ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ  СТАНДАРТІВ ПРОКУРОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Однією з головних стратегічних цілей України є входження в

європейський простір. А тому демократичні перетворення, що

відбуваються в Україні, формування громадянського суспільства і

побудова правової, демократичної, соціальної держави вимагають

політичної, соціальної, економічної, культурної модернізації сучасного

українського суспільства та вдосконалення механізму державної влади. І

одне із найскладніших завдань цієї суспільно-політичної реформи

полягає в зміні взаємовідносин влади і людини, налагодженні між

ними дійового зворотного зв’язку. Особливо актуальним у цьому плані є

вивчення європейського та світового досвіду функціонування органів

прокуратури.

Після вступу України до Ради Європи питання виконання Україною

своїх зобов’язань щодо реформування прокуратури обговорюється і

після 1995 року неодноразово відображалося у документах цієї

міжнародної організації, зокрема в Резолюціях Парламентської Асамблеї

Ради Європи № 1179 (1999) від 29.01.99, № 1244 (2001) від 26.04.2001,

№ 1262 (2001) від 27.09.2001 та у рекомендаціях Парламентської Асамблеї

Ради Європи № 1395 (1999) від 27.01.1999, № 1513 (2001) від 26.04.2001.

У зазначених документах Парламентська Асамблея Ради Європи

постійно нагадує про тверде зобов’язання України на основі змін до

Основного Закону чітко визначити її місце в механізмі державної влади,

роль у суспільстві, правовий статус, принципи та механізми взаємодії з

іншими гілками влади, відповідно до принципів та стандартів Ради

Європи – маючи на меті скасування наглядових функцій прокуратури та

досудового слідства, які не відповідають Конституції України.

Постає цілком логічне питання щодо «відмирання» двох

зазначених вище функцій як однієї з умов еволюції органів прокуратури

України.

Але проблема полягає в зовсім іншому аспекті.

Порівняльно-правовий аналіз організації та діяльності прокуратур

країн Європи привернув мою увагу до кількох чи не найголовніших

аспектів окресленої теми.

По-перше, моделі прокуратур країн Європи дають лише

загальне уявлення про функції цих правоохоронних органів. Передусім

кожній національній прокуратурі властиві свої специфічні функції та

повноваження, що пояснюється як загальною логікою моделі, так і

особливостями, традиціями національної правової культури, іншими

об’єктивними та суб’єктивними чинниками.

Від традицій певної правової системи безпосередньо залежить не

тільки обсяг функцій, але й критерії їх класифікації.

По-друге, прокурор в розвинутих демократичних країнах виступає у

двох іпостасях – як домінуючий суб’єкт кримінального судочинства

(проводить, керує, стежить за розслідуванням) та як учасник цивільного

судочинства. Тут ми розглядаємо функції, які на Заході найбільш чітко

асоціюються з інститутом прокуратури.

Якщо відійти від особливостей конкретних національних правових

систем, то численні функції, властиві прокуратурам різних країн світу, можна

розділити на такі основні блоки:

– функція кримінального переслідування й пов’язані з нею функції;

– нагляд за діяльністю правоохоронних і пенітенціарних органів;

– участь у цивільному судочинстві;

– інші.

Справді, саме об’єднання у межах однієї інституції названих

повноважень, передусім у сфері розслідування злочинів та підтримання державного обвинувачення в кримінальному процесі, й зумовлює таку

очевидну відмінність прокуратури від інших органів державної влади в

західних демократіях. Унікальність прокуратури виявляється ще й у тому,

що донедавна в багатьох державах вона виконувала функції представника

держави не тільки у кримінальних справах, а й в цивільному судочинстві.

На сьогоднішній день в більшості держав Європи прокурори

вправі порушувати слухання у цивільних справах лише в тому разі, якщо

зацікавлена сторона не може самостійно захистити свої права, або ж (як в

Україні) захищаються інтереси держави в цілому. Функції прокуратури

ґрунтуються в цій сфері на основному конституційному праві – праві на

доступ до суду.

Здійснення кримінального переслідування — це фактично єдина

універсальна функція прокуратур багатьох держав, але повноваження

прокурорів щодо кримінального переслідування в різних країнах не

однакові.

Так, у Німеччині, на думку вчених, прокуратура є «господинею»

кримінального переслідування, не менше повноважень в кримінальному

судочинстві має прокуратура Франції, а у США аторнеї (прокурори) взагалі

«правлять бал» у кримінальному процесі.

Характерно, що європейським співтовариством було заплановано

створити прокуратуру ЄС, при цьому передбачалося, що в своїй діяльності

прокурор ЄС має керуватися принципом монополії прокуратури на

порушення кримінальної справи в усіх випадках вчинення злочинів. Це

свідчить про подальше усталення функції прокурора у кримінальному

переслідуванні.

По-третє, роль прокуратури як державної інституції формується в

межах двох моделей кримінального процесу (обвинувального та

інквізиторського), де переважають інтереси особи та інтереси суспільства.

Хоча процес розвитку інституту прокуратури у країнах західної

демократії супроводжувався й нині супроводжується різноманітними як

позитивними, так і негативними явищами, але він має бути прикладом для нашої країни як такий, що сягнув максимального розвитку (зрілості)

прокурорських систем, які нині концентрують свої зусилля здебільшого на

проблемі захисту прав людини. Об’єктивно вони уже виконали значну

частину завдань системного характеру, виробили стратегію концепції свого

розвитку та цілий спектр реформаторських заходів, який забезпечує нині

подолання юридичних розбіжностей двох різних за змістом систем, що

сприяє їхньому зближенню, адаптації та ефективному функціонуванню в

межах єдиного правового простору.

