§ 3. Розвиток естетичної теорії в Росії і Україні в XIX—XX ст.

На початку XIX ст. російська естетична думка знаходилася

під впливом німецької класичної і романтичної естетики. Ідеї

Шеллінга та Гегеля розвиває перший російський систематич_

ний твір з естетики — «Досвід науки витонченого» О. Галича

(1783—1848), виданий у Санкт_Петербурзі у 1825 р.

Характерною рисою російської і української естетики XIX ст.

є критика естетизму, прагнення перебороти чисто «естетичний»

або умоспоглядальний підхід до художньої творчості, розгляда_

ти естетичні питання в їхньому органічному зв’язку з мораль_

ною і соціальною проблематикою.

З критикою спекулятивних естетичних систем Канта і Шел_

лінга виступили в першій половині XIX ст. на Україні В.Н. Ка"

разін (1773—1842), І.О. Рижський (1759—1811), П.Д. Лодій (1764—

1829), Т.Ф. Осиповський (1765—1832), П.М. Любовський (рр.

народж. і см. невідомі), М.О. Максимович (1804—1873),

О.І. Стойнович (1773—1832), О.О. Козлов (1831—1901), О.І. Ход"

нєв (1818—1883), П.М. Шумлянський (1752—1821) та ін.

П.Д. Лодій (1764—1829) розвинув у своїй спадщині введені

Сковородою поняття «серце», «сердечність», «осердеченість». Він

обгрунтував ідею «научування серця», яка згодом стала провідною

в контексті українського романтизму. Він також розробляв по_

няття «досконале» — одне з центральних для естетики класи_

цизму — щодо визначення категорії прекрасного і конкретних

форм її втілення у визначеннях краси. Досконалість, вважав Лодій,

є узгодженність речі в єдиному, тобто в меті. Для досягнення

мети «у сущому усе узгоджується», і це й є «початок доскона_

лості». У свою чергу, краса — це, за Лодієм, «досконалість пере_

живання пізнавального», тобто поняття, визначення якого мож_

ливе саме через «сердечність», через почуття і силу його пере_

живання людиною. Так само і потворність визначалася філосо_

фом як «недосконалість почуттів при сприйманні пізнавального».

Важливим кроком у розвитку української естетичної думки

були праці М.О. Максимовича (1804—1873), який першим в

українській науці обгрунтував поняття «народність». У підгрун_

тя його визначення вчений поклав «усну словесність» народу,

що пов’язувало його погляди з ідеями народницького руху серед

російської інтелігенції середини XIX ст. Максимович був при_

хильником ідей народної освіти, культури, просвітництва. Разом з тим, народ має власну свідомість, яка втілюється в народну,

зокрема історичну, поезію, і насамперед її демонструє «Слово

про Ігорів похід». Увага до фольклористики згодом привернула

вченого до вивчення народно_поетичної літературної творчості,

яка разом з писемною літературою стала розглядатися як скла_

дова української культури і мистецтва.

У 1830—1850_і роки значного розвитку набула харківська

філософська школа, яка зосередилася навколо заснованого В.Н. Ка"

разіним (1773—1842) Харківського імператорського універси_

тету. Він був урочисто відкритий у 1805 р. і був другим після

Московського університетом в Росії. У науковій збірці універси_

тету «Брошурки» у 1831 р. друкувалися статті І. Кронеберга

(1788—1838). Послідовник Ф. Шеллінга, він відстоював точку

зору на естетику як самостійну філософську науку, предметом

якої стають усі прояви витонченого в навколишньому світі. Тому

актуальним є питання про межі прекрасного, його вияви в при_

роді, суспільстві, людській душі тощо.

У праці А. Метлинського «Погляд на історичний розвиток те_

орії прози і поезії» (1850) дискутується питання про роль і місце

релігійного світогляду в мистецтві. Центральною проблемою цієї

дискусії було співвідношення понять «істина», «добро» і «краса».

Мистецтво, за думкою Метлинського, не в змозі розкрити смисл і

зміст цієї тріади повністю без тісного зв’язку з філософією і релі_

гією. Саме такий зв’язок історично склався в християнську добу,

коли мистецтво примирювало природу і дух, свободу і необхідність,

кінцеве і безмежне. Мистецтвознавча орієнтація концепцій Мет_

линського органічно поєднувалася з загальними тенденціями в роз_

витку вітчизняної естетичної думки в середині XIX ст.

