§ 2. Естетичне виховання та його специфіка, методи та засоби
Коли йдеться про виховання, то завжди передбачається дея_
кий ідеал, бажана мета, до якої ми прагнемо та з якою співвідно_
симо вибір шляхів та засобів педагогічних впливів.
Мета естетичного виховання (в кінцевому рахунку і самоціль
суспільного розвитку) — людина, яка розкрила повноту своєї сут_
ності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної
особистості як мета виховання передбачає її особливе відношен_
ня з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню
органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе
зачиненим «Я», до якого зовнішній світ (природний та соціаль_
ний) протистоїть як «не_Я». Навпаки, вона усвідомлює себе як
природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід.
На шляху такої самосвідомості людина долає відчужене до всього
у житті — а значить, й відчуження своєї дійсної сутності — та
може ставитися до самої себе як до істоти універсальної і тому
вільної. «Свобода, — писав Г. Гегель, — є лише там, де немає для
мене нічого іншого, що не було б мною самим»1.
Проте таке ставлення до світу та до самої себе властиве осо_
бистості, у якої розвинена дійсно людська чуттєвість, тобто естетично розвиненій особистості, що є, у свою чергу, також ре_
зультатом естетичного виховання та самовиховання.
Підхід до оцінки сутності естетичного виховання та його зав_
дань був різним у кожний конкретний період людського розвит_
ку, тобто естетичне виховання має історичний характер. Наприк_
лад, Ф. Шіллер першим увів сам термін «естетичне виховання» та
вважав його за достатню умову для докорінних соціальних пере_
творень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини
можуть бути розв’язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.
Історична практика показала утопічність подібних уявлень,
однак це не скасовує цінність естетичного виховання особис_
тості як необхідного компонента її розвитку, отже, й усього
історичного розвитку в цілому.
У найбільш широкому сенсі естетичне виховання розуміють
як якісну зміну рівня естетичної культури об’єкта виховання,
яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група, і
суспільство.
Естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, форм,
засобів триває протягом усього життя людини, усуваючи супереч_
ності у його неспіввідносності між рівнем естетичної культури
людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом)
окремою особистістю у кожний конкретний період її життєді_
яльності.
Зміст естетичного виховання, його будова суперечливі та бага_
торівневі. Складність полягає насамперед у тому, що естетичне
виховання, безумовно, маючи власну специфіку, є аспектом усіх
інших видів виховання та у реальному виховному процесі є таким,
що важко відокремлюється від них. З іншого боку, зміст естетич_
ного виховання містить, хоча й не обмежується ними, художнє
виховання, естетичну освіту, художнє навчання тощо, тобто ство_
рює складну внутрішню структуру. Рівень естетичного виховання,
його впливовість, вибір тих чи інших засобів, форм, методів визна_
чається естетичним розвитком особистості, народу, суспільства.
Врешті, кожна нова історична епоха вносить свої відтінки у розу_
міння сутності, цілей та значущості естетичного виховання.
А втім, специфіку естетичного виховання складають тільки
йому властиві характерні риси:
— естетичне виховання є системним. Маючи об’єктивно існу_
ючий зв’язок з іншими видами та засобами виховання, воно зав_
жди цілеспрямоване. Наявність мети естетичного виховання по_
єднана з усвідомленням та діяльністю людини і суспільства в ціло_
му, що системно упорядковані. Проте результат естетичного виховання може бути визначений по_різному: формування естетич_
ного смаку, якість естетичної діяльності, естетичного відношен_
ня, естетичної культури, естетичного ідеалу тощо. Усі ці визна_
чення мають сенс та складають мету естетичного виховання, тому
що формують здатність людини до естетичного відношення до
світу. Однак мета естетичного виховання не обмежується форму_
ванням естетичного відношення. Кінцевий його результат пов’я_
заний з формуванням особистості, яка є творчою, самоцінною та
соціально цінною, яка володіє естетичною культурою;
— ця здатність не залишається на пасивно спостерігаючому
ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно_творчої
діяльності особистості в естетичному перетворенні світу. Ме_
ханізм естетичного виховання може бути визначений як пере_
дача досвіду та навичок, що надбало суспільство, причому ре_
зультативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соці_
альних якостей особистості та суспільства;
— форми естетичного виховання мінливі; вони вперше зас_
тосовуються у ранньому дитинстві, ускладнюються залежно від
розвитку насамперед структури знань та суспільних відносин,
але ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особисто_
му, ні у суспільному житті, тобто процес естетичного виховання
або самовиховання повинен тривати постійно;
— естетичне виховання пов’язане з іншими аспектами роз_
витку суспільства. Економічні кризи, соціальна невлаштованість
людей, голод, хвороби, відсутність гарантованих основних людсь_
ких прав перешкоджають невпинності естетичного виховання;
— естетичне виховання передбачає не тільки освоєння пра_
вил, естетичних норм, естетичних знань, але й естетичну діяльність
людини, її участь у процесі естетичного перетворення дійсності.
