бути повідомлені про дату проведення обговорення. Якщо крім органів влади та носія проекту необхідно повідомити більше 50 осіб, ці повідомлення можуть бути замінені публічним проголошенням. Публічне проголошення полягає в тому, що, на відміну від другого речення, дата обговорення публікується в офіційному віснику органу, який проводить слухання, і крім цього в місцевих щоденних газетах, які розповсюджується в місцевості, де передбачається втілити цей план; прийнятним для строку, згідно з другим реченням, є повідомлення в офіційному віснику. В іншому до обговорення відповідно застосовуються положення про усне слухання в рамках формальної процедури (третє речення абзацу 1, пункти 1, 4 абзацу 2, абзац 3 § 67, § 68). Обговорення має бути проведене протягом трьох місяців після закінчення строку для подання заперечень.
(7) На відміну від положень другого —п'ятого речень абзацу 6, дата проведення обговорення може бути визначена вже в повідомленні, згідно з другим реченням абзацу 5.
(8) Якщо поданий проект має бути змінений і це стосується сфери завдань відповідного органу влади або інтересів третіх осіб вперше або більше ніж до цього, то їм має бути повідомлено про ці зміни і надана можливість подання результатів експертиз або заперечень протягом двох тижнів. Якщо зміни стосуються території іншої громади, то змінений проект має бути виставлений в цій громаді; відповідно застосовуються абзаци 2—6.
(9) Орган, який проводить слухання, як результат процедури слухання надає висновок і направляє його, по змозі протягом одного місяця після закінчення обговорення, разом з проектом, експертними висновками органів влади та невирішеними запереченнями органу, який затверджує проект.
§ 74. Ухвала про затвердження проекту, дозвіл проекту. (1) Орган, компетентний затверджувати проекти, затверджує проект (ухвала про затвердження плану). Застосовуються положення про рішення та оскарження рішення в рамках формальної процедури (§ 69 та 70).
(2) В ухвалі про затвердження проекту орган, компетентний затверджувати проекти, виносить рішення стосовно заперечень, щодо яких
223
>>>224>>>
не було досягнуто єдиної думки в органі, який проводив слухання. Він повинен доручити власникові проекту вжити заходів або влаштувати та підтримувати необхідні для блага суспільства споруди чи ті, які необхідні для уникнення шкідливих наслідків для прав інших осіб. Якщо такі заходи або споруди неможливі або не узгоджуються з проектом, то зачеплена особа має право вимагати відповідного грошового відшкодування.
(3) Якщо прийняти остаточне рішення ще неможливо, це має бути зазначено в ухвалі про затвердження плану; носію проекту при цьому має бути доручено своєчасно надати відсутні або визначені органом, який затверджує план, документи.
(4) Ухвала про затвердження плану має бути вручена носію проекту, відомим зачепленим особам та тим особам, щодо заперечень яких було прийнято рішення. Екземпляр ухвали з роз'ясненням про порядок оскарження та екземпляр затвердженого плану виставляються в громаді на два тижні для ознайомлення з ними; місце і час виставлення повідомляється у прийнятний для цієї місцевості спосіб. Із закінченням строку для ознайомлення ухвала вважається врученою всім іншим зачепленим особам; на це вказується у повідомленні.
(5) Якщо окрім носія проекту необхідно здійснити більше 50 передбачених абзацом 4 вручень, то такі вручення можуть бути замінені публічним оголошенням. Публічне проголошення полягає в тому, що розпорядча частина ухвали про затвердження плану, порядок оскарження та вказівка про ознайомлення, згідно з другим реченням абзацу 4 публікуються в офіційному віснику уповноваженого органу і, крім цього, в місцевих щоденних газетах, які розповсюджуються в місцевості, де передбачається втілити цей план; звертається увага на вимоги. Після закінчення строку для вивчення ухвала вважається врученою зачепленим особам та тим, які висунули заперечення; про це зазначається в повідомленні. Після офіційного повідомлення зачеплені особи, а також ті, які висунули заперечення, можуть письмово вимагати надання ухвали про затвердження плану до закінчення строку на оскарження; про це також зазначається в повідомленні.
(6) Замість ухвали про затвердження плану може видаватися дозвіл плану, якщо:
1. не порушуються права інших осіб або зачеплені особи дали письмову згоду на використання їхньої власності або іншого права та
2. існує домовленість із носіями публічних інтересів, галузь завдань яких зачеплено.
Дозвіл плану має такі самі правові наслідки, як і затвердження плану, за винятком відчуження права; щодо його видачі не застосовуються положення про процедуру затвердження плану. Перед подачею адміністративно-правового позову немає необхідності в перевірці у рамках попереднього провадження.
(7) Затвердження та дозвіл плану не потрібні у випадках, які не мають великого значення. Це відбувається, коли:
224
>>>225>>>
1. не зачіпаються інші публічні інтереси або існують необхідні рішення органів влади і вони не заперечують плану та
2. немає впливу на права інших осіб або із зачепленими планом особами досягнуті відповідні домовленості.
§ 75. Правові наслідки затвердження плану. (1) Через затвердження плану затверджується допустимість проекту, включаючи необхідні наступні заходи в інших спорудах з огляду на всі зачеплені інтереси; поряд із затвердженням плану немає потреби в інших рішеннях органів влади, особливо в публічно-правових дозволах, ліцензіях, санкціях, узгодженнях, згодах та інших затвердженнях плану. Затвердження плану з правової точки зору врегульовує всі публічно-правові відносини між носієм проекту та зачепленими планом особами.
(1а) Помилки при зваженні на зачеплені проектом публічні та приватні інтереси вважаються значними, якщо вони очевидні й мали вплив на результат зваження. Значні помилки при зваженні призводять до скасування ухвали про затвердження плану або дозволу плану лише в тому випадку, якщо вони не можуть бути усунені через доповнення плану або через додаткову процедуру.
(2) Якщо ухвала про затвердження плану більше не підлягає оскарженню, то вимоги про невиконання проекту, усунення чи зміни споруд або їх невикористання виключаються. Якщо непередбачений вплив проекту або передбачених планом відповідних споруд на права іншої особи виникає лише після закінчення строку на оскарження плану, то зачеплена особа може вимагати здійснення заходів або спорудження та утримання споруд, які виключають негативні наслідки. Вони покладаються на носія проекту ухвалою органу, який затвердив план. Якщо такі заходи або споруди неможливі або не поєднуються з проектом, то право вимоги спрямовується на прийнятне грошове відшкодування. Якщо заходи або споруди в розумінні другого речення є необхідними у зв'язку з тим, що після завершення процедури затвердження плану на сусідній земельній ділянці виникли зміни, то пов'язані з цим витрати покладаються на власника сусідньої ділянки, за винятком випадків, коли ці зміни зумовлені природними явищами або непереборною силою; четверте речення не застосовується.
(3) Заяви, в яких висувається вимога про зведення споруд або прийнятне відшкодування, згідно з другим та четвертим реченнями абзацу 2, мають подаватися письмово до органу влади, який затвердив план. Вони допускаються протягом трьох років з моменту, коли зачеплена особа дізналася про негативні наслідки відповідного проекту, який відповідає затвердженому плану або споруди; вони виключаються, якщо після виникнення становища, яке відповідає затвердженому плану, минуло ЗО років.
(4) Якщо протягом п'яти років з часу неможливості оскарження плану його виконання не було розпочато, то він втрачає силу.
15-4-164 225
>>>226>>>
§ 76. Зміни плану до завершення проекту. (1) Якщо до завершення проекту в затверджений план вносяться зміни, то необхідне проведення нової процедури затвердження плану.
(2) Якщо в план вносяться незначні зміни, то орган влади, який затверджує план, може відмовитись від проведення нової процедури затвердження плану, якщо не зачіпаються інтереси інших осіб або якщо зачеплені особи погодились із цими змінами.
(3) Якщо орган влади, який затверджує план, у передбачених абзацом 2 випадках або в інших випадках внесення незначних змін у план проводить процедуру затвердження плану, то вона не потребує проведення слухань і публічного опублікування ухвали про затвердження плану.
§ 77. Скасування ухвали про затвердження плану. Якщо проект, втілення якого вже було розпочато, остаточно припиняється, то орган влади, який затвердив цей план, повинен скасувати ухвалу про затвердження плану. В ухвалі про скасування на носія проекту покладається обов'язок повернення в попереднє становище або здійснення інших прийнятних заходів, якщо це необхідно для блага суспільства або для уникнення негативних наслідків для прав інших осіб. Якщо такі заходи необхідні в зв'язку із тим, що після завершення процедури затвердження плану на сусідній земельній ділянці виникли зміни, то через ухвалу органу, який затверджує план, носій проекту може бути зобов'язаний вжити прийнятних заходів; однак пов'язані із цим витрати мають лягти на власника сусідньої земельної ділянки, за винятком випадків, коли зміни настали внаслідок природних явищ або непереборної сили.
§ 78. Збіг кількох проектів. (1) Якщо кілька самостійних проектів, втілення яких передбачає процедуру затвердження плану, збігаються настільки, що для цих проектів або їх частин можливе лише одне єдине рішення, і якщо щонайменше одна з процедур затвердження плану регулюється федеральним правом, то відносно цих проектів або їх частин проводиться лише одна процедура затвердження плану.
(2) Повноваження і процедура визначаються згідно з правовими нормами про процедуру затвердження плану, яка передбачена для таких об'єктів, які зачіпають широке коло публічно-правових відносин. У разі виникнення сумнівів щодо того, яка саме правова норма повинна застосовуватись, то, якщо згідно з узятими до уваги правовими нормами кілька федеральних органів мають повноваження у сфері діяльності кількох вищих федеральних органів, рішення приймає Федеральний уряд, в інших випадках — уповноважений виший федеральний орган. У разі виникнення сумнівів щодо того, які саме правові норми необхідно застосовувати, коли згідно з прийнятими до уваги правовими нормами уповноваженими є федеральний орган і земельний орган, то, якщо виші федеральні й земельні органи не дійдуть згоди, Федеральний і земельний уряди досягають згоди щодо того, яка правова норма застосовуватиметься.
226
>>>227>>>
ЧАСТИНА VI. Процедура правового захисту
§ 79. Засоби правового захисту проти адміністративних актів. Для формальних засобів правового захисту проти адміністративних актів діють Положення про адміністративні суди і прийняті для його виконання правові норми, якщо законом не буде передбачено інше; в іншому застосовуються положення цього закону.
§ 80. Відшкодування витрат у попередньому провадженні. (1) Якщо заперечення є успішним, носій права, орган влади якого видав оскаржений адміністративний акт, повинен відшкодувати особі, що звернулась із запереченням, необхідні витрати відповідного меті правового переслідування або правового захисту. Це правило діє і в тому випадку, якщо заперечення не має успіху лише тому, що порушення процедурної або формальної норми не беруться до уваги згідно з § 45. Якщо заперечення не мало успіху, то особа, яка його подала, повинна відшкодувати органу влади, який видав оскаржений адміністративний акт, необхідні витрати відповідного меті правового переслідування або правового захисту; це правило не застосовується, якщо заперечення подається проти адміністративного акта, який був прийнятий в рамках
1. існуючих чи колишніх публічно-правових службових або офіційних відносин або
2. існуючого чи колишнього передбаченого законом службового обов'язку або діяльності, яка може виконуватися замість передбаченого законом службового обов'язку.
Витрати, які виникли з вини особи, яка має право на відшкодування, несе вона сама; вина представника дорівнюється вині особи, яку він представляє.
(2) Гонорари та витрати адвоката або іншого уповноваженого в попередньому провадженні відшкодовуються, якщо залучення уповноваженого було необхідним.
(3) Орган влади, який прийняв рішення щодо витрат, за заявою встановлює суму витрат, які відшкодовуються; якщо таке рішення прийняв комітет або комісія (абзац 2 § 73 Положення про адміністративні суди), то визначення витрат належить органу влади, при якому створений комітет або комісія. Рішення про визначення коштів встановлює також, чи було необхідним залучення адвоката або іншого уповноваженого.
(4) Абзаци 1—3 застосовуються також і до попереднього провадження в рамках права про суддівську службу.
.5* 227
>>>228>>>
ЧАСТИНА VII. Діяльність на громадських засадах, комітети Розділ 1. Діяльність на громадських засадах
§ 81. Застосування норм про діяльність на громадських засадах. Щодо діяльності на громадських засадах в адміністративній процедурі застосовуються § 82—87, коли правові норми не передбачають іншого.
§ 82. Обов'язок діяльності на громадських засадах. Обов'язок прийняти на себе діяльність на громадських засадах виникає лише тоді, коли він передбачений законом.
§ 83. Виконання діяльності на громадських засадах. (1) Особа, що виконує діяльність на громадських засадах, повинна робити це сумлінно і не-упереджено.
(2) Приймаючи свої завдання, вона повинна зобов'язатися діяти сумлінно та неупереджено і, насамперед, не розголошувати інформацію. Зобов'язання має бути зафіксоване документально.
§ 84. Обов'язок нерозголошення. (1) Особа, що виконувала діяльність на громадських засадах, не повинна розголошувати відомості, які при цьому стали їй відомі, навіть після завершення цієї діяльності. Це правило не застосовується до повідомлень у службових відносинах чи про загальновідомі факти або такі, що за своїм значенням не потребують дотримання таємниці.
(2) Особа, що виконує діяльність на громадських засадах, не може без дозволу свідчити або робити заяви в суді чи поза судом стосовно справ, які повинні зберігатися у таємниці.
(3) В дозволі на виступ як свідка може бути відмовлено лише тоді, коли це свідчення могло б мати негативні наслідки для благополуччя Федерації чи землі або серйозно зашкодило б чи значно обтяжило виконання громадських завдань.
(4) Якщо особа, яка здійснює діяльність на громадських засадах, є учасником у судовому провадженні або її заява повинна служити захисту її законних інтересів, тоді в дозволі може бути відмовлено, навіть за наявності усіх передумов абзацу 3, лише в тому випадку, якщо цього вимагає важливий громадський інтерес. Якщо в цьому дозволі було відмовлено, тоді особі має бути наданий захист, який допускається громадськими інтересами.
(5) Дозвіл, передбачений в абзацах 2—4, видає уповноважений відповідно до фаху орган нагляду за установою, яка запросила особу для діяльності на громадських засадах.
§ 85. Відшкодування. Особа, яка займається діяльністю на громадських засадах, має право на компенсацію своїх необхідних витрат і втрати заробітку.
228
>>>229>>>
§ 86. Звільнення. За наявності важливих причин особи, залучені до діяльності на громадських засадах, можуть бути звільнені установою, яка їх запросила. Зокрема важливою причиною може бути випадок, коли особа, яка займається діяльністю на громадських засадах:
1. грубо порушує свій обов'язок або виявляється негідною;
2. більше не може виконувати свою діяльність належним чином.
§ 87. Адміністративні правопорушення. (1) Протиправно діє особа, яка:
1. не приймає на себе діяльність на громадських засадах, хоча зобов'язана це зробити;
2. відмовляється від діяльності на громадських засадах, до якої вона була зобов'язана, без поважних причин.
(2) Адміністративне правопорушення карається штрафом.
Розділ 2. Комітети
§ 88. Застосування положень про комітети. Відносно комітетів, комісій та інших колегіальних установ (комітети), які виступають в адміністративній процедурі, застосовуються § 89—93, якщо правові норми не визначають іншого.
§ 89. Порядок на засіданнях. Головуючий відкриває, веде та закриває засідання; він відповідає за порядок.
§ 90. Кворум. (1) Комітети мають кворум, якщо запрошено всіх членів і присутні більше половини, але не менше трьох членів, що мають право голосу. Рішення можуть прийматися і в письмовій процедурі, якщо жоден із членів комітету не заперечує.
(2) Якщо справу не розглянуто через відсутність кворуму і комітет знову запрошено до розгляду того самого предмета, він може винести рішення, незалежно від кількості присутніх, якщо про це було сказано в запрошенні.
§ 91. Прийняття рішення. Рішення приймаються більшістю голосів. За рівної кількості голосів вирішальним є голос головуючого, якщо він має право голосу; в іншому випадку рівна кількість голосів розглядається як відмова.
§ 92. Вибори через комітети. (1) Якщо жоден член комітету не заперечує, вибори проводяться за допомогою окликів або знаків, в іншому випадку — за допомогою виборчих бюлетенів. На вимогу одного із членів вибори можуть бути таємними.
(2) Обраним вважається той, хто здобув більшість відданих голосів. За рівної кількості голосів керівник жеребкуванням визначає переможця.
229
>>>230>>>
(3) Якщо необхідно замінити кілька виборних посад, то слід обирати за системою найвищого числа д'Хондта187, за винятком випадків, коли одностайно буде вирішено інше. Питання розподілу останніх виборних посад за однакових найвищих чисел керівник виборів вирішує жеребкуванням.
§ 93. Протокол. Засідання має бути зафіксоване в протоколі. Протокол повинен містити відомості щодо:
1. місця й дати проведення засідання;
2. імен головуючого та присутніх членів комітету;
3. предмета розгляду і поданих заяв;
4. прийнятих рішень;
5. результатів виборів.
Протокол підписується головуючим, за наявності секретаря засідання також секретарем.
ЧАСТИНА VIII. Прикінцеві положення
§ 94. Делегування завдань громад. Уряди земель можуть передати повноваження, що, згідно з § 73 та 74 цього закону, належать громадам, іншому комунальному органу територіального самоврядування або адміністративному об'єднанню. Правові норми земель, що вже мають відповідне регулювання, не зачіпаються.
§ 95. Особливе регулювання справ, пов'язаних з обороною. В стані оборони або міжнародної напруженості у розгляді справ, пов'язаних з обороною, можна виключити заслуховування учасників (абзац 1 § 28), письмове підтвердження (друге речення абзацу 2 § 37) та письмове обгрунтування адміністративного акта (абзац 1 § 39); в цих випадках, на відміну від третього речення абзацу 4 § 41, адміністративний акт вважається повідомленим з дня, наступного за днем опублікування. Це правило поширюється також на інші правові положення, які застосовуються згідно зі статтею 80а Конституції.
