§ 6. Аналіз обліку руху грошових коштів та розрахунків

Підприємства та установи з метою отримання прибутку

(або з іншою метою) здійснюють господарювання на підставі

різних видів діяльності (див. табл. 14).

Звичайна діяльність — це будь_яка основна діяльність

підприємства, а також операції, що її забезпечують або ви_

никають внаслідок її здійснення. Надзвичайною є операція

чи подія, яка відрізняється від звичайної діяльності під_

приємства і повторюваність якої періодично або в кожному

наступному звітному періоді не очікується.

Операційною діяльністю називають основну та інші види

діяльності підприємства, крім інвестиційної чи фінансової.

Операційну діяльність складають:

— виробництво і реалізація продукції, робіт, послуг;

— придбання і реалізація товарів;

— здавання в оренду актів;

— придбання і реалізація іноземної валюти;

— реалізація виробничих запасів;

— реалізація продукції допоміжного виробництва,

підсобних і обслуговувальних господарств;

Таблиця 14

Діяльність

Звичайна Надзвичайна

Операційна Забезпечувальна

Основна

Інша

Фінансова

Інвестиційна

— інші види діяльності (крім забезпечувальної).

Основна діяльність — це операції, пов’язані з виробниц_

твом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що

є головною метою діяльності підприємства, і забезпечують

основну частку його доходу. Забезпечувальною діяльністю

є операції, що забезпечують основну діяльність або вини_

кають внаслідок її здійснення.

Фінансовою є діяльність, яка призводить до змін розмі_

ру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Інвестиційна діяльність — це придбання та реалізація

необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є скла_

довою частиною еквівалентів грошових коштів.

Підприємство здійснює господарську діяльність з допо_

могою грошових і негрошових операцій.

Грошові операції потребують використання грошових

коштів та їхніх еквівалентів. До грошових коштів належать

готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запи_

тання. Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові

високоліквідні фінансові інвестиції, що вільно конверту_

ються в певні суми грошових коштів і характеризуються

незначним ризиком зміни їхньої вартості.

Негрошовими операціями називаються такі, що не потре_

бують використання грошових коштів та їх еквівалентів

(бартерні операції, отримання активів шляхом фінансової

оренди, придбання активів шляхом емісії акцій тощо). Над_

ходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів

називають рухом грошових коштів.

З метою надання користувачам фінансової звітності, по_

вної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що

відбулися в грошових коштах підприємства та їхніх еквіва_

лентах (далі грошові кошти) за звітний період, складається

звіт відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського

обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів». У ньому подають_

ся дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду

внаслідок операційної, інвестиційної та фінансової діяль_

ності Якщо рух грошових коштів внаслідок однієї операції

охоплює суми, що належать до різних видів діяльності, їх

треба подавати окремо в складі відповідних видів діяльності.

Внутрішні зміни складу грошових коштів, а також негро_

шові операції не вносяться до звіту про рух грошових

коштів.

Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та

видатків, що виникають унаслідок операційної, інвести_

ційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів унаслідок операційної діяльності

визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від

звичайної діяльності на суми:

— змін запасів, дебіторської та кредиторської заборгова_

ності, пов’язаної з операційною діяльністю, протягом

звітного періоду;

— наведені в негрошових статтях;

— наведені в статтях, пов’язаних з рухом грошових

коштів унаслідок інвестиційної та фінансової діяльності.

Рух грошових коштів унаслідок інвестиційної діяльності

визначається на основі аналізу змін у статтях розділу балан_

су «Необоротні активи» та статті «Поточні фінансові інвес_

тиції».

Рух грошових коштів унаслідок фінансової діяльності

визначається на основі змін у статтях балансу за розділом

«Власний капітал» та в статтях, пов’язаних з фінансовою

діяльністю, в розділах балансу «Забезпечення наступних

витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «По_

точні зобов’язання».

Підприємство в процесі господарської діяльності по_

стійно здійснює розрахунки з постачальниками товарно_ма_

теріальних цінностей та послуг, покупцями продукції, бан_

ками, фінансовими органами, працівниками підприємства

та іншими організаціями й особами. Всі ці розрахунки про_

вадяться в порядку безготівкових платежів шляхом пере_

рахування грошових сум відповідними установами банку.

