§ 4. Аналіз обліку виробництва

Завданнями обліку виробництва є:

— своєчасне, повне й достовірне відображення фактич_

них витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією про_

дукції;

— організація контролю за правильним використанням

у виробничому процесі матеріальних ресурсів, грошових

коштів і трудових витрат згідно з нормами, кошторисами й

лімітами;

— перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівар_

тості продукції з метою оцінки діяльності підприємства і ви_

явлення резервів скорочення виробничих витрат;

— забезпечення якнайточнішого підрахування собівар_

тості товарної продукції, незавершеного будівництва, кон_

кретних видів робіт та послуг. Витрати — це зменшення еко_

номічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення

зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіта_

лу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилу_

чення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості

здійснюється на підставі Типового положення про плануван_

ня, облік і калькуляцію собівартості продукції (робіт, по_

слуг), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Украї_

ни від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України

«Про оподаткування прибутку підприємств», затверджено_

го Постановою Верховної Ради України від 22 травня 1997 р.

№ 283/97_ВР, та Положення (стандарту) бухгалтерського

обліку 16 «Витрати».

Витрати, що складають собівартість продукції

(робіт, послуг). Собівартість промислової продукції (робіт,

послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати

підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на вироб_

ництво продукції (робіт, послуг) утворюють виробничу (за_

водську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і

збут — повну собівартість промислової продукції. Со_

бівартість товарної (реалізованої) продукції характеризують

витрати на виробництво і збут протягом усього операційно_

го циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між прид_

банням запасів для здійснення діяльності та отриманням

коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів

і послуг.

Дані обліку витрат на виробництво продукції використо_

вуються для визначення результатів діяльності структурних

підрозділів і підприємства загалом, фактичної ефективності

організаційно_технічних заходів, спрямованих на розвиток

і вдосконалення виробництва, а також для планово_економі_

чних і аналітичних розрахунків.

За місцем виникнення витрати на виробництво продукції

групуються за цехами, дільницями, службами та іншими

адміністративно відокремленими структурними підрозділа_

ми виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основ_

не, допоміжне виробництво з обслуговування тощо.

До основного виробництва належать цехи та дільниці,

безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне

виробництво призначене для обслуговування цехів основ_

ного виробництва: здійснення робіт з ремонту основних за_

собів, забезпечення інструментом, запасними частинами

для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання

транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, екс_

периментальні цехи, енергетичні, транспортні та інші

підрозділи. До виробництв і господарств з обслуговування

належать транспорт, житлово_комунальне господарство та

культурно_побутові заклади, підсобні сільськогосподарські

підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у ви_

робленні товарної продукції.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості

окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окре_

мих виробів, виготовлених за індивідуальними замовлення_

ми) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво

продукції класифікуються за економічними елементами,

статтями калькуляції, за засобами перенесення вартості на

продукцію, за ступенем впливу обсягу виробництва на

рівень витрат, за періодичністю. Під елементами витрат

розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за

статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів,

а також на основні й допоміжні виробництва. За засобами

перенесення вартості на продукцію витрати поділяють на

прямі та непрямі. До прямих належать витрати, пов’язані

з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, ос_

новні матеріали, покупні вироби, напівфабрикати тощо),

які можна безпосередньо включати до її собівартості.

Непрямими є витрати, які пов’язані з виробництвом

кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуа_

тацію обладнання, загальновиробничі, загальногоспо_

дарські) й включаються до її собівартості з допомогою спе_

ціальних методів. Непрямі витрати містять кілька еле_

ментів, що відрізняються за функціональною роллю у

виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

останні поділяють на умовно_змінні та умовно_постійні. До умовно_змінних належать такі, абсолютна величина яких

збільшується зі збільшенням обсягу випуску продукції і

зменшується з його зменшенням. Це витрати на сировину й

матеріали, на купівлю комплектувальних виробів і на_

півфабрикатів, на технічне паливо й енергію, на оплату

праці робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт,

послуг), з відрахуванням на соціальні потреби, а також інші

витрати. Умовно_постійними називають витрати, абсолют_

ний розмір яких зі збільшенням (зменшенням) випуску про_

дукції суттєво не змінюється. До них належать такі, що по_

в’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяль_

ністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських

потреб виробництва. Витрати на виробництво продукції

(робіт, послуг) поділяються на поточні та одноразові.