У 40_і роки XIX ст. критичний підхід до естетичної думки

спостерігається, насамперед, в ідеях революційних демократів —

В.Г. Бєлінського (1811—1848), що освоював гегелівську естети_

ку під знаком напрацьовування теорії реалізму в мистецтві;

М.Г. Чернишевського (1828—1889), який піддав критиці тлума_

чення прекрасного як ідеї у творах послідовника Гегеля Фр. Фішера

і сформулював думку, що стала ключовою для розвитку критич_

ного реалізму в російському мистецтві в середині XIX ст.: «Пре_

красне є життя в усьому різноманітті своїх проявів»; М.О. Добро"

любова (1836—1861), який розвивав принципи народності, ідей_

ності і соціальної спрямованості літератури.

Чернишевський у дисертації «Естетичне відношення мистец_

тва до дійсності» визначив прекрасне як «життя, яким воно повинне бути за нашими поняттями» (що знову порушує пи_

тання про ідеал — «ідеальне» життя. Але тут ідеал трактується

вже не як відвернена ідея, а як результат соціального розвитку).

Він вважає предметом мистецтва не тільки «прекрасне», але й

усе «цікаве» у житті.

Естетика Чернишевського — результат критичного переос_

мислення попередніх естетичних теорій. Він критикував тезу

німецької класичної естетики про те, що прекрасне в навко_

лишньому світі недосконале, мінливе у своїй красі, одиничне.

Вирішуючи проблеми суб’єкта естетичної оцінки і сприйняття,

критеріїв прекрасного, він звернувся до реальних переживань

людини, до особливостей її психології і смаку. Щира краса, за

Чернишевським, є краса, що зустрічається в житті. Відтворення

реальності, проте, не варто розуміти як механічне копіювання в

дусі теорії «імітації природи». Центральне завдання художника —

осмислити явища життя, розкрити їхній зв’язок і відношення

одне до одного, при цьому мистецтво, подібне до науки, але з

позицій естетичних повинно дати водночас і пояснення, і оцін_

ку навколишньому, винести свій «вирок».

Чернишевський висуває важливі положення про історичну

мінливість уявлень про прекрасне, про соціально_культурну обу_

мовленість естетичних уявлень і ідеалів, що існують у різних

суспільних груп.

Видатний внесок у розвиток естетичної думки на Україні се_

редини XIX ст. зробив Т.Г. Шевченко (1814—1861). У своїх тво_

рах він виступає як виразник селянського естетичного ідеалу.

Д.І. Писарєв (1840—1868) у проповіді утилітарного значен_

ня мистецтва дійшов фактично до прямого заперечення мис_

тецтва і скасування самої естетики як науки.

Л.М. Толстой (1828—1910) у трактаті «Що таке мистецтво?»

виступив із різкою критикою не тільки естетизму, але і всякого

мистецтва, що не орієнтується на безпосередній моральний вплив,

вбачаючи головну задачу художньої творчості в морально_релігій_

ному зближенні людей за допомогою емоційного «зараження».

Естетика слов’янофілів, до якої за своїми характерними ри_

сами близька і естетика українофілів, складалася під знаком кон_

сервативно зрозумілої ідеї народності і самобутності мистецтва,

що витлумачується як збереження і вираження в мистецтві

«органічного» національного укладу і характеру, «народного духу»

(І. Киреєвський (1806—1856), П. Куліш (1819—1897) та ін.).

Пов’язаний з естетикою слов’янофілів Ап. Григор’єв (1822—

1864) розвивав принципи «органічної» критики мистецтва, що

переборює однобічність чисто «утилітарної» і чисто «художньої»

критики і розглядає твір мистецтва як «живий організм» і суціль_

не вираження «життя творців і життя епохи».

З ідеями Ап. Григор’єва в ряді пунктів збігаються естетичні

погляди Ф.М. Достоєвського (1821—1881). Характерне для ньо_

го акцентування на морально_релігійному значенні краси і ми_

стецтва забарвлене у своєрідні тони естетичної есхатології («краса

врятує світ»).

Розвинуті Володимиром Соловйовим (1853—1900) уявлен_

ня про мистецтво як про «перетворювання» життя, а також

його концепція краси як матеріально втіленого символу абсо_

люту справили істотний вплив на становлення естетичної теорії

російського символізму, так званої «срібної доби» (О. Блок

(1880—1921), А. Бєлий (1880—1934)). Вяч. Іванов (1866—

1949) визначив завдання мистецтва як прямування «від реаль_

ного до найреальнішого».

Естетика символізму дуже вплинула на естетичні ідеї Л. Ук"

раїнки (1871—1913), М. Коцюбинського (1864—1913), І. Франка

(1856—1916).