Розрахункові взаємовідносини здійснюються згідно з пра_

вилами, встановленими Національним банком України.

Завдання обліку руху грошових коштів і розрахункових

операцій полягають у контролі за наявністю, рухом і збері_

ганням грошових коштів та їхніх еквівалентів, а також за

дотриманням розрахункової і платіжної дисципліни; вчас_

ному і правильному документальному оформленні руху гро_

шових коштів і розрахункових операцій; контролі за до_

триманням встановленого порядку використання готівки;

вивченні розрахункових взаємовідносин підприємств з ме_

тою поліпшення і прискорення розрахунків; скороченні дебіторської і кредиторської заборгованостей та використанні

нараціональніших форм розрахунків.

Облік касових операцій та інших готівкових коштів.

Куть касових операцій становлять:

— правильна організація приймання, видачі і зберіган_

ня готівкових грошей;

— вчасне оформлення касових документів і щоденне їх

оброблення;

— регулярна інвентаризація каси.

Порядок оформлення та обліку касових операцій в Ук_

раїні здійснюється згідно з Порядком ведення касових опе_

рацій у національній валюті в Україні (далі — Порядок),

який затверджено Постановою Ради Національного банку

України від 2 лютого 1995 р. № 21 у редакції від 13 жовтня

1997 р. № 334 (зареєстровано в Міністерстві юстиції Украї_

ни 4 листопада 1997 р. за № 530). Відповідно до цього доку_

мента підприємство може мати у своїй касі готівку в межах

установлених норм.

Готівка з каси підприємства має витрачатися строго за

призначенням.

Надходження готівки та видача її з каси підприємства

оформлюються прибутковими та видатковими касовими ор_

дерами, які виписуються бухгалтерією. Разом з іншими рек_

візитами в ордерах зазначається, на підставі яких розпоряд_

чих документів їх складено.

Усі готівкові операції реєструються касиром у пронуме_

рованій та прошнурованій касовій книзі, яка опечатана пе_

чаткою. Кількість аркушів у касовій книзі завіряється

підписами керівника підприємства та головного бухгалте_

ра. Аркуші книги заповнюються в двох примірниках. Дру_

гий примірник є касовим звітом. Він містить дані про зали_

шок готівки на початок робочого дня, перелік всіх прибут_

кових та видаткових операцій, залишок на кінець робочого

дня. Звіт під розписку передається в бухгалтерію.

Згідно з наведеним вище Порядком ліміти залишку го_

тівки в касі встановлюються для всіх підприємств, які ма_

ють рахунки в установах банків і здійснюють касові операції

з готівкою.

Готівкову виручку, одержану від реалізації товарів (робіт,

послуг), та інші касові надходження підприємств може бути використано у необхідних розмірах для забезпечення госпо_

дарських потреб, зокрема й на оплату праці та виплату диві_

дендів. З цією метою підприємство має право послугуватися

також готівкою, одержаною з кас банків. Згідно з п. 7 згада_

ного Порядку видача готівки під звіт здійснюється з кас

підприємства за умови повного звіту конкретної особи за ран_

іше видані під звіт суми. Касові операції оформлюються доку_

ментами, типові форми яких затверджені наказом Міністер_

ства статистики України від 15 лютого 1996 р. № 51 і мають

застосовуватися без змін на всіх підприємствах незалежно від

їхньої відомчої підпорядкованості й форми власності.

Порядок приймання і видачі готівки та оформлення

касових документів. Приймання готівки касою підприєм_

ства здійснюється за прибутковими касовими ордерами,

підписаними головним бухгалтером або особою, ним упов_

новаженою. Факт приймання готівки засвідчується квитан_

цією за підписами головного бухгалтера або особи, ним упов_

новаженої, і касира, яка засвідчена печаткою касира або

відбитком касового апарату.

Видача готівки з каси підприємств здійснюється за ви_

датковими касовими ордерами або належно оформленими

платіжними відомостями (видатковими документами).

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначаєть_

ся підстава для їхнього складання і перелічуються додані

до них документи.

