§ 2. Прекрасне та потворне

Секрет краси — це загадка життя. Розтлумачити його озна_

чає зрозуміти джерела людського буття. Над цією таємницею

людство розмірковує багато сторіч. Усі дані уявлення можна

узагальнити у таких моделях.

Перша модель полягає у тому, що прекрасне розуміють як

печатку, або втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах

чи явищах.

Друга модель містить у собі розуміння людини як початку,

джерела прекрасного, яка наділяє естетично нейтральну дійсність

багатством свого духовного світу. В уявленні прихильників зга_

даної точки зору людина немов проектує, «позичає» явищам

дійсності їх естетичний вимір.

На протилежність цьому послідовники третьої моделі у ро_

зумінні прекрасного бачать у ньому природний прояв якостей

явищ дійсності, близький до їх природних особливостей — ваги,

розміру тощо.

Четверту модель прекрасного складають уявлення тих мис_

лителів, які визначають його у співвідношенні особливостей життя

з людиною як мірою краси.

Нарешті, п’ята модель розуміння прекрасного постає з уяв_

лення про те, що воно дійсно відтворюється у процесі зустрічі

об’єктивних якостей з суб’єктивним сприйняттям людини. Але

не будь_які об’єктивно існуючі якості дійсності ведуть до оцін_

ки їх людиною як прекрасних, а лише ті, які збігаються з уяв_

леннями про досконалу річ, явище, відношення тощо.

Отже, прекрасне — це найвища естетична цінність, яка

збігається з уявленнями людини про досконалість або про те,

що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія есте_

тики має декілька особливостей:

— дійсність містить у собі об’єктивну основу, підвалини пре_

красного, що відбилися у так званих законах краси: законах

симетрії, міри, гармонії, ритму тощо. Але слушно відзначити,

що ідеальна симетрія часом сприймається людиною не як вияв

досконалого життя, а як прояв смерті, а інколи порушення си_

метрії, ритму, гармонії — як вияв життя, що розвивається та

вдосконалюється. Згадаймо з цього приводу образ панночки з

геніального гоголівського твору «Вій»;

— прекрасне має конкретно_історичний характер. Наприк_

лад, уявлення про жіночу красу за античних часів, середньовіч_

чя, Нового часу та у XX ст. суттєво відрізняються;

— уявлення про прекрасне залежить від конкретних соці_

альних умов життя особистості, соціальної групи тощо, тобто

від їх способу життя. Наприклад, витонченість та вишуканість

дворянок у селянському середовищі XIX ст. сприймалися як оз_

нака хвороби, слабкості тощо;

— ідеал прекрасного визначається також особливостями на_

ціональної культури. З огляду на це красива, приваблива дівчина

на Сході порівнюється з місяцем, а у слов’ян — з берізкою;

— розуміння прекрасного зумовлюється рівнем індивідуаль_

ної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку,

звичаїв та засобів естетичного виховання у сім’ї, у близькому

оточенні тощо;

— прекрасне має специфічний вияв у різних сферах дійсності.

Маючи на увазі природу, відмічається насамперед форма її явищ.

У людині як прекрасне можна оцінити її зовнішній вигляд,

поведінку, внутрішній світ, результати її діяльності. У суспільстві

предметом естетичної оцінки стає ступінь досконалості суспіль_

них відносин. Людство виробило особливий орган духовного

життя, особливу його форму — мистецтво, — яка являє собою

спеціально відібрану та оформлену дійсність, де завжди пре_

красною (тобто досконалою) повинна бути форма, але прекрас_

не може стати (і стає) предметом художнього усвідомлення, що

пов’язано зі змістом художнього твору. Стародавні греки знай_

шли спеціальний термін — калокагатія, — який означає збіг у

явищі дійсності прекрасної форми та прекрасного змісту.

Потворне — антипод, протилежність прекрасного. Ця ка_

тегорія пов’язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське

обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії, диспропорцій_

ності, неупорядкованості, та відображає неможливість або

відсутність досконалості. Однак потворне має з прекрасним діа_

лектичний зв’язок, який виявляється у деяких аспектах:

— потворне у негативній формі містить уявлення про пози_

тивний естетичний ідеал і відбиває приховану вимогу або ба_

жання відродження цього ідеалу;

— прекрасне та потворне можна розглядати як періоди роз_

витку одного і того ж явища, процесу. Особливо відверто цей

зв’язок спостерігається у природі. Згадаймо слова шекспірівсь_

кого Гамлета про те, що навіть таке божество, як Сонце, народ_

жує гробаків, пестуючи промінням те, що вмерло. В. Шекспір

вважав таке перетворення властивістю природи та суспільства;

— врешті, прекрасне та потворне співвідносні. Ще Геракліт

мудро відмітив, що найпрекрасніша з мавп є огидною у по_

рівнянні з людиною, а наймудріша людина у порівнянні з Бо_

гом здається мавпою — й за мудрістю, й за красою, й за усім

останнім.

Відрізняють зовнішній прояв потворного — гниття, хвороба,

розпад — та внутрішній. Стосовно людини — це моральний

розклад, моральна деградація. Дослідженню цієї проблеми при_

свячена велика художня спадщина. Згадаймо п’єсу Л.М. Толсто_

го «Живий труп», повість А.П. Чехова «Іонич», п’єсу М. Кропив_

ницького «Глитай, або ж Павук», романи О. Уайльда «Портрет

Доріана Грея», О. Бальзака «Шагренева шкіра» тощо.

Отже, якщо людина впізнає втілені у життя свої ідеальні

уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то

вона сприймає такі явища як прекрасні; якщо зустрічаються з

розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою,

то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне — найвища по_

зитивна естетична цінність, а потворне — негативна естетична

цінність.