§ 1. Естетичні уявлення у синкретичній культурі первісного суспільства
Для первісної культури характерна єдність, синкретизм ути_
літарного і художнього елементів. Уява людини про світ ще не
сформувалася. Сама людина і суспільство розглядаються як час_
тина навколишнього світу, відображеного в міфах.
Міфологічне мислення формувалося на основі практичного
відношення до світу. Міф значною мірою був пов’язаний із роз_
витком фантазії, уяви і спочатку супроводжував магічні ритуали
й обряди. Встановлення магічних причин взаємозв’язку природ_
них або суспільних процесів доповнювалося фантастичними ан_
тропоморфними зв’язками і відношеннями.
Міфологія — це форма суспільної свідомості, засіб розумін_
ня взаємопов’язаності і причинно_наслідкової обумовленості при_
родної і соціальної дійсності як одного цілого, спрямована на
подолання фундаментальних протиріч людського існування, на
гармонізацію відношень особистості, суспільства і природи.
Зміст міфу уявлявся первісній свідомості реальним, тому що
втілював колективний, «надійний» досвід осмислення дійсності
множиною поколінь. Цей досвід служив предметом віри, а не кри_
тики. Міфи підтверджували прийняту в даному суспільстві систему
цінностей, підтримували і установлювали певні норми поведінки.
Головними передумовами своєрідної міфологічної «логіки»
було, по_перше, те, що первісна людина не виділяла себе з на_
вколишнього природного і соціального середовища, і, по_друге,
те, що мислення зберігало нероздільність, було невіддільне від
емоційно_афектної, моторної сфери життя людини та його пси_
хіки. Наслідком цього явилося наївне олюднення всієї природи,
загальна персоніфікація, метафоричне зіставлення природних,
соціальних і культурних об’єктів.
На природні об’єкти переносилися людські властивості, їм
приписувалася піднесеність, розумність, людські почуття, часто
і зовнішня антропоморфність, і, навпаки, міфологічним пред_
кам могли бути привласнені риси природних об’єктів, особливо
тварин. Визначені сили і спроможності могли бути пластично
виражені багаторукістю, багатоокістю, найдивовижнішими транс_
формаціями зовнішнього образу; для міфу характерно, що різно_
манітні духи, боги і герої, а тим самим і подані ними стихії,
природні об’єкти і людські спроможності були пов’язані сімей_
но_родовими відносинами.
Розповідь про події минулого служить у міфі засобом опису
устрою світу, засобом пояснення його теперішнього стану. Най_
важливіша функція міфу — створення моделі, прикладу, зразка.
Залишаючи зразки для імітації та відтворення, міфічні герої
одночасно «випромінюють» магічні духовні сили, що продовжу_
ють підтримувати порядок, встановлений у природі і суспільстві.
Підтримання такого порядку також є важливою функцією міфу.
Вона здійснюється за допомогою ритуалів. У них міфічний час і
герої не тільки зображуються, але ніби відроджуються з їхньою
магічною силою, події повторюються і наново актуалізуються.
Міф і ритуал складають дві сторони — так би мовити, тео_
ретичну і практичну – одного і того ж феномена: забезпечення
«вічного повернення» і безперервності природних і життєвих
циклів, збереження колись встановленого порядку.
Отже, основними властивостями міфу є: конкретність події;
тілесність, осяжність діючих сил; емоційність викладу; проекція
людських якостей на предмети навколишнього світу; чуттєве
сприйняття навколишнього; образність розповіді.
Міфологія є найдавнішим, архаїчним ідеологічним утворен_
ням, що має синкретичний характер. У міфі переплетені зарод_
кові елементи релігії, філософії, науки, мистецтва. Органічний
зв’язок міфу з ритуалом, що здійснювався музично_хореографіч_
ними, «передтеатральними» і словесними засобами, мав свою
приховану, неусвідомлену естетику. Мистецтво згодом цілком
відокремилося від міфу і ритуалу, але зберегло специфічне по_
єднання узагальнень із конкретними уявленнями. Збереглося і
широке оперування в ньому міфологічними темами та мотивами.