ПРОКУРАТУРА ЯК НЕЗАЛЕЖНИЙ ОРГАН В СИСТЕМІ СУДОВОЇ ВЛАДИ

1. В контексті здійснення в Україні судово-правової реформи

конституційно-правовий статус прокуратури потребує подальшого системного

науково-обґрунтованого вдосконалення на засадах верховенства права й

цінностей демократичного суспільства.

Рекомендація Rec (2000) 19 визнає можливість існування у

демократичному суспільстві різних моделей прокуратури. Зокрема,

прокуратура може існувати як незалежна частина в системі судової влади з

обов’язковим визначенням у законі характеру і меж її незалежності (п. 14).

Допускається очевидність того, що прокуратура може бути відносно залежною

від органів виконавчої влад. У такому випадку має бути забезпечена

незалежність прокурорів та прозорість й справедливість їх діяльності (п.13).

Зазначені моделі прокуратур мають переваги і недоліки, але жодна з моделей

не виключається і не віддається перевага тій чи іншій моделі.

З урахуванням особливостей правової системи та існуючих в України

правових реалії прокуратура в Україні має стати незалежним державним

органом в системі судової влади, на який в межах його компетенції

покладаються завдання із захисту прав людини та громадянина, законних

інтересів суспільства і держави.

На конституційному рівні слід визначити, що прокуратура є

незалежним органом в системи судової владі, оптимізувати функції

прокуратури, вдосконалити гарантії незалежності прокурорів, порядок

призначення, підстави та процедуру звільнення Генерального прокурора

України, встановити вимоги до особи, яка може займати цю посаду.

Таким чином, прокуратура як система незалежних органів повинна входити в систему судової влади, на правах самостійної підсистеми. Функції

прокуратури безпосередньо пов’язані зі здійсненням правосуддя, а професії

судді та прокурора за своїм характером є спорідненими. Комплексний аналіз

конституційних норм дозволяє стверджувати, що віднесення прокуратури до

судової влади жодним чином не буде означати посягання на особливий статус,

повноваження і незалежність суддів. В Україні як на конституційному рівні,

так і на законодавчому рівні відповідні гарантії існують (ст. 124 Конституції

України; ст.1 Закону України «Про статус суддів»).

Жодна із функцій прокуратури зазначених у ст. 121 законопроекту не

посягає на здійснення судової влади, тобто на виключну компетенції судів.

Причому, дії та рішення прокурора при здійснені зазначених функцій можуть

бути оскаржені в суд (рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003; рішення Європейського суду з прав людини у справі

«Меріт проти України»).

2. Віднесення прокуратура до системи судової влади змініть її правову

природу й незалежність прокурорів. Тому, заслуговує на схвалення пропозиція

щодо покладення на прокуратуру конституційної функції кримінального

переслідування та підтримання державного обвинувачення у суді, яка є

природною для прокуратури у демократичному суспільстві і повністю

відповідає Рекомендаціям (2000) 19 та Парламентської Асамблеї Ради Європи

№1604 (2003). Докладна регламентація цієї функції має знайти відображення у

кримінально-процесуальному законі.

При сформуванні в Україні системи досудового слідства за прокурором

доцільно залишити право розслідування будь-якого злочину й право визначати

підслідність кримінальних справ у передбачених законом випадках.

Існує потреба закріплення за прокуратурою конституційної функції

захисту прав і свобод людини і громадянина, суспільних і державних

інтересів, а також представництва їхніх інтересів у суді у випадках,

визначених законом.

На особливу увагу заслуговує соціально орієнтована правозахисна роль

прокуратури, яка, однак має обмежуватися захистом прав та інтересів певних категорій громадян, які самостійно неспроможні відстоювати свої права. У той

же час, з метою посилення правової захищеності людини держава повинна

вдосконалювати форми правової допомоги, розвивати інститут омбудсмена,

безоплатної адвокатської допомоги тощо.

3. В інституціональному (організаційному) аспекті на конституційному

рівні слід передбачити порядок призначення, підстави та процедуру

дострокового звільнення Генерального прокурора України, подовжити до семі

років строк його повноважень, а також вимоги, які висуваються до кандидата

на цю посаду.

На нашу думку, як політичну відповідальність слід розцінювати

інститут висловлення недовіри Генеральному прокуророві України Верховною

Радою України, якій за своєю природою є формою політичного впливу на

суб’єкта процесуально-правових відносин. Тому, цей інститут потребує

скасування.

Визначення прокуратури в системі органів судової влади потребує

також удосконалення гарантії незалежності прокурорів усіх рівнів, зокрема:

а) поширення компетенції Вищої ради юстиції, як органу

дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів, а можливо й органу, що

відбирає кандидатуру на посаду Генерального прокурора України;

б) удосконалення процедури добору, призначення, просування та

переміщення прокурорів по службі, а також процедури їх дисциплінарної

відповідальності згідно з п. 5 Рекомендації R (2000) 19;

в) наближення до суддівських соціально-правові гарантії незалежності

прокурорів;

в) підвищення вимог до особи яка претендує на заняття посади в

органах прокуратури (стаж роботи в галузі права, вік, успішне складання

кваліфікаційного екзамену тощо);

4. В юридичних колах висловлюється й думка про те, що

прокуратура має увійти до складу Міністерства юстиції України, тобто стати

частиною виконавчої влади. Практична реалізація такої пропозиції у сучасних

правових реаліях, які існують в України призведе, по-перше, до політизації прокуратури, проти чого застерігає ст. 12 Рекомендації (2000) 19. Політизація

прокуратури пов’язана з тим, що в умовах впровадження передбаченої

Конституцією України нової формі державного правління виникає проблема

залежності прокуратури від парламентської коаліції депутатських фракцій.

Про стурбованість політичною ангажованістю правоохоронних органів

в Україні, у тому числі прокуратури, неодноразово наголошувалося у

документах органів Ради Європи (Резолюція ПАРЄ (2003) 1346).

По-друге, віднесення прокуратури до виконавчої гілки влади, веде до

зміни її правової природи перетворюючі більш в адміністративно-контрольний

орган і суттєво знижує незалежність прокурорів. Відбудеться зниження їх

соціально-економічного забезпечення з огляду на зрівняння прокурорського

статусу, якій за суттю є процесуальним, зі статусом державних службовців у

сфері управління.

Причому, законодавче проголошення незалежності прокурорів не буде

мати успіху, тому що правосвідомість посадових осіб органів виконавчої

влади базується на таких засадах, як жорстка підпорядкованість та втручання в

діяльність підпорядкованого суб’єкта.

По-третє, підвищується загроза того, що замість подальшої

демократизації і збільшення потенціалу прокуратуру по захисту прав людини і

суспільних інтересів її можуть перетворити в орган, який буде здійснювати

представництво інтересів виконавчої влади та її посадових осіб. Причому

прокуратура буде виконувати й функцію кримінального переслідування. Тому,

проблема багатофункціональної діяльності прокуратури України не буде

вирішена, а на мою думку, ще більш загостриться і може виникнути ситуація

існування якої неможливо у демократичному суспільстві.