§ 96. Переведення процедури. (1) Вже розпочаті провадження закінчуються згідно з положеннями цього закону.
(2) Допустимість способу правового захисту відносно рішень, прийнятих до набуття цим законом чинності, вирішується згідно з положеннями, що діяли до прийняття цього закону.
(3) Строки, перебіг яких почався до набуття цим законом чинності, визначаються згідно з нормами, яки діяли до цього часу.
(4) Щодо відшкодування витрат у попередньому провадженні застосовуються положення цього закону, якщо попереднє провадження не було закінчене до набуття цим законом чинності.
§ 97—99 (скасовані). 230
>>>231>>>
§ 100. Земельно-законодавче регулювання. Землі можуть законодавчо:
1. врегулювати питання згідно з § 16;
2. визначити, що для затверджень плану, які проводяться на основі земельно-правових положень, положення першого речення абзацу 1 § 75 поширюється також і на рішення, які, згідно з федеральним правом, є обов'язковими.
§ 101. Положення про міста-землі. Сенати земель Берлін, Бремен і Гамбург мають право регулювати територіальне повноваження відмінно від § З цього закону відповідно до особливомго адміністративного устрою цих земель. У цих землях згода, згідно з третім реченням абзацу 1 § 61, не вимагається.
§ 102 (скасований).
§ 103 188 (Чинність закону).
187 Система найвищого числа д'Хондта - це спосіб вирахування для розподілу місць у парламенті або іншому органі згідно з кількістю голосів, відданих списку окремої партії або групи виборців, в рамках пропорційних виборів.
188 Закон в первинній редакції набув чинності 1.1.1977.
>>>232>>>
АВСТРІЯ
ЗАГАЛЬНИЙ ЗАКОН
ПРО АДМІНІСТРАТИВНУ ПРОЦЕДУРУ
1991 року189
І. Частина: Загальні положення
1. Розділ: Органи
Компетенції
§ 1. Предметна і територіальна компетенція органів визначається приписами щодо сфери їхньої діяльності та адміністративними приписами.
§ 2. Якщо зазначені у § 1 приписи не містять положень про предметну компетенцію, то предметну компетенцію у справах федеральної адміністрації мають у першій інстанції окружні адміністративні органи (органи федеральної поліції) й у другій інстанції — глава земельної адміністрації.
§ 3. Якщо зазначені в § 1 приписи не окреслюють територіальну компетенцію, то вона визначається:
1. у справах, що стосуються нерухомого майна, — місцезнаходженням майна;
2. у справах, що стосуються діяльності підприємства чи іншої діяльності тривалого характеру: місцем, де функціонує чи має функціонувати підприємство або здійснюється чи має здійснюватися діяльність;
3. в інших справах: насамперед місцем проживання (місцезнаходженням) учасника, а саме в разі сумніву щодо сторони, яка притягується до відповідальності або виконання зобов'язання, потім за її місцем перебування і зрештою останнім місцем проживання (місцезнаходженням) у країні, але якщо жодна із цих підстав визначення компетенції не може бути взята до розгляду або зволікання може бути небезпечним, то визначальним є привід, через який розпочато процедуру; проте якщо компетенція не може бути визначена і після цього, то компетентним є вищий орган, який має предметну компетенцію в цій справі.
§ 4. (1) Якщо згідно з приписами, зазначеними в § 1, територіальна компетенція належить багатьом органам і для цього випадку немає інших приписів або наведені в пунктах 1 і 2 § 3 обставини дають підстави для територіальної компетенції багатьох органів, то ці органи мають діяти за взаємною згодою.
(2) Якщо вони не доходять жодної згоди у справі, то компетенція переходить на вищий орган, який може мати предметну компетенцію, і якщо після
189 Неофіційний переклад Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства, з актуалізацією тексту та його редагуванням Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва та Центром політико-правових реформ.
232
>>>233>>>
цього компетентними можуть бути кілька органів і вони також не можуть дійти згоди, — на спільний вищий орган, який може мати предметну компетенцію. (3) Якщо зволікання створює небезпеку, кожен із зазначених в абзаці 1 органів має вжити необхідних заходів у своїй сфері компетенції в порядку виконання своїх службових обов'язків за одночасного повідомлення інших органів.
§ 5. (1) Спори про компетенцію між органами вирішує спільний вищий орган, який може мати предметну компетенцію.
(2) У цьому випадку також застосовується абзац 3 § 4.
§ 6. (1) Орган повинен здійснювати свою предметну і територіальну компетенцію в порядку виконання службових обов'язків; якщо до нього надходять заяви, щодо розгляду яких він не є компетентним, то він має її передати без зайвого зволікання небезпечного для заявника, компетентному органу або адресувати заявника до нього.
(2) Компетенція органу не може бути встановлена чи змінена шляхом угоди сторін.
Неупередженість адміністративних органів
§ 7. (1) Адміністративні органи повинні утримуватися від виконання своїх обов'язків та призначати заступника:
1. у справах, в яких беруть участь вони самі, один із подружжя, кровний чи зведений родич за висхідною або низхідною лінією, племінник чи особа, ще ближча або такого самого ступеня кровного родства чи родства за шлюбною лінією;
2. у справах своїх названих батьків або опікунів, названих дітей чи таких, якими вони опікуються, вихованців та відданих їм під опіку;
3. у справах, в яких вони виступали чи досі виступають як уповноважений однієї сторони;
4. якщо наявні інші серйозні причини, що дають підстави ставити під сумнів їхню повну безсторонність;
5. у розгляді апеляції, якщо вони брали участь у виданні оскаржуваного рішення в нижчій інстанції.
(2) Якщо зволікання створює небезпеку, коли заміщення іншим адміністративним органом не може відбутися негайно, зацікавлений орган також має сам вжити адміністративних заходів, яких не можна відкладати.
2. Розділ: Учасники та їх представники
Учасники. Сторони
§ 8. Особи, які претендують на діяльність органу або яких стосується діяльність органу, є учасниками, і вони є сторонами, якщо беруть участь у справі на підставі скарги правової вимоги або правового інтересу.
233
>>>234>>>
Право— та дієздатність
§ 9. У разі виникнення питання про особисту право— та дієздатність учасників орган, якщо адміністративними приписами не передбачено іншого, робить висновок згідно з приписами цивільного права.
Представники
§ 10. (1) Учасники та їхні законні представники можуть, якщо їхня особиста присутність спеціально не вимагається, бути представлені у відповідний спосіб уповноваженими фізичними особами, юридичними особами, особовими товариствами торговельного права або зареєстрованими комерційними товариствами. Уповноважені мають пред'являти письмову довіреність, оформлену на їхнє ім'я або фірму. Довіреність може бути представлена органу також в усній формі; для її підтвердження достатньо запису у справі. Якщо заяву подає особа, уповноважена на професійне представництво, то її статус замінює письмову довіреність.
(2) Зміст і обсяг повноваження на представництво визначаються положеннями довіреності; у випадку виникнення сумнівів оцінювання відбувається за приписами цивільного права. Орган має розпорядитися про усунення будь-яких недоліків за відповідного застосування абзацу 3 § 13 у порядку виконання службових обов'язків.
(3) Як уповноважені не повинні допускатися такі особи, які неправомірно здійснюють представництво інших осіб з метою отримання прибутку.
(4) Орган може не вимагати довіреності, коли йдеться про офіційно відомих членів сім'ї, осіб, що проживають разом, службовців або офіційно відомих функціонерів професійних чи інших організацій і виключаються сумніви щодо наявності й змісту повноваження на представництво.
(5) Учасники можуть користуватися допомогою юриста і також з'являтися у орган в його супроводі.
(6) Призначення уповноваженого не виключає можливості подачі довірителем заяв від свого імені.
§ 11. Якщо в порядку виконання обов'язків чи на заяву проти недієздатного учасника, у якого немає законного представника, або проти особи, місце перебування якої невідомо, вживається адміністративний захід, то орган, коли цього вимагає важливість справи, може розпорядитися про виділення повіреного (куратора) в компетентному для цього суді (§ 109 JN).
§ 12. Приписи цього федерального закону щодо учасників поширюються на їхніх законних представників і уповноважених.
Розділ 3: Спілкування між органами і учасниками Подання
§ 13. (1) Заяви, клопотання, повідомлення, скарги та інші звернення, якщо адміністративними приписами не передбачено інше, можуть подаватися органу в письмовій формі або, якщо це відповідно до характеру спра-
234
>>>235>>>
ви уявляється прийнятним, усно чи телефоном. Письмові подання можуть, залежно від наявних технічних засобів, подаватися телеграфом, телетайпом, факсом, автоматизованим засобом передачі даних або у будь-який інший можливий технічний спосіб.
(2) Засоби оскарження і подання, зв'язані строком або ті, якими визначається перебіг строку, повинні подаватись у письмовій формі.
(3) Недоліки письмових подань не дають органу права на їх відхилення. Орган якнайшвидше повинен у порядку виконання службових обов'язків доручити заявнику виправити недоліки з такою дією, що подання після безрезультатного закінчення одночасно визначеного при цьому відповідного строку буде відхилено. Якщо недоліки усуваються своєчасно, то вважається, що подання із самого початку було внесено правильно.
(4) Якщо письмове подання не має власноручного і оригінального підпису заявника, то орган у разі виникнення в нього сумнівів, чи воно подано зазначеною в ньому особою, може вимагати підтвердження через письмове подання з власноручним і оригінальним підписом і саме з такою дією, що подання після безрезультатного закінчення одночасно визначеного при цьому відповідного строку більше не розглядатиметься. З такою самою дією може вимагатися також письмове підтвердження усного або телефонного подання.
(4а) 3 метою однозначної ідентифікації учасників процедури в електронних стосунках з органом він може використовувати ZMR-код (абзац 4 § 16 Закону про реєстрацію фізичних осіб, BGB1. Nr. 9/1992) як вихідну базу для специфічного для галузі управління різноманітного, похідного та закодованого позначення осіб. ZMR-код може бути записаний на чіп-кар-тку, що використовується в електронній системі управління соціальним страхуванням (ELSY, абзац 1 § 31а Загального Закону про соціальне страхування, BGB1. Nr.189/1955) як вихідна база для однозначної ідентифікації власника картки у випадку використання електронного підпису та кодування. ZMR-код не може бути розголошений органом у зв'язку з електронною ідентифікацією.
(5) Орган зобов'язаний до прийняття усних або телефонних подань тільки в час, призначений для прийому сторін, для прийняття письмових подань — тільки в службовий час, за винятком випадків, коли зволікання є небезпечним. Службовий час і час, призначений для прийому сторін, повідомляється в органі письмовим оголошенням. Подання, які надсилаються факсом, за допомогою автоматизованої системи передачі даних або будь-яким іншим технічно можливим способом протягом відкритого строку і надходять до органу за межами службового часу, вважаються такими, що надійшли своєчасно. Перебіг строку на прийняття рішення органом починається тільки з початком службового часу.
(6) Орган не зобов'язаний приймати до розгляду подання, що не стосуються відповідної справи.
(7) Подання можуть бути відкликані на будь-якій стадії процедури.
(8) Заява, за якою розпочалась процедура, може бути змінена на будь-якій стадії процедури. У зв'язку зі зміною заяви справа не повинна бути
235
>>>236>>>
змінена в її предметі й не повинні бути зачепленими предметні та територіальні повноваження щодо її розгляду.
(9) Орган може фіксувати подання та інші документи, які стосуються процедури, шляхом застосування автоматизованої системи обробки даних. Таке фіксування не впливає на доказову силу, якщо забезпечується, що зафіксовані таким чином документи не можуть пізніше змінюватись.
Роз'яснення прав
§ 13а. Орган зобов'язаний давати особам, які не представлені професійними представниками сторін, необхідні роз'яснення для виконання ними процедурних дій, як правило, в усній формі, й роз'яснювати правові наслідки, безпосередньо пов'язані із цими діями або їх невиконанням.
Протоколи
§ 14. (1) Суттєвий зміст усних подань учасників у разі потреби фіксується у протоколі. Протоколи про слухання (протоколи слухання) оформлюються таким чином, щоб за винятком того, що не відноситься до справи, перебіг та зміст слухання були відтворені правильно і в зрозумілій формі.
(2) Крім того, кожен протокол, створений органом, має містити:
1. інформацію про місце, час і предмет офіційної дії та, якщо вони відбулися, про попередні офіційні дії у справі й, за потреби, короткий виклад стану справи;
2. назву органу та ім'я керуючого офіційною дією й інших органів, які також беруть участь, присутніх учасників та їхніх представників, а також заслуханих свідків і експертів;
3. власноручний підпис керуючого офіційною дією.
(3) Кожний протокол має надаватися для перегляду або зачитуватися заслуханим чи інакше залученим особам, якщо вони від цього не відмовляються; якщо використовувався технічний допоміжний засіб (абзац 7), його зміст може бути відображений і іншим чином. Керуючий офіційною дією може не використовувати відображення також і без відмови; залучені особи можуть вимагати примірник до закінчення офіційної дії й вносити в нього упродовж двох тижнів після вручення заперечення у зв'язку із виявленою неповнотою або неправильностями протоколу.
(4) У записаному тексті не дозволяється видаляти, додавати або змінювати щось важливе. Закреслені місця мають залишатися придатними для прочитання. Значні додатки або застереження залучених осіб щодо слуханого у разі виявлення неповноти або неправильності протоколу повинні вноситися до додатку й підтверджуватися (підписуватися) окремо.
(5) Протокол підтверджується шляхом його власноручного підпису залученими особами; це непотрібно, якщо до офіційної дії залучалось більше ніж 20 осіб. Якщо протокол залученою особою не підписується, то в протоколі про це робиться примітка із зазначенням підстави.
(6) На вимогу залучених осіб для них виготовляється і вручається їм примірник протоколу.
236
>>>237>>>
(7) Протокол або його частини можуть складатися з використанням технічного допоміжного засобу або у скороченому вигляді. Дані згідно з абз. 2, визначення, що стосовно інших частин протоколу використовується технічний допоміжний засіб, та факт проголошення усного рішення закріплюються в повному обсязі. Виклад та закріплені в скороченому вигляді частини протоколу без зволікання переводяться у повний виклад. Залучені особи до закінчення офіційної дії можуть вимагати вручення примірника такого викладу і впродовж двох тижнів з часу вручення подати заперечення у зв'язку із твердженнями про неповноту або неправильність перенесення змісту. Якщо заява про таке вручення подається, то запис може бути знищений не раніше ніж через місяць після закінчення строку на внесення заперечення, в іншому випадку — через місяць після здійсненого перенесення змісту.
(8) Протоколи, які виготовляються з використанням засобів автоматизованої обробки даних, особливо із застосуванням програм обробки тексту, не потребують підписів керівника офіційною дією та залучених осіб, якщо забезпечується, можливість встановлення іншим чином того, що керуючий офіційною дією підтвердив зміст протоколу. Застосовується абз. З, остання половина речення.
§ 15. Якщо не буде подано заперечень, то оформлений згідно з § 14 протокол є повноцінним доказом щодо перебігу і предмета відповідної офіційної дії. Залишається допустимим протилежний доказ неправильності засвідчення дії.
Записи у справі
§ 16. (1) Офіційні зауваження і повідомлення, що надходять до органу телефоном, а також усні роз'яснення, вимоги і розпорядження, які жодним чином письмово не оформлюються, зрештою, обставини, які мають значення тільки для внутрішнього користування органу, за потреби повинні, якщо не передбачено іншого і немає приводу для оформлення протоколу, коротко записуватися у справі.
(2) Зміст запису в справі підтверджується офіційним органом через проставлення дати і підпису. Від необхідності підпису можна відмовитись, якщо можливість встановлення офіційного органу забезпечується іншим чином.
Ознайомлення зі справою
§ 17. (1) Орган повинен, якщо не передбачено іншого адміністративними приписами, дозволяти сторонам ознайомлюватися з документами, що відносяться до їхніх справ; сторони можуть на місці робити собі витяги з них і залежно від наявних технічних можливостей своїм коштом робити копії. За наявності технічних можливостей ознайомлення зі справою може допускатися також і шляхом використання автоматизованої системи обробки даних.
(2) Всім сторонам, що беруть участь у процедурі, має на вимогу дозволятися ознайомлення зі справою в однаковому обсязі.
237
>>>238>>>
(3) Перед ознайомленням повинні вийматися складові частини справи, ознайомлення з якими може зашкодити інтересам однієї сторони чи третіх осіб або створити небезпеку для завдань органу чи зашкодити меті процедури.
(4) Проти заборони ознайомлення зі справою оскарження не допускається.
Сліпі учасники або учасники з високим рівнем обмеженості зору § 17а. Сліпих учасників або учасників з високим рівнем обмеженості зору, які не мають представника, орган повинен ознайомити на їх вимогу з документами справи або їх частинами шляхом зачитування або, відповідно до наявних технічних можливостей, в іншій прийнятній формі.
Вирішення
§ 18. (1) Орган повинен вирішувати якомога більше подань, зокрема через роз'яснення і попередні інформативні розгляди, усно або телефоном вирішувати та, якщо потрібно, суттєвий зміст офіційної дії фіксувати у протоколі або записах справи.
(2) Надання дозволу на вирішення відбувається через підпис того, хто надає дозвіл. Проте від цього можна відмовитися, коли гарантовано, що той, хто надав дозвіл, може бути визначений в інший спосіб.
(3) Рішення повинні оформлюватись письмово, якщо це чітко передбачено адміністративними приписами або цього вимагає сторона. Письмово оформленні рішення можуть бути доставлені або передані телеграфом, телетайпом чи телефаксом. Шляхом автоматизованої передачі інформації або в інший технічно можливий спосіб письмово оформлені рішення можуть передаватися лише тоді, коли подання надіслане стороною в такий самий спосіб і до органу не надходило конкретних заперечень щодо такого способу передачі.