Мету естетичного виховання неможливо відокремити від цілей
інших процесів формування особистості, бо естетичне виховання —
обов’язковий елемент функціонування усієї сукупності духовного
багатства індивіда. Естетичне виховання позбавляється своєї пер_
спективи поза суспільною системою виховання. Ядром та
внутрішнім рушієм естетичного виховання є суспільний ідеал.
За своєю природою цілеспрямованість естетичного вихован_
ня має суб’єктивний активний характер, тому що вона у своїй
основі спирається на висунення цілей, принципів організації
усього виховного процесу. Передумови, що зумовлюють спря_
мованість естетичного виховання, мають об’єктивний характер,
оскільки залежать від конкретних історичних реалій. Тому у
безправному суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспіль_
ною свідомістю, використовуючи прийоми та методи естетич_
ного виховання.
Історія нашої країни свідчить, що, декларуючи важливість
естетичного виховання, державна політика сприяла створенню
об’єктивних обставин, які визначали зайвість високого рівня ес_
тетичного розвитку особистості. Не дивлячись на те, що рівень
естетичної вихованості був недостатньо високим, держава, ви_
користовуючи засоби естетичного впливу, особливо мистецтво,
формувала міфологізовану свідомість, яка перекручувала адек_
ватне сприйняття дійсності.
Одним із завдань суспільного розвитку демократичної дер_
жави завжди було створення передумов та обставин, які об’єк_
тивно вимагають від особистості розвивати себе естетично. У
цілеспрямованості естетичного виховання перехрещуються об’єк_
тивні та суб’єктивні сторони суспільних ідеологічних процесів.
Деякі умови знаходяться за межами функціонування системи
естетичного виховання, але впливають взагалі на розвиток ду_
ховної культури суспільства. Отже, естетичне виховання вбирає
у себе систему засобів естетичного розвитку особистості, яка
визначається усім багатством середовища та життєдіяльності
суспільства. Реалізується ця система у більш_менш специфічних
формах, однак у ній завжди наявний елемент вільного вибору,
відсутність нав’язуваного дидактизму, тому справедливо охарак_
теризувати процес естетичного виховання як один з найбільш
демократичних засобів духовного розвитку особистості, який
реалізується у різних сферах життя суспільства.
Однією із сфер, а також засобом естетичного виховання є
праця, оскільки докорінні основи виробничої діяльності та праця
в цілому спрямовані на виявлення та розвиток творчо_естетич_
них задатків особистості, нерозривно пов’язані з первинними
трудовими навичками, інакше кажучи, з творчим потенціалом
особистості. Доцільно відокремити декілька аспектів вивчення
даної проблеми: ставлення до процесу праці, до результатів праці,
відношення до засобів трудової діяльності. Згадані проблеми
призначено вирішити естетиці праці та естетиці виробництва.
Вагомим засобом естетичного виховання є природа, бо саме
через неї людина пізнає закони краси. Ще у розумінні старо_
давніх греків космос був протиставлений хаосу та первинно вка_
зував на упорядкованість світу. Краса фізичної природи, маючи
свої особливості, незрівнянно простіша, ніж краса життя, де
вона переходить у свою нову якість та виявляється як самоорга_
нізація, де організованість протиставлена дезорганізованості, конструктивність — безструктурності. Самоорганізованість є
умовою вияву прекрасних форм, серед яких зовнішній гармоній_
ний вигляд живого — лише прояв системи взаємопов’язаних
рівнів організації (від найтонкіших клітинних структур до біос_
фери в цілому), де на кожному рівні можна відокремити свої
естетичні закономірності.
Засобами естетичного виховання також є поведінка та по"
бут людини. Естетика поведінки виявляється у людських відно_
синах (виробничих, побутових, особистих, суспільних) і закріп_
люється у вчинках та діях людей.
