§ 2. Основні етапи еволюції мистецтва

Мистецтво первісної людини. Художню діяльність, що з’я_

вилася на даній стадії суспільного розвитку, лише з великими

застереженнями можна віднести до мистецтва, тому що вона

була викликана практичними, утилітарними потребами. Виник_

нення мистецтва тісно пов’язане з розвитком релігії (елементи

мистецтва можна зустріти в тотемізмі, магії, міфології), а та_

кож з процесами праці первісної людини. Слід підкреслити, що

необхідність у становленні мистецтва була зумовлена потребою

спілкування, обміну інформацією між людьми.

Мовлення було головною формою висловлювання думок лю_

дини. Проте існують й інші способи його вираження. У первіс_

ному суспільстві — це, рисунок, пісня, танець та ін., часто вони

були пов’язані з магічними ритуалами та обрядами (наприклад

обряд ініціації), хоча могли нести і досить об’єктивну інформа_

цію. Мистецтво стало засобом спілкування первісних людей,

своєрідним акумулятором естетичних цінностей. Так, на стадії

родових відносин складаються так і засоби зв’язку між людьми,

як сигналізація (за допомогою диму вогнища, вогню, звуку, ба_

рабана та ін.) піктографія (лат. pictus — писаний фарбами) —

рисункове письмо, що зображувало предмети та явища дійсності.

Піктографія не була справжньою письменністю, тому що ма_

люнки не мали постійного значення. Проте за її допомогою

з’явилася можливість фіксувати події та передавати різноманіт_

ну інформацію. Піктографію доречно розглядати і як ранню

форму образотворчого мистецтва. Малюнки були яскравими

(поєднання чорних, червоний, білих кольорів), надто вражаючи_

ми (печери Альтами в Іспанії, Ласко — у Франції), що свідчило

про розвиток естетичної свідомості первісної людини.

Поряд з печерними рисунками і малюнками в той період

виготовляли різноманітні вироби з кістки і каменю, які, очевид_

но, були пов’язані з віруваннями первісних людей.

За епохи бронзи, після кам’яного віку, набули поширення

предмети побуту з вельми гарним оздобленням орнаментом (кола,

спіралі, хвилясті лінії та ін.). З’явилися в цей час і своєрідні

споруди, що були наслідком, проявом первісних вірувань —

менгіри (кам’яні стовпи, кам’яні баби, наприклад у Франції на

півострові Бретань).

Група кам’яних стовпів висотою в декілька метрів у науковій

літературі дістала назву кромлехів. Збереглися споруди й іншого

виду — дольмени, які спочатку служили для поховань (стіни з

каменю, перекриті кам’яним блоком, наприклад у Стоунхенджі

у Північній Англії).

На стадії родових відносин виникло танцювальне та музичне

мистецтво, склалася усна народна творчість (міфи).

Стародавнє мистецтво було синкретичним, тісно пов’язаним

з першими віруваннями, звичаями, міфологією. Воно виступало

засобом зв’язку поміж родами, поколіннями, передавало нако_

пичений досвід і знання, було формою культури, яка вбирала всі

думки і уявлення стародавніх людей, усі цінності духовного світу,

а також свідчило про зародження творчої діяльності, естетично_

го чуття первісної людини. Мистецтво у перші сторіччя свого

існування мало поліфункціональний характер і увібрало в себе

всі елементи утилітарної та художньої діяльності.

Мистецтво стародавнього світу. Художні цінності, які

виникли на цьому етапі, з’явилися вже на нових економічній,

соціально_політичній, релігійній основах. У межах рабовласниць_

кої епохи можна знайти багато культурно_етнічних і стилістич_

них форм мистецтва. Цивілізація, яка існувала у Месопотамії

(Межиріччі), створила унікальну художню культуру, що виявила

себе в архітектурі, будівництві зіккуратів, храмів, веж, у яких

вперше з’явилися такі елементи архітектури, як арка, купол,

фриз, пілястр; у скульптурі малих та великих форм у рельєфі; у

декоративно_прикладному мистецтві; у писемності. Саме у Ме_

сопотамії вперше виникли бібліотека, архіви, твори художньої

літератури. Серед перших епічних творів відома видатна «Оповідь

про Гільгамеша», деякі сюжети з якої увійшли до Біблії.