(4) У кожному письмовому рішенні має бути зазначено найменування органу, а також дата в ім'я того, хто дав згоду на вирішення. Замість підпису того, хто дає дозвіл, може бути завірення канцелярії, що оформлене рішення відповідає тексту рішення у відповідному документі справи і що документ має дозвіл згідно з абз. 2; деталі врегульовуються постановою. При розмноженні письмово оформленого рішення тільки оригінал потребує підпису або засвідчення. Письмово оформлені рішення, які виконано за допомогою засобів автоматичної обробки даних або які передаються телеграфом, телетайпом, телефаксом, автоматизованими засобами передачі даних, не потребують ні підпису, ні завірення.
(5) До рішень застосовується III частина, а до рішень про виклик також § 19.
Виклики
§ 19. (1) Орган має право викликати осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких належить до сфери його діяльності й присутність яких
238
>>>239>>>
є необхідною. В процедурі у незалежних адміністративних сенатах допускається також виклик осіб, місцезнаходження (місце проживання) яких лежить за межами сфери діяльності незалежного адміністративного сенату.
(2) У виклику, крім місця і часу офіційної дії, має зазначатися також предмет офіційної дії, те, ким має виступити викликаний (учасником, свідком тощо) і які допоміжні й доказові засоби він має принести. У виклику також має повідомлятися, чи повинен викликаний бути присутнім особисто, чи достатньо направлення представника і які наслідки матиме неприсутність.
(3) Якщо на заваді присутності не стоїть хвороба, немічність або інша обґрунтована перешкода, присутність за викликом має обов'язковий характер і для її виконання може бути застосоване затримання і примусове приведення. Вжиття цих примусових заходів допускається, лише коли попередження щодо їх застосування містилося у виклику і виклик був доставлений особисто; воно належить виконавчим органам.
(4) Проти виклику або приведення не допускається жодного оскарженні.
§ 20. Якщо особа, яку викликають, обіймає публічну посаду, перебуває на публічній службі або на службі в підприємстві публічного транспорту і передбачається, що для дотримання безпеки або забезпечення інших публічних інтересів на час неможливості виконання обов'язків цією особою вона мусить бути заміщена, то одночасно має повідомлятися про виклик до вищої для неї установи.
4. Розділ: Вручення
§ 21. Вручення має здійснюватися за законом про вручення.
§ 22. За наявності серйозних підстав для цього, доставляння і вручення виклику оформляються письмово з підтвердженням вручення. За наявності особливо серйозних підстав або, коли це передбачено законом, вручення здійснюється особисто в руки отримувача.
§ 23—31 (скасовані).
5. Розділ: Строки
§ 32. (1) При обчисленні строків, що визначаються днями, не враховується день, на який припадає момент або подія, від якої має обчислюватися строк.
(2) Строки, визначені тижнями, місяцями або роками, закінчуються із завершенням того дня останнього тижня або останнього місяця, що за своєю назвою або числом відповідає дню, в який розпочався перебіг строку. Якщо такий день в останньому місяці відсутній, то строк закінчується із завершенням останнього дня цього місяця.
239
>>>240>>>
§ 33. (1) Неділі або святкові дні не стоять на заваді початку і перебігу строку.
(2) Якщо кінець строку припадає на суботу, неділю, встановлене законом свято або страсну п'ятницю, то кінцевим днем строку є найближчий робочий день. *
(3) Дні поштової доставки до строку не включаються.
(4) Строки, встановлені законом або розпорядженням, якщо конкретно не визначено іншого, не можуть бути змінені.
6. Розділ: Покарання за порушення порядку та
засоби примусу до виконання певної дії
Покарання за порушення порядку
§ 34. (1) Адміністративний орган, який проводить слухання, допит, огляд або вивчення доказу, має піклуватися про збереження порядку і дотримання пристойності.
(2) Особам, які заважають офіційній дії або своєю негідною поведінкою порушують пристойність, мають робитися зауваження; якщо зауваження лишається безрезультатним, то вони після попереднього попередження можуть бути позбавлені слова, може бути дано розпорядження про їх видалення, доручено призначення уповноваженого або з них стягнено штраф до 726 Євро.
(3) Такі самі штрафи можуть бути накладені органом на осіб, які в письмових поданнях використовують образливий спосіб висловлювання.
(4) На публічні органи та уповноважених, які уповноважені професійно виступати представниками сторін, якщо вони підлягають дисциплінарному праву, адміністративне стягнення не накладається, а лише подається повідомлення до дисциплінарного органу.
(5) Накладання адміністративного стягнення не виключає переслідування через кримінальний суд за ту саму дію.
Засоби примусу до виконання певної дії
§ 35. На осіб, які свідомо заважають діяльності органу або з метою затягування дають неправдиві дані, орган може накласти штраф до 726 євро.
Призначення і стягнення штрафів за порушення порядку і
засоби примусу до здійснення певної дії;
Засоби правового захисту
§ 36. (1) Штрафи за порушення порядку надходять до корпорацій територіальних об'єднань, які покривають витрати на орган. Положення щодо стягнення штрафу закону про адміністративні покарання застосовуються відповідним чином.
(2) Проти рішення про покарання за порушення порядку допускається апеляція в незалежному адміністративному сенаті. Це не стосується справ власної сфери діяльності громади. Рішення незалежного адміністративного сенату приймає один з його членів.
240
>>>241>>>
II. Частина: Попереднє розслідування 1. Розділ: Мета і хід попереднього розслідування
Загальні принципи
§ 37. Метою попереднього розслідування є виявлення суттєвих фактів і обставин для вирішення адміністративної справи та надання сторонам можливості реалізувати свої права й законні інтереси. Після зміни заяви (абзац 8 § 13) орган повинен доповнити процедуру настільки, наскільки це необхідно з огляду на її мету.
§ 38. Якщо законами не передбачено іншого, орган має право робити свій висновок щодо преюдиціальних питань, які виникають у попередньому розслідуванні й як основні питання мали б бути вирішені іншими адміністративними органами або судами, на підставі свого погляду про виявлені суттєві обставини і цей висновок покласти в основу свого рішення. Він також може відкласти розслідування до правомочного вирішення преюдиціального питання, якщо питання вже становить предмет розслідування, що ведеться в компетентному органі, або таке розслідування розпочинається одночасно.
§ 38а. (1) Якщо орган, якого це стосується, згідно з відповідними правовими положеннями Співтовариства, подає в суд Європейського Співтовариства клопотання про винесення попереднього рішення, то він може до отримання попереднього рішення застосовувати тільки такі процедурні дії або приймати рішення, на які не може вплинути попереднє рішення або які не вирішують питання остаточно і не допускають зволікання.
(2) Якщо орган вважатиме попереднє рішення, яке іще не надійшло, вже непотрібним для свого рішення у справі, він повинен негайно відкликати своє клопотання.
§ 39. (1) Для проведення попереднього розслідування визначальними є адміністративні приписи.
(2) Якщо адміністративні приписи не містять розпоряджень щодо цього, орган має діяти у порядку виконання службових обов'язків і з урахуванням приписів, що містяться в цій частині, визначити хід попереднього розслідування. Він може провести усне слухання в порядку виконання службових обов'язків або на основі поданої заяви і об'єднувати кілька адміністративних справ для спільного розгляду та прийняття рішення або знову їх відокремлювати. У всіх цих процедурних розпорядженнях орган повинен керуватися міркуваннями доцільності, швидкості, спрощення процедури та заощадження коштів.
(2а) Якщо згідно з адміністративними приписами для певної дії необхідні згоди, дозволи або подібні рішенням визначення і якщо для їх отримання подані заяви, орган повинен об'єднати провадження для спільно-
16-4-164 241
>>>242>>>
го розгляду та прийняття рішення і координувати з іншими провадженнями, які здійснюються іншими органами. Окреме ведення процедури допускається, якщо це зумовлено інтересами доцільності, швидкості, спрощеності та заощадження коштів.
(3) Якщо справа готова для прийняття у ній рішення, то орган може оголосити процедуру розслідування закінченою. Нові факти та засоби доказування враховуються органом тільки в тому випадку, якщо вони самостійно або у поєднанні з іншим результатом процедури можуть спричинити інше рішення у справі.
Усні й письмові перекладачі
§ 39а. (1) Якщо одна сторона або особа, яку допитують, недостатньо володіє німецькою мовою, є глухонімою, глухою або німою, то за потреби залучається приданий органові або наявний у розпорядженні усний перекладач (офіційний перекладач). Повинні застосовуватися абзаци 2—4 § 52 і § 53.
(2) Перекладачами в розумінні цього закону вважаються також письмові перекладачі.
Усне слухання
§ 40. (1) Усні слухання мають проводитися із залученням всіх відомих учасників, а також потрібних свідків і експертів і, якщо вони пов'язані з оглядом, по змозі безпосередньо на місці, в інших випадках у місці знаходження органу або в місці, яке уявляється, згідно з обставинами, найдоцільнішим. У виборі місця проведення слухання, якщо слухання не об'єднано з оглядом на місту, слід ураховувати, що воно має бути доступним для фізично неповноцінних учасників без небезпеки для них і бажано без використання чужої допомоги.
(2) Орган повинен стежити за тим, щоб проведення огляду не спричинило зловживання мистецькою, виробничою або комерційною таємницею.
§ 41. (1) Призначення усного слухання має відбуватися через особисте сповіщення відомих учасників. Якщо учасники до уваги беруться інші особи, то це повідомляється шляхом оголошення в громаді або оприлюднюється в газеті, визначеній для офіційних повідомлень органу.
(2) Слухання призначається так, аби учасники могли своєчасно прибути підготовленими. Повідомлення (оголошення) про слухання повинно містити дані, передбачені для викликів, зокрема зазначення наслідків, що настають згідно з § 42. Якщо для цілей слухання необхідне ознайомлення учасників з планами чи іншими доказовими матеріалами, це повідомляється разом з визначенням часу слухання із зазначенням часу і місця ознайомлення.
§ 42. (1) Якщо про усне слухання було проголошено згідно з другим реченням абзацу 1 § 41 і у передбаченій адміністративними приписами особливій формі, це має своїм наслідком те, що особа втрачає статус сторони, якщо вона не пізніше ніж за день до початку слухання не вносить
242
>>>243>>>
свого заперечення або не робить цього під час слухання. Якщо адміністративні приписи нічого не визначають стосовно форми оголошення, то зазначений у першому реченні правовий наслідок виникає тільки тоді, коли про усне слухання було проголошено згідно з другим реченням абзацу 1 § 41 та у прийнятній формі. Форма оголошення вважається прийнятною, якщо вона забезпечує отримання учасником відомостей про призначений час слухання заздалегідь.
(2) Якщо про усне слухання не було оголошено згідно з абзацом 1, то зазначений там правовий наслідок стосується тільки тих учасників, які своєчасно отримали відомості про призначення часу слухання.
(3) Особа, яка доведе, що вона у зв'язку з непередбаченою та непереборною подією була не в змозі внести заперечення, і яку не зачіпає провина або незначна частина провини у такому пропуску, може впродовж двох тижнів після зникнення перешкоди, але не пізніше часу правомірного вирішення справи, подати заперечення до органу. Такі заперечення вважаються своєчасно поданими і повинні враховуватись тим органом, у якому здійснюється процедура.
(4) Якщо той, за чиїм поданням розпочато процедуру, не з'явиться на слухання, то воно може відбутися за його відсутності або бути перенесеним його коштом на інший час.
§ 43. (1) Керуючий усним слуханням, уповноважений органом (керуючий слуханням) повинен пересвідчитися в ідентичності присутніх осіб, перевірити їх статус як сторін чи інших учасників і, у відповідному випадку, повноваження на представництво.
(2) Керуючий слуханням відкриває слухання і доповідає про його предмет. Він може розподілити слухання на частини і підготувати часовий план. Він визначає черговість, у якій заслуховуватимуться учасники, прийматимуться докази та розглядатимуться і обговорюватимуться результати раніше прийнятих доказів або заяв. Він приймає рішення стосовно заяв про внесення доказів і повинен відхиляти явно неважливі заяви. Йому також належить право за потреби зупиняти слухання або переносити його та визначати час для продовження слухання.
(3) Керуючий слуханням має неухильно вести розгляд з постійним урахуванням його мети, не дозволяючи відхилень або розширень, таким чином, щоб сторонам було гарантовано надане право на заслуховування, а іншим учасникам надано можливість брати участь у з'ясуванні суті справи. Особи, що не беруть участі у справі, не можуть брати слово у слуханні.
(4) Кожній стороні зокрема повинна надаватися можливість висловлювати всі точки зору, що відносяться до справи, і доводити їх, ставити запитання присутнім свідкам та експертам, висловлюватися щодо фактів, наведених або викладених як очевидні іншими учасниками, свідками й експертами, а також щодо заяв, поданих іншими особами, і щодо результатів офіційних розслідувань.
(5) Якщо протистоять дві або більше сторін із протилежними вимогами, то керуючий слуханням має в міру можливості намагатися досягнути
16'
243
>>>244>>>
врівноваження цих вимог із публічними інтересами й інтересами інших учасників.
§ 44. (1) Про кожне усне слухання складається протокол слухання відповідно до § 14 і 15.
(2) Письмові висловлювання і повідомлення учасників, записи щодо доказів, зроблені до закінчення усного слухання, але поза ним, доповіді й письмові висновки експертів додаються до протоколу слухання. Це зазначається в протоколі слухання. Учасники усного слухання не можуть подавати свої заяви в письмовій формі.
(3) Після того як прийнято всі допустимі пояснення всіх учасників і закінчено розгляд доказів, керуючий слуханням повинен, у відповідному випадку — після відтворення протоколу слухання (абзац 3 § 14) і усного проголошення рішення (абзац 2 § 62), оголосити його закритим.
Великі провадження
§ 44а. (1) Якщо в адміністративній справі або в об'єднаних адміністративних справах братимуть участь більше ніж 100 осіб, то орган може повідомити про заяву або заяви через едикт.
(2) Едикт має передбачати:
1. предмет заяви та опис намірів,
2. строк щонайменше у шість тижнів, впродовж якого до органу можуть бути подані заперечення;
3. вказівку на правові наслідки відповідно до § 44Ь;
4. вказівку, що оголошення та вручення в рамках процедури можуть бути здійснені через едикт.
(3) Едикт оголошується друком у двох поширюваних на всій території Федерації щоденних газетах та в «Amtsblatt zur Wiener Zeitung» («Офіційному бюлетені до Віденської газети»). Якщо адміністративними приписами для оголошення про усне слухання передбачається особлива форма, то поряд з іншим зміст едикту оголошується в такій формі; в іншому орган може обирати прийнятну форму оголошення. В період з 15 липня до 25 серпня та з 24 грудня до 6 січня оголошення через едикт не допускається.
§ 44Ь. (1) Якщо про заяву оголошується через едикт, наслідком цього є те, що особи втрачають своє становище як сторін, якщо вони несвоєчасно подають до органу заперечення. Відповідно застосовується абзац 3 § 42.
(2) Заява, документи заяви та наявні висновки експертів, якщо не виключається можливість ознайомлення з ними, повинні впродовж строку на подання заперечень зберігатись в органі та в громаді для публічного ознайомлення. Учасники самі можуть робити з них виписки або за свій кошт замовляти копії. У разі потреби орган зобов'язаний надати громаді достатню кількість копій.
§ 44с. (1) Орган може за передбачених абзацом 1 § 44а передумов провести публічне обговорення справи. Місце, час та предмет обговорення оголошуються відповідно до абзацу 3 § 44а.
244
>>>245>>>
(2) До публічного обговорення можуть бути залучені експерти. Кожному дозволяється ставити питання та висловлюватись стосовно справи.
(3) Про публічне обговорення протокол не складається.
§ 44d. (1) Орган може призначити усне слухання відповідно до абзацу З § 44а через едикт, якщо про заяву було оголошено відповідно до абзацу 1 § 44а або буде оголошено одночасно.
(2) Едикт повинен містити:
1. визначення предмета розгляду, опис справи та відповідний часовий план;
2. зазначення місця та часу слухання.
§ 44е. (1) Призначене через едикт усне слухання є відкритим.
(2) Відповідно застосовується § 67е.
(3) Протокол слухання не пізніше ніж через тиждень після закінчення усного слухання надається для публічного ознайомлення в органі та в громаді впродовж службового часу протягом щонайменше трьох тижнів. Якщо запис або стенограму було перенесено у повний виклад, то учасники впродовж строку на ознайомлення можуть подавати до органу заперечення щодо виявлених ними неповноти або неправильності перенесення. Учасники можуть самі робити виписки із протоколу слухання або за власні кошти замовляти копії. У разі потреби орган повинен надати громаді достатню кількість копій. За наявності технічних можливостей орган повинен розмістити протокол засідання в Інтернеті.
§ 44f. (1) Якщо про заяву оголошено відповідно до абзацу 1 § 44а, то орган може вручати письмові документи через едикт. Для цього він, згідно з абзацом 3 § 44а, повинен оголосити, що письмовий документ відповідного змісту знаходиться в органі для публічного ознайомлення; необхідно вказувати на положення абзацу 2. Після закінчення двох тижнів з дня такого оголошення письмовий документ вважається врученим.
(2) Орган повинен надавати письмовий документ для публічного ознайомлення в службовий час протягом восьми тижнів. Він зобов'язаний на вимогу учасників виготовляти копії письмового документа і на вимогу сторін негайно їх надсилати. За наявності технічних можливостей він повинен розмістити письмовий документ в Інтернеті.
§ 44g. Витрати на оголошення едикту в «Amtsblatt zur Wiener Zeitung» («Офіційному бюлетені до Віденської газети») покриваються в порядку виконання службових обов'язків.
2. Розділ: Докази Загальні принципи щодо доказу
§ 45. (1) Факти, які відомі для органу як загальнововідомі, і такі, щодо наявності яких закон робить припущення, не потребують жодного доказу.