Касові документи можуть бути вилучені у підприємства

за постановою слідчих, судових органів, прокуратури, арбі_

тражного суду, Державної контрольно_ревізійної служби і

Державної податкової адміністрації.

Порядок ведення касової книги і зберігання готівки. Усі

надходження і видачі готівки в національній валюті

підприємство враховує у касовій книзі, типова форма якої

затверджена наказом Міністерства статистики України від

15 лютого 1996 р. № 51. Прийняття та облік готівки підприє_

мствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг

під час здійснення розрахунків з населенням здійснюється

із застосуванням електронних касових апаратів або товар_

но_касових книг.

Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову кни_

гу, аркуші якої обов’язково нумеруються, прошнуровуються та опечатуються сургучною або мастиковою печаткою.

Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами

керівника і головного бухгалтера підприємства. Кожний за_

повнений аркуш касової книги має дублікат — другий відби_

ток. Записи в ній здійснюються кульковою ручкою або чор_

нилом і дублюються на другому відбитку через копіюваль_

ний папір.

Касир робить записи в касову книгу відразу після одер_

жання або видачі готівки за кожним прибутковим касовим

ордером і видатковим документом. Щодня, в кінці робочо_

го дня, касир підбиває підсумки операцій за день і підрахо_

вує залишок готівки у касі на наступне число. Перший при_

мірник аркуша касової книги залишається в касовій книзі,

а дублікат разом з пояснювальними прибутковими і видат_

ковими касовими ордерами здається до бухгалтерії разом із

звітом касира.

Не частіше ніж один раз на квартал на кожному підпри_

ємстві проводиться раптова ревізія каси з покупюрним пере_

рахуванням усієї готівки і перевіркою інших наявних у касі

цінностей.

Облік безготівкових розрахунків. Підприємства, орга_

нізації та установи у процесі своєї діяльності мають розра_

хункові відносини. Законодавством встановлено, що всі

платежі здійснюються шляхом безготівкових розрахунків

згідно з інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в гос_

подарському обороті України» (далі — Інструкція), затвер_

дженою Постановою Ради Національного банку України від

2 серпня 1996 р. № 204. Ця Інструкція розроблена згідно із

Законом України «Про банки і банківську діяльність в Ук_

раїні», іншими законодавчими актами України та норма_

тивними актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організа_

ціями та установами всіх форм власності, банками та їхніми

установами, підприємцями без статусу юридичної особи

здійснюються в національній валюті України через банк

шляхом перерахування коштів з рахунку платника на ра_

хунок одержувача коштів. Форми розрахунків обумовлю_

ються сторонами під час підписання договору.

Існують такі форми розрахунків:

1) платіжні доручення;

2) платіжні вимоги_доручення;

3) чеки;

4) акредитиви;

5) векселі;

6) зарахування взаємозаборгованості;

7) акцептна форма розрахунків.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення — це документ, який письмово офор_

млює доручення клієнта банку, що його обслуговує, на пе_

рерахування певної суми коштів зі свого рахунка. Доручен_

ня приймаються до виконання банками протягом десяти ка_

лендарних днів від дати виписки, не враховуючи день

заповнення доручення. Банк приймає до виконання від

платника доручення тільки в межах наявних коштів на його

рахунку за винятком доручень на перерахування до бюдже_

ту сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів та

внесків до державних цільових фондів, які приймаються

банками незалежно від наявності коштів на рахунках

підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках такі

доручення враховуються на позабалансовому рахунку. До_

ручення застосовуються в розрахунках за оплатою товарного

і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть

здійснюватись за фактично відвантажену продукцію, вико_

нані роботи, надані послуги, а також у порядку попередньої

оплати та для завершення розрахунків за актами звірки

взаємної заборгованості підприємств. Доручення подаєть_

ся клієнтом у банк. Перший примірник виконує функцію

меморіального документа і додається до документів для бан_

ку платника, другий — видається платнику з позначкою

банку про одержання та виконання доручення. В разі рівно_

мірних і постійних поставок товарів та надання послуг роз_

рахунки між постачальниками і покупцями можуть

здійснюватися за дорученнями, шляхом періодичних пере_

рахувань коштів у терміни і в розмірах, обумовлених у до_

говорах. У двосторонньому договорі передбачаються розмір

і терміни перерахування коштів, періодичність звіряння

розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку

покупцем.