У період рабовласницьких відносин склалася єгипетська куль_

тура — культура пірамід, палаців, гігантських статуй фараонів,

сфінксів, фрескового рисунка та ін. Протягом багатьох сторіч

мистецтво Єгипту було умовним, підпорядковане канону, воно

регламентувало засоби зображення людей, явищ, речей навко_

лишнього світу. Єгипетський стиль був невід’ємним від релігії,

влади фараона, наївно_матеріалістичного мислення єгиптян. У

його межах складалися елементи реалістичного, скульптурного

портрета (наприклад Нефертіті, зображення якої знайдено у

гробниці фараона Тутанхамона, та ін.).

Античне мистецтво також склалося у період рабовлас_

ницьких відносин. Але це вже зовсім інші культура та мистецт_

во, які були зв’язані з умовами існування грецької цивілізації. В

основі античного мистецтва лежить міфологія. Але в той же час

це було реалістичне мистецтво з елементами ілюзорно_фантас_

тичного сприйняття дійсності.

Для античного реалізму характерна героїчна концепція люди_

ни, утвердження єдності людини й суспільства, гармонія внутріш_

нього світу. Мистецтво базувалося на розвитку античної філософії,

релігії, моралі, художній герой — активний громадянин з власти_

вим йому чуттям міри, з єдністю фізичних та духовних засад. Він

вірить у долю, але не пасивно, а бореться з труднощами буття.

Античне мистецтво при всій своїй внутрішній єдності стилі_

стично різноманітне. Кріто_мікенський, архаїчний, класичний, еллі_

ністичний — це періоди розвитку грецького мистецтва, протягом

яких були створені унікальні пам’ятники архітектури (храм Пар_

фенон, храм Ерех_тейон та ін.), скульптури («Дискобол» Мирона,

«Мойри» Фідія, «Дорифор» Поліклета), літератури (твори Гомера,

Есхіла, Сапфо, Евріпіда, Софокла, Арістофана та ін.), театру.

Традиції грецького реалізму продовжив Рим, який створив

не менш значні художні цінності (наприклад, Колізей, амфіте_

атри, Пантеон, форуми, арки, мости, портретну скульптуру, мо_

нументальний живопис, поезію та ін.).

Мистецтво середньовіччя. На зміну античному мистецтву

прийшло середньовічне, яке з’явилося на нових економічній фе_

одальній, релігійно_християнській засадах: склалося нове світо_

сприйняття, поганство поступилося релігійній картині світу. Се_

редньовічний митець сприймав світ двомірним, тривіальними

темами його творчості стали сцени із Біблії, Євангелія, Житія

святих. У художній культурі з’явився канон, який надавав авто_

рам межі змісту, художні форми і мету творчості. Середньовіч_

не мистецтво перетворилося у символічне, у ньому знайдено

безліч алегорій. У середньовічному символізмі склалися дві ху_

дожні течії — релігійне та світське мистецтво. Художня культу_

ра середньовіччя пройшла такі етапи розвитку: дороманський,

романський, готичний, у межах яких існували звірячий (вар_

варський), романський, готичний стилі. Головними формами

мистецтва були у літературі Житія святих, у архітектурі — цер_

кви, у живописі — ікони, у скульптурі — зображення Христа,

Богоматері, святих. Поряд з ними справжнє багатство явило

світське мистецтво, яке створило неоціненні пам’ятки худож_

ньої літератури (легенди, саги, хроніки, романи, ліричну поезію,

фабліо тощо), живопису (мозаїка, вітраж, декоративний малю_

нок та ін.), архітектури (замки, міські ратуші, маєтки та ін.),

скульптури (портрети, рельєфи).