245
>>>246>>>
(2) У решті випадків орган за ретельного урахування результатів попереднього розслідування в порядку вільного переконання має зробити висновок, чи можна факт прийняти як доведений, чи ні.
(3) Сторонам має надаватися змога ознайомитися з результатом вивчення доказів і висловити свою думку щодо нього.
§ 46. Засобом доказу може бути все, що придатне для з'ясування суттєвого стану справ і відповідно до конкретного випадку є доцільним.
Свідоцтва
§ 47. Доказова сила публічних свідоцтв і приватних свідоцтв має оцінюватися органом згідно з § 292—294, 296, 310 і 311 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК). При цьому застосовується перше речення абзацу 1 § 292 ЦПК, але за тієї умови, що австрійські публічні свідоцтва слугують доказом і для тих фактів та правових відносин, які стали передумовою видачі цих свідоцтв і в свідоцтві названі чітко; але коли орган з огляду на особливі обставини конкретного випадку має сумніви, що свідоцтво надає такий доказ, він може доручити стороні навести доказ в інший спосіб.
Свідки
§ 48. Не можна допитувати як свідків:
1. осіб, нездатних до повідомлення своїх спостережень, або тих, що на час, якого стосуються їхні пояснення, були неспроможні сприйняти факт, що має доказуватись;
2. духовних осіб про те, що їм було довірено під час сповіді або на умові дотримання духовної посадової таємниці;
3. органи федерації, земель, округів і громад, коли своїми поясненнями вони порушать дотримання службової таємниці, якщо їх не було звільнено від обов'язку дотримання таємниці.
§ 49. (1) Свідок може відмовитися від надання пояснень:
1. щодо питань, відповідь на які може спричинити безпосередню значну майнову шкоду або створити небезпеку кримінально-судового переслідування чи торкатися честі його дружини, кровного або зведеного родича за низхідною і висхідною лінією, його племінника чи племінниці або особи, що ще ближче споріднена з ним або перебуває в рівному ступені зведеної спорідненості, а також його названих батьків чи опікунів, названих і підопічних дітей, опікуна або того, кому доручена його опіка;
2. щодо питань, на які він не зможе відповісти, не порушуючи свого визнаного державою обов'язку дотримання таємниці, від якого він не був належним чином звільнений, або не розкриваючи авторської, виробничої чи комерційної таємниці;
3. щодо питання, стосовно якого свідок має своє право вибору і голосу, коли його здійснення оголошено таємним.
246
>>>247>>>
(2) Особи, уповноважені на професійне представництво сторін, можуть відмовлятися від свідчення також про те, що їм було довірено стороною як своєму представникові.
(3) Небезпека майнової шкоди не може бути причиною відмови від свідчень про народження, укладення шлюбів і смерть осіб, зазначених у пункті 1 абзацу 1.
(4) Якщо свідок хоче відмовитися від свідчення, він має достовірно обгрунтувати свою відмову.
(5) На свідка, який не з'явився на виклик (§ 19 і 20) без достатнього виправдання або відмовився від надання свідчень без зазначення підстав чи наполягає на своїй відмові, хоча наведені підстави не були визнані достатніми (абзаци 1—3), може бути накладений обов'язок відшкодування всіх збитків, що виникли через його відсутність або відмову; у разі невиправданої відмови на нього може бути накладений штраф за порушення порядку (§ 34).
§ 50. Кожен свідок на початку його допиту повинен бути опитаний про його особисті обставини, які є суттєвими для допиту, і закликаний говорити правду і нічого не замовчувати. Йому має бути повідомлено про законні підстави для відмови від свідчення, наслідки невиправданої відмови від свідчення і кримінально-правові наслідки неправдивого свідчення.
Допит учасників
§ 51. § 48 і 49 повинні також застосовуватися до допитів учасників з метою збирання доказів, але підстава для відмови за пунктом 1 абзацу 1 § 49 через небезпеку майнової шкоди недійсна.
Виплати свідкам та учасникам процедури в незалежних адміністративних сенатах
§ 51а. Свідки й учасники, яких допитували з метою отримання доказів у незалежних адміністративних сенатах або чий допит після їх виклику не відбувся без їхньої провини, мають право на виплати згідно з абзацом 3 § 2 та § 3—18 Закону про право вимоги на виплату 1975 року, BGB1. Nr. 136. Розмір виплати визначається в незалежному адміністративному сенаті відповідно до § 19 Закону про право вимоги на виплату 1975 року.
§ 5 Ib. Для визначення виплати діє § 20 Закону про право вимоги на виплату 1975 року за наступних умов.
1. Виплата тимчасово обчислюється уповноваженим співробітником канцелярії незалежного адміністративного сенату. Перед обрахуванням від свідка можуть вимагатися пояснення щодо обставин, які є важливими для обчислення виплати, та, з визначенням відповідного строку, надання додаткових підтверджень. Суми виплати округлюються до повних 10 центів.
2. Розмір попередньо обчисленої виплати письмово повідомляється свідку. Він може впродовж двох тижнів після повідомлення виплати подати письмово або усно заяву про призначення виплати з боку незалежного
247
>>>248>>>
адміністративного сенату, який приймає рішення через одного з його уповноважених членів. Якщо свідок не подає ніякої заяви стосовно призначення виплати або відкликає її, то повідомлена виплата вважається призначеною. Незважаючи на це, незалежний адміністративний сенат в порядку виконання службових обов'язків може іншим чином призначити виплату. По закінченні трьох років після повідомлення виплати офіційне призначення виплати більше не допускається.
3. Свідок може також подати заяву про призначення виплати з боку незалежного адміністративного сенату, якщо йому впродовж восьми тижнів після їх доведення не було призначено ніякої виплати. Якщо він відкликає заяву про призначення виплати, то право вимоги на отримання виплати втрачається.
§ 51с. Виплата свідкові здійснюється без стягнень. Якщо незалежний адміністративний сенат визначає більш високу виплату, ніж була сплачена свідкові, то залишок суми виплачується йому без стягнень. Якщо незалежний сенат призначить виплатити нижчу суму або сплачений свідку аванс перевищує визначену ним суму виплати, то свідок зобов'язаний повернути переплачену суму.
§ 51d. § 51а—51с стосуються також учасників.
Експерти
§ 52. (1) Якщо необхідне вивчення доказу експертом, то повинні залучатися службові експерти (офіційні експерти), придані органу або наявні в його розпорядженні.
(2) Якщо службового експерта в розпорядженні немає або виникає така потреба з огляду на особливість справи, орган може, як виняток, залучати інших придатних осіб як експертів (неофіційні експерти).
(3) Навіть у разі відсутності передумов абз. 2 орган може залучати неофіційних експертів, якщо внаслідок цього очікується суттєве прискорення процедури. Проте залучення допускається, тільки якщо ініціатива виходить від того, за чиїм поданням розпочато процедуру, і витрати, що з цього виникають, за оцінкою не перевищуватимуть розміру, визначеного цією стороною.
(4) Неофіційним експертом може бути призначений той, хто публічно призначений для здійснення експертного оцінювання потрібної спеціалізації або професійно займається наукою, певним видом мистецтва або ремеслом, знання якого є передумовою для потрібного експертного оцінювання, або офіційно призначений чи уповноважений на таке заняття. Неофіційні експерти приводяться до присяги, якщо вони не склали присяги для видання експертних оцінок потрібного роду раніше. § 49 і 50 дійсні також для неофіційних експертів.
§ 53. (1) До офіційних експертів застосовується § 7. Інші експерти підлягають відводу, коли наявна одна з причин пунктів 1—3, 5 абзацу 1 § 7; крім
248
>>>249>>>
того, їх може відхилити одна з сторін, якщо вона обгрунтовано наведе обставини, що ставлять під сумнів неупередженість або професійні знання експертів. Відвід може відбутися до допиту експерта, а пізніше тільки у тому разі, коли сторона обгрунтовано доведе, що вона раніше на знала причини для відводу або через неподоланну для неї перешкоду не мала змоги своєчасно заявити відвід.
(2) Рішення органу на заяву про відхилення є остаточним.
Виплати неофіційним експертам
§ 53а. (1) Неофіційні експерти мають право на оплату за їх діяльність в рамках провадження, згідно з § 24—37 та 43—51 Закону про право вимоги на виплати 1975 року. Розмір виплати визначається органом, який залучив експерта, відповідно до § 38 Закону про право вимоги на виплату 1975 року.
(2) Розмір виплати визначається органом, який залучив експерта; незалежний адміністративний сенат приймає рішення через уповноваженого члена. Перед призначенням виплати від експерта можуть вимагатися пояснення стосовно обставин, важливих для обчислення виплати, та, з призначенням відповідного строку, надання ще відсутніх підтверджень. Суми виплати округляються до повних 10 центів.
(3) Експерт має право на оскарження рішення, в якому призначається виплата для експерта або аванс, відповідно за інстанціями до вищого органу, але якщо у справі передбачається оскарження до незалежного адміністративного сенату, то до нього.
(4) До порядку виплат застосовується § 51с.
Виплата неофіційним перекладачам
§ 53Ь. Неофіційні перекладачі мають право на оплату своєї діяльності в процедурі згідно з § 24—33, абзацом 1 та першим реченням абзацу 2, абзацами 4 і 5 § 34, § 36, абзацом 2 § 37, абзацом 2 § 53, § 54 Закону про право вимоги на виплати 1975 року. Відповідно застосовуються друге речення абзацу 1 та абзаци 2-4 § 53а.
Огляд на місці
§ 54. Для прояснення справи орган може за поданням або в порядку виконання службових обов'язків проводити також огляд на місці, за потреби із залученням експерта.
Опосередковане вивчення доказів і збирання
§ 55. (1) Орган може здійснювати вивчення доказів щодо заяви або доручення через інші адміністративні органи чи окремі призначені для цього офіційні органи або замінити чи доповнити іншими збираннями. Офіційним експертам, крім випадку усного слухання, може доручатися самостійне проведення огляду.
(2) Звернення до судів для вивчення доказів може відбуватися лише в спеціально визначених законом випадках.
249
>>>250>>>
III. Частина: Рішення190
Прийняття рішень
§ 56. До прийняття рішення, якщо не йдеться про виклик (§ 19) або рішення за § 57, має відбутися встановлення визначального стану справи за § § 37 і 39, якщо він не був зрозумілим заздалегідь.
§ 57. (1) Коли йдеться про призначення грошових виплат у розмірі, встановленому законом, статутом чи тарифом, або про заходи, зволікання з якими може створити небезпеку, орган має право прийняти рішення без попереднього розслідування.
(2) Проти рішення, виданого згідно з абзацом 1, протягом двох тижнів може бути подано протест до органу, що видав рішення. Протест, спрямований проти призначення грошової виплати, має дію відстрочення.
(3) Орган повинен протягом двох тижнів після отримання протесту розпочати попереднє розслідування, в іншому разі опротестоване рішення за законом втрачає чинність. На вимогу сторони втрата чинності підтверджується у письмовій формі.
Зміст і форма рішень
§ 58. (1) Кожне рішення має чітко означуватись як таке і містити текст рішення та роз'яснення способів оскарження.
(2) Рішення мають обґрунтовуватись, якщо позиція сторони врахована не повністю або дається відмова на заперечення і заяви учасників.
(3) В іншому до рішень застосовується також абзац 4 § 18.
§ 58а. В об'єднаних процедурах (абзац 2а § 39) орган повинен прийняти одне рішення щось всіх необхідних відповідно до адміністративних приписів погоджень та дозволів. Зміст рішення розподіляється згідно із застосованими адміністративними приписами на пункти рішення. Орган може окремо прийняти рішення стосовно окремих або кількох положень чи дозволів, якщо це вважається за доцільне.
§ 59. (1) Рішення має розв'язувати справу, що перебуває на розгляді, й всі заяви сторін, які стосуються основного питання, а також усі питання про витрати, що виникли, у якомога стислішій, чіткішій формі з наведенням застосованих положень закону, як правило, повністю. З прийняттям рішення щодо заяви, якою розпочато процедуру, заперечення вважаються розв'язаними разом з нею. Якщо предмет розгляду можна розподілити на кілька пунктів, то рішення, якщо це видається доцільним, приймається
190 Прим.: в Австрії термін «Bescheid» є аналогічним за значенням німецькому «Verwaltungsakt» (адміністративний акт). Див.: Шлоер Б., Сойко І. Німецько-українсько-російський коментований словник з адміністративного права / Загальна редакція Б.Шлоера та Ю.Зайцева. — К.: Український центр правничих студій, 2003. — С. 290.
250
>>>251>>>
окремо щодо кожного із цих пунктів, якщо він є придатним для прийняття рішення.
(2) Якщо виноситься рішення про зобов'язання до виплати або відновлення певного стану, то в рішенні одночасно визначається відповідний строк для виплати або відновлення.
§ 60. В обгрунтуванні мають чітко і оглядово викладатися результати попереднього розслідування, визначальні для оцінки доказів міркування, і оцінка правового питання, що на них спирається.
§ 61. (1) В роз'ясненні способів оскарження має зазначатися, підлягає рішення подальшому оскарженню чи ні, якщо так, то протягом якого строку і до якого органу повинен подаватися засіб оскарження. Крім того, повинна вказуватися вимога закону про зазначення рішення, яке оскаржується, та про обґрунтування заяви про оскарження.
(2) Якщо у рішенні не міститься роз'яснення щодо способів оскарження або неправильно вказується, що оскарження не допускається, або не зазначається встановлений законом строк чи зазначається коротшим, то оскарження вважається внесеним своєчасно, якщо його подано протягом встановленого законом строку.
(3) Якщо у рішенні зазначається строк, довший, ніж установлений законом, то оскарження, внесене протягом зазначеного строку, вважається своєчасним.
(4) Якщо рішення не містить або містить неправильні дані про орган, до якого має вноситись скарга, то скарга вважається внесеною правильно й тоді, коли вона подана до органу, який оформив рішення, або до зазначеного органу.
(5) Якщо рішення не містить або містить неправильне зазначення щодо вимоги обґрунтованої заяви про скаргу, то це вважається порушенням форми (абзац 3 § 13).
§ 61а. У рішеннях, які приймаються в останній інстанції, має бути зазначено:
1. про можливість скарги до Конституційної судової палати та, якщо справа не виключена відповідно до статті 133 Федерального конституційного закону, із повноважень Адміністративної судової палати, про можливість скарги до Адміністративної судової палати;
2. строки, яких треба дотримуватись при поданні таких скарг;
3. про необхідність підпису з боку адвоката;
4. про збір, який справляється за такі скарги.
§ 62. (1) Якщо в адміністративних приписах не визначається інше, то рішення можуть видаватися як у письмовій, так і в усній формі.
(2) Зміст і оголошення усного рішення засвідчується, коли відбувається оголошення усного слухання, у кінці протоколу слухання, а в інших випадках в окремому протоколі.
251
>>>252>>>
(3) Письмове оформлення усно оголошеного рішення має доставлятися тим, хто не був присутній при оголошенні, і тим сторонам, які вимагають оформлення не пізніше як через три дні після оголошення; сторона повинна повідомлятися про це право при оголошенні усного рішення.
(4) Неправильності в рішеннях, причиною яких є помилки в написанні та обчисленні, або такі, що до них прирівнюються, явний недогляд або суто очевидний дефект електронної обчислювальної техніки, можуть у будь-який час бути виправлені органом у порядку виконання службових обов'язків.
IV. Частина: Правовий захист 1. Розділ: Апеляція
§ 63. (1) Порядок проходження інстанцій і право на подання апеляції та інших засобів правової допомоги (протесту), за винятком особливих випадків, врегульованих цим Федеральним законом, регулюються адміністративними приписами.
(2) Окремі оскарження проти розпоряджень, що стосуються тільки процедури, не допускаються. Вони можуть оскаржуватися лише у зв'язку з рішенням, що розв'язує цю справу.
(3) В апеляції має зазначатися рішення, проти якого вона спрямована, і обґрунтована заява на апеляцію.
(4) Апеляція не допускається, коли сторона після доставления або оголошення їй рішення виразно відмовилась від апеляції.
(5) Апеляція має подаватися стороною протягом двох тижнів до органу, який видав рішення у першій інстанції. Перебіг строку починається для кожної сторони з доставления до неї письмового оформлення рішення, а у разі усного оголошення — з його моменту. Якщо апеляція подається у межах цього строку, це вважається вчасним поданням; апеляційний орган має негайно передати подану до нього апеляцію в орган першої інстанції.
§ 64. (1) Вчасно подані апеляції мають дію відстрочення.
(2) Орган може скасувати дію відстрочення, коли негайне виконання в інтересах сторони або суспільного блага через можливе виникнення небезпеки у випадку зволікання. Таке рішення по змозі має виноситися разом з рішенням про основну справу.
§ 64а. (1) Орган може прийняти рішення щодо апеляції впродовж двох місяців після її надходження до органу першої інстанції шляхом попереднього апеляційного рішення. Він може відхилити апеляцію після проведення необхідних доповнень процедури розслідування як недопустиму або запізнену, скасувати рішення або змінити в будь-якому напрямку.
(2) Кожна сторона може протягом двох тижнів після вручення попереднього апеляційного рішення внести до органу заяву про те, щоб апеляція була передана апеляційному органу для прийняття рішення (заява про передачу).
252
>>>253>>>
(3) 3 надходженням заяви про передачу попереднє апеляційне рішення втрачає чинність. Орган повинен роз'яснити сторонам втрату чинності попереднього апеляційного рішення. Запізнені або недопустимі заяви про передачу відхиляються.
§ 65. Якщо в апеляції подаються нові факти або докази, які видаються органу важливими, то він має негайно повідомити про це можливих противників апеляції і надати їм можливість у відповідний строк, що не перевищує двох тижнів, ознайомитися зі змістом апеляції та висловити свою думку щодо неї.