Європейські принципи та стандарти не з’явились на «голому місці», а

виникли на терені правової інтеграції в процесі реалізації ідеї «європейської

єдності» та не є застиглими інтеграційними моделями, які мають бути

догмою для національних правових систем, що наближаються до них.

Основні стандарти та принципи прокурорської діяльності

сформульовані в нормативно-правових актах Організації Об’єднаних Націй

та Ради Європи, значна частина яких рекомендаційні і за своєю

природою не є обов’язковими, але повинні застосовуватись державами-

членами цих міжнародних організацій.

Якщо ж розглянути питання основних зарубіжних принципів і

стандартів, то вони здебільшого нічим не відрізняються від наших

вітчизняних.

У законодавстві практично всіх європейських та інших держав

закріплені та діють принципи незалежності, об’єктивності і

неупередженості. Прокуратура незалежна (або прагне бути такою) від

будь-якої зовнішньої влади, в тому числі і політичної. Практично скрізь

законодавство про прокуратуру розвивається в напрямі, який забезпечує

невтручання законодавчої і судової влади в змістовну (процесуальну)

діяльність прокуратури.

Принцип об’єктивності безпосередньо пов’язаний із принципом

незалежності.

Загальним для всіх країн є принцип дієвості (ефективності).

Водночас прокурори в процесі своєї прокурорської діяльності повинні

прагнути до досягнення справедливості і захисту свободи.

Однак задля досягнення своїх суспільних цілей прокуратури усіх

європейських країн вдаються до заходів, котрі є дієвими і водночас не

суперечать правосуддю.

Характерно, що прокуратури європейських країн використовують всі

можливості, аби вирішити питання щодо порушення кримінального

переслідування. Досить часто прокурори керуються принципом доцільності

переслідування, надаючи перевагу йому, а не принципу законності

переслідування. Варто зазначити, що кількість відмов від порушення

кримінального переслідування, наприклад, у Франції, становить близько

70 відсотків усіх справ, переданих до органів правосуддя.

Національними стандартами держав західної демократії під час

виконання завдань та повноважень встановлено, що, приймаючи рішення

про розслідування чи переслідування у судовому порядку, прокурор

повинен діяти справедливо, неупереджено й об’єктивно, дотримуватись і

захищати права людини, викладені в Конвенції про захист прав і свобод

громадян; прискорювати роботу системи кримінального правосуддя;

уникати будь-якої дискримінації, заснованої на будь-якій ознаці: статевій,

расовій, релігійній, мовній, сексуальній орієнтації чи приналежності до

національних меншин, матеріальному статку, стані здоров’я, фізичних вадах

тощо.

Прокуратура стежить за рівністю кожного перед законом та

обґрунтованістю висунутого обвинувачення; повинна не брати до уваги

докази, здобуті незаконним шляхом; зберігати конфіденційність зібраної

інформації, сприяти заходам щодо захисту свідків, їх фізичної

недоторканності і приватного життя; враховувати інтереси потерпілих,

інформувати їх про свої права та хід кримінальної процедури.

Крім того, у США, наприклад, існує стандарт, згідно з яким прокурор

не повинен ані робити, ані дозволяти поза судовою обстановкою таких висловлювань, котрі, як йому відомо, вплинуть або з досить великою

вірогідністю можуть вплинути на хід розгляду кримінальної справи, якщо

щодо такого висловлювання є вагомі підстави вважати, що воно

розповсюджуватиметься засобами масової інформації.

Основні засади та етичні норми професійної поведінки державних

прокурорів у країнах західної демократії визначаються в кодексах

професійної етики та поведінки та правилах поведінки у суді. Наприклад,

відповідно до правил поведінки у суді, основні обов’язки прокурора штату

Каліфорнія полягають в такому:

– прокурор несе відповідальність за виконання обвинувальних

функцій у межах свого округу;

– прокурор є виконавцем правосуддя, його представником і

посадовою особою суду;

– виконувати свої функції прокурор повинен відповідально та

розсудливо;

– обов’язки прокурора полягають у тому, щоб здійснювати

правосуддя не тільки в межах винесення вироку;

– важлива функція прокурора полягає в тому, щоб домагатись

удосконалення і розвитку системи здійснення правосуддя. Коли прокурору

стало відомо про недосконалість або несправедливість певного закону, які

належать до сфери матеріального або процесуального права, прокурор

зобов’язаний домагатися виправлення такого становища;

– прокурор зобов’язаний знати правила професійної поведінки,

встановлені професійними традиціями, етикою і законом, який діє в місцях

його округу, і дотримується цих правил у своїй діяльності. Прокурор

зобов’язаний спиратись на рекомендації консультативної ради.

І насамкінець, з метою запобігання будь-якому свавіллю в

процесі прийняття прокурорських рішень, парламентом та урядом

визначаються основні напрями, принципи та критерії діяльності прокуратури

у питаннях кримінальної політики, а громадськість має повну інформацію про організацію діяльності цієї державної правоохоронної

структури.

А тому можна стверджувати, що роль прокуратури в країнах західної

демократії полягає в забезпеченні неупередженої і рівноправної системи

кримінально-правового правосуддя, участі в цивільному судочинстві та

ефективного захисту громадян від злочинності.

З огляду на вищезазначене не менш важливим завданням для України

є не тільки засвоєння основних європейських принципів та стандартів, але й

вироблення специфічних заходів та засобів, необхідних саме для

реформування прокуратури України на відповідних етапах інтеграції до

Європи

Переконаний, що вся подальша діяльність органів прокуратури

України в XXI столітті має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях:

захисті прав людини і громадянина, рівності усіх перед законом і

справедливості громадянського суспільства, демократії, плюралізмі

поглядів і верховенстві права в усіх сферах суспільного життя.

Європейський шлях демократії, законності, поваги і захист людини

– єдино правильний шлях. І звертати з нього не можна.