§ 3. Поняття технічної естетики.
Дизайн як проектна культура
В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває
дизайн — найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяль_
ності за законами краси поза мистецтвом.
Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна — це про_
ектна художньо_творча діяльність, що направлена на розробку
елементів предметно_просторового середовища людської жит_
тєдіяльності, які виготовлені індустріально, з високими спожив_
чими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизай_
ну — у цьому вузькому смислі — формування гармонійного
середовища житлової, виробничої і соціально_культурної сфер.
Об’єкти дизайну — промислові вироби (виробниче обладнання,
побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи
міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інфор_
мація; функціонально_споживчі комплекси і т. ін. Відповідно
розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів,
дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально_куль_
турної сфери і т. ін.
Усередині кожного виду можлива також спеціалізація ди_
зайну. Позначка проектування в дизайні — оптимізація функціо_
нальних процесів життєдіяльності людини, підвищення естетич_
ного рівня виробів і їх комплексів. Предметом проектування в
дизайні є структура і якості форми предметного середовища в
цілому і окремих виробів як його елементів. Метод дизайну — принципові основи діяльності, що складаються еволюційно і виз_
начають її позначку та категоріальний апарат, який задає мето_
дичні підвалини проектування — засоби моделювання об’єкта і
сукупність правил, що визначають послідовність і зміст етапів
формотворення. Сучасні принципи дизайну — поєднання в
цілісній структурі і гармонійній формі всіх суспільно необхід_
них якостей об’єкта, що проектується. Основними робочими
категоріями дизайнерського проектування є образ, функція,
морфологія, технологічна форма, естетична цінність.
Здійснення ідеї створення цілісного об’єкта потребує глибо_
кого знання основних законів і тенденцій розвитку економіки,
виробництва, споживання, а також розуміння духовних потреб
суспільства. Тому дизайн базується на наукових основах моде_
лювання об’єкта, поєднує наукові принципи з художніми в про_
ектному образі і знаходить застосування в інших галузях суспіль_
ної діяльності — це так званий соціальний дизайн.
Теоретичною базою сучасного дизайну є технічна естетика —
наукова дисципліна, яка комплексно вивчає соціальні, естетичні,
функціональні, ергономічні і технічні аспекти формування пред"
метно"просторового середовища і складає науково"методичні
основи дизайну.
Виникнення дизайну пов’язано з розвитком промисловості
наприкінці XIX ст., коли вузька спеціалізація виробництва при_
звела до руйнування універсальності творчих сил людини та, як
наслідок, до втрати естетичної цінності предметів, які виробля_
лися промисловим способом.
У 1851 р. у Лондоні відбулася промислова виставка, вражен_
ня від якої висловив один з її відвідувачів: «Незважаючи на роз_
виток науки і техніки, успіхи цивілізації у художній справі по_
ступаються досягненням минулих сторіч. Таке ж ганебне виз_
нання напрошується від зіставлення сучасних виробів з вироба_
ми наших предків. При всьому технічному прогресі наші вироби
поступаються їм за формою та навіть за їх практичною присто_
сованістю та доцільністю».
Цим відвідувачем був Г. Земпер, засновник технічної естети_
ки. Через шість років відомий англійський теоретик та соціолог
Д. Рескін відзначив з цього приводу: «Те, що створюється по_
спішно, вмирає також поспішно; те, що коштує всього дешев_
ше, у підсумку виявляється найдорожчим», — зафіксувавши у
даному висловлюванні зв’язок між доцільністю, корисністю та
красою. Отже виникнення дизайну пов’язано з власне процессом розвитку людської цивілізації. З самого свого виникнення ди_
зайн орієнтувався на досягнення єдності трьох принципів: корисності, зручності та краси.
Розробку даних принципів здійснив Г. Земпер, який у 1860—
1863 рр. написав працю «Стиль у технічних та тектонічних
мистецтвах, або Практична естетика», де сформулював фунда_
ментальний закон дизайну: форма предмета повинна залежати
від його функції у людській практиці, матеріалу виготовлення
та технології виробництва, а також визначатися рівнем соціаль_
но_історичного розвитку суспільства.
У нашій країні ідеї дизайну набули розвитку на початку XX ст.,
що пов’язано з діяльністю Страхова, Енгельмейера, Столярова та ін.
У 1920 р. були створені перші організації, які спеціально зай_
малися розробкою дизайнерських проблем — Всеросійські ху_
дожньо_технічні майстерні. У 1962 р. був створений ВНДІТЕ —
Всесоюзний науково_дослідний інститут технічної естетики. Цей
центр дизайнерської теорії та творчості мав філії в багатьох
містах (наприклад, у Харкові), а на великих підприємствах пра_
цювали спеціальні художньо_конструкторські бюро. Водночас
були організовані перші спеціальні вищі та середні навчальні
заклади (наприклад, Харківський художньо_промисловий інсти_
тут, нині — Харківська державна академія дизайну і мистецтв,
яка є головним закладом підготовки дизайнерських кадрів Ук_
раїни), де розпочалася підготовка фахівців такого профілю.
У 1964 р. на міжнародному семінарі дизайнерів у Бельгії
було прийнято таке визначення дизайну:
Дизайн — це творча діяльність, метою якої є виявлення фор"
мальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і
зовнішні особливості виробів, але головним чином — структурні
та функціональні взаємозв’язки, які перетворюють вироби в єди"
не ціле як з точки зору споживача, так і з точки зору виробника.
Таким чином, були виділені головні специфічні особливості
дизайну як різновиду естетичної діяльності.
Дизайн має власний предмет. Об’єктом дизайнерської діяль_
ності є світ речей, які створюються людиною за допомогою засобів
індустріальної техніки за законами краси та функціонування.
Мета дизайну (художнього конструювання) полягає у фор_
муванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш
повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.
Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його
праці — предмети, що пройшли художньо_конструкторську розробку, і особливий метод проектування — художнє конструю_
вання, і власну теорію — технічну естетику — науку, яка дослід_
жує проблеми створення гармонійного предметного середовища.
Художнє конструювання як метод дизайну передбачає вису_
нення нової художньо_проектної ідеї та розробку нової функці_
ональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармоній_
не, виразне стилістичне оформлення предмета.
Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні
бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє прак_
тичне призначення; бути зручними та безпечними під час екс_
плуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетич_
но виразними, тобто мати інформаційно_виражальну форму і
бути цілісними композиційно. Наприклад, історія розвитку ав_
томобілебудування — це пошук форми, яка б найліпшим спо_
собом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільше відпо_
відає цій ідеї форма «витягнутої краплі», яку має сьогодні
більшість автомобілів.
Для досягнення композиційної цілісності дизайнер викорис_
товує можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення
світла та тіні, пустоти та об’єму у поєднанні з особливостями
звукового оформлення, освітлення тощо.
Соціальне призначення дизайну полягає в тому, щоб створю_
вати предмети промислового виробництва, які здатні «по_людсь_
кому ставитися до людини», тобто були гідними посередника_
ми між виробником та споживачем. Дизайн призначений
здійснювати масову культурно_естетичну комунікацію, щоб пе_
редати через предмети побуту, засоби виробництва, речі повсяк_
денного використання певний тип естетичного смаку. Дизайн
пов’язує в одне ціле матеріальну та духовну культуру суспіль_
ства, забезпечуючи цілісність цивілізації. Сучасний маркетинг
як один з напрямів сьогодення ринкової діяльності дуже широ_
ко використовує закони дизайну для створення цілісного пред_
метного середовища. Дизайн вимагає врахування будь_якої но_
вації у зміні предметного світу.
Отже, слід висунути тезу про схожість дизайну не тільки з
технічною творчістю, з одного боку, але й з художньою творчі_
стю — з іншого, при збереженні власної специфіки. Співвідно_
шення дизайну, мистецтва технічної творчості, можна з’ясувати,
проаналізувавши таку таблицю:
Параметри Мистецтво Дизайн Інженерна справа
Теорія Теорія різних
видів мистец-
тва, естетика
Технічна естетика Теорія технічних
дисциплін
Процес Художня
творчість
Художнє
конструювання
Інженерне
конструювання
Фахівець Художник Художник-
конструктор
(дизайнер)
Інженер-
конструктор
Результат
(продукт)
Художні твори,
що мають
власну цінність
Продукти дизайну
— споживачі
цінності масового
попиту
Конструкції,
продукти техніки
У теорії дизайну з 1980_х років домінує ідея проектної куль_
тури. Вона народилася в ХХ ст. із характерної для європейської
культури Нового часу утопії подолання розриву між Красою і
Корисністю. Проектна культура в ідеалі не розділяється на «мис_
тецтво» і «техніку».
Зміст терміна «проектна культура» осягає комплекс засобів
і форм інституціонально організованої проектної діяльності,
яка функціонально пов’язана з системами управління, плануван"
ня і є особливого роду виробництвом проектної документації, у
мові якої передбачається бажаний результат дій і образ май"
бутнього об’єкта — речі, предметного середовища, системи діяль"
ності, способу життя в цілому тощо.
Але крім характеристики інституціональної проектної діяль_
ності проектна культура сучасності є відмінною стильовою ри_
сою сучасного мислення, однією з найважливіших типологічних
ознак сучасної культури майже у всіх основних її аспектах, по_
в’язаних з творчою діяльністю людини. Впливу проектної куль_
тури зазнають сучасні наука, мистецтво, психологія людини, її
відношення до світу, до соціального і предметного середовища;
у формах споживання і творчості також присутні риси проект_
ного переживання світу, тобто передбачення таких його образів,
котрі повинні бути створені внаслідок людської життєдіяльності.
Таке трактування проектної культури надає терміну «дизайн»
широкого розуміння — як будь_якого прояву проектного мис_
лення в сучасній культурі суспільства.
Отже, естетична діяльність у сукупності всіх видів та форм про_
низує різні сфери людської діяльності, естетизує її, наближає до
створення ідеалів краси, підносить саму суб’єктивність особистості.
Висновки
Естетична діяльніcть — це будь_яка суспільна діяльність у її
загальнолюдському вимірі, пов’язаному з перетворенням дійсності
за законами краси, внаслідок чого розвиваються якості і здібності
особистості, що мають загальнокультурне значення.
Резюме
1. Естетична діяльність пов’язана з творчою діяльністю люди_
ни: творча діяльність робить акцент на перетворювальному ха_
рактері дії, естетичний намір вносить якісний смисл, «надію»
цього перетворення.
2. Естетична діяльність є необхідним аспектом суспільної прак_
тики, на підвалинах якого розвиваються естетичне виробництво
(творчість і свідомість) і естетичне споживання.
3. Естетична діяльність — атрибут будь_якої соціальної діяль_
ності, що породжує досконалий предмет, досконалий твір, дос_
коналу ідею.
4. Самостійність естетичної діяльності визначається безпосе_
реднім вирішенням специфічних естетичних завдань. Тим са_
мим естетичну діяльність можна розглядати як систему видів
діяльності, специфіка яких визначається співвідношенням цілей
перетворення і характером того об’єкта дійсності, на який це
перетворення спрямоване.
5. Своє найвище втілення естетична діяльність отримує в
художній діяльності. В ній закріплюються вищі досягнення і
тенденції естетичної діяльності.
6. Свого практичного і закінченого значення естетична
діяльність досягає в дизайні — творчій діяльності, метою якої є
визначення і створення гармонійних формальних якостей пред_
метно_просторового середовища людської життєдіяльності —
праці, побуту, відпочинку тощо, — яка б найбільш повно задо_
вольняла матеріальні і духовні потреби людини.
Завдання для самостійного опрацювання
1. Дати характеристику естетичної діяльності.
2. Визначити предмет і види естетичної діяльності.
3. Охарактеризувати співвідношення естетичної і художньої
діяльності.
4. Дати визначення дизайну.
5. Зробити доповідь про історію світового дизайну.
6. Зробити доповідь про історію вітчизняного дизайну.
7. Охарактеризувати зв’язок дизайну з мистецтвом, інжене_
рією і технікою.
Література
Аронов В.Р. Дизайн и искусство. — Сер. «Эстетика». — М., 1984. — № 2.
Борев Ю.Б. Эстетика. В 2_х т. — Смоленск, 1997.
Гулыга А.В. Принципы эстетики. — М., 1987.
Даниленко В.Я. Основи дизайну. — К., 1996.
Джонс Дж. Инженерное и художественное конструирование. — М.,
1976.
Зись А. Искусство и эстетика. — М., 1967.
Колеснікова О.В., Межова Н.Г., Святош Л.М. Естетична діяльність та
сфери її виявлення. — Х., 1994.
Харьковская школа дизайна. — М., 1992.
Шпара П.Е. Технічна естетика та основи художнього конструювання. —
К., 1984.
Эстетика: Учебн. пособие / Под ред. В.А. Лозового. — Сумы, 1999.