Мистецтво епохи Відродження. Розвиток товарного ви_

робництва, торгівлі, міської культури, а також науки у XIV—

XVI ст. в Італії, а пізніше в усіх країнах Європи створив переду_

мови для виникнення нового мистецтва, що продовжило ан_

тичні традиції, в основі якого була гуманістична концепція осо_

бистості. У цей час надзвичайного розвитку зазнала і художня

культура. Мистецтво остаточно відокремилося від ремесла й зро_

билося професійним. Художники Відродження намагалися по_

казати дійсність такою, якою вона була насправді, розкрити її.

Реалізм епохи Відродження відкрив внутрішній світ людини й

затвердив його велич і красу. Художнім героєм стала титанічна

особа, вільна та гармонійна.

У мистецтві з’явилися нові теми, жанри, зображувально_вира_

жальні засоби. Були відкриті станковий живопис, гравюра, роз_

роблені закони перспективи, композиції, світлотіні і колориту,

склалися нові жанри: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливого розвитку за епохи Відродження зазнали такі види мистецтва, як

живопис, скульптура, архітектура, література; виявили себе театр

(наприклад, англійський театр «Глобус», італійський театр масок

тощо) і музика (італійські композитори Монтеверді, Палестріна

та ін.). У 1585 р. митці брати Карраччі організували першу Ака_

демію мистецтв у Болоньї. В епоху Відродження змінилися відно_

сини художників та публіки. Художників почали запрошувати до

двору, їх послугами користувалися герцоги, папи, королі, але це

не виключало їх соціальної залежності.

Таким чином, епоха Відродження змінила стан мистецтва і

художника у суспільстві. Художня творчість стала чільним фак_

тором суспільного життя, тому що була тісно зв’язана з політи_

кою, філософією, наукою, впливала на формування духовної куль_

тури суспільства.

Мистецтво Нового часу. Криза гуманізму епохи Відрод_

ження, пов’язана з виникненням нових буржуазних економіч_

них, соціально_політичних відносин, з формуванням нового інди_

відуалістичного мислення породила багато течій і стилів у мис_

тецтві даного періоду.

Бароко — художній напрям, який сформувався в Італії у 80—

90_ті роки XVI ст., а пізніше поширився в інших європейських

країнах. Термін «бароко» у перекладі з португальської мови —

перлина неправильної форми. В основі цього художнього на_

пряму лежать контрасти земного та небесного, реального та.

нереального, дійсного та вигаданого, багатства та злидарства, влади

та безвладдя тощо.

Класицизм — це художній напрям, який виник у Франції у

XVII ст. Класицизм відображав інтерес буржуазно_аристокра_

тичної верхівки. Його виникнення було підготовлене буржуаз_

ними відносинами, які складалися за таких державних форм

правління, як абсолютизм, формування філософської концепції

раціоналізму (Р. Декарт). Теоретичне обгрунтування цього на_

пряму дав Н. Буало у творі «Поетичне мистецтво». Мистецтву

класицизму притаманні громадянський пафос, віра у силу розу_

му, чіткість, якість, велич, певний поетичний стиль мови, віршо_

вий розмір (П. Корнель, Ж. Расін, Ж._Б. Мольєр та ін.).

Щоб розкрити сучасність, класицизм узяв античні, насампе_

ред римські, теми. Найбільш популярним жанром мистецтва

була трагедія, але почав створюватися і новий жанр — жанр

високої комедії, в якій відбилися певні сюжети тогочасного

життя. Класицизм проіснував до початку XIX ст., тому що він

найбільш повно відповідав завданням формування національних буржуазних держав і сприяв вихованню громадянських

якостей особистості. Художній напрям «класицизм» відтворив_

ся у художньому стилі «академізм».

Просвітницький реалізм склався у XVIII ст. у період соціаль_

ної боротьби, коли на історичну арену вийшла буржуазія. Ре_

алізм Просвітництва вже не висував таких великих титанів, як

мистецтво Відродження. Його героями стали громадяни, які

обстоювали свободу. (Згадаймо Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінга,

П. Бомарше, Ф. Лассаля, Вольтера, Д. Дідро та ін.).

Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матері_

алу, в художніх творах з’являються представники різних соціальних

верств, навіть нижчих. Провідним жанром стає соціально_побуто_

вий роман. За цієї доби митець свідомо втілює радощі та хвилю_

вання своєї епохи і розкриває певний настрій часу, притому голов_

ним об’єктом типізації робить соціальну природу своїх героїв.

Сентименталізм — художній напрям, який виник на про_

тивагу вигадливому аристократичному мистецтву. Він апелює

до почуттів людей, ідеалізує добропорядність героїв і протис_

тавляє злу добро. Сентименталізм звертається до дійсності, але,

на відміну від реалізму, він є наївним, ідеалістичним в її сприй_

нятті (Ж._Ж. Руссо, Ж._Б. Грьоз, М. Карамзін та ін.). Сентимен_

талізм ідеалізує теми природи сільського життя, патріархаль_

ності, високої любові та ін. Він започаткував такі жанри, як

елегія, кладовищенська лірика слізливих комедій, міщанська

драма, чуттєва повість, пригодницький жанр тощо. Сентимен_

талізм існував у багатьох європейських художніх культурах

(німецькій, французькій, російській та ін.).

Романтизм — художній напрям, який з’явився наприкінці

XVIII ст. і був зумовлений великими соціально_економічними і

політичними подіями того часу, наприклад передреволюційними і

пореволюційними подіями у Франції останньої чверті XVIII ст. В

основі романтизму лежить концепція безсмертя зла і вічної бо_

ротьби з ним. Романтики створили образ ідеального героя, який

бореться з несправедливістю, злом. Вони звернулися до спадщини

середньовічного мистецтва, до християнських ідей, акцентуючи увагу

на внутрішньому світі людини. Особистість для романтиків — це

увесь Всесвіт зі своїми світлими та темними сторонами. Вони по_

родили культ індивідуальності, протиставляючи її високі пориван_

ня існуючій дійсності. Мистецтво романтизму метафоричне, асо_

ціативне, багатобарвне, воно тісно пов’язане з філософією, релігією.

Тому романтизм і використовував такі форми комічного, як іронія,

гротеск для зображення реальних процесів життя.

Центром романтичного руху стала Німеччина (Г. Гете, І. Шіл_

лер, Г. Лессінг, І. Гердер, І. Вінкельман, Е. Гофман та ін.). В Англії

романтизм пов’язаний з іменами У. Вордсворта, Н. Байрона, С. Кол_

ридж, у Франції — Ф. Шатобріана, В. Гюго, у Росії — В. Жу_

ковського, М. Лєрмонтова.

Але романтизм з’явився і в живописі: у Німеччині — Ф. Рунге,

К. Фридрих, у Франції — Г. Жеріко, Е. Делакруа; у музиці — німецькі

композитори К. Вебер, Р.Шуман, Р. Вагнер; французькі — П. Бер_

ліоз, польський — Ф. Шопен, угорський — Ф. Ліст та ін.

Критичний реалізм виник у 20_х роках XIX ст. у Європі. Це

художній напрям, в основі якого — принцип історизму, прав_

дивого зображення дійсності. Але завданням мистецтва є не

тільки відобразити світ, але й дати йому оцінку. Для реалізму

характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей

особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у

Франції. Його представниками були такі художники, як Стен_

даль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку

критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літе_

ратурі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Досто_

евський, А. Чехов та ін. Серед жанрів мистецтва критичний ре_

алізм висунув сатиру і комедію.

Мистецтво XIX ст. обстоювало гуманістичні ідеали, утверд_

жувало головну цінність — людина та її життя. Критичний ре_

алізм мав значний виховний вплив на духовний розвиток суспіль_

ства у XIX ст.

