8.7. Оскарження процедурних рішень, дій та бездіяльності

Окрему увагу необхідно звернути на можливість оскарження процедурних рішень, дій та бездіяльності. На перший погляд, особливої процедури начебто не вимагається. Але якщо розглядати ці скарги у звичайному порядку, то стануть очевидними кілька проблем. По-перше, розгляд скарги на процедурне рішення не завжди себе може виправдати, адже поки таку скаргу розглянуть, може бути прийняте остаточне рішення у справі. У цьому випадку сенс оскарження процедурного рішення зводиться практично нанівець. Тому в принципі можна передбачити конкретні процедурні рішення, які можуть оскаржуватися, і встановити для них прискорену процедуру розгляду. Йдеться насамперед про рішення, які суттєво впливають на рух та вирішення справи (наприклад, про відмову у відводі посадової особи, про відмову в допуску до участі у провадженні заінтересованої особи).

З іншого боку, організація окремої процедури розгляду скарг на процедурні рішення, дії та бездіяльність може суттєво гальмувати вирішення справи, тобто негативно позначатися на адміністративній процедурі загалом. До прийняття адміністративного акта особа, в принципі, не може знати, як позначиться на вирішенні справи загалом те чи інше процедурне рішення. Адміністративний орган бере на себе відповідальність за використання найдоцільніших засобів вирішення справи. У цьому сенсі розгляд скарг на процедурні рішення може бути зайвою тратою часу та інших ресурсів, а отже, не відповідатиме принципу ефективності. Можливо, саме із цих міркувань, наприклад, у Німеччині оскаржити процедурні порушення можна лише одночасно з оскарженням остаточного адміністративного акта.

Що стосується дій та бездіяльності адміністративного органу, то їх необхідно відмежовувати від дій та бездіяльності службовців цього органу (службових або посадових осіб). Тобто в окремих випадках поведінку службовців адміністративного органу слід розглядати як самостійний предмет оскарження, про що вже говорилося вище.

У Нідерландах поведінку службовців, приміром, тяганину, образи, раніше можна було оскаржити лише безпосередньому начальнику цього службовця. Згодом передбачили ще можливість оскарження до національного чи регіонального омбудсмена, але ця процедура є довготривалою, хоча їхні рішення надзвичайно впливові. Тому з 1999 року передбачили можливість створення спеціальних комісій з розгляду скарг щодо службовців. Порядок формування й діяльності комісій подібний до дорадчих комісій з розгляду скарг на розпорядження адміністративних органів, але з тією особливістю, що в обгрунтованих випадках ця комісія уповноважена приймати обов'язкові рішення. Ширше владні повноваження мають і члени комісії, наприклад, право заходити в будь-які приміщення органу, вимагати пояснення у службовців та інші. В юридичному обгрунтуванні допомагає не секретар, а голова комісії — юрист. Набагато коротшими є строки для

-4-164

81

>>>82>>>

прийняття рішення, що зумовлено необхідністю швидкого реагування на поведінку службовців.

Загалом, аналізуючи всі сторони інституту адміністративного оскарження, можна зробити однозначний висновок: адміністративний порядок оскарження за умови розумної організації є не перешкодою правового захисту, а навпаки — додатковим і надзвичайно ефективним засобом захисту прав та законних інтересів громадян. На сьогодні він вимагає суттєвого оновлення та належного закріплення на законодавчому рівні.