§ 66. (1) Необхідні доповнення попереднього розслідування апеляційний орган має доручити підпорядкованому органу першої інстанції або провести їх сам.
(2) Якщо представлені апеляційному органу обставини настільки недостатні, що проведення або повторення усного слухання виявляється неминучим, апеляційний орган може скасувати рішення, яке оспорюється, передати справу для нового слухання і доручити підпорядкованому за інстанцією органу першої інстанції видати нове рішення.
(3) Апеляційний орган може також сам провадити усне слухання і безпосереднє вивчення доказів, коли це пов'язано з економією часу і коштів.
(4) Крім випадку, зазначеного в абзаці 2, апеляційний орган, коли треба відхилити апеляцію як неприйнятну або запізнену, завжди сам вирішує справу. Він має право як при винесенні рішення, так і при обгрунтуванні (§ 60) виходити зі своєї позиції замість позиції нижчого органу і згідно із цим змінювати оскаржуване рішення в будь-якому напрямку.
§ 67. Частина III застосовується також до рішень апеляційного органу, але рішення обґрунтовується і тоді, коли заява на апеляцію задовольняється.
2. Розділ: Особливі положення для процедури в незалежних адміністративних сенатах
Компетенція; склад § 67а. (1) Незалежні адміністративні сенати в землях приймають рішення:
1. щодо заяв і апеляцій у справах, які їм призначені адміністративними приписами;
2. щодо скарг осіб, які стверджують, що через здійснення безпосередньої наказової й примусової влади адміністративним органом були порушені їхні права, за винятком фінансових правопорушень в компетенції Федерації.
Якщо законом не визначено іншого, рішення незалежних адміністративних сенатів в землях приймаються рішення одним із членів. У правах пункту 1 вони приймають щодо заяв, для вирішення яких вони уповноважені як перша інстанція або відповідно до абзацу 2 § 3, а стосовно апеляцій на рішення глави уряду землі, уряду землі, іншого органу, частина
253
>>>254>>>
якого охоплює всю територію землі, якщо не йдеться про територію землі Відень, або колегіального органу рішення приймається палатами, які складаються з трьох членів. Стосовно апеляцій на процедурно-правові рішення вони приймають рішення одним членом. У справах наступної перевірки, включно із прийняттям тимчасових розпоряджень в рамках надання замовлень на перспективу, вони приймають рішення одним членом.
(2) Незалежний Федеральний сенат з питань надання притулку є вищою інстанцією у справах надання притулку. Якщо законом не визначено іншого, його рішення приймаються одним членом.
Сторони § 67Ь. Стороною є також:
1. в апеляційній процедурі — орган, який прийняв оскаржене рішення;
2. у процедурі за скаргою у зв'язку зі здійсненням безпосередньої наказової й примусової влади адміністративним органом — орган, на який подано скаргу;
3. у процедурі на підставі деволюційної заяви191 — нижчий орган.
Скарги з причини здійснення безпосередньої адміністративної
наказової й примусової влади
§ 67с. (1) Скарги згідно з пунктом 2 абзацу 1 § 67а повинні протягом шести тижнів з моменту, коли особа, що подає скаргу, довідалася про здійснення безпосередньої наказової і примусової влади, але якщо вона стала їй на перешкоді, щоб використати право на оскарження, то з моменту зникнення цієї перешкоди, подаватися в незалежний адміністративний сенат, в чиєму окрузі відбувся цей адміністративний акт.
(2) Скарга повинна містити:
1. найменування оскаржуваного адміністративного акта;
2. якщо це можливо, дані про те, який орган здійснив адміністративний акт і до якого органу він відноситься (відповідальний орган);
3. обставини справи;
4. підстави для доведення протиправності;
5. вимогу оголосити заперечений адміністративний акт неправомірним;
6. дані, потрібні для визначення, чи вчасно подано скаргу.
(3) Оскаржуваний адміністративний акт оголошується неправомірним, коли скарга не може бути відхилена або оголошена безпідставною. Якщо оголошений неправомірним адміністративний акт діє, то відповідальний орган має негайно відновити відповідне правове становище згідно з рішенням.
Відкрите усне слухання
(слухання)
§ 67d. (1) Незалежний адміністративний сенат повинен провести за заявою або, якщо він вважає це за доцільне, в рамках виконання службових обов'язків відкрите усне слухання.
(2) Слухання може не проводитись, якщо:
---------------------------------------
'" Деволюційна заява — заява, мета якої полягає в тому, щоб розгляд справи був перенесений до наступної вищої інстанції (примітка перекладача).
254
>>>255>>>
1. заява сторони, за якою почалася процедура, чи апеляція мають бути відхилені або на основі матеріалів справи встановлено, що оскаржене рішення має бути скасовано;
2. деволюційна заява має бути повернута або відхилена;
3. скарга повинна бути відхилена або на основі матеріалів справи встановлено, що оскаржений адміністративний акт має бути визнаний протиправним.
(3) Апелянт повинен заявляти в апеляції про проведення слухання в рамках апеляційної процедури. Можливим противникам апеляції надається можливість упродовж строку, який не перевищує двох тижнів, подати заяву про проведення слухання. Заява про проведення слухання може бути відкликана тільки за згоди іншої сторони.
(4) Незалежний адміністративний сенат може, незважаючи на заяву сторони, відмовитись від слухання, якщо він повинен прийняти процедурно-правове рішення, матеріали справи показують, що усне слухання не принесе ніякого прояснення у справі, і якщо це не суперечить абзацу 1 статті 6 Європейської конвенції з прав та основних свобод людини, BGBL. Nr.210/1958.
Виключення громадськості
§ 67е. (1) Громадськість може усувається від слухання лише тоді, коли це доцільно з причин моральності, громадського порядку або національної безпеки, збереження комерційної та виробничої таємниці, а також в інтересах захисту молоді або приватного життя сторони чи свідків.
(2) Усунення громадськості відбувається через процедурне розпорядження або в порядку виконання службових обов'язків чи на подання однієї сторони або свідка.
(3) Безпосередньо після оголошення рішення про усунення громадськості всі слухачі мають покинути зал засідань, але сторони можуть вимагати, щоб по три особи, яким вони довіряють, отримали дозвіл на участь у слуханні.
(4) Якщо громадськість усунуто від слухання, то забороняється поширювати відомості щодо нього, як це випливає з причин, наведених у абзаці 1.
Безпосередність процедури; Обговорення і голосування § 67f. (1) Якщо слухання відбулося, то рішення може бути прийняте лише тими членами незалежного адміністративного сенату, які взяли у ньому участь. Якщо склад палати змінився, то слухання має бути повторене.
(2) Обговорення і голосування у палаті незалежного адміністративного сенату відбувається в закритому режимі.
Прийняття рішення
§ 67g. (1) Рішення та його суттєве обгрунтування має бути прийняте і публічно проголошене за результатами слухання і, якщо можливо, відразу після його закінчення. Проголошення рішення не залежить від присутності сторін.
255
>>>256>>>
(2) Проголошення не здійснюється, якщо:
1. слухання не проводилось (не продовжувалось) або
2. рішення не може бути прийняте відразу після закінчення усного слухання
і кожному гарантовано ознайомлення з рішенням.
(3) Всім сторонам має бути вручене письмово оформлене рішення.
Рішення за апеляціями відповідно до адміністративних приписів § 67h. (1) У справах пункту 1 абзацу 1 § 67а діє § 66 з тією умовою, що незалежний адміністративний сенат тоді повинен приймати рішення у справі відповідно до абзацу 4 § 66, якщо орган, на який подається апеляція, не заперечує при поданні апеляції проти цього, враховуючи значне спрощення та прискорення процедури.
(2) У випадку заперечення з боку органу, на який подається скарга, незалежний адміністративний сенат скасовує рішення, якщо воно було протиправним. Протиправність відсутня, якщо законодавство виключає зв'язуюче регулювання поведінки адміністративного органу і цілком передає повноваження щодо визначення такої поведінки самому органу, а орган, на який подається скарга, скористався цим відповідно до закону.
3. Розділ: Інші зміни рішень Зміна і скасування в порядку виконання службових обов'язків
§ 68. (1) Подання учасників, які, крім випадків подань від учасників § 69 і 71, вимагають зміни рішення, що не підлягає або вже не підлягає апеляції, мають відхилятися, якщо орган не знайде підстав для розпорядження, згідно з абзацами 2—4, через вирішення справи.
(2) У порядку виконання службових обов'язків рішення, якими нікому не надається жодного права, можуть скасовуватись або змінюватись органом чи незалежним сенатом, які видали рішення, а також у порядку здійснення нагляду відповідним за предметом вищим органом.
(3) Інші рішення для захисту громадського блага орган, який видав рішення в останній інстанції; якщо рішення приймав незалежний адміністративний сенат, то він або відповідний за предметом вищий орган може змінювати так, як це необхідно і неминуче для усунення обставин, що становлять загрозу для життя чи здоров'я людей, або для запобігання тяжкій економічній шкоді. В усіх випадках орган має діяти з максимальним збереженням наданих прав.
(4) Крім того, у порядку виконання службових обов'язків і на виконання права нагляду вищим за предметним відношенням органом рішення може оголошуватися нікчемним, коли воно:
1. видане некомпетентним органом або колегіальним органом у неправильному складі;
2. може призвести до злочинних наслідків;
3. фактично не може бути здійснене або
256
>>>257>>>
4. має помилку, яка за законодавчим приписом виразно становить загрозу нікчемності.
(5) Після закінчення трьох років з моменту, визначеного абзацом 5 § 63, проголошення нікчемності на підставах пункту 1 абзацу 4 не допускається.
(6) Надані органу адміністративними приписами повноваження з відкликання або обмеження права поза межами процедури оскарження є чинними.
(7) Ніхто не має права на здійснення наданого органові згідно з абзацами 2—4 права внесення змін і виправлень. Зловживальні скарги з нагляду і заяви про зміни переслідуються згідно з § 35.
Відновлення процедури
§ 69. (1) Заява сторони про відновлення закінченої прийняттям рішення процедури має бути задоволена, коли оскарження рішення не допускається або вже недопустиме і:
1. рішення було обумовлене фальсифікацією документа, фальшивим свідоцтвом чи іншою дією, що карається в судовому порядку, або досягнуте в будь-який інший обманний спосіб або
2. були виявлені нові факти або докази, які без провини сторони не могли бути пред'явлені під час процедури і самі або в зв'язку з іншим результатом процедури могли б очевидно спричинити інше рішення, яке мало б інший основний зміст, або
3. рішення, згідно з § 38, залежало від попередніх питань і пізніше з такого попереднього питання компетентним щодо цього органом (судом) у суттєвих моментах було прийнято інше рішення.
(2) Заява про відновлення процедури подається впродовж двох тижнів до органу, який прийняв рішення у першій інстанції. Перебіг починається з того часу, коли заявник отримав відомості про підставу для відновлення процедури, але якщо це відбулося після проголошення усного рішення і до вручення письмового примірника, то з цього часу. Після закінчення трьох років з часу прийняття рішення заява про відновлення процедури подаватися не може. Обставини, через які допущено недотримання встановленого законом строку, повинен довести заявник.
(3) За наявності передумов, наведених у абзаці 1, відновлення процедури може відбутися у порядку виконання службових обов'язків. Після закінчення трьох років з моменту видачі рішення відновлення може відбутися і в порядку виконання службових обов'язків, але лише на підставі пункту 1 абзацу 1.
(4) Прийняття рішення про відновлення належить органові, який видав рішення в останній інстанції, але якщо у відповідній справі рішення прийнято незалежним адміністративним сенатом, тоді рішення про відновлення має прийняти він.
§ 70. (1) У рішенні, в якому дається дозвіл або розпорядження про відновлення, якщо не можна видати нове рішення вже на підставі наявних матеріалів справи, має зазначатися, якою мірою і в якій інстанції повинно відновлюватися процедура.
17 — 4-164
257
>>>258>>>
(2) Попередні збирання даних і вивчення доказів, яких підстави відновлення не стосуються, не повинні повторюватися в жодному разі.
(3) Проти відхилення заяви на відновлення заявник має право на апеляцію до вищого за інстанційним порядком органу, але якщо у справі передбачено апеляцію в незалежному адміністративному сенаті — в останньому. Проти дозволу або розпорядження про відновлення окрема апеляція не допускається.
Відновлення попереднього стану
§ 71. (1) У разі недотримання строку або неприсутності на усному слуханні за заявою сторони, яка через це недотримання або неприсутність зазнає негативних правових наслідків, має надаватися дозвіл на відновлення попереднього стану, коли:
1. сторона доведе, що дотримати строку або бути присутньою на слуханні їй завадила непередбачена або непереборна сила і що вона невинна у проступку або відповідальність мінімальна, або
2. сторона пропустила строк на внесення оскарження, бо рішення не містить ніякого пояснення щодо засобів оскарження або містить недостовірні дані про те, що не існує жодної можливості оскарження.
(2) Заява про відновлення стану має бути подана протягом двох тижнів після зникнення перешкоди або після моменту, коли стороні стало відомо про допустимість апеляції.
(3) У разі недотримання строку сторона має вчинити недотриману дію одночасно з поданням заяви про відновлення.
(4) Прийняття рішення за заявою про відновлення стану належить органові, в якому мала бути вчинена недотримана дія або тому, який видав розпорядження про пропущене слухання чи подав недостовірні відомості щодо можливості оскарження.
(5) У разі недотримання строку для подання заяви про відновлення стану відновлення в попередній стан не відбувається.
(6) Орган може визнати за заявою про відновлення стану дію відстрочення. Рішення незалежного адміністративного сенату приймає один з його членів.
(7) Заява про відновлення не може грунтуватися на обставинах, які орган раніше вже визнав недостатніми для дозволу на продовження пропущеного строку або перенесення пропущеного слухання.
§ 72. (1) Через дозвіл на відновлення процедура повертається до стану, в якому вона перебувала до моменту порушення.
(2) 3 заявою про відновлення у зв'язку з пропущенням усного слухання строк для заперечення рішення, виданого внаслідок недотримання, не продовжується.
(3) Якщо сторона подала заяву про відновлення стану в зв'язку з пропуском нею усного слухання і апеляції на рішення, то розгляд апеляції розпочинається, лише коли заяву про відновлення відхилено.
(4) У разі відхилення заяви про відновлення заявник має право апеляції до вищого за інстанційним порядком органу, але якщо у справі передбаче-
258
>>>259>>>
но оскарження в незалежному адміністративному сенаті, то апеляція подається до останнього. Проти дозволу на відновлення ніякого засобу оскарження не допускається.
4. Розділ: Обов'язок прийняття рішення
§ 73. (1) Органи, якщо в адміністративних приписах не визначено іншого, зобов'язані приймати рішення стосовно заяв сторін (§ 8) та апеляцій без зайвого зволікання, але не пізніше ніж через шість місяців після їх надходження. Якщо в об'єднаних провадженнях (абзац 2а § 39) в різних правових приписах, які треба застосовувати, передбачаються різні строки на прийняття рішення, застосовується строк, який закінчується останнім.
(2) Якщо рішення не приймається протягом встановленого строку, то за її письмовою заявою особи компетенція щодо вирішення переходить на вищий орган, який цього предметно стосується, але якщо проти рішення передбачено апеляцію в незалежному адміністративному сенаті, компетенція переходить на нього (деволюційна заява). Заява про деволюцію має бути подана безпосередньо до вищого органу (при незалежному адміністративному сенаті). Заява відхиляється, якщо зволікання не спричинено виключно виною адміністративного органу.
(3) Для вищого органу (незалежного адміністративного сенату) обчислення строку для прийняття рішення починається з дня надходження заяви про деволюцію.
V. Частина: Витрати Витрати учасників
§ 74. (1) Кожен учасник має сам нести свої витрати, що виникатимуть під час адміністративної процедури.
(2) Якою мірою один учасник має право на компенсацію витрат іншим учасником, визначається адміністративними приписами. Претензія на компенсацію витрат має висуватися так своєчасно, щоб положення про витрати могло бути внесено в рішення. Розмір витрат, що компенсуються, визначається органом і може бути також встановлений ним як паушальна192 сума.
Витрати органів
§ 75. (1) Якщо з § 76—78 не випливає іншого, витрати на діяльність органів в адміністративній процедурі повинні нестися в порядку виконання службових обов'язків.
(2) Залучення учасників до інших, ніж зазначені в § 76—78 витрат, не допускається за жодних правових підстав.
(3) Положення закону про штемпельні й правові збори Федерації залишаються без змін.
§ 76. (1) Якщо в ході офіційної дії в органу виникають готівкові витрати, то їх має нести, якщо за адміністративними приписами вони не покри-
192 Фіксована сума, не пов'язана з фактичними витратами особи (примітка перекладача).
|7. 259
>>>260>>>
ваються в порядку виконання службових обов'язків, як правило, та сторона, за заявою якої розпочато процедуру. Готівковими витратами вважаються також виплати, що належать експертам і перекладачам. Витрати, які виникають в органу на основі його зобов'язань відповідно до § 17а, а також витрати, які належать перекладачеві для глухих, не вважаються готівковими витратами. У випадках, передбачених абзацом 3 § 52, сторона має нести витрати, належні неофіційним експертам, лише тією мірою, якою вони не перевищують визначеної нею суми.
(2) Якщо офіційна дія спричинена проступком іншого учасника, то останній має нести пов'язані з нею витрати. Якщо розпорядження про адміністративну дію видане в порядку виконання службових обов'язків, то учасник несе витрати тоді, коли вони викликані його проступком.
(3) Якщо передумови попередніх абзаців стосуються багатьох учасників, то витрати відповідним чином розподіляються між окремими учасниками.
(4) Якщо адміністративну дію не можна виконати без значних готівкових витрат, то стороні, за заявою якої розпочато процедуру, може бути запропоновано внести відповідний аванс.