Мистецтво XX ст. Культура XX ст. складна й суперечлива,

охоплює якісно нові явища, стадії занепаду та деградації. Вона

започаткувала складну, розірвану свідомість особистості, що при_

звело до виникнення різноманітних художніх напрямів, які відпо_

відали певним формам світосприйняття. Мистецтво XX ст. по_

в’язано з швидким, ритмічним ходом суспільного розвитку, за_

гостренням соціальних протиріч внаслідок еволюції науково_

технічного прогресу. Одним із художніх напрямів, який перейшов

з XIX у XX ст., вважається критичний реалізм, що сконцентрував

увагу на проблемах відчуження, самітності, роз’єднання людей.

Сучасні митці намагаються вивести людину з цього стану

(У. Фолкнер, Е. Хемінгуей, А. де Сент_Екзюпері, І. Бергман, М. Анто_

ніоні, Ф. Фелліні, С. Креймер, С.М. Реріх та ін.).

Мистецтво реалізму хоче показати людині, що спілкування

на основі культури допоможе їй перебороти складність буття,

знайти сенс життя.

Реалізм XX ст. набув різких відтінків, він став політичним,

філософським, психологічним тощо.

Ще однією його формою став соціалістичний реалізм. По_

ява соціалістичного мистецтва пов’язана з історичним проце_

сом формування революційного пролетаріату. У 40_і роки XIX

ст. у Німеччині склалася його ідеологія — марксизм. Перші творчі

паростки спостерігалися у літературних творах Гервега, Веерта,

живописних працях Гюбнера, Лессінга, драматургії Ф. Лассаля,

М. Каутської, М. Гаркнесс. Нове мистецтво розповсюджувалося

і в інших європейських країнах: в Англії (поезія Е. Міда, проза

В. Морріса), у Франції (поезія Е. Потье, Б. Дегейтера, графіка

Дом’е), а потім вилилося у широкий демократичний рух XX ст.

(Л. Арагон, П. Елюар, А. Франс, А. Барбюс, Р. Роллан та ін.).

У Росії пролетарське мистецтво проторувало собі шлях ще у

90_х роках XIX ст. у революційній прозі та піснях Л. Разіна,

Г. Кржижановського та ін.

В основі нового мистецтва лежить реалізм. Художники відтво_

рювали дійсність з позиції робітничого класу і його комуністич_

ної партії. Мистецтво спиралося на такі принципи: комуністичну

ідейність, партійність, народність, показ життя у революційному

розвитку, оптимізм, створення образу позитивного героя. Серед

російських письменників, які стали на шлях пролетарського ми_

стецтва, були М. Горький, О. Серафимович, Д. Бєдний (Ю.О. При_

дворов) та ін. Після перемоги Жовтневої революції позиції соці_

алістичного реалізму усталилися. Будівництво нового суспільства

почали оспівувати М. Горький, Д. Бєдний, О. Серафимович, В. Мая_

ковський, М. Шолохов, О. Фадєєв, Вс. Іванов, С. Ейзенштейн, В. Пу_

довкін, К. Петров_Водкін, О. Дейнека, В. Мухіна, І. Шадр та ін.

Термін «соціалістичний реалізм» з’явився у Росії після дис_

кусій 20—30_х років. На І з’їзді письменників у 1934 р. соціаліс_

тичний реалізм був проголошений єдиним пануючим художнім

напрямом радянського мистецтва. Він проіснував протягом усього

періоду існування СРСР. Окремі його паростки можна було

побачити у мистецтві європейських країн, насамперед країн

колишнього соціалістичного табору.

У противагу реалістичному мистецтву у XX ст. з’явилося мистец_

тво, яке в сучасній літературі дістало назву «модернізм» — сучасний,

найновітніший. Модернізм вбирає багато напрямів, течій сучасного

буржуазного мистецтва. Він базується на запереченні традицій ми_

нулого, акцентує увагу на умовності, на суб’єктивному сприйнятті

дійсності та експериментаторстві, протиставляючи себе реалізмові.