І.Я. Франко залишив багату художню, науково_теоретичну і

літературно_критичну спадщину. Основні категорії естетики,

проблема відносності естетичних мірок досліджуються ним у

трактаті «З секретів поетичної творчості» (1898—1899). Він

привітав появу експериментальної естетики, відмічаючи важ_

ливість психологічних досліджень для розуміння сутності твор_

чості. У статті «Література, її задачі і найважливіші риси» (1878)

він підкреслює, що література відбиває життя, працю, мову і

мислення своєї епохи.

Розгляд естетичної сфери з погляду місця, яке вона займає в

цілісності «духовного буття», характерний для філософів релі_

гійно_ідеалістичного напрямку, які трактували антиномії етич_

ного і естетичного, естетичного і релігійного і т. ін. (М. О. Бер"

дяєв (1874—1948) та ін.).

Особливе місце займає тут П.О. Флоренський (1882—1937).

Сфера естетичного, сфера краси в її найвитонченіших, але ще

доступних сприйняттю формах, за Флоренським, — це, насам_

перед, рубіжна сфера між горнім і дольнім світами. З горнього

світу ж спускається Премудрість (Софія) як носій Святого Духа,

і найбільш повно вона стає осягнутою в Богоматері, а з тваринного світу ж глибоко і послідовно впроваджуються іноки —

подвижники, що присвятили себе служінню Красі. Проте под_

вижництво — важливий, але не єдиний шлях подолання межі

між дольнім і горнім знизу, сходження до Краси. У якості таких

Флоренський указує ще на деякі форми церковного мистецтва і

церковний культ.

Краса — центральна категорія естетики Флоренського, але і

тут він має на увазі красу християнського ідеалу і християнсь_

ких святинь. З позицій православного світогляду Флоренський

критикував усю сучасну йому західну культуру, звинувачуючи її

в зраді християнському ідеалу. У цілому естетика Флоренського

поєднана з теоретичним обгрунтуванням релігійного світогляду

в його православному варіанті. Основні твори Флоренського з

проблем естетики: «Храмове дійство як синтез мистецтв» (1922),

«Обернена перспектива» (вид. у 1967 р.), «Закон ілюзій» (вид. у

1971 р.), «Емпірея й емпірія» (вид. у 1986 р.).

Своєрідним естетизмом, спорідненим у ряді рис із Ф. Ніцше,

перейняті твори К. Леонтьєва (1831—1891) і В. Розанова

(1856—1919), що передбачили деякі мотиви пізнішої естетики

XX ст. — фрейдизму й інтуїтивізму (В. Розанов), критики масо_

вого мистецтва і нівелювання культури (К. Леонтьєв).

Вплив позитивізму в Росії в другій половині XIX ст. просте_

жується у розчиненні естетики в історії культури і «поетиці» у

О. Веселовського. Теорія художнього образу, що засновується на

філософії мови, розвивається у творах О.М. Веселовського (1838—

1906), О.О. Потебні (1835—1891) і його учнів (О.В. Запорожця

(1905—1981), П.І. Зінченка (1903—1969) та інших представ_

ників так званої Харківської психологічної школи). У 1910—

1920_х роках складається «формальна школа» у літературо_

знавстві, яка вивчає конструкцію художньої форми і чинники,

що її складають (представники ОПОЯЗа — Ю.М. Тинянов (1894—

1943), Б.М. Ейхенбаум (1866—1959), В.М. Жирмунський (1891—

1971), В.Б. Шкловський (1893—1984); наприкінці XX ст. —

Ю.М. Лотман (1922—1993).

«Формальна школа» внесла великий вклад у розвиток струк_

турно_семіотичної естетики, на Заході вона одержала назву струк_

туралізму.

Ця теорія розглядає мистецтво як особливу мову або систе_

му знаків, а окремий художній твір — як знак або послідовність

знаків цієї системи. Найбільш ранні концепції структуралізму

склалися в Росії на рубежі 1900—1920_х років у працях Московського лінгвістичного гуртка (Р.О. Якобсон (1896—1982),

Г.Г. Шпет (1879—1937) та ін.) і Товариства поетичної мови

(ОПОЯЗ). Один із варіантів структуралізму, сформульований

Шпетом, — принцип послідовного опису художнього твору за

рівнями, включаючи і рівень значень, урахування ролі соціаль_

ного середовища і культурно_історичного фону у формуванні

значень творів мистецтва. У 1920_х роках проблеми формалі_

стичного вивчення творів мистецтва зазнають критики в працях

Л.С. Виготського (1896—1934) і М.М. Бахтіна (1895—1975),

які справили значний вплив на пізніші концепції структуралізму.