(5) Витрати, які виникають в органу відповідно до його обов'язків за § 17а, а також належні експертам та перекладачам виплати, якщо за це не повинні платити учасники процедури, несуться тим носієм права, від імені якого орган діє у справі.
§ 76а. Належні свідкам виплати покриває той носій права, від імені якого у справі діяв незалежний адміністративний сенат. Це стосується також і належних учасникам виплат.
§ 77. (1) Для офіційних дій поза межами органу можуть стягуватися комісійні збори. Стосовно обов'язку цих виплат відповідним чином має застосовуватися § 76.
(2) Комісійні збори встановлюються в паушальних сумах (за тарифами) або, якщо не встановлено паушальних суми (тарифів), мають нараховуватися як готівкові витрати за § 76. Паушальні суми (тарифи) мають визначатися залежно від часу, витраченого на адміністративну дію, віддаленості місця офіційної дії від органу або кількості залучених офіційних органів.
(3) Встановлення паушальних сум (тарифів) відбувається за розпорядженням Федерального уряду, для органів земель, округів і громад — за розпорядженням земельного уряду.
(4) Комісійні збори мають отримуватися органом, який вчинив офіційну дію, і надходити до регіональної корпорації, яка має нести витрати цього органу.
(5) Якщо інші адміністративні органи, що беруть участь у процедурі, звертаються до офіційних органів, то орган, який проводить офіційну дію, має отримати комісійні збори за чинними для органів, що звертаються, тарифами як готівкові витрати і передати суб'єкту права, якому належать відіслані адміністративні органи.
(6) Положення абзацу 4 § 76 також застосовується до комісійних зборів.
260
>>>261>>>
§ 78. (1) На сторони можуть накладатися витрати у справах федеральної адміністрації (безпосереднє або опосередковане федеральне управління, передана сфера дії громад у федеральних справах) за надання повноважень або інші службові дії органів, що зді переважно в їх приватних інтересах, якщо звільнення від таких витрат законом чітко не встановлено. Якщо суб'єкт права, який в адміністративній процедурі виступає як сторона, покликаний до виконання закону, він не підлягає зобов'язанню щодо сплати федеральних адміністративних витрат тією мірою, якою службова дія становить безпосередню передумову покладеного на суб'єкта права виконання законів. На регіональні корпорації, крім того, не покладається зобов'язання сплачувати федеральні адміністративні витрати, якщо вони поступали б регіональній корпорації, яка є стороною.
(2) Для розміру федеральних адміністративних витрат, за винятком окремо врегульованих законом випадків, визначальними є тарифи, що встановлюються розпорядженням Федерального уряду, в яких мають встановлюватися витрати з твердими ставками, що можуть розподілятися за розрядами згідно з об'єктивними критеріями, до максимальної суми 1090 евро в окремих випадках.
(3) Розмір адміністративних витрат у справах земельної, окружної адміністрації й адміністрації громади визначається за чинними приписами земельного законодавства на підставі конституційного закону про фінанси і закону про фінансову компенсацію.
(4) Федеральні адміністративні витрати повинні стягуватися органом, компетентним у цій справі в першій інстанції, і надходити до регіональної корпорації, яка має нести витрати цього органу.
(5) Спосіб отримання має регулюватися для федеральних органів розпорядженням Федерального уряду, для органів земель, округів і громад — розпорядженням земельного уряду.
§ 78а. Визначення виплат для експертів, а також надання правових роз'яснень і виготовлення копій актів звільняються від федеральних адміністративних зборів.
§ 79. Виплати, передбачені в § 76—78, мають стягуватися таким чином, щоб через це не виникало небезпеки для необхідного утримання учасника і осіб, про яких він має піклуватися за законом.
Витрати при скаргах через здійснення адміністративної
наказової й примусової влади
§ 79а. (1) Сторона, що виграє у процедурі за § 67с, має право на компенсацію своїх витрат стороною, що програла.
(2) Якщо оскаржений адміністративний акт оголошується неправомірним, той, хто подав скаргу, є стороною, що виграла, а відповідальний орган стороною, що програла.
261
>>>262>>>
(3) Якщо скаргу відхилено або на неї дано відмову, або її забирає той, хто подавав, до прийняття рішення, то відповідальний орган є стороною, що виграла, а той, хто подав скаргу, стороною, що програла.
(4) Витратами, про які згадується в абзаці 1, є:
1. гербові й комісійні збори, а також готівкові витрати, які має нести той, хто подає скаргу;
2. транспортні витрати, які були пов'язані зі здійсненням прав сторони у слуханні в незалежному адміністративному сенаті, а також
3. паушальні суми за витрати на оформлення й ведення слухання та витрати на надання документів, які визначаються постановою Федерального канцлера за погодженням з Головним комітетом Національної ради.
(5) Розмір вартості складання документа і витрат на слухання має відповідати звичайним витратам на представництво або подання документа адвокатом. Для компенсації витрат, що виникають для органів, має встановлюватися загальна сума, яка відповідає звичайним витратам органів на подання, оформлення документа і слухання.
(6) Компенсація витрат відбувається за заявою сторони. Заява може бути подана до кінця усного слухання.
(7) § 52—54 Закону про Адміністративну судову палату 1985 року застосовуються також до компенсації витрат, згаданих в абзаці 1.
VI. Частина: Прикінцеві положення Посилання
§ 80. Якщо в цьому федеральному законі є посилання на інші федеральні закони, вони застосовуються у відповідній чинній редакції.
Виконання
§ 81. Виконання цього закону, за винятком § 78, покладається на Федеральний уряд. Виконання § 78 без шкоди для компетенції Федерального уряду щодо видачі постанов на підставі абзацу 2 § 78 покладається на федерального міністра фінансів.
Набуття чинності
§82.-.
'" У цьому параграфі передбачені строки набуття чинності окремими нормами даного закону. Переклад не подається.
>>>263>>>
НІДЕРЛАНДИ
АКТ З ЗАГАЛЬНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА1»4 РОЗДІЛ 1. ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1.1. Визначення і сфера застосування Стаття 1:1
1. «Адміністративний орган» означає:
(a) орган юридичної особи, створений відповідно до публічного права, або
(b) іншу особу чи організацію, наділену публічною владою.
2. Не вважаються адміністративними органами наступні органи влади, особи і організації:
(a) законодавчий орган;
(b) нижня й верхня палати і спільне засідання Парламенту;
(c) незалежні органи влади, створені актом Парламенту, на які покладено здійснення судочинства;
(d) Державна рада та її підрозділи;
(є) Головна контрольно-ревізійна палата;
(f) Національний омбудсмен і його заступник;
(g) голови, члени, чиновники-реєстратори і секретарі органів, зазначених вище у підпунктах (b)—(f), Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора і Генеральні адвокати Верховного суду, а також комітети у складі членів органів, зазначених вище у підпунктах (b)—(f).
3. Орган влади, особа чи організація, виключені згідно з частиною 2, все ж вважається адміністративним органом, якщо видає розпорядження чи інші акти щодо державного службовця, не призначеного довічно, як сказано у статті 1 Закону про штати центральних та місцевих органів влади, його живих родичів або спадкоємців майна.
Стаття 1:2
1. «Зацікавленою стороною» слід вважати особу, інтересів якої безпосередньо торкається розпорядження.
2. Вважається, що довірені адміністративним органам інтереси є їхніми інтересами.
3. Вважається, що інтереси юридичних осіб охоплюють загальні й колективні інтереси, які вони спеціально представляють відповідно до своїх цілей, що підтверджено їхньою фактичною діяльністю.
Стаття 1:3
1. «Розпорядження» означає письмове рішення адміністративного органу, яке являє собою публічно-правовий акт.
194 Базовий переклад АРД/Чеккі Консорціум «Верховенство права». Актуалізація тексту та редагування Центру політико-правових реформ.
263
>>>264>>>
2. «Адміністративне рішення» означає розпорядження, яке не має загального характеру, у тому числі про відхилення заяви щодо видачі такого розпорядження.
3. «Заява» означає запит особи, зацікавленої у розпорядженні.
4. «Інструкція»195 означає розпорядження, що не містить загальнообов'язкових норм, і спрямоване на встановлення загального правила для зважування інтересів, визначення фактів або пояснення статутних норм щодо реалізації адміністративним органом своїх повноважень.
Стаття 1:4
1. «Адміністративний суд» означає незалежний орган, створений відповідно до закону, на який покладено здійснення судочинства в адміністративних справах.
2. Суд, що є частиною системи судових органів, вважається адміністративним судом, якщо на нього поширюється дія розділу 8 Закону про адміністративне судочинство (податки) або Закону про правила дорожнього руху (Засоби адміністративного примусу), за винятком розділу VIII.
Стаття 1:5
1. Під «поданням заперечення» слід розуміти використання наданого статутною нормою права вимоги проти розпорядження від того адміністративного органу, який видав це розпорядження.
2. Під «поданням адміністративної апеляції» слід розуміти використання наданого статутною нормою права вимоги проти розпорядження від іншого адміністративного органу, ніж той, що видавав розпорядження.
3. Під «поданням апеляції» слід розуміти подання адміністративної апеляції або апеляції до адміністративного суду.
Стаття 1:6
Цей Акт не поширюється на:
(a) розслідування і судове переслідування кримінальних правопорушень або виконання рішень на підставі кримінального права;
(b) здійснення заходів, що позбавляють людей волі, відповідно до Закону про іноземців;
(c) здійснення інших заходів, які позбавляють людей свободи в установі, що призначена для виконання рішень на підставі кримінального права;
(d) розпорядження й акти на виконання Закону про військово-дисцип-лінарне право.
Глава 1.2. Виконання обов'язкових рішень органів Європейських Співтовариств Стаття 1:7
1. Якщо, згідно з якою-небудь статутною нормою, до винесення адміністративним органом розпорядження в адміністративного органу виникає
195 «Policy rule». 264
>>>265>>>
потреба у висновку чи консультації стороннього експерта щодо такого розпорядження, ця норма не застосовується, якщо єдиною метою пропонованого розпорядження є виконання обов'язкового рішення Ради Європейського Союзу, Комісії Європейських співтовариств чи спільного рішення Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу.
2. Частина 1 не поширюється на вимоги отримання висновку Державної Ради.
Стаття 1:8
1. Якщо,-згідно із якою-небудь статутною нормою, адміністративний орган повинен попередити про проект розпорядження до винесення такого розпорядження, це положення не застосовується, якщо єдиною метою пропонованого розпорядження є виконання обов'язкового рішення Ради Європейського Союзу, Комісії Європейських Співтовариств, спільного рішення Європейського Парламенту і Ради Європейського Союзу.
2. Частина 1 не поширюється на подання проекту розпорядження Ради або приписів міністерства до Парламенту, якщо:
(а) актом Парламенту передбачено, що обидві палати Парламенту або одна з них, або певна кількість їхніх членів можуть забажати, щоб предмет урядового декрету чи приписів міністерств або набуття ними чинності регулювалися актом Парламенту, або
(б) згідно статті 21.6, пункт 6 Закону про заходи з охорони і раціонального використання навколишнього середовища та статті 33 Закону про забруднення поверхневих вод.
Стаття 1:9
Ця глава, після внесення відповідних змін, застосовується до законопроектів.
РОЗДІЛ 2. ВІДНОСИНИ МІЖ ОСОБАМИ І АДМІНІСТРАТИВНИМИ ОРГАНАМИ
Підрозділ 2.1. Загальні положення Стаття 2:1
1. Відстоюючи свої інтереси у відносинах з адміністративними органами, будь-хто може отримати допомогу від уповноваженого представника або бути представленим ним.
2. Адміністративний орган може вимагати від уповноваженого представника письмової довіреності.
Стаття 2:2
1. Адміністративний орган може заперечити проти прийняття допомоги чи представництва особою, щодо якої існують серйозні заперечення.
2. Зацікавлена сторона і особа, про яку йдеться у частині 1, негайно сповіщаються у письмовій формі про відмову.
3. Частина 1 не поширюється на адвокатів і повірених.
265
>>>266>>>
Стаття 2:3
1. Адміністративний орган негайно надсилає документи, які не призначені однозначно відносяться до компетенції іншого адміністративного органу, такому органові й водночас інформує про це відправника.
2. Адміністративний орган якомога швидше повертає відправникові документи, які для нього і, крім того, не передані іншому органові.
Стаття 2:4
1. Адміністративний орган виконує свої обов'язки неупереджено.
2. Адміністративний орган забезпечує, щоб особи, які до нього належать або працюють у ньому, якщо вони мають особисту зацікавленість у розпорядженні, були усунені від прийняття рішення.
Стаття 2:5
1. Будь-хто, причетний до виконання обов'язків адміністративного органу, що на цій підставі отримує доступ до інформації, яка, як він знає або, за всіма ознаками, повинен знати, має конфіденційний характер, і хто вже не зобов'язаний дотримуватися секретності у зв'язку зі своєю посадою чи професією або згідно із статутною нормою, зобов'язаний не розголошувати таку інформацію, хіба що він повинен розкрити її на підставі статутної норми або її розкриття необхідне для виконання його обов'язків.
2. Частина 1 поширюється також на інституції та осіб, які до них належать або працюють на них і залучені адміністративним органом до виконання своїх обов'язків, а також на інституції і осіб, що належать до них або працюють на них, які виконують обов'язок, покладений на них актом Парламенту або згідно з ним.
Стаття 2:6
1. Адміністративні органи та особи, які працюють під їх відповідальність, використовують голландську мову, якщо інше не передбачено статутною нормою.
2. Використання іншої мови допускається, якщо воно є більш ефективним і не буде заподіяна непропорційна шкода інтересам третіх осіб.
Стаття 2:7
1. Будь-хто може використовувати фризьку мову в спілкуванні з адміністративними органами, якщо ці органи знаходяться у провінції Фриз-ленд.
2. Частина 1 цієї статті не застосовується, коли інша сторона заявила бажання використовувати голландську мову на тій підставі, що використання фризької мови може призвести до непропорційного ускладнення у спілкуванні в адміністрації.
Стаття 2:9
1. Адміністративні органи можуть використовувати фризьку мову в усному спілкуванні у межах провінції Фризленд.
266
>>>267>>>
2. Частина 1 цієї статті не застосовується у разі, якщо інша сторона заявила бажання використовувати голландську мову на тій підставі, що використання фризької мови може призвести до непорозуміння в усному спілкуванні.
Стаття 2:9
1. Адміністративні органи, які знаходяться у провінції Фризленд і відносяться до центрального уряду, можуть встановлювати правила щодо використання фризької мови в документообігу.
2. Відповідний міністр може встановлювати правила використання фризької мови у документообігу тих органів центрального уряду, які здійснюють свої повноваження у провінції Фризленд або її складових.
Стаття 2:10
1. Документ фризькою мовою має бути також виготовлений голландською мовою, якщо:
(a) цей документ повністю або частково призначений для застосування органами влади, які не належать до провінції Фризленд, або до органів центрального уряду;
(b) цей документ містить норми або інструкції або
(c) прийнятий з метою безпосередньої підготовки норм чи правил, згаданих у пункті (Ь).
2. Повідомлення, інформація про документ та надання для ознайомлення документа, зазначеного у частині 1, має здійснюватися голландською мовою, за винятком випадків, коли в цьому немає обґрунтованої потреби.
Стаття 2:11
1. Якщо документ виданий фризькою мовою, адміністративний орган має за запитом забезпечити його переклад на голландську мову.
2. Адміністративний орган за переклад може вимагати плату в розмірі, що не перевищує реальної вартості.
3. Плата за переклад не вимагається у випадках, коли:
(a) документ містить протокол зборів представницького органу й інтерес особи, яка подала заяву, безпосередньо пов'язаний з предметом справи, або документ містить протокол зборів представницького органу і стосується встановлення норм чи інструкцій;
(b) документ містить розпорядження або інший акт, у якому заявник є зацікавленою стороною.
Стаття 2:12
1. Будь-хто може використовувати фризьку мову на зборах представницьких органів розташованих у провінції Фризленд.
2. Сказане на фризькій мові має записуватися фризькою мовою.
267
>>>268>>>
РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Підрозділ 3.1. Вступні положення Стаття 3:1
1. До розпоряджень, які містять загальнообов'язкові норми:
(a) положення підрозділу 3.2 застосовуються лише у випадку, якщо вони сумісні з характером розпоряджень;
(b) не застосовується положення підрозділу 3.6.
2. До актів адміністративних органів інших, ніж розпорядження, застосовуються, після внесення відповідних змін, положення підрозділів 3.2— 3.5 за умови, шо вони сумісні з характером таких актів.
Підрозділ 3.2. Обоє 'язок дотримуватися обережності і зважування інтересів Стаття 3:2
Під час підготовки розпорядження адміністративний орган збирає необхідну інформацію щодо фактів, які стосуються справи, й інтересів, які слід ураховувати.
Стаття 3:3
Адміністративний орган не може користуватися своїм правом видання розпоряджень з метою, відмінною від тієї, для якої це право надане.
Стаття 3:4
1. Видаючи розпорядження, адміністративний орган зважує безпосередньо зачеплені інтереси, за умови, що цей обов'язок не обмежено статутними нормами або характером повноваження, яке слід здійснити.
2. Несприятливі наслідки розпорядження для однієї чи більше зацікавлених сторін не можуть бути непропорційними із цілями, яким слугує розпорядження.
Підрозділ 3.3. Надання консультацій Стаття 3:5
1. В цьому підрозділі під «консультантом» слід розуміти особу або організацію, на яку статутною нормою або згідно з нею покладено обов'язок надання консультацій щодо розпоряджень, що їх має видавати адміністративний орган, і яка не підпорядкована зацікавленому адміністративному органові.
2. Цей підрозділ не застосовується до консультацій, які надаються Державною Радою.
Стаття 3:6
1. Якщо консультант не зобов'язаний статутною нормою подати свій висновок у певний строк, адміністративний орган може вказати, впродовж якого строку такий висновок очікується. Цей строк не може бути настільки коротким, щоб консультант не міг належним чином виконати свої обов'язки.
