§ 1. Особливості та зміст естетичної культури особистості

Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність

естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Струк_

тура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну

свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, наста_

новах, смаках, поглядах, концепціях; естетичні моменти різних

видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспіль_

ному житті, спорті тощо); естетичне виховання у різноманітті

сфер та засобів свого прояву. Залежно від соціальної значущості

розрізняють естетичну культуру особистості, естетичну культу_

ру соціальної групи, естетичну культуру конкретного суспіль_

ства, естетичну культуру людства в цілому.

Співвідношення естетичної культури особистості та естетич_

ної культури суспільства (або взагалі усього людства) визначаєть_

ся тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє кон_

кретна особистість. Тому естетична культура особистості — це

ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства.

Проте естетична культура являє собою грань загальних, універ_

сальних людських відносин і тому виступає як міра універсаль_

ності та гармонійності особистості. Ні інтелектуальний, ні емоцій_

ний розвиток особистості не може бути повним, якщо вона есте_

тично нерозвинена. Естетична культура забарвлює і емоції, і волю,

і розум людини вмінням бачити, відчувати та створювати красу.

Естетично розвинена людина ставиться до себе, до природи, до

інших не як споглядач, а як людина, що відчуває унікальність та

своєрідність іншого. Але парадокс естетичного відношення до

дійсності полягає в тому, що суб’єкт безпосередньо переживає

свою єдність з навколишнім світом, який не протистоїть людині

у своїй відчуженій об’єктивності, але відкривається як світ люди_

ни, споріднений з нею та зрозумілий їй. Лише за цієї умови

можливе підвищення людської діяльності до рівня творчості.

Але зміна відношення до зовнішнього світу — це завжди і

нове ставлення до самого себе, новий рівень самосвідомості. Пе_

реростаючи відчужене відношення до оточуючого як до зовні об_

межуючого «не_Я», людина відкриває, що не знала раніше сама

себе, і вона переборює самовідчуження, відновлює свою цілісність,

присвоює свою дійсну, універсальну людську якість: «Все в мені,

та я в усім» (Ф. Тютчев). У цьому полягає величне значення есте_

тичної культури для становлення особистості незалежно від того,

знаходить це відображення у художній творчості, чи ні.

У формуванні естетичної культури мистецтву належить особ_

ливе місце: за будь_яким фактом художньої творчості у будь_якому

виді мистецтва, за будь_яким яскравим виявом спеціального обда_

рування художника та музиканта, архітектора та поета, актора та

скульптора насправді лежить дещо набагато загальніше, глибше та

первинніше — відношення людини до життя. Не до мистецтва,

його цінностей, їх створення та відтворення, а до самої навко_

лишньої дійсності, яка ще не перетворена художньою творчістю,

тобто ставлення до дійсності, яка створює саму можливість її

естетичного освоєння. Воно може й не виявитися у спеціальній

художній діяльності, а втім становить духовне багатство людини,

яка володіє таким ставленням, що є притаманним кожному.

Художники є основними охоронцями, оберігачами «естетич_

ного потенціалу» людства: їх творчість здатна пробуджувати ана_

логічні істотні сили й в інших людях; залучення до мистецтва

може виступати для всіх як «розпредмечування» та «присвоєн_

ня» загальнолюдській здатності естетичного відношення до життя.

Естетична культура змінює відношення людини до природи.

Ця зміна пов’язана з подоланням відчужено_утилітарного підхо_

ду до неї (тільки як до об’єкта раціонального пізнання та вико_

ристання). Відкриваючи у ній деякий споріднений собі зміст,

людина відкриває «природне» в самій собі. В естетичному пере_

живанні природа «олюднюється», набирає у творчій свідомості

людсько_образного змісту, а уявлення про людину розширюється до масштабу природи. І метафорична мова, якою постійно

користуються поети, говорячи про неї, — не «поетична фікція»,

не умовний засіб вираження, з яким ніщо в дійсності не

співвідносне, але необхідний для них засіб об’єктувати свою

співпричетність до природи, що реально відчувається, виражати

самого себе як «природу, що рефлексує»1.

Естетична культура людини дозволяє ставитися до природи,

виходячи із взаємних «інтересів», а часом — виключно через

самоцінність її буття.

Невідчужене відношення до світу в цілому грає різними гра_

нями як особливе ставлення до інших людей, до природи, цінно_

стей культури, історичного минулого. В усіх випадках предмет

естетичного відношення виступає, з одного боку, як співприрод_

ний, готовий до розкриття, «свій», а з іншого — як той, що

володіє власним, унікальним та самоцінним існуванням (есте_

тичне відношення є неутилітарним, навіть антиутилітарним).