Якщо одержувач коштів не має рахунка в установі бан_

ку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може

здійснювати перерахування коштів гарантованим платі_

жним дорученням через підприємства зв’язку. Таким шля_

хом підприємство має змогу без обмеження суми переказу_

вати на ім’я окремих громадян кошти, що належать їм осо_

бисто, а також кошти підприємствам для виплати заробітної

плати, за організований набір робітників, для заготівлі

сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де

немає банків.

Платник, який бажає виконати розрахунки гаранто_

ваним дорученням, подає до установи банку, що його обслу_

говує, платіжне доручення в трьох примірниках. Після пе_

ревірки правильності оформлення доручення його сума

списується установою банку з рахунка платника і депону_

ється на рахунок «Гарантовані платіжні доручення».

Підприємство зв’язку прийняті ним гарантійні доручення

вносить до реєстру платіжних доручень і здає до установи

банку, що його обслуговує. Установа банку, яка прийняла

до оплати реєстр з гарантованими дорученнями, проводить

суму їх за кредитом рахунка підприємства зв’язку, яке їх

надало, і за дебетом рахунка «Гарантовані платіжні доку_

менти». Якщо платник і підприємство зв’язку обслугову_

ються в різних установах банку, то банк, який обслуговує

підприємство зв’язку, надсилає банкові платника дебетове

повідомлення. Банк платника після отримання дебетового

повідомлення та реєстру з гарантованими дорученнями спи_

сує кошти з рахунка «Гарантовані платіжні документи» і

перераховує їх для зарахування на рахунок переказних опе_

рацій підприємства зв’язку. При неподанні гарантованого

доручення до оплати протягом одного місяця від дня його

виписки сума цього доручення перераховується з рахунку

«Гарантовані платіжні документи» на балансовий рахунок

«Дебітори і кредитори банку по операціях з клієнтами»,

після закінчення строку позовної давності банк діє згідно з

чинним законодавством України.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог0дору0

чень. Платіжна вимога_доручення (далі — вимога_доручен_

ня) є комбінованим розрахунковим документом, що скла_

дається з двох частин: верхня — вимога постачальника

(одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника коштів) сплатити вартість поставленої йому за договором

продукції, виконаних робіт, наданих послуг; нижня —

доручення платника своєму банку перерахувати з його рахун_

ку суму, яка проставлена у рядку «сума до оплати». Вимо_

га_доручення заповнюється одержувачем коштів і надси_

лається безпосередньо платникові. Доставку вимог_дору_

чень до платника може здійснювати банк одержувача через

банк платника. З метою гарантованої прискореної достав_

ки платникам вимог_доручень рекомендується передавати

їх у комплекті з документами про розрахунки за поставле_

ну згідно з договором (угодою) продукцію та про її відванта_

ження. У разі згоди оплатити вимогу_доручення платник

заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що

його обслуговує. Терміни подання вимоги_доручення до бан_

ку визначаються сторонами в договорі й не контролюються

банком. Вимога_доручення подається платником до устано_

ви банку в двох примірниках. Банк приймає до оплати ви_

могу_доручення на суму, яка може бути сплачена за наяв_

ними коштами на рахунку платника. У разі відмови плат_

ника сплатити вимогу_доручення він про мотиви відмови

сповіщає безпосередньо одержувача коштів у порядку і в

терміни, зазначені в договорі.