268
>>>269>>>
2. Якщо висновок наданий несвоєчасно, його відсутність не є перешкодою для видачі розпорядження.
Стаття 3:7
1. Адміністративний орган, якому подається висновок, забезпечує консультанта, на його вимогу або в інший спосіб, інформацією, потрібною для того, щоб він міг належним чином виконати свої обов'язки.
2. Стаття 10 Закону про урядову інформацію (публічний доступ) застосовується після внесення відповідних змін.
Стаття 3:8
Прізвище консультанта, який подав висновок, зазначається у розпорядженні або разом з ним.
Стаття 3:9
Якщо розпорядження грунтується на дослідженні консультантом фактів і вчинків, адміністративний орган має переконатися, що дослідження було проведене ретельно.
Стаття 3:9а
Цей підрозділ має застосовуватися після внесення відповідних змін до законопроектів.
Підрозділ 3.4. Публічна підготовча процедура Стаття 3:10
1. Процедура підготовки розпоряджень, як вона регулюється у цьому підрозділі, застосовується, якщо це передбачено статутною нормою або розпорядженням адміністративного органу.
2. Норми підрозділу 4.1.1 щодо адміністративних рішень застосовуються також до інших розпоряджень, виданих за заявою і підготовлених відповідно до цього підрозділу.
Стаття 3:11
1. Адміністративний орган зберігає заяву про розпорядження або проект розпорядження, яке має бути видане з його власної ініціативи або за заявою, разом з пов'язаними із ним документами, протягом строку не меншого чотирьох тижнів, для ознайомлення з ним тих осіб, яким, згідно зі статтею 3:13, має бути надана можливість висловити свою точку зору.
2. Стаття 10 Закону про урядову інформацію (публічний доступ) застосовується після внесення відповідних змін. Якщо деякі з документів не зберігаються для ознайомлення згідно із цим положенням, про це зазначається окремо.
3. Копії документів, що зберігаються для ознайомлення, надаються за ціною, що не перевищує собівартості.
4. Якщо статутною нормою не передбачено іншого, зберігання для ознайомлення має здійснюватися у приміщенні адміністративного органу.
269
>>>270>>>
Стаття 3:12
1. Повідомлення про заяву або проект дається в одній чи кількох щоденних або тижневих газетах або у вигляді окремого видання чи в будь-який інший придатний спосіб надання можливості ознайомитися із заявою. Щодо розпорядження, повідомляється тільки його суть.
2. Якщо йдеться про розпорядження адміністративного органу, що є складовою частиною центрального уряду, повідомлення так чи інакше вміщується в Урядовому бюлетені, якщо статутною нормою не передбачено іншого.
3. У повідомленні повідомляється, де й коли документи будуть зберігатися для ознайомлення, кому слід дати можливість висловити свою точку зору і в який спосіб це можна зробити, згідно зі статтею 3:13.
Стаття 3:13
1. Зацікавлені сторони можуть висловити свою позицію щодо заяви або проекту в письмовій чи усній формі, на їх розсуд.
2. Статутна норма або адміністративний орган може передбачати надання також іншим особам можливості висловити свою точку зору в письмовій чи усній формі, на їх розсуд.
3. Строк, упродовж якого можна висловити свою точку зору, закінчується не пізніше останнього дня строку зберігання документів для ознайомлення.
4. У разі коли розпорядження видається на підставі заяви, заявник, за необхідності, отримує можливість відповісти на висловлені позиції.
5. Точки зору, висловлені в усній формі згідно зі згаданими вище положеннями, мають бути зафіксовані.
Підрозділ 3.5. Розширені публічні підготовчі процедури Параграф 3.5.1. Вступна частина Стаття 3:14
Порядок підготовки розпоряджень, як це регламентується параграфами 3.5.2—3.5.5 і 3.5.6, застосовується, якщо це передбачено статутною нормою або розпорядженням адміністративного органу.
Стаття 3:15
На підставі або згідно із статутною нормою, згаданою у статті 3:14, або розпорядженням, згаданим там само, можливе призначення адміністративних органів, які:
(a) повинні отримати можливість дати свій висновок щодо видання розпорядження або
(b) мають бути залучені до підготовчих процедур у який-небудь інший спосіб.
Параграф 3.5.2. Подання заяви: прийнятність Стаття 3:16
Положення підрозділу 4.1.1 щодо адміністративних рішень поширюються також на інші розпорядження, видані на підставі заяви й підготовлені відповідно до цього підрозділу.
270
>>>271>>>
Стаття 3:17
1. Адміністративний орган негайно зазначає дату отримання на документі, за допомогою якого було подано заяву.
2. Він негайно надсилає заявникові підтвердження отримання із зазначенням його дати.
3. Він негайно надсилає іншим зацікавленим адміністративним органам копію заяви і супровідних документів із зазначенням дати отримання.
Стаття 3:18
1. Право, згадане у статті 4:5, стосовно неможливості розгляду заяви на тій підставі, що вона неповна, може здійснюватися лише тоді, коли заявник отримав можливість викласти заяву докладніше протягом восьми тижнів після її отримання.
2. Прохання про докладніший виклад заяви і розпорядження про не-розгляд заяви повідомляються іншим зацікавленим адміністративним органам.
3. Якщо адміністративний орган розглядає заяву попри її неповний характер, він зазначає це на документі, за допомогою якого заяву було подано. Якщо заявник отримав можливість для докладнішого викладу заяви, адміністративний орган зазначає там само строк, передбачений статтею 4:5.
Параграф 3.5.3. Проект розпорядження Стаття 3:19
1. Адміністративний орган якнайшвидше готує проект розпорядження. У разі незастосування статті 3:29 адміністративний орган надсилає проект заявникові та іншим зацікавленим адміністративним органам не пізніше, ніж через дванадцять тижнів після отримання заяви.
2. Не пізніше, ніж через два тижні після відправлення проекту, згаданого у частині 1, одночасно робиться повідомлення шляхом:
(a) розміщення для ознайомлення;
(b) публікації в одній або кількох щоденних чи тижневих газетах або у вигляді окремого видання в такий спосіб, щоб якомога швидше досягти поставленої мети;
(c) публікацію в Урядовому бюлетені у випадках, коли адміністративним органом є центральний уряд чи уряд провінції.
Стаття 3:20
1. У повідомленнях, згаданих у частині 2 статті 3:19, адміністративний орган зазначає принаймні:
(a) зміст заяви і суть проекту розпорядження;
(b) де й коли можна ознайомитися з документами;
(c) кому надано можливість подати свої застереження щодо проекту і як та протягом якого строку це можна зробити;
(d) що особа, яка подає письмові застереження, може зажадати, аби її особисті подробиці не розголошувалися.
271
>>>272>>>
2. Адміністративний орган повідомляє цю інформацію також заявникові та іншим зацікавленим адміністративним органам.
Стаття 3:21
1. Разом із проектом розпорядження для ознайомлення зберігається:
(a) копія заяви із супровідними документами;
(b) якщо відбулися попередні консультації з приводу заяви — звіт про них;
(c) доповіді й висновки, підготовлені у зв'язку з проектом, якщо є підстави припускати, що вони необхідні для оцінювання проекту;
(d) перелік доповідей і висновків, не переданих для ознайомлення і, якщо є підстави припускати, що вони необхідні для оцінювання проекту, — розпоряджень, виданих раніше з того ж питання, які продовжують зберігати чинність, разом із відомостями про те, де й коли із цими документами можна ознайомитися.
2. Адміністративний орган доповнює документи, що зберігаються для ознайомлення, новими документами й відомостями, що стосуються справи, зокрема висновками й застереженнями, поданими відповідно до параграфа 3.5.4, і записами зроблених усно застережень та обмінів думками щодо проекту.
3. Стаття 10 Закону про урядову інформацію (публічний доступ) застосовується після внесення відповідних змін, якщо іншого не передбачено актом парламенту. Якщо якісь документи не зберігаються для ознайомлення, про це слід зазначити.
Стаття 3:22
1. Із документами можна ознайомлюватися у робочі години впродовж чотирьох тижнів від дня представлення проекту розпорядження для ознайомлення. Протягом цього періоду з документами можна також ознайомитися на підставі запиту впродовж принаймні трьох годин поспіль на тиждень поза робочим часом. Впродовж цього періоду на підставі запиту безоплатно даються усні пояснення.
2. Після чотиритижневого періоду документи надаються для ознайомлення в години, визначені адміністративним органом, протягом строку, передбаченого для подання апеляції на розпорядження.
3. Копії документів, що зберігаються для ознайомлення, надаються за ціною, що не перевищує собівартості.
Параграф 3.5.4. Висновки і застереження Стаття 3:23
1. Адміністративні органи, що виступають консультантами, надсилають свої висновки адміністративному органові протягом чотирьох тижнів від дня представлення проекту для ознайомлення.
2. Адміністративний орган якнайшвидше надсилає копію кожного висновку заявникові та іншим адміністративним органам, що виступають консультантами.
272
>>>273>>>
Стаття 3:24
1. Будь-хто може подати письмові застереження адміністративному органові протягом чотирьох тижнів від дня відкриття доступу до проекту для ознайомлення.
2. Дата отримання позначається на документі.
3. Адміністративний орган у найстисліші строки надсилає копію кожного поданого застереження заявникові та іншим адміністративним органам, що виступають консультантами.
4. Інформація особистого характеру про особу, що подала письмові застереження, на її прохання не розкривається. Прохання подається адміністративному органові у письмовій формі з приміткою, де викладено подробиці, згадані у першому реченні.
Стаття 3:25
1. Впродовж строку, передбаченого частиною 1 статті 3:24, будь-хто на підставі запиту має можливість обмінятися думками щодо проекту розпорядження і виступити з його усною критикою. У таких випадках адміністративний орган дає заявникові можливість бути присутнім.
2. Ведеться запис застережень, поданих усно, та будь-якого обміну думками; у цьому записі викладається зміст кожного застереження і прізвище та адреса особи, яка його робить.
3. Запис надсилається у найстисліший строк, в будь-якому випадку не пізніше, ніж за два тижні, заявникові, адміністративним органам, що виступають консультантами, і тим, хто подав усні застереження.
Стаття 3:26
Статутною нормою або розпорядженням, зазначеними у статті 3:14, може бути передбачено, що право подання застережень і обміну думками щодо проекту розпорядження може здійснюватися лише категорією визначених нею осіб, зокрема, так чи інакше, зацікавленими сторонами.
Стаття 3:27
Оприлюднюючи розпорядження, адміністративний орган подає свої міркування з приводу поданих застережень.
Параграф 3.5.5. Рішення за заявою Стаття 3:28
Адміністративний орган видає своє розпорядження за заявою якнайшвидше, однак, якщо не застосовано статтю 3:29, не пізніше, ніж через шість місяців після отримання заяви.
Стаття 3:29
1. Якщо клопотання стосується дуже складного і суперечливого предмета, адміністративний орган може протягом восьми тижнів після отримання клопотання продовжити строки, згадані у другому реченні частини 1 статті 3:19 і у статті 3:28 на обгрунтований строк, який визначається у
18 — 4-164
273
>>>274>>>
кожному окремому випадку. До винесення такого рішення заявникові дається можливість висловити з цього приводу свою позицію.
2. Одночасно з повідомленням про продовження строку інформуються інші зацікавлені адміністративні органи.
3. Адміністративний орган повідомляє про розпорядження щодо продовження строку і про подану заяву не пізніше, ніж через десять тижнів після отримання заяви, причому у цьому випадку застосовуються частина 2 статті 3:19, пункти (а) і (Ь) частини 1, частина 2 статті 3:20, статті 3:21 і 3:22 після внесення відповідних змін.
Параграф 3.5.6. Розпорядження про внесення змін і відкликання розпорядження та інші розпорядження, шо можуть бути винесені адміністративним органом з власної ініціативи Стаття 3:30
1. Якщо адміністративний орган має намір видати розпорядження для внесення змін чи відкликання раніше виданого розпорядження або видати розпорядження зі своєї власної ініціативи, він готує проект розпорядження і робить про це повідомлення, причому в цьому випадку, після внесення відповідних змін, застосовуються пункти (Ь) і (с) частини 2 статті 3:19. Статутною нормою або розпорядженням, згаданими у статті 3:14, може передбачатися, після внесення відповідних змін, застосування пункту (а) частини 2 статті 3:19 і стаття 3:21.
2. Перед тим як застосувати частину 1, адміністративний орган письмово повідомляє інші зацікавлені адміністративні органи і, якщо йдеться про розпорядження, яке має змінити чи відкликати інше розпорядження, особу, якої стосується розпорядження про зміну чи відкликання, якщо іншого не передбачено статутною нормою або розпорядженням, згаданими у статті 3:14. Водночас він дає їм можливість підготувати висновок чи висловити свою точку зору щодо такого наміру, залежно від обставин, протягом визначеного ним строку.
3. Якщо в основі наміру лежить запит, згадане у частині 2 повідомлення також надсилається особі, яка звернулася із запитом. Частини 3 і 5 статті 3:44 застосовуються після внесення відповідних змін.
Стаття 3:31
1. У повідомленні, згаданому в частині 1 статті 3:30, адміністративний орган зазначає принаймні:
(a) зміст проекту розпорядження і стислий виклад його підстав;
(b) кому слід дати можливість подати свої застереження щодо проекту і як та в який строк це можна зробити;
(c) що особа, яка подає письмові застереження, може вимагати, аби її особисті подробиці не розкривалися;
(d) у випадку, описаному в другому реченні частини 1 статті 3:30, — де й коли можна ознайомитися з документами.
2. Якщо йдеться про розпорядження щодо зміни або відкликання іншого розпорядження, адміністративний орган також повідомляє цю інформа-
274
>>>275>>>
цію особі, якої стосується розпорядження, що має бути змінене чи відкликане, іншим зацікавленим адміністративним органам і, якщо подано запит про зміну чи відкликання, особі, яка подала такий запит. Частини 3 і 5 статті 3:44 застосовуються після внесення відповідних змін.
Стаття 3:32
1. Будь-хто може подати адміністративному органові застереження щодо проекту розпорядження протягом двох тижнів після повідомлення, згаданого у частині 1 статті 3:30. Частини 2 і 4 статті 3:24 застосовуються після внесення відповідних змін.
2. Адміністративний орган якнайшвидше надсилає копію кожного поданого застереження адміністративним органам, що виступають консультантами, і, якщо йдеться про розпорядження про зміну чи відкликання, особі, якої стосується розпорядження про зміну чи відкликання.
Стаття 3:33
1. Адміністративний орган якнайшвидше видає розпорядження про зміну чи відкликання або розпорядження про утримання від зміни чи відкликання іншого розпорядження, але так чи інакше, протягом шістнадцяти тижнів після дня, коли він зробив повідомлення, згадане у частині 2 статті 3:30, особі, якої стосувалося розпорядження, що мало бути змінене чи відкликане.
2. Незважаючи на положення частини 1, розпорядження, якому не передує повідомлення, згадане у частині 2 статті 2:30, видається протягом восьми тижнів від дня повідомлення, згаданого у частині 1 цієї статті.
Підрозділ 3.6. Оприлюднення і повідомлення Стаття 3:40
Розпорядження не набуває чинності раніше, ніж його буде оприлюднено.
Стаття 3:41
1. Розпорядження, що стосуються однієї чи кількох зацікавлених сторін, оприлюднюються шляхом надсилання чи видачі таким особам, у тому числі й заявникові.
2. Якщо розпорядження не може бути оприлюднено відповідно до частини 1 цієї статті, воно оприлюднюється у будь-якій інший зручний спосіб.
Стаття 3:42
1. Розпорядження, які не стосуються однієї чи кількох зацікавлених сторін, оприлюднюються шляхом повідомлення розпорядження або його змісту в офіційному виданні органу влади, газеті чи оголошенні або у будь-який інший зручний спосіб.
2. Якщо було оприлюднено тільки суть, розпорядження повинно зберігатися для ознайомлення. У повідомленні має бути вказано місце, де можна ознайомитися з розпорядженням, та час, коли з ним можна ознайомитися.
275
>>>276>>>
Стаття 3:43
1. Коли розпорядження оприлюднене, воно якнайшвидше доводиться до відома осіб, які висловили свої позиції щодо нього під час його підготовки. Так чи інакше, воно повідомляється консультантові, згаданому у статті 3:5, якщо розпорядження не відповідає його висновкові.
2. Якщо підрозділ 3.4 застосовано у зв'язку з підготовкою розпорядження, повідомлення, згадане у частині 1, може бути здійснене у той самий спосіб, що й повідомлення про заяву або проект розпорядження, відповідно до частин 1 і 2 статті 3:12.
3. У повідомленні зазначається також, коли і як розпорядження було оприлюднене.
Стаття 3:44
1. Одночасно з оприлюдненням розпоряджень, згідно з процедурами підрозділу 3.5, вони повідомляються іншим зацікавленим адміністративним органам.
2. Не пізніше, ніж через два тижні після оприлюднення, адміністративний орган повідомляє про розпорядження:
(a) згідно із положеннями частини 2 статті 3:19, і
(b) надіславши копію розпорядження особам, які подали застереження щодо проекту розпорядження.
3. Незважаючи на пункт (Ь) частини 2, адміністративний орган може:
(a) якщо це виправдано розмірами розпорядження, тільки проінформувати кожну з осіб, про яких у ньому йдеться, із суттю розпорядження і міркуваннями щодо застережень;
(b) якщо застереження подане більш ніж п'ятьма особами єдиним документом, надіслати копію тільки п'яти особам, чиї прізвища й адреси згадані першими у цьому документі;
(c) якщо застереження подане більш ніж п'ятьма особами єдиним документом і це виправдано розмірами розпорядження, тільки проінформувати п'ять осіб, чиї прізвища й адреси згадані першими у цьому документі, із суттю розпорядження й міркуваннями щодо застережень;
(d) якщо розпорядження слід передати більше, ніж 250 особам, не надсилати повідомлення.
