ПРОБЛЕМИ ПОВНОВАЖЕНЬ І МІСЦЯ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Не можна не погодитися з думкою, що багато положень щодо моделі

прокуратури, власне, як і моделі влади, потребують ґрунтовного

комплексного наукового дослідження, оскільки, як це не сумно визнати,

юридична наука і правники в Україні продовжували і продовжують розвивати

радянські за часом і за духом правові інститути.

Ми всі виховувалися на кращих, без перебільшення, досягненнях

радянської правової науки. Але офіційно немає вже тієї країни, тієї політики

15 років. Проте ми дозволяємо собі залишати ті ж самі, сорокарічної або

двадцятирічної давнини, наукові обґрунтування проблем, які треба

вирішувати у сьогоднішньому або прийдешньому суспільстві.

Справді, реформи відбувалися роками і сторіччями, але ж сьогодні, у

час стрімкого розвитку інформаційних технологій, стрімко спливає і час.

Саме невблаганний час свідчить, що прокуратурі, створеній Петром

Великим як «око государеве», прокуратурі імперського типу, напевне, час

змінюватися.

Напрями таких змін, їхній зміст тісно взаємопов’язані. Обговорюючи

роль і місце прокуратури в системі влади, промовці, звісно, не оминули її

функцій та гарантії незалежності діяльності прокурора.

З огляду на це дозволю собі розпочати не з питання щодо

прокурорської незалежності, а місця і ролі прокуратури як державного органу,

наділеного владними повноваженнями.

Однозначно в українській державі прокуратура за своєю сутністю має

належати до судової влади – не організаційно та структурно, а як підсистема,

завдяки якій судова система зможе виконувати властиву їй функцію

правосуддя.

Я вдячна експертові Венеціанської комісії пані Сухоцькій за те, що

вона наголосила на поверненні прокуратурі у Польщі того статусу, який вона

мала до Другої світової війни. А у царській Росії прокуратура належала до

судової гілки влади, щоправда, у структурі судів. Тож вважаємо доцільною цю

її приналежність, але з урахуванням часу та міжнародного розвитку такої

інституції, як прокуратура. Зробити це можна, наприклад, як зробили наші

литовські колеги, про що переконливо доповідав нам начальник відділу

Генеральної прокуратури Литовської Республіки. Литовський досвід

реформування прокуратури нами – членами делегації від Генпрокуратури, яка

в листопаді 2005 року перебувала у Литві, проаналізовано у статті, що вийшла

у журналі «Радник юстиції».

Функції прокуратури визначають її місце і роль, водночас модель

визначає функції. Існують різні думки щодо окресленої проблеми, і не тільки

щодо моделі і функцій прокуратури. Однозначне вирішення проблеми

розв’яже багато інших завдань, над якими весь світ працює не одне

тисячоліття, зокрема щодо пріоритетності форми або змісту у визначенні

сутності, першочерговості появи «курки або ж яйця», з якого та курка могла

з’явитися, тощо.

У визначенні функцій прокуратури ми виявилися заручниками

радянського типу конституціоналістів, які таким чином визначили їх для

прокуратури у чинній статті 121 Конституції, сплутавши і послідовність цих

функцій, і мету, і завдання прокурорської діяльності, і навіть конституційно

врегулювавши процесуальні функції. Йдеться про досудове слідство.

На мою думку, не потрібно у Конституції регулювати функції будь-

якого з органів. Конституція має розподілити питання, що вирішуються у

суспільстві і державі, між гілками влади. А вже інші закони, що регулюють

діяльність окремих органів цієї влади, мають визначати ці функції. Хоч це питання неоднозначне, і навіть експерти Венеціанської комісії

мають різні погляди на необхідність зазначення в Основному Законі країни

функцій прокуратури.

Щодо кримінального переслідування. В Україні, так само як і в Росії, є

не тільки погані дороги та дурні, є безліч людей, які не володіють ані

державною, ані іншими мовами. Кримінальне переслідування – «prosecution» –

діяльність прокурора з моменту оголошення особі, що її підозрюють, по

обґрунтуванню обвинувачення такої особи і до набрання вироком законної

сили (адже апеляція прокурора на погіршення становища особи – теж

переслідування). Це не вигадка і не окрема функція держави, про що зазначав

тут пан М. І. Сірий. Держава делегує цю функцію компетентним органам, у

тому числі й прокуророві. Так відбувається у багатьох країнах світу. Тому й

прокурор називається не тільки аторнеєм (attorney), але й власне прокурором

(prosecutor).

Тут я хотіла б заспокоїти експерта Венеціанської комісії пана

Гамільтона щодо сутності нагляду прокурора на стадії досудового

провадження у кримінальному судочинстві – він буде здійснюватися і

здійснюється без зазіхань на повноваження суду на цій стадії, а лише як засіб

контролю за законністю збирання інформації про фактичні дані, на яких

прокурор, як сторона обвинувачення, пред’являтиме обвинувачення.

Взагалі термінологія нових часів потребує як дослідження, так і

переосмислення. Чи не здається дивним термін «порушення кримінальної

справи»? Але й термін «заведення справи», запропонований понад десять

років тому відомим вченим М. М. Міхеєнком, містить відображення

непроцесуальної діяльності суб’єкта процесу (він же не писар і не секретар!)

Щодо прокурорської незалежності – не повторюючи попередніх

промовців і підтримуючи їх, зупинюся на незалежності прокурора у процесі.

Переконана, що у новому КПК України потрібно виписувати повноваження

прокурора не взагалі, а повноваження прокурора, який їх має у зв’язку зі

здійсненням обвинувальної діяльності у конкретній справі. Це і стане

процесуальною незалежністю прокурора.

І останнє. Дискреційні повноваження прокурора сьогодні

полягають у його праві зробити вибір на користь певного рішення,

ґрунтуючись лише на тому, що законодавство не регулює певних питань.

Адже стаття 4 КПК України зобов’язує прокурора без будь-якого вибору

виявляти всі злочини, встановлювати всіх осіб, які їх вчинили, і притягати їх

до відповідальності, встановленої законом. Якщо прокурор – сторона

обвинувачення, він повинен мати закріплене у КПК право вибору –

продовжувати обвинувачення під час досудового провадження з подальшим

судовим розглядом, або відмовитися від нього ще на стадії досудового

провадження.

Проблем багато. Відверте та відкрите їх обговорення, як на цій

конференції, лише сприятиме їх вирішенню.