Одним із художніх напрямів модернізму є експресіонізм, який виник в атмосфері незадоволеності та невпевненості у дні прийдешньо_

му у Німеччині на початку XX ст. Художники_експресіоністи

(Е._Л. Кірхнер, Е. Хеккель, О. Мюллер, Є. Нольде та ін.) намагалися

донести до споглядача те нервове напруження, яке існувало у країні.

Деформація стала основою їх стилю. Напруження, загостреність людсь_

ких почуттів характеризує їх творчість, і це відбивається у ламаній

формі, у контрастах фарб та світлотіні, зміщенні планів тощо.

Експресіонізм охопив не тільки живопис, а й літературу, те_

атр, кінематограф. Крім того, цей напрям став не тільки німець_

ким, але з’явився й у творчості австрійського художника О. Ко_

кошки, швейцарського — К. Амієта, фінського — А. Галлен_

Каллела та ін. Окремі митці цього напряму намагалися відобра_

зити громадянський протест проти негативних явищ дійсності,

які стримували прогрес. У творчості представників лівого на_

пряму експресіоністів (Г. Гросс, К. Кельвіц та ін.) домінує тема

страждань, самотності людини у суспільстві. Цей напрям спи_

рається на філософію екзистенціалізму.

Експресіонізм впливав і впливає на творчість багатьох сучас_

них митців Європи та Америки.

Абстракціонізм — напрям, в якому художники, відкинувши

об’єктивну дійсність, намагаються створити нову, суб’єктивну

реальність, яка заснована на їх чуттях і думках. Основополож_

никами цього напряму були В. Кандинський, К. Малевич, П. Мон_

дріан. Абстракціоністи апелюють до кольору, зводячи його до абсо_

люту, або до різних геометричних фігур, інколи цілком запере_

чуючи зв’язок з дійсністю. Абстракціонізм, що виник на початку

XX ст., набув широкого розвитку під час другої світової війни у

європейських країнах (М. Шагал, М. Ернст та ін.). Наприкінці

40_х років абстракціонізм розповсюдився в Америці. Але й

сьогодні на вернісажах можна зустрітися з абстракціонізмом.

Сюрреалізм — один з напрямів модернізму, який спирається

на діяльність фантазії, уявлення, а часом і напівсвідомості. Сюр_

реалізм виник на початку сторіччя й означає «надреалізм» (франц.

sur — над). Теоретично це мистецтво базується на ідеалістичних

концепціях XIX — початку XX ст.: інтуїтивізмі, фрейдизмі та ін.

Очолив сюрреалізм письменник Андре Бретон. Його підтримали

художники У. Арп, М. Ернст, поети П. Елюар, Б. Перета та ін.

При створенні художніх творів, як вважали сюрреалісти, необхід_

но ізолювати мислення, волю. Тому за кращий стан для створен_

ня робіт вбачали стан духовного сп’яніння, сну, марення, галюци_

націй, тобто стан, який не контролює розум. Художники намага_

лися проникнути у глибину людської душі, тому записували сновидіння, вивчали творчість дітей та психічно хворих. Найбільш

відомим художником_сюрреалістом XX ст. був С. Далі. Він не

тільки займався живописом, але й оформляв театральні вистави,

брав участь у створенні кіносценаріїв, постановці фільмів, працю_

вав у журналах мод, оформляв вітрини, інтер’єри крамниць тощо.

Сюрреалізм поширився й на кіномистецтво (К. Шаброль,

Л. Бюнюель та ін.). І за наших днів сюрреалізм продовжує впли_

вати на сучасне мистецтво.

У 50_х роках виник новий художній напрям, в якому світ було

представлено реальним, але суто абстрактним. Цей напрям дістав

назву в Англії і США поп"арт (pop_art) — популярне мистецтво.