Естетичне відношення до дійсності дозволяє особистості оці_

нювати свою діяльність як творчу, з точки зору її результатів у

більш широкому соціокультурному контексті, пізнавати насо_

лоду від укорінення у активно_творче життя суспільства, висту_

паючи своєрідним орієнтиром світогляду та творчої діяльності.

Воно також є одним із стимулів творчого освоєння дійсності з

метою створення наукової картини світу як відбиття реальної

гармонії зв’язків. Естетичне відношення до навколишнього світу

визначає потребу особистості та її здатність захоплюватися як

незвичайністю та красою самого предмета, явища, що перетво_

рюється, так і засобами їх зміни, результатами творчості в ціло_

му, а також відчувати особистістю естетичну насолоду від само_

го трудового процесу, що формує потребу у такого роду діяль_

ності та постійний інтерес до неї.

Справляючи значний вплив на естетичний розвиток особис_

тості, естетична культура формує іншу якість мислення, запо_

чатковує розвиток низки загальнокультурних здібностей люди_

ни. Насамперед це відбивається на якості емоційної культури

особистості. Емоція завжди сигналізує про особистісний сенс

діяльності для людини. Один з найталановитіших фізиків М.В. Воль_

кенштейн говорив про те, що естетичні емоції посилюють нау_

кову творчість, а їх відсутність пов’язана з відсутністю таланту

та бездарністю наукового співробітника. Це твердження, оче_

видно, справедливе щодо будь_якого виду творчості. Протее емоційність у кожному виді діяльності, а втім і у творчості,

повинна бути двомірною, тому психологи підкреслюють зна_

чення емоційної зрілості особистості, яка містить, з одного боку,

повноту емоційного життя особистості, а з іншого — досить

високий рівень соціалізації афективної сфери. І та, і інша якість

емоційності розвиваються, «олюднюються» внаслідок естетич_

ного розвитку особистості.

Естетичний розвиток особистості, високий рівень естетичної

культури формує її здатність мислити не за однією чи декілько_

ма обмеженими мірками, а за міркою будь_якого виду, здатність

розмовляти мовою предмета, виражати своєрідність його сут_

ності. Подібне вміння називають почуттям форми. Воно дозво_

ляє надати предмету творчості структурну гармонійність, досяг_

ти функціональної та конструктивної досконалості матеріаль_

ного об’єкта, допомагає знайти співвіднесеність способу пере_

творення предмета з його власною мірою. Естетична культура

сприяє розвитку у особистості образного мислення, мислення

за аналогією та асоціацією, цілісності сприйняття конкретних

образів, розвитку фантазії, зорового уявлення, інтуїції.

Особливо важливі дані якості, коли невідомий увесь набір за_

собів та правил розв’язання задачі. Саме тоді здатність уявити

проблему в образній формі полегшує пошук результату, що дослід_

жується. Можливість миттєвого схоплювання у думці речей в ціло_

му відкривається у предметно_образному мисленні, а це підви_

щує вірогідність появи несподіваної, але корисної асоціації.

Процес пошуку потрібних аналогій та асоціацій багато у чому

здійснюється інтуїтивно. Інтуїтивне є високоінтелектуальним про_

цесом, який пов’язаний не тільки з психологічними факторами,

але й з такими, як особливості духовного освоєння дійсності

людиною, простежується залежність інтуїтивної діяльності від

певного запасу знань, культури мислення, бачення світу, що сфор_

мувався, стилю наукової та в цілому діяльності, що склався у

людини. Інтуїтивне рішення характеризується граничною інте_

ріоризацією предметності, що залучена до творчого процесу,

особливим напруженням та насиченням емоцій, тому має по_

чуттєвий та образний характер.

Забезпечуючи побудову внутрішньо несуперечливої моделі

світу, вербально_знакове мислення певною мірою збіднює не_

минуче його відображення у свідомості людини. У протилежність

цьому відбиття на образному рівні уможливлює сприйняття світу

в усій його цілісності, багатозначності та суперечливості, що

необхідно для найбільш повного чуттєвого контакту з реальністю, для емоційної стабілізації та відіграє велику роль у проце_

сах творчості, особливо на етапі «визрівання» ідей.

Ці генетичні потенції можуть розвинутися у соціальному

спілкуванні шляхом виховання. Однак уся традиційна система

європейського виховання орієнтована насамперед на розвиток

логічного мислення, тобто на розвиток переважно логічних на_

вичок та функцій. Тому необхідно переорієнтувати систему ви_

ховання та навчання й подолати вікове відставання розвитку

функцій правої півкулі: навичок образного мислення та творчо_

го уявлення.

Перелічені особливості визначають місце естетичної культу_

ри у духовному розвитку особистості. Але професійна діяльність,

що є специфічною за своїм змістом та функціями, зумовлює

своєрідність вияву естетичної культури особистості, її транс_

формацію в структуру та якість професійної культури людини.