Порядок здійснення розрахунків чеками. Чеки засто_

совуються для розрахунків у безготівковій формі між юри_

дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою

за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Роз_

рахунковий чек — це документ, що містить письмове роз_

порядження власника рахунка (чекодавця) установі банку

(банку_емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодер_

жателю зазначену в чеку суму коштів. Чекодавець — юри_

дична або фізична особа, яка здійснює платіж з допомогою

чека та підписує його. Чекодержатедь — підприємство, що

є одержувачем коштів за чеком. Банк_емітент — це банк,

що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству

або фізичній особі. Чеки з чекової книжки виписуються під

час здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані

ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець

переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на

корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Чеки підписуються особою, уповноваженою підписувати розрахункові документи й мати відбиток печатки чекодав_

ця. Приймаючи чек до оплати, чекодержатель перевіряє

відповідність чека встановленому зразку та правильність

його заповнення, відповідність суми корінця чека сумі, вка_

заній на самому чекові, строк дії чека, наявність на ньому

чіткого відбитка штампа або печатки банку та найменуван_

ня чекодавця. Після вказаної перевірки чекодержатель,

приймаючи чек із чекової книжки до сплати, відділяє його

від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та

корінці календарний штемпель і підписує чек, а також ро_

бить позначку у відомості про дані паспорта чекодавця або

іншого документа, що його замінює. Чекодержатель здає до

банку чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо

рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться однією уста_

новою банку або чотирма примірниками(на кожну устано_

ву банку окремо), якщо рахунки чекодавця і чекодержате_

ля ведуться в різних установах банків. Для здійснення роз_

рахунків чеками між клієнтами різним банків банк

чекодержателя зобов’язаний прийняти чек з реєстром і ра_

зом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек

спецзв’язком до банку_емітента. В цьому разі кошти на ра_

хунок чекодержателя зараховуються тільки після отриман_

ня їх від банку_емітента.

Розрахунки акредитивами. Акредитив — це форма роз_

рахунків, за якої банк_емітент за дорученням свого клієнта

(заявника акредитива) зобов’язаний виконати платіж третій

особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та

надані послуги; надати повноваження іншому банку (бан_

ку_виконавцеві) здійснити цей платіж. Заявником акреди_

тива є платник, який звернувся до банку, що його обслуго_

вує, для відкриття акредитива. Банк_емітент — банк платни_

ка, що відкриває акредитив своєму клієнтові. Бенефіціар —

юридична особа, на користь якої виставлено акредитив.

Банк_виконавець — це банк бенефіціара або інший банк, що

за дорученням банку_емітента виконує акредитив. Умови та

порядок проведення акредитивної форми розрахунків пе_

редбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником ак_

редитива. Після відвантаження продукції, виконання робіт

або надання послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром доку_

ментів до банку_виконавця. Після перевірки виконання всіх

умов акредитива банк_емітент відшкодовує банку_виконав_

цю витрати, пов’язані з виконанням акредитива на умовах,

передбачених міжбанківським договором (угодою). У разі

неможливості отримання коштів з рахунка заявника акре_

дитива, якщо оплата акредитивом здійснювалася за раху_

нок кредиту, банк_емітент до вирішення питання згідно з

договором відносить заборгованість на рахунок «Суми, стяг_

нені банками за гарантіями, наданими підприємствами та

організаціями». Одночасно на суму виплачених бенефіціа_

ру коштів за акредитивом здійснюється списання коштів з

позабалансового рахунка.

Порядок здійснення розрахунків векселями. Порядок

використання векселів у господарському обороті України

регулюється положенням «Про переказний і простий век_

сель», ухваленим відповідно до Постанови Кабінету Мініс_

трів України і Національного банку України від 10 вересня

1992 р. № 528. Здійснення операцій з векселями комерцій_

ними банками регулюється Порядком проведення банками

операцій з векселями, затвердженим Радою Національного

банку України 25 лютого 1993 р.

Розрахунки при здійсненні зарахування взаємної за0

боргованості. До розрахунків, основаних на зарахуванні

взаємної заборгованості платників, належать такі, за яки_

ми взаємозобов’язання боржників і кредиторів погашують_

ся в рівних сумах і лише за різницею здійснюється платіж

на загальних підставах. Підприємство, що має постійні гос_

подарські зв’язки щодо поставок товарів (виконаних робіт,

наданих послуг), може здійснювати розрахунки періодич_

но за сальдо зустрічних вимог. Банком платника платіжні

вимоги на безспірне стягнення та безакцентне списання

коштів з підприємства_платника (дебітора) оприбуткову_

ються на позабалансовому рахунку «Платіжні вимоги, що

підлягають акцепту». Підставою для цього є електронне

повідомлення через спеціальне програмне забезпечення

(АРМ «Заборгованість») згідно з офіційним письмовим роз_

порядженням кредитора. Банк дебітора після отримання від

банку кредитора файлів електронних платіжних вимог про

заборгованість оприбутковує зазначені в них суми на позабалансовий рахунок та складає у двох примірниках для кожного дебітора окремо «Реєстр електронних платіжних ви_