Вони розроблялися головним чином у працях Празького лінгвістич_

ного гуртка, у якому головну роль відігравали вихідці з Росії —

Р.О. Якобсон, М.С. Трубецькой (1890—1938) та ін. Вони створили

концепцію структуралізму, яка одержала міжнародне визнання

й дотепер має вплив на світову естетичну думку.

У центрі цієї концепції вчення про естетичну функцію і ес_

тетичну норму. Подальшу розробку це вчення одержало в пра_

цях Московсько_Тартуської семіотичної школи, що її очолював

Ю.М. Лотман. Мистецтво розглядається нею як знакова систе_

ма, а твір мистецтва — як художній текст, побудований за зако_

нами цієї системи. Естетичні дослідження Московсько_Тартусь_

ка школа здійснює в тісному зв’язку з культурологічними, що

виразилося, зокрема, у вивченні генези символів у мистецтві.

У складі структуралізму виділяється також французький на_

прямок, що сформувався під впливом К. Леві"Стросса (1908 р.н.),

який, у свою чергу, сприйняв ідеї Г.Г. Шпета і М.М. Бахтіна.

Суцільне тлумачення змістовно_значеннєвих і формальних

особливостей твору в їхній взаємозумовленості дає М.М. Бахтін.

Він увів у художньо_естетичний аналіз ідею «діалогічної свідо_

мості».

Основне коло своїх студій сам Бахтін визначав як філософсь_

ку антропологію, розглядаючи з цих позицій архітектоніку ес_

тетичного об’єкта. Естетична форма, за Бахтіним, — це не фор_

ма матеріалу твору мистецтва, як трактували її формалісти (що

призводило до ототожнення форми з зовнішньою композицією

твору), а форма змісту твору мистецтва, наявності в ньому

ціннісно_визначеної значеннєвої позиції стосовно його дійово_

змістовного ряду, особливий ракурс бачення світу. У межах ху_

дожнього твору та або інша естетично значима, особистісно

оформлена ціннісно_значеннєва позиція не поодинока, їй про_

тистоять інші ціннісні позиції, з якими вона вступає в комунікативні — діалогічні відношення. При цьому фіксована ціннісна

позиція властива не тільки автору твору як реальному індивіду,

але і його образу в творі (ліричне «я», оповідач і т.ін.), і кожному

герою_персонажу твору. Різноманітні ідеологічні відношення між

усіма цими позиціями («голосами») створюють переливну «ба_

гатоголосу» значеннєву тканину твору, що одержала назву «полі_

фонізму». Просторово_часові межі діалогу «голосів» у подвійно_

му ряді художнього твору, що надають йому значеннєву певність,

Бахтін визначає поняттям «хронотоп».

Діалектику художньої форми і її естетичних категорій роз_

робляв О.Ф. Лосєв, який багато займався також проблемами

символу і міфу.

Проблеми історії естетики як самостійної дисципліни і стосов_

но різних форм художньої творчості розроблені О.Ф. Лосєвим

(1893—1988), С.С. Аверинцевим (1937 р.н.), Д.С. Лихачовим

(1906—2001), В.Ф. Асмусом (1894—1975), А.В. Гулигою (1921 р.н.).

Поряд із теоретико_філософськими естетичними системами

в російській культурі XX ст. сформувалися і естетичні вчення,

пов’язані з творчою художньою практикою. Насамперед тут варто

назвати роботи В.В. Кандинського (1866—1944) і К.С. Малеви"

ча (1878—1935), що заклали фундамент теорії абстрактного

мистецтва — одного з плинів модернізму — і отримали в 1910—

1930_х роках визнання в усьому світі. На рубежі 1920—1930_х

років на Україні укладається літературна школа «неокласиків»

(М.К. Зеров (1890—1941), М.Т. Рильський (1895—1964) та ін.),

розвивається театральна система Леся Курбаса (1887—1942),

що вплинула на реформу світового театру в XX ст.

Розвиток естетичної думки Росії і України є невід’ємною

частиною історії світової естетичної думки.

На сучасному етапі значне місце в її розвитку займають по"

стмодернізм і постструктуралізм.

Постмодернізм — широкий культурний плин, у чий обрій в

1970—1980_і роки потрапляють філософія, естетика, мистецт_

во, протиставлені практиці модернізму, що розвивався в євро_

пейській і світовій культурі XX ст. Для постмодернізму харак_

терні рефлексія з приводу модерністської концепції світу, досвід

ігрового освоєння дійсності, перетворення світу культури в се_

редовище мешкання людини.