Його засновником став М. Дюшан. Ця течія швидко охопила Анг_

лію, США, Канаду та інші країни. Художники почали створювати

свої картини на основі принципу комбінування — нагромаджували

усякий мотлох на живописній поверхні полотна. Предметом мис_

тецтва стало навколишнє середовище, сфера буття: різноманітна

реклама, ілюстрації з газет, меблі, одяг, продукти харчування, речі

технічного та побутового призначення виявилися в центрі уваги.

Представники нового напряму намагалися відкрити людині зовнішнє

середовище: консервні банки, газетні кліше, побутові речі та ін.

Художник Ф. Бекон використовував в живописних творах

фотографії. Так, у поп_арті застосовувалися реальні речі на пло_

щині картини, поряд з цим у творчості художників поєдналися

калейдоскопічна живописна поверхня абстрактного експресіо_

нізму, заплутаність композиції, абсурдне зображення речей,

створення колажу. У цьому мистецтві важко відокремити худож_

ника від скульптора. Поп_арт існує й сьогодні і знаходиться у центрі

уваги реклами. Одним з його видів є оп_арт (оптичне мистецтво),

яке з’явилося у 60_х роках. Спираючись на певні психологічні особ_

ливості сприйняття людиною світу, художники оп_арту викорис_

товують зорові ілюзії. Серед зображувально_виражальних засобів

вони використовують колірну гаму, геометричний рисунок, який

створений за допомогою ліній у вигляді спіралей, накладення

різних планів та ін. Творчість художників цього напряму можна

розглядати як різновид декоративного мистецтва.

Представники кінетичного мистецтва використовують дзер_

кала, різні механізми, споруди з дерева тощо. Іноді твори роб_

ляться з дерева, металу, скла тощо; вони рухаються, обертають_

ся, світяться. Теоретичне обгрунтування оп_арту і кінетичного

напряму еклектичні, суперечливі, заплутані.

В останні десятиріччя XX ст. з’являються нові художні течії, такі

як гіперреалізм, мінімальне мистецтво. Модернізм набув нової форми

— постмодернізму. Поряд з ним продовжують розвиватися і реаліс_

тичні художні напрями. Тому XX ст. відзначено багатством різних

напрямів та стилів у мистецтві, одні з них крок за кроком вирод_

жуються, інші набувають нових рис. Але все найкраще, що було

створено у мистецтві XX ст., повинне перейти у XXI ст., сприяючи

при цьому виникненню нових художніх форм і засобів. Гумані_

стичні ідеї повинні бути головними у мистецтві сучасного століття.

Висновки

Розвиток мистецтва може бути представлений як історич_

ний процес, в якому відокремлюються певні етапи. Естетична

наука поєднала поняття, які допомагають зрозуміти художнє

пізнання світу митцями та засоби створення художніх творів

(метод, стиль, напрям тощо).

Резюме

Розвиток людства, зміни в суспільному житті призвели до

змін і у галузі мистецтва. Кожна епоха народжувала своє мис_

тецтво: первісне, стародавнього світу, античне, мистецтво серед_

ньовіччя, епохи Відродження, Нового часу, Просвітництва, інду_

стріальної епохи, тощо; з’являлися свої засоби створення ху_

дожніх творів, митці об’єднувалися за художніми ознаками твор_

чості, так відбувся розвиток теорії мистецтва.

Завдання для самостійного опрацювання

1. З’ясуйте, які твори впливають на розвиток художньої творчості.

2. Вивчіть художні напрями в мистецтві VII—ХХ ст.

3. Проаналізуйте сучасне мистецтво ХI ст.

4. Назвіть, які художні методи, стилі йому притаманні.

Література

Борев Ю.Б. Эстетика: В 2 т. — Смоленск, 1997.

Золотарева П.Р. История искусств: Художественная культура мира. —

Караганда, 1996.

Козловски П. Культура постмодернизма: общественно_культурные по_

следствия технического развития. — М., 1997.

Кривцун О.А. Эстетика. — М., 1998.

Левчук Л., Олещенко О. Основи естетики: Навч. посібн. — К., 2000.

Этерингстон"Смит М. Сальвадор Дали. — Мн., 2000.