мог». Дебітор має право повністю або частково відмовитися

від оплати платіжної вимоги. Банк кредитора після отри_

мання інформації щодо відмов від акцепту платежів списує

відповідні суми з позабалансового рахунку та складає у двох

примірниках реєстр електронних платежів про часткову або

повну відмову від акцепту платіжної вимоги. У разі неотри_

мання від дебітора у встановлений термін заяви про відмо_

ву від акцепту платежу заборгованість вважається акцеп_

тованою та підлягає зарахуванню. На час проведення зара_

хування взаємної заборгованості підприємств кожному

учасникові відкривається тимчасовий особовий рахунок

«Розрахунки за разовими зарахуваннями», за дебетом яко_

го проводяться суми, що сплачуються в порядку зарахуван_

ня, а за кредитом — суми, які надійшли підприємству від

інших учасників зарахування. Оплата за рахунком «Розра_

хунки за разовими зарахуваннями» здійснюється в межах

кредитового залишку. Суми заборгованості, погашені шля_

хом зарахування, списуються з позабалансового рахунка

«Акцептовані платіжні вимоги, що підлягають оплаті або

оформленню векселями».

Акцептна форма. Акцепт — це згода платника на опла_

ту грошових і товарних документів. Суть акцептної форми

розрахунків полягає в тому, що постачальник після відван_

таження товарно_матеріальних цінностей, виконання робіт

або надання послуг виписує платіжну вимогу і передає в

банк на інкасо. Передачу рахунків платіжних вимог_дору_

чень до банку для оплати називають передачею їх на інка_

со. Акцепт може бути позитивним чи негативним, повним

або частковим.

Позитивний акцепт — така його форма, яка зобов’язує

платника за кожною платіжною вимогою_дорученням заяв_

ляти в письмовому вигляді згоду на оплату чи відмову від

акцепту.

Негативний акцепт — форма акцепту, за якої письмово

заявляється тільки відмова від оплати. Він може бути попе_

реднім чи наступним. За попереднього акцепту оплата

здійснюється на наступний день після завершення терміну

акцепту (після отримання одержувачем документів: на 3_й робочий день — у разі іноногородніх розрахунків, на 2_й —

в разі одногородніх розрахунків), якщо одержувач не подає

обґрунтованої відмови від акцепту. За наступного акцепту

платіжні документи постачальника оплачуються одразу, в

міру надходження їх до банку. Проте за одержувачем зали_

шається право заявити відмову від акцепту протягом 3_х

днів, в цьому разі гроші повертаються на рахунок одержу_

вача.

Повна відмова від акцепту — це відмова від оплати по_

вністю всієї платіжної вимоги.

Частковий акцепт — погодження на оплату лише части_

ни платіжного документа.

Порядок і терміни передачі платником до банку платіж_

них вимог_доручень встановлюються сторонами в договорі

й банком не контролюються.

Особливості відображення обліку розрахунків у балансі

підприємства. У розділі І активу балансу заборгованість

фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормаль_

ного операційного циклу та буде погашена після дванадцяти

місяців від дати балансу, вказується в статті «Довгострокова

дебіторська заборгованість». До неї належать заборгованість

за майно з фінансової оренди, заборгованість за довгостроко_

вими одержаними векселями та інша дебіторська заборго_

ваність. Код цього рядка балансу — 50. У розділі II активу

балансу заборгованість покупців, замовників та інших дебі_

торів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи

та надані послуги, яка забезпечена векселями, вказується у

статті «Векселі одержані»; код рядка — 150.

