§ 1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський

суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство

про арбітраж багатьох країн відображає природу арбітра_

жу як альтернативного засобу вирішення спорів, що вини_

кають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить

договір і який виключає юрисдикцію державних судів по

розгляду конкретної справи.

Договірна природа арбітражу означає, що його формуван_

ня є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу

здійснюється сторонами, між якими існує спір про право.

Чинне законодавство різних держав, як правило, закрі_

плює можливість розгляду міжнародними комерційними

арбітражами цивільних справ між національними, з однієї

сторони, та іноземними суб’єктами права — з іншої, а в ряді

випадків — і можливість розгляду арбітражами цивільних

справ у спорах між іноземними суб’єктами права.

Так, згідно із Законом України «Про міжнародний комер_

ційний арбітраж», у міжнародний комерційний арбітраж

можуть передаватися спори, що виникають з договірних та

інших цивільно_правових відносин при здійсненні зовніш_

ньоторгових та інших видів міжнародних економічних

зв’язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із

сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з

іноземними інвестиціями та міжнародних об’єднань і орга_

нізацій, створених на території України, між собою, спори

їх учасників, а рівно їх спори з іншими суб’єктами права Ук_

раїни (ст. 1). У ст. 3 Регламенту міжнародного арбітражного

суду при Білоруській Торговельно_промисловій палаті пря_

Міжнародний комерційний арбітраж 349

мо передбачено, що арбітражний суд поряд з іншими спора_

ми розглядає спори між іноземними суб’єктами господарю_

вання, розташованими за межами Білорусі.

В умовах все більшого розвитку і спеціалізації міжнарод_

ного економічного обміну роль комерційного арбітражу зро_

стає. У ряді публікацій справедливо підкреслюється ефек_

тивність арбітражу, його переваги при розгляді міжнарод_

них цивільних справ порівняно з національними судами.

Перевага арбітражу полягає, насамперед, у тому, що він

забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну

від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим

є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який

розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до

арбітрів і їхньої компетентності.

Провадження в арбітражі передбачає також можливість

узгодити взаємоприйнятну мову провадження, проваджен_

ня в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від

гласності судового процесу, що також є його перевагою.

До переваг арбітражу належить і можливість обирати не

тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне

право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від

рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь_

якого арбітражного провадження.

Особливо слід підкреслити існування механізму, що за_

безпечує визнання і виконання рішень комерційного арбіт_

ражу в межах конвенційного регулювання цього питання.

Міжнародна практика створила різні види комерційно_

го арбітражу: випадковий і інституційний. Випадковий ар_

бітраж створюється для розгляду конкретного спору (авст_

рійський юрист Ламмош назвав його арбітражем ad hoc).

Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє

існування. Процедура випадкового арбітражу може визна_

чатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про

використання модельних правил арбітражу (наприклад,

Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ)1.

У даний час поширення дістали постійно діючі, або інсти_

туційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях і т. ін.

Інституційний арбітраж організується як арбітражна уста_

нова, що не входить до державного апарату і є недержав_

ним утворенням. Склад інституційного арбітражу може

формуватися різними способами. Як правило, він утво_

рюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї

організації, при якій він перебуває. У деяких арбітражних

установах коло осіб, які можуть входити до складу арбітра_

жу, визначається не списком арбітрів, а членством у

відповідній організації. Для інституційного арбітражу, на

відміну від арбітражу ad hoc, характерним також є наявність

власних правил процедури, які передбачають порядок ут_

ворення складу арбітражу і вирішення комерційних спорів.

Інституційний арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму

розвитку. У цьому відношенні слід сказати про спеціаліза_

цію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами,

так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь_

які спори з договірних або інших цивільно_правових відно_

син, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних

та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створю_

ються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією

(торговельні, морські і т. ін.). До арбітражів спеціальної

юрисдикції належать, наприклад, Міжнародний третейсь_

кий суд по справах морського і річного пароплавства в Гдині,

Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська

арбітражна комісія при Торговельно_промисловій палаті

України, Морська арбітражна комісія при Торговельно_про_

мисловій палаті Російської Федерації та ін.