Постструктуралізм — назва ряду філолофсько_методологіч_

них підходів до осмислення культурної діяльності, які склалися

в 1970—1990 роки на основі рефлексії і критики структуралізму. У центрі цієї критики стоїть обмеженість структуралістсь_

кого підходу до людини, неможливість пояснити її поведінку,

виходячи тільки зі структурного розуміння людської свідомості.

Постструктуралізм і постмодернізм, які особливо інтенсивно

розвиваються в західній філософії (Ж. Деррида, Ж. Делез та ін.),

ще тільки знаходять своїх послідовників у вітчизняній філософсь_

ко_естетичній думці і свідчать про «кризову свідомість», що ви_

никає в умовах вичерпаності онтологічної і гносеологічної куль_

турної парадигми нового часу, результатом чого стали радикальні

зміни в нашій країні на рубежі 1980_1990_х рр., що започатку_

вали новий етап її історичного розвитку.

Висновки

Розвиток естетичної думки Росії і України є невід’ємною

частиною історії світової естетичної думки.

Резюме

1. Витоки естетичної думки Давньої Русі пов’язані з давньо_

слов’янським пантеїзмом і міфологією. Центральними пробле_

мами перших кроків її розвитку були питання про зв’язок лю_

дини і історії, історії і природи, про співвідношення почуттів,

розуму, волі, душі і тіла.

2. Особливості розвитку естетичних ідей в XV—XVII ст. по_

в’язані з внутрішньоцерковними процесами боротьби з єреся_

ми, навколо ніконіанської реформи і т. ін. Естетична думка цьо_

го періоду мала здебільшого релігійний характер.

3. Найбільш регулярного і послідовного розвитку естетичні

ідеї в Росії і Україні набули починаючи з XVIII ст. і були пов’я_

зані з реформами Петра I. Естетична думка стала світською.

4. У XIX ст. виникає перший систематичний твір з естетики

в російській науці. Естетика набуває рис професійної діяльності,

зосереджується на критиці умоспоглядального підходу до ху_

дожньої творчості, на розгляді естетичних питань в їх органіч_

ному зв’язку з моральною та соціальною проблематикою.

5. На рубежі XIX—XX ст. — у так звану «срібну добу» —

головною проблематикою вітчизняної естетики стає розгляд ес_

тетичної сфери з точки зору місця, яке вона займає в цілісності

«духовного буття».

6. Значним внеском вітчизняної естетичної думки до світо_

вої культури в ХХ ст. була концепція структуралізму. Головним її змістом є вчення про естетичну функцію і естетичну норму,

мистецтво розглядається як знакова система, а витвір мистецт_

ва – як художній текст, побудований за законами цієї системи.

7. Сьогодення вітчизняної естетичної думки відзначено фор_

муванням постмодерністського і постструктуралістського на_

прямків, що свідчить про «кризову свідомість», яка виникає в

умовах вичерпаності онтологічної і гносеологічної культурної

парадигми Нового часу.

Завдання для самостійного опрацювання

1. Підготувати доповідь про розвиток естетичного світогляду

Т.Г. Шевченка.

2. Визначити творчий доробок І.Я. Франка у розвиток постге_

гелівської естетичної думки.

3. З’ясувати місце естетики символізму у творчій спадщині

Лесі Українки.

4. Показати вплив естетики символізму на творчість М.М. Коцю_

бинського.

Література

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1986.

Белый А. Символизм как миропонимание. — М., 1994.

Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — М.,

1996.

Каган М.С. Эстетическое учение Н.Г. Чернышевского. — Ленинград, 1958.

Лихачев Д.С. Очерки по философии художественного творчества. —

СПб., 1996.

Лотман Ю.М. Беседы о русской культуре. — СПб., 1996.

Лотман Ю.М. Об искусстве. — СПб., 1998.

Лотман Ю.М. Пушкин. — СПб., 1995.

Макаров А. Світло українського бароко. — К., 1994.

Манн Ю.П. Русская философская эстетика. — М., 1969.

Основи художньої культури. Частина I. Історія та теорія світової ху_

дожньої культури. — Х., 1999.

Соболев П.В. Очерки русской эстетики первой половины XIX века. —

Ленинград, 1972.

Ушкалов Л.І. Світ українського бароко. — Харків, 1995.

Эстетика: Учеб. пособие / Под ред. В.А. Лозового. — Сумы, 1999.