ПРО МОТИВАЦІЮ ПРАВОЗАХИСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127
1. Вітчизняна юридична наука на протязі тривалого часу не приділяла
належної уваги глибокому дослідженню проблем, пов’язаних із підвищенням
правозахисного потенціалу органів прокуратури України. Перша ґрунтовна
публікація з цієї проблематики з’явилася на сторінках часопису «Право
України» в березні поточного року під назвою «Правозахисна функція
прокуратури та її закріплення у майбутньому законі України «Про
прокуратуру». Її автори – знані в Україні прокурорські працівники і вчені-
правознавці М. Косюта та В. Долежан, розглядаючи діяльність прокуратури
крізь призму еволюційного розвитку її основних функцій, винайшли нові грані
й горизонти прокурорського нагляду, які беззаперечно засвідчують поступове
підвищення правозахисної ролі прокуратури при переході від однієї історичної
епохи до іншої, трансформацію її із караючого органу в державно-правовий
інститут захисту прав людини.
На наш погляд, застосований М. Косютою і В. Долежаном
функціональний підхід до розкриття правозахисного механізму органів
прокуратури України важливий, але не єдиний аспект цієї надзвичайно гострої
теоретичної та практичної проблеми. Не менш переконливою вбачається й
аргументація пріоритетності захисту прокуратурою прав людини через
дослідження ролі і значення в правовій державі такого феномену, як
законність та соціальне призначення прокуратури як державного органу,
спеціально утвореного для її (законності) неухильного забезпечення.
2. Якщо незалежна, демократична, правова Україна визнає
виразниками суверенної волі народу і одночасно основними засадами
керівництва суспільством лише державну владу і законність (ст.ст. 1, 5, 6, 19
Конституції), а реалізація загальносуспільних завдань здійснюється державою
виключно шляхом проведення єдиної (одноманітної) державної політики на
території всієї країни, то це вимагає й обов’язкового панування закону і єдиної
(одноманітної) законності в тих самих межах, адже законність – основний
засіб (інструмент, оруда) виконання державними органами вказаних завдань,
піднесений до рангу політики і побудований на принципі загальнодержавної
єдності. Законодавчі приписи повинні одноманітно і неухильно дотримуватися
на всій території України, вони обов’язкові для всіх державних органів,
підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, незалежно від
їхнього місцезнаходження (розташування) та відомчої підпорядкованості
(ст.ст. 6, 68 Конституції).
Закон і законність – основний стрижень, на якому тримається все
життя демократичного суспільства. Тільки за їх допомогою забезпечуються
права людини, суспільства, держави, соціальна стабільність та соціальний
прогрес. На жаль, доводиться констатувати, що деякі державні діячі і вчені-
правознавці принижують роль законності в демократичній державі,
заперечують саме поняття законності як застаріле і непотрібне. З незрозумілих
причин припинилося й глибоке вивчення науковцями такого невичерпного для
дослідження феномену, як законність у демократичній правовій державі. Закон
і право протиставляються один одному, в громадську свідомість наполегливо
впроваджується думка, що правопорядок в Україні можна повністю
забезпечити шляхом підвищення рівня діяльності лише одних органів судової
влади.
Аналіз же соціального призначення судових органів, їх функцій та
форм діяльності беззаперечно свідчить, що для виконання складного і
відповідального завдання, пов’язаного із забезпеченням одноманітного
застосування закону на території всієї України різноплановими суб’єктами, ці
державні органи зовсім не пристосовані. Розгляд судами адміністративних, цивільних, господарських та кримінальних справ – важлива форма зміцнення
законності, але не всеохоплююча і не основна. Головним же провідником і
захисником одноманітної законності є спеціалізований державний орган –
прокуратура, яка не належить ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до
судової гілок влади, а є автономною державною системою (ст.ст. 121–123
Конституції). Об’єктивна необхідність в існуванні такої державної інституції є
очевидною, вона визначається реальними потребами індивіда, суспільства,
держави. Це специфічний вид правової діяльності, в основі якої лежить
постійне спостереження (нагляд) за додержанням і правильним застосуванням
законів України усіма суб’єктами й у всіх сферах життєдіяльності.
Прокуратура з самого початку створювалася в якості органу нагляду за
додержанням законності і лише в цій якості на протязі віків була, є й завжди
буде потрібна українському суспільству. Негативна тенденція до скорочення
наглядових повноважень прокурора, що склалася за останні роки, виникала в
історії прокуратури не один раз, але ніколи не витримувала випробовування
часом. Так буде й цього разу. Дію об’єктивних законів не може змінити ніякий
законодавець.
3. Закріплення Конституцією України правозахисної діяльності
держави в цілому, роль і значення законності та соціального призначення
прокуратури свідчать про те, що демократична правова держава Україна – це
передусім, «імперія законів», у яких запрограмовані найвищі гуманітарні
засади і цінності, що утворюють загальнолюдський вимір і зумовлені самою
сутністю суспільства, природою людини. Наявність законності та спеціального
державного органу, що забезпечує її непорушність – один із основних та
обов’язкових атрибутів конституційного ладу такої держави.
Якщо Конституція і закони України немислимі без прав людини, бо
невід’ємні, невідчуджувані права людини є основним критерієм їх правового
характеру, то й захист прав людини поза Конституцією та законами і
законністю неможливий. З огляду на це без панування закону і його
прокурорського захисту неможливо забезпечити надійну охорону прав, свобод
та інтересів людини, а без охорони прав людини неможливо захистити закон.
Це взаємопов’язані речі. У такій інтерпретації сформульоване у ст. 3
Конституції України загальнодержавне завдання щодо пріоритетності захисту
прав, свобод і законних інтересів людини виступає для прокуратури в якості
одного із основних, оскільки, захищаючи закон, вона передусім захищає права
людини. Як універсальний орган нагляду за додержанням законності
прокуратура, вживаючи заходів до забезпечення неухильного виконання
законодавчих приписів, вносить неоціненний вклад у загальнодержавну
справу захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб, які в першу
чергу потерпають від різного роду правопорушень. Якщо коротко визначити
сутність прокурорського нагляду, то це буде професійне служіння Закону,
утвердження всіх його приписів, забезпечення переваги добра над злом. Саме
в цій найважливішій сфері державної діяльності правозахисний потенціал
прокуратури є надзвичайно високим і незаперечним. Закон – оплот, надійна
«охоронна стіна» для фізичної особи, а прокуратура, що неухильно та
безперевно дбає про їх непорушність – найнадійніший захисник прав і свобод
людини. Це аксіома. Будь-які заперечення тут є безпідставними, умоглядними
й бездоказовими. Вислів мислителя Геракліта про те, що без влади закону і
його надійного захисту гинуть держави й народи, є надзвичайно актуальним і
для сучасної України.