ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ФУНКЦІЙ ПРОКУРАТУРИ

Згідно зі ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину

систему, на яку покладені визначені для неї функції. В Перехідних положеннях

Конституції зазначено, що відповідно до чинних законів прокуратура продовжує

виконувати функції нагляду за додержанням і застосуванням законів. Законом

України «Про прокуратуру» передбачається прокурорський нагляд за додержанням і

застосуванням законів.

На сьогоднішній день, виходячи зі світового досвіду і позиції Венеціанської

комісії Ради Європи, було б доцільним певною мірою удосконалити діяльність

прокуратури з огляду зосередження уваги на захисті прав людини. Значних

позитивних змін досягнуто останнім часом у реформуванні інституту прокуратури

України. Сьогодні також суттєво трансформувалася функція нагляду за

додержанням і застосуванням законів.

Питання має вирішуватись не в площині скорочення діючого напряму

прокурорської діяльності, а в плані удосконалення, з урахуванням досвіду, життєвої

необхідності і думки європейської спільноти. На мій погляд, досить вдало

підготовлено Генеральною прокуратурою проект закону «Про внесення змін до

Конституції України», який направлено суб’єктами законодавчої ініціативи для

внесення на розгляд Верховної Ради. Цим проектом передбачено прокурорський

нагляд за додержанням прав і свобод людини, громадянина, державних і суспільних

інтересів.

Якщо говорити про мою особисту позицію, то я за збереження тих функцій

прокуратури, які виписані в проекті закону про внесення змін до Конституції

України.

Виходячи з конституційної визначеності трьох гілок влади і тих функцій, що

виконує прокуратура, її особливого статусу серед держаних органів в утвердженні законності, прокуратура повинна відноситись до судової гілки влади, але з

самостійним, незалежним статусом свого функціонування. Чому?

Простежуються деякі схеми та специфіка судового процесу.

По-перше, основна мета судової системи – це здійснення правосуддя, тобто

розгляд суперечок та спорів, розв’язання та вирішення справ у відповідності до

чинного законодавства. При здійсненні правосуддя судовому процесу притаманний,

зокрема, принципи змагальності процесу, рівності усіх учасників судового процесу

перед судом, змагальність сторін та інші. І не треба забувати, що позиції та мета

прокурора та суду можуть не співпадати. Наприклад, коли прокурор захищає

інтереси держави в суді, а суд вирішує долю справи, де однією із сторін є держава, та

встановлює істину. Прокурор, згідно з його компетенцією, повинен захищати

інтереси держави або інтереси громадянина, тобто бути однією із сторін, що бере

участь у судовому процесі. До того ж кожне процесуальне рішення прокурора або

його бездіяльність можуть бути оскаржені до суду.

По-друге, прокурор, якщо він є стороною в процесі і буде належати до судової

гілки влади, може впливати на суд, або навпаки, на нього може впливати суд, а цього

не повинно бути. Останнім часом трапляються непоодинокі випадки, коли сторони

судового процесу домовляються між собою про необхідність «проведення» якогось

незаконного рішення через суд, щоб цю домовленість закріпити в судовому порядку,

тобто використати суд, інколи і всупереч інтересам держави. Одним із таких

варіантів є рейдерство, що непокоїть спільноту країни й іноземних інвесторів. Тому

прокуратура та суд повинні бути незалежними один від одного. Така самостійність

органів прокуратури тільки сприятиме укріпленню законності та дасть змогу

своєчасно реагувати на ті судові рішення, які зачіпають інтереси держави.

По-третє, судовий процес в широкому розумінні цього слова повинен

починатися з порушення провадження по ньому і закінчуватись виконанням

рішення, постановленого судом (суддею) від імені держави. Контроль за виконанням

судових рішень за усіма видами судочинства не притаманний в цілому судовій

системі. Система виконання судових рішень потребує посилення та вироблення

додаткового механізму контролю за своєчасним виконанням рішень судів загальної

юрисдикції та спеціальних судів. Навіщо вигадувати якийсь додатковий механізм контролю за своєчасним та повним виконанням судових рішень, якщо вже існують

спеціальні структури державної виконавчої служби, спеціальні інспекції та установи,

де відбувають покарання особи, засуджені до позбавлення волі, прокуратури та

суди?

По-четверте, віднесення до судової гілки влади органів прокуратури певною

мірою повинне зняти політичний тиск з боку партій або блоків, які прийшли до

влади, і таким чином зніме політичну залежність органу, який здійснює нагляд за

законністю. Варто зазначити, що прокуратура захищена від втручання у свою

діяльність набагато гірше від судів, про що свідчать приклади, які тут наводились

щодо частої зміни Генеральних прокурорів, надання доручень від законодавчої та

виконавчої гілок влади. Більше того, пропозиція щодо віднесення прокуратури до

структури Міністерства юстиції, на мій погляд, не може бути прийнятою, тому що

посада міністра юстиції залежна від політичної сили, яка прийшла до влади.

Здійснювати нагляд за структурними підрозділами Міністерства юстиції буде

набагато складніше, а повноважень у прокуратури набагато більше, ніж у

Міністерства юстиції, що наштовхує на логічне запитання: «Хто ж до кого повинен

входити?»

Що ж до пропозицій про необхідність внесення змін та доповнень до переліку

функцій органів прокуратури, то у цьому питанні я повністю погоджуюся з першим

проректором Академії прокуратури. У нас співпадають точки зору щодо

необхідності внесення змін до ст. 122 Конституції України, у тому числі і щодо

дострокового припинення повноважень Генерального прокурора. Вважаю, що у

цьому випадку необхідно надавати вичерпний перелік підстав дострокового

припинення повноважень Генерального прокурора. Це зведе нанівець можливих

двояких трактувань норм закону та порушень законодавства. Такий перелік буде

додатковою гарантією дотримання законