§ 2. Естетичне почуття

Сферу повсякденної естетичної свідомості складають есте_

тичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на

явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі

та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання

й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього

значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості,

як естетичне сприймання, уявлення, враження).

Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні пере_

живання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання

від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як

здатність людини переживати естетичне враження.

Почуття людини різнобічні за характером, структурою та

психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — збли_

жують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед

останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з

духовних переживань.

Естетичні почуття не дані людині від народження, а форму_

ються у перші три_чотири роки життя дитини. Щодо «природ_

них Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у

тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них

так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшо_

го життя серед людей; період формування естетичних та, вза_

галі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втра_

чений.

З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впли_

вом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування,

відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське

має перед собою не тільки зовнішній світ, але і колосально склад_

ну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів по_

ведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк

не «закодовані», взагалі ніяк не представлені.

Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випад_

ку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією

органів мислення та сприйняття. Вони кожного разу відтворю_

ються в індивідуумові шляхом тренування цих органів і успад_

ковуються особливим чином — через виховання, через залучен_

ня до культури, форми тих предметів, що створені людиною для

людини, форми та організацію предметно_людського світу.

Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини,

є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, зав_

дяки чому вони передаються від одного покоління до іншого»1.

Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії

та психології виділяє Ф. Добжанський: «…людина, безсумнівно,

тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид

«людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адап_

тації до середовища і керування ним. Культура не успадковуєть_

ся через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання.

Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці»2.

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми

діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у

людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Фор_

муючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психо_

логічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому

вони й здаються такими ж «природними» особливостям людсь_

кої істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці

здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх

розвиненості та культурно_етнічною своєрідністю прояву. Усе

це справляє враження, що форми мислення та форми чуття

успадковуються так, як і колір очей та форма носа. Отже, духов_

не «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину.

Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує

нам певне середовище з начиння та інструментів душі і є ант_

ропогенним простором, цілою сферою. Це середовище підси_

лення. Для того, щоб щось створити, — будь_що, у тому числі і

в сфері духа, — потрібна робота, а робота виконується м’язами.

Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадсь_

кості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реаль_

ності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє»3.

Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається

освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у куль_

турі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності.

У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Іншими

словами, естетичні почуття — це духовне утворення, яке оз"

начає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його по"треб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей

естетичного почуття:

— воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім

попереднім досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності

естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді

чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людсь_

кого світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між

романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пуш_

кіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та

класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі

тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та

індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом,

тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які

залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, на_

впаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. Поява

власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспіль_

ством як прояв слабкості та несформованості характеру;

— чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографіч_

на структура суспільства, тим більше буде різновидів естетично_

го почуття;

— щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних по_

чуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого за_

лежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою

соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетич_

не почуття є свідченням низької духовності суспільства або ок_

ремої особи;

— міра розвитку естетичного почуття впливає на характер

суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до

прекрасного, гармонії, досконалості у будь_якому виді діяльності.

У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у

Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до люди_

ни, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що

ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга

людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим

запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї

сім’ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм

(тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу). Отже,

естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шля_

хом діяльності людини та гармонізує її духовний світ;

— головним засобом виховання естетичного почуття є мис_

тецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з при_

родою. У даному процесі формується культура почуттів;

— естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій

розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усві_

домлення світу.

Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктив"

ної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми

природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідно"

шенні з уявленнями людини про красу.