Поточні — це звичайні витрати, або витрати з періодич_

ністю до одного місяця. Одноразові витрати — це витрати,

що здійснюються періодично (періодичність понад місяць)

і призначені протягом тривалого часу.

Отже, собівартість для забезпечення процесу виробниц_

тва— це грошове вираження безпосередніх витрат підприє_

мства, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції,

виконаних робіт і наданих послуг.

Групування витрат за економічними елементами.

Під економічними елементами розуміють економічно од_

норідні витрати з такою класифікацією: матеріальні витра_

ти; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні по_

треби; амортизація; інші операційні витрати.

До елемента «матеріальні витрати» належать витрати на:

сировину і матеріали; покупні комплектувальні вироби і на_

півфабрикати; паливо і електроенергію; тару і тарні мате_

ріали; будівельні матеріали; запасні частини; матеріали

сільськогосподарського призначення; інші матеріальні ви_

трати; виплати за окладами й тарифами; премії та винагоро_

ди; компенсаційні виплати; оплата відпусток; оплата іншо_

го невідпрацьованого часу; інші витрати на оплату праці.

Елемент «відрахування на соціальні заходи» складають:

відрахування на пенсійне забезпечення; відрахування на

соціальне страхування; страхування на випадок безробіття;

відрахування на індивідуальне страхування.

До елемента «амортизація» належать витрати на амор_

тизацію основних засобів; інших необоротних матеріаль_

них активів; нематеріальних активів.

Інші операційні витрати класифікують залежно від виду

витрат та виду доходів.

Одним із основних завдань обліку виробництва є правиль_

не виявлення втрат від браку, простоїв, нестач та псування

матеріалів, напівфабрикатів тощо. Облікові дані дозволя_

ють встановити не тільки обсяг збитків, а й причини та осіб,

винних у невиробничому використанні державних коштів.

У разі виявлення браку працівники відділу технічного

контролю складають акт про брак, де вказують характер де_

фектів, шифри продукції і операції, на яких встановлено

брак, винних осіб, причини та інші дані, необхідні для об_

ліку браку і визначення збитків. На підставі первинних до_

кументів облік втрат від браку здійснюється на спеціально_

му калькуляційному рахунку «Брак у виробництві». У цьо_

му разі робиться такий запис: дебет рахунку 24 «Брак у

виробництві», кредит рахунку «Виробництво». У державній

звітності передбачено показники всіх втрат від браку.

Втрати від простоїв поділяють на два види: внутрішні,

що виникають від внутрішніх неполадок, та зовнішні, що

зумовлені порушеннями в поставці матеріалів, палива,

енергії. До складу втрат від простою включають оплату

праці робітників за час простоїв, вартість сировини, мате_

ріалів, палива, енергії, що непродуктивно витрачалися в пе_

ріод простою, а також відповідну частку втрат на утриман_

ня та експлуатацію обладнання.

Втрати від псування матеріалів і готової продукції, не_

стачі матеріальних цінностей на складах, а також незавер_

шеного виробництва з вини матеріально відповідальних та

інших посадових осіб відшкодовуються ними в сумі завда_

них збитків. У разі невиявлення винних осіб втрати можуть

бути списані на собівартість продукції. У синтетичному об_

ліку ці операції вказуються за дебетом рахунку «Нестачі і

втрати від псування цінностей» і за кредитом рахунків «Си_

ровина і матеріали», «Паливо», «Виробництво», «Напів_

фабрикати» та ін.

Після перерахування витрат зі збірно_розподільних ра_

хунків до дебету рахунку «Виробництво» по завершенні звітного місяця важливим етапом є розподіл витрат між

готовою продукцією та продукцією, яка ще перебуває у ста_

ні виготовлення. Правильно організований облік вироб_

ництва має дуже важливе значення в боротьбі з випуском

необлікованої продукції.