4. У випадках оприлюднення та повідомлення, згаданих у частинах 1, 2 і 3, адміністративний орган також зазначає:
(a) день, коли розпорядження було представлене для ознайомлення, і час та місце, де можна ознайомитися з документами;
(b) чи містить розпорядження поправки до проекту;
(c) про застосування частини 3 та мотиви такого застосування.
5. Якщо застосовується частина 3, особи, які подали застереження щодо проекту розпорядження, можуть просити адміністративний орган надіслати їм копію розпорядження. Можливість цього зазначається у повідомленні про розпорядження згідно з частинами 2 й 3. Цей запит задовольняється протягом двох тижнів, якщо адміністративний орган не вважає, що надсилати розпорядження немає потреби.
276
>>>277>>>
6. З документами можна ознайомитися протягом робочих годин упродовж шести тижнів, починаючи від дня, коли копію розпорядження було представлено для ознайомлення. Впродовж цього періоду з документами можна також ознайомитися на підставі запиту впродовж принаймні трьох годин поспіль на тиждень поза робочими годинами. Протягом цього періоду на підставі запиту даються безоплатні пояснення. Копія документів, представлених для ознайомлення, надається за ціною, що не перевищує собівартості.
7. Підпункт 2(а) в частині, що стосується підпунктів 2(Ь) і 2(с) статті 3:19 і друге речення частини 6 не застосовуються щодо розпорядження про відмову видати розпорядження за заявою, згідно з частиною 1 статті 3:30, якщо розпорядженню не передувало повідомлення, згадане у цій частині.
Стаття 3:45
1. Якщо проти розпорядження може бути зроблене заперечення або подана апеляція, це зазначається під час оприлюднення й повідомлення про розпорядження.
2. Водночас зазначається, хто, впродовж якого строку і до якої інстанції може висунути заперечення або подати апеляцію.
Підрозділ 3.7. Мотивування розпоряджень Стаття 3:46
Розпорядження має грунтуватися на належних мотивах.
Стаття 3:47
1. Мотиви розпорядження мають бути викладені під час його оприлюднення.
2. Якщо можливо, в ході оприлюднення одночасно вказується, згідно з якими статутними нормами прийнято розпорядження.
3. Якщо в інтересах прискорення мотиви не можуть бути викладені під час оприлюднення розпорядження, адміністративний орган повинен повідомити про них якнайшвидше.
4. У цьому випадку статті 3:41—3:43 включно мають застосовуватися після внесення відповідних змін.
Стаття 3:48
1. Мотиви прийняття розпорядження не повідомляються, якщо можна обгрунтовано припустити, що в цьому немає потреби.
2. Але якщо зацікавлена сторона попросить протягом розумного періоду проінформувати щодо мотивів, вони мають бути їй повідомлені якнайшвидше.
Стаття 3:49
Щоб повідомити мотиви прийняття розпорядження або частини розпорядження, достатнім послатися на висновок, пов'язаний із цим розпорядженням, якщо такий висновок містить ці мотиви та якщо про нього було повідомлено або повідомляється.
277
>>>278>>>
Стаття 3:50
Якщо адміністративний орган видає розпорядження, яке має розбіжності з висновком, підготовленим згідно зі статутними нормами, такий факт та мотиви цього мають бути вказані у мотивуванні розпорядження.
РОЗДІЛ 4. СПЕЦІАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Глава 4.1. Адміністративні рішення Підрозділ 4.1.1. Заява Стаття 4:1
Якщо іншого не передбачено статутною нормою, заява про винесення рішення подається у письмовій формі до адміністративного органу, який має право виносити рішення за заявою.
Стаття 4:2
1. Заява повинна бути підписана і містити принаймні:
(а) прізвище й адресу заявника;
(б) дату;
(в) опис рішення, щодо якого подається заява.
2. Заявник подає також інформацію і документи, необхідні для рішення за заявою, що їх, як можна з достатніми підставами очікувати, він здатний отримати.
Стаття 4:3
1. Заявник може відмовитися подати інформацію і документи, якщо їхнє значення для рішення адміністративного органу менш важливе, ніж дотримання недоторканності приватного життя, зокрема охорона результатів медичних оглядів і психологічних експертиз або комерційних і виробничих даних.
2. Частина 1 не застосовується до інформації та документів, визначених статутною нормою як такі, що мають бути подані.
Стаття 4:4
Адміністративний орган, який має право приймати рішення за заявою, може визначати форму подання заяви і надання інформації, якщо вони не визначені статутною нормою.
Стаття 4:5
1. Якщо заявник не дотримується жодної статутної норми, що регламентує подання заяви, або якщо подані інформація і документи недостатні для вивчення заяви або підготовки рішення, адміністративний орган може вирішити не розглядати заяву, за умови, що заявникові надано можливість доповнити заяву протягом визначеного адміністративним органом строку.
278
>>>279>>>
2. Якщо заяву або будь-яку інформацію чи документи, що пов'язані з нею, викладено іноземною мовою і для вивчення заяви або підготовки адміністративного рішення необхідний переклад, адміністративний орган може вирішити не розглядати заяву, за умови, що заявникові надано можливість доповнити заяву її перекладом протягом визначеного адміністративним органом строку.
3. Якщо заява або будь-яка інформація чи документи, що пов'язані з нею, мають великі обсяги або складні, і для вивчення або підготовки адміністративного рішення необхідний їхній стислий виклад, адміністративний орган може вирішити не розглядати заяву, за умови, що заявникові надано можливість доповнити заяву її стислим викладом у строк, який може встановити адміністративний орган.
4. Розпорядження про нерозгляд заяви доводиться до відома заявника протягом чотирьох тижнів після внесення доповнень до заяви або закінчення строку, встановленого для цієї мети.
Стаття 4:6
1. Якщо після адміністративного рішення про відхилення всієї заяви або її частини подається нова заява, заявник зобов'язаний викласти нові факти або повідомити про зміну обставин.
2. Якщо про жодні нові факти або зміну обставин не заявлено, адміністративний орган може, не вдаючись до застосування статті 4:5, відхилити заяву, посилаючись на своє попереднє адміністративне рішення про відхилення заяви.
Підрозділ 4.1.2. Підготовка Стаття 4:7
1. До відхилення адміністративним органом всієї заяви щодо прийняття адміністративного рішення або її частини він надає заявникові можливість повідомити свою точку зору, якщо:
(a) відхилення грунтується на інформації про факти та інтереси, пов'язані із заявником, і
(b) ця інформація відрізняється від інформації, наданої самим заявником щодо цього питання.
2. Частина 1 не застосовується, якщо відмінності в інформації можуть мати лише невелике значення для заявника.
Стаття 4:8
1. До винесення адміністративного рішення, щодо якого зацікавлена сторона, яка не зверталася із заявою про винесення рішення, може мати застереження, адміністративний орган надає такій зацікавленій стороні можливість висловити свою позицію, якщо:
(a) рішення ґрунтується на інформації про факти та інтереси, пов'язані із зацікавленою стороною, і
(b) цю інформацію надано не цією зацікавленою стороною.
2. Частина 1 не застосовується, якщо зацікавлена сторона не дотримується встановленого законом обов'язку надавати інформацію.
279
>>>280>>>
Стаття 4:9
На виконання статей 4:7 і 4:8 зацікавлена сторона може повідомити свою точку зору письмовій чи усній формі.
Стаття 4:10
Якщо на виконання статей 4:7 і 4:8 застосовуються підрозділи 3.4 або 3.5, адміністративний орган інформує про це заявника і особу, якої стосується адміністративне рішення.
Стаття 4:11
Адміністративний орган може утриматися від застосування статей 4:7 і 4:8, якщо:
(а) цьому заважає нагальна необхідність;
(б) зацікавленій стороні уже була надана можливість повідомити свою точку зору у зв'язку з попереднім адміністративним рішенням іншому адміністративному органові, і відтоді не виникло жодних нових фактів чи обставин, або
(в) мета рішення може бути досягнута, лише якщо зацікавлена сторона не поінформована про це наперед.
Стаття 4:12
1. Адміністративний орган може також утриматися від застосування статей 4:7 і 4:8 у випадку рішення, яке визначає фінансове зобов'язання або претензію, якщо:
(a) проти адміністративного рішення може бути зроблено заперечення або подано адміністративну апеляцію і
(b) несприятливі наслідки можуть бути скасовані після подання заперечення або адміністративної апеляції.
2. Частина 1 цієї статті не застосовується щодо адміністративних рішень про:
(a) відмову у видачі субсидії, згідно зі статтями 4:35 або 4:51;
(b) зменшення субсидії відповідно до частини 2 статті 4:46 або
(c) скасування, надання чи встановлення субсидії або її зміну, що завдає шкоди отримувачу.
Підрозділ 4.1.3. Строк для прийняття рішення
піт Стаття 4:13
1. Рішення виноситься в строк, визначений статутною нормою або, за відсутності такого положення, протягом обгрунтовано необхідного часу після отримання заяви.
2. Обгрунтовано необхідний період, зазначений у частині 1, в будь-якому випадку збігає, якщо адміністративний орган не ухвалив адміністративного рішення або не надіслав повідомлення, передбаченого статтею 4:14, через вісім тижнів після отримання заяви.
280
>>>281>>>
Стаття 4:14
Якщо статутною нормою не встановлено граничного строку і рішення не може бути винесене протягом восьми тижнів, адміністративний орган відповідним чином повідомляє заявника і водночас зазначає обґрунтовано необхідний період, протягом якого можна очікувати винесення рішення.
Стаття 4:15
Перебіг строку, протягом якого рішення має бути винесене, призупиняється з дня, коли адміністративний орган зажадає від заявника доповнити заяву відповідно до статті 4:5, до дня, коли заяву доповнено, або закінчення граничного строку, встановленого для цієї мети, у разі недотримання.
Глава 4:2. Субсидії196 Глава 4:3. Інструкції
Стаття 4:81
1. Адміністративний орган може видавати інструкції в межах повноважень, наданих йому, здійснюваних під його відповідальність чи таких, що були делеговані ним.
2. В інших випадках адміністративний орган може встановлювати інструкції лише тоді, коли це передбачено статутною нормою.
Стаття 4:82
Для пояснення мотивів розпорядження достатньо звернутися до усталеної практики, якщо ця практика міститься в інструкції.
Стаття 4:83
У випадку оприлюднення інструкції про статутну норму, яка надає повноваження, згідно з яким розпорядження містить інструкцію, по змозі, має зазначатися.
Стаття 4:84
Адміністративний орган повинен діяти згідно з інструкцією, крім випадків, коли наслідки для однієї чи більше зацікавлених осіб не співвідносяться із цілями інструкції.
196 Переклад цієї глави не подається, з огляду на специфічність проблематики. Проте сама наявність її в Акті із загального адміністративного права ілюструє шлях нідерландського законодавця шодо систематизації адміністративного законодавства.
281
>>>282>>>
РОЗДІЛ 5. ПРИМУС
Підрозділ 5.2. Нагляд за дотриманням Стаття 5:11
Під «Інспектором»197 слід розуміти особу, яка відповідно до статутних норм наділена повноваженнями здійснювати контроль за виконанням положень статутних норм або тих, які встановлюються відповідності до них.
Стаття 5:12
1. З метою забезпечення виконання функцій, покладених на інспектора, він забезпечується відповідним посвідченням, яке видається адміністративним органом, що несе відповідальність за дії цієї особи.
2. Інспектор зобов'язаний на вимогу негайно пред'являти своє посвідчення.
3. Посвідчення інспектора містить: фотокартку особи, зазначення її прізвища, посади. Зразок посвідчення затверджується міністром юстиції постановою.
Стаття 5:13
Інспектор повинен виконувати свої обов'язки без перевищення службових повноважень.
Стаття 5:14
Обсяг повноважень інспектора може бути обмежений відповідно до статутної норми або згідно з рішенням адміністративного органу, яким ця особа була призначена.
Стаття 5:15
1. Інспектор, який здійснює контроль із застосовуванням необхідного обладнання, має право з метою виконання покладених на нього обов'язків відвідувати будь-які приміщення, за винятком житлових, без згоди користувача приміщення.
2. У разі необхідності потрапити до приміщення інспектор може звернутися по допомогу до поліції.
3. Інспектора можуть супроводжувати інші особи, які були призначені ним для виконання цих функцій.
Стаття 5:16
Інспектор має право на отримання необхідної інформації.
Стаття 5:17
1. Інспектор має право на доступ до комерційної інформації та документів.
'" Supervisor. 282
>>>283>>>
2. Він має право копіювати відповідну інформацію та документи.
3. Якщо копії не можуть бути зроблені безпосередньо на місці, з цією метою інспектор має право виносити інформацію та документи із собою на короткий строк в обмін на розписку.
Стаття 5:18
1. Інспектор має право досліджувати і вимірювати товари та брати їх зразки.
2. Інспекторові з цією метою надається право відкривати тару, в якій зберігаються товари.
3. За запитом зацікавлених сторін, інспектор повинен, в разі можливості, брати другий зразок, якщо інше не передбачено статутною нормою або відповідно до неї.
4. Якщо річ не може бути оглянута, виміряна або з неї не можна взяти зразки на місці, з цією метою інспектор має право виносити її із собою на короткий строк в обмін на розписку.
5. Якщо це можливо, взяті зразки мають бути повернуті.
6. Зацікавлена сторона має бути якнайшвидше поінформована про результати проведення дослідження, вимірювання або взяття проб.
Стаття 5:19
1. Інспектор має право перевіряти транспортні засоби, які є об'єктом перевірки.
2. Інспектор має право здійснювати інспекцію вантажу транспортних засобів у разі, якщо існує достатньо підстав припустити, що цей вантаж має відношення до перевірки.
3. Інспектор має право вимагати від водія супроводжуючі документи на вантаж відповідно до закону, у разі, якщо існує достатньо підстав припустити, що ці документи є об'єктом перевірки.
4. З метою виконання покладених на нього функцій інспектор має право вимагати від водія автотранспортного засобу або капітана судна зупинити свій транспортний засіб та привести до місця, вказаного інспектором.
5. Міністр юстиції у постанові визначає, яким чином оформлюється вимога про зупинення автотранспортного засобу або судна.
Стаття 5:20
1. Кожна особа зобов'язана всебічно співпрацювати з інспектором у межах розумного часу, який встановлюється останнім, виходячи з критерію обгрунтованої доцільності.
2. Кожна особа, яка через займану посаду чи професію або відповідно до статутної норми має обов'язок не розголошувати таємницю, може відмовитися співпрацювати настільки, наскільки цей обов'язок перешкоджає такій співпраці.
283
>>>284>>>
Підрозділ 5.3 Примусові заходи Стаття 5:21
Під «примусовим заходом» розуміються фізичні заходи, які застосовуються адміністративним органом або від його імені, спрямовані проти діяльності (бездіяльності), що перешкоджає виконанню обов'язків, встановлених статутною нормою або згідно з нею.
Стаття 5:22
Повноваження застосовувати примусовий захід надаються виключно відповідно до акта Парламенту.
Стаття 5:23
Цей підрозділ не застосовується, якщо існує необхідність негайного виконання публічного розпорядження.
Стаття 5:24
1. Рішення про застосування примусового заходу приймається у письмовій формі.
2. У рішенні необхідно вказати, яка норма була порушена або порушується.
3. Про винесення рішення має бути повідомлено порушнику, користувачам речі, щодо якої примусовий захід буде застосовано, та заявникові.
4. У рішенні вказується строк, протягом якого зацікавлені сторони можуть самостійно усунути причини застосування примусового заходу. У рішенні вказується, які саме заходи повинні застосовуватися для цього зацікавленими сторонами.
5. Якщо існує необхідність негайного застосування примусового заходу, строк для самостійного усунення причин застосування примусового заходу не надається.
6. Якщо ситуація вимагає від адміністративного органу негайного застосування примусового заходу без письмового оформлення рішення, то воно має бути якнайшвидше оформлене та повідомлене.
Стаття 5:25
1. Порушник зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані із застосуванням примусового заходу. Порушник не зобов'язаний відшкодовувати витрати, пов'язані із застосуванням примусового заходу, якщо немає достатніх підстав вважати, що він спричинив ці витрати чи їх частину.
2. У адміністративному рішенні вказується, що витрати на примусові заходи відшкодовуються порушником.
3. Якщо всі витрати або їх частина не підлягають відшкодуванню порушником, про це вказується у адміністративному рішенні.
4. До витрат, передбачених частиною 1 цієї статті, входять витрати, пов'язані з підготовкою застосування примусового заходу, у разі якщо вони виникли після закінчення строку про який згадується у частині 4 статті 5:24.
284
>>>285>>>
5. Відшкодування також здійснюється, якщо примусовий захід не був застосований взагалі або в повному обсязі, через факт усунення причини його застосування.
6. До витрат, які підлягають відшкодуванню, входять також витрати, передбачені пунктом 6 статті 5:27.
Стаття 5:26
1. Адміністративний орган може стягнути за виконавчим листом витрати, які пов'язані з відшкодуванням примусових заходів згідно зі статтею 5:25, а також витрати, пов'язані зі стягненням цих витрат.
2. Виконавчий лист вручається шляхом повідомлення судовим розпорядником за рахунок порушника і може бути виконаний примусово у судовому порядку відповідно до положення Книги 2 Кодексу про Цивільну процедуру.
3. Протягом шести тижнів з дня вручення виконавчого листа він може бути оскаржений в судовому порядку за підвідомчістю юридичної особи, до якої належить адміністративний орган.
4. Оскарження зупиняє виконання виконавчого листа. За запитом юридичної особи суд може скасувати зупинення у виконанні виконавчого листа.
Стаття 5:27
1. З метою виконання рішення про застосування примусових заходів особам, які наділені повноваженням виконувати такі рішення, надається право безперешкодного доступу до будь-яких приміщень, якщо є достатньо підстав вважати, що це необхідно для виконання їхніх обов'язків.
<