Естетика поведінки має історичний характер, тобто ті норми,
які сприймалися як обов’язковий атрибут естетичної поведінки у
минулому, можуть не сприйматися такими у новій соціальній ре_
альності. Наприклад, у «Правилах гарного тону», що були видані на
початку нашого століття, естетичною нормою поведінки, ознакою
гарного тону вважалося, що «молодим паннам етикет заперечує
брати участь у розважальних позаміських прогулянках, але вони
можуть бути присутніми на них не інакше, як у супроводі матері
або літньої пані, яка займає деяке становище у суспільстві». Зі
зміною ролі жінки у суспільстві змінилися й норми поведінки,
які регулюють якість її спілкування зі своїми однолітками. До_
речно сказати про те, що естетичне виховання саме у згаданій
сфері (поведінці та побуті) тісно зв’язане з особливостями націо_
нальної культури, національних традицій. Так, у минулому столітті
в російському суспільстві було прийнято, щоб кавалер, який ба_
жає йти з панею під руку, запропонував їй праву руку. У Франції
в той самий час було звичайним у аналогічній ситуації пропону_
вати ліву руку. Естетика поведінки, на відміну від етики поведін_
ки, стосується насамперед ритуального боку людської поведінки,
форми, в яку облачають той чи інший вчинок.
Естетика побуту обумовлює правильну організацію предмет_
ного середовища, яка співвідносна з уявленнями особистості про
міру, гармонію, вона виявляється в оформленні житла, в одязі, у
зовнішньому вигляді в цілому тощо.
Дійсно невичерпні багатства естетичного розвитку мають ми"
стецтво і художня та естетична творчість, до яких більшість
людей, що професійно не займаються художньою діяльністю,
залучаються саме у вільний час. Щодо засобів естетичного вихо_
вання, необхідно назвати також естетичну освіту, естетичне і
художнє навчання. У результаті комплексного, вмілого втілення
усіх засобів та методів естетичного виховання підвищується ес_
тетична культура особистості.
Висновки
Естетичний розвиток особистості, високий рівень її естетич_
ної культури формує її здатність мислити не за однією чи де_
кількома обмеженими мірками, а за міркою будь_якого виду,
здатність розмовляти мовою предмета допомагає знайти
співвідношення способу перетворення предмета з її власною
мірою.
Естетична культура сприяє розвитку в особистості образного
мислення, цілісності сприйняття конкретних образів, розвитку
фантазії, здорового уявлення, інтуїції.
Резюме
1. Естетична культура є засіб самостворення людини — себе
в історії за законам гармонії та порядку.
2. Структура естетичної культури містить естетику свідо_
мості людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, поглядах,
концепціях; естетичні моменти різних видів діяльності (у пра_
ці, побуті, під час спілкування, у суспільному житті, смерті
тощо); естетичне виховання у різноманітті сфер та засобів
свого прояву.
3. Естетичне виховання в сукупності своїх методів, форм, за_
собів триває протягом усього життя людини, усуваючи супереч_
ності у неспіввідносності рівня естетичної культури людства та
володіння естетичним досвідом (на рівні культури) окремої осо_
бистості у кожний конкретний період її життєдіяльності.
4. Форми естетичного виховання мінливі, вони вперше засто_
совуються у ранньому дитинстві, укладаються залежно від роз_
витку насамперед структури знань та суспільних відносин, але
ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особистому, ні
в суспільному житті, тобто процес естетичного виховання та
самовиховання повинен тривати постійно.
5. Праця — одна із сфер, а також засіб естетичного вихован_
ня, оскільки основи виробничої діяльності та праці в цілому
спрямовані на виявлення та розвиток творчо_естетичних задатків
особистості.
6. Вагомим засобом естетичного виховання є природа, бо
саме через неї людина пізнає закони краси.
7. Засобами естетичного виховання є поведінка та побут лю_
дини. Естетика поведінки виявляється у людських відносинах
(виробничих, побутових, особистих, суспільних) і закріплюється
у вчинках та діях людей.
Завдання для самостійного опрацювання
1. Підготуйте доповідь:
— З чого починається особистість?
— Культура і розвиток людини.
2. З’ясуйте зміст і сутність понять «естетична культура су_
спільства» і «естетична культура особистості».
3. Назвіть і охарактеризуйте основні форми та методи есте_
тичного виховання та самовиховання.
4. Зробіть порівняльний аналіз особливостей естетичного ви_
ховання на межі ХХ і ХХІ століть.
Література
Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология: на_
ука и техника. — М., 1986. — С. 80—160.
Борев Ю. Эстетика. — М., 1988. — С. 479—490.
Делез Ж., Гваттари Ф. Капитализм и шизофрения: Анти_Эдип. — М.,
1990.
Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. — К., 1989.
Колеснікова О.В. Естетична культура у професійному становленні юри_
ста. — Харків, 1994.
Колесникова Е.В. Художественная культура и эстетическое развитие
личности. — Харьков, 1989.
Ларин Е.А. Эстетическое воспитание. — Минск, 1992.
Леви В. Искусство быть собой. — М., 1991.
Эстетика. — К., 1991. — С. 286—294.