Заборгованість покупців та замовників за надані продукцію,

товари, роботи або послуги (крім заборгованості, забезпече_

ної векселями) відображується у статті балансу «Дебіторсь_

ка заборгованість за товари, роботи, послуги»; код рядка —

160. У підсумок балансу зараховується чиста реалізаційна

вартість, що визначається шляхом вирахування з дебіторсь_

кої заборгованості резерву сумнівних боргів. Сумнівний борг —

це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, това_

ри, роботи, послуги, щодо якої існує непевність у погашенні

боржником.

Заборгованість фінансових і податкових органів, а також

переплата податків, зборів та інших платежів до бюджету наводяться у статті «Дебіторська заборгованість за розра_

хунками з бюджетом»; код рядка — 170.

Суми авансів, надані іншим підприємствам у рахунок

майбутніх платежів, відображуються у статті «Дебіторська

заборгованість за виданими авансами», код рядка — 180.

Заборгованість пов’язаних сторін (тобто підприємств, сто_

сунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони

контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на ух_

валення фінансових і оперативних рішень іншою стороною)

та дебіторська заборгованість за внутрішньовідомчими роз_

рахунками вказуються у статті «Дебіторська заборгованість

за внутрішніми розрахунками»; код рядка — 200.

Заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до

інших статей дебіторської заборгованості та відображуєть_

ся у складі оборотних активів, указується в статті «Інша по_

точна дебіторська заборгованість»; код рядка — 210.

У розділі III пасиву балансу «Довгострокові зобов’я_

зання» у статті «Довгострокові кредити банків» вказуєть_

ся сума заборгованості підприємства банкам з отриманих від

них позик, яка не є поточним зобов’язанням, код рядка —

440. Сума довгострокової заборгованості підприємства щодо

зобов’язання з залученням позикових коштів (крім кредитів

банків), на які нараховуються відсотки, наводиться у статті

«Інші довгострокові фінансові зобов’язання», код рядка —

450. Сума податків на прибуток, що підлягають сплаті в

наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між об_

ліковою та податковою базами оцінки, вказується в статті

«Відстрочені додаткові зобов’язання», код рядка — 460.

Облікова оцінка — це попередня оцінка, яка використо_

вується підприємством для розподілу витрат і доходів між

відповідними звітними періодами. Сума довгострокових

зобов’язань, що не можуть бути включені до інших статей

розділу «Довгострокові зобов’язання», відображується в

статті «Інші довгострокові зобов’язання», код рядка — 470.

У розділі IV пасиву балансу «Поточні зобов’язання» в статті

«Короткострокові кредити банків» наводиться сума поточ_

них зобов’язань підприємств перед банками з отриманих від

них позик, код рядка — 500. Сума довгострокових зобов’я_

зань, що підлягають погашенню протягом дванадцяти

місяців від дати балансу, вказується у статті «Поточна за_

боргованість з довгострокових зобов’язань», код рядка —

510.

Сума заборгованості, на яку підприємство видало век_

селі з метою забезпечення поставок, робіт, послуг постачаль_

ників, підрядчиків та інших кредиторів, наводиться у статті

«Векселі видані», код рядка — 520.

Сума заборгованості постачальникам, підрядчикам за ма_

теріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги

(крім заборгованості, забезпеченої векселями) вказується в

статті «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, по_

слуги», код рядка — 530.

У статті «Поточні зобов’язання з розрахунків» відобра_

жуються:

— сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок май_

бутніх поставок продукції, виконання робіт, надання по_

слуг, код рядка — 540;

— заборгованість підприємства з усіх видів платежів до

бюджету, включаючи податки з працівників підприємства,

код рядка — 550;

— заборгованість за внесками до позабюджетних фондів,

передбачених чинним законодавством, код рядка— 560;

— сума заборгованості за відрахування до Пенсійного

фонду, на соціальне страхування, страхування майна

підприємства та індивідуальне страхування його праців_

ників, код рядка — 570;

— заборгованість підприємства його учасникам (заснов_

никам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів тощо)

і формуванням статутного капіталу, код рядка—580;

— заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та

кредиторська заборгованість за внутрішньовідомчими роз_

рахунками, код рядка — 590;

— сума зобов’язань, які не можуть бути включеними до

інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов’язання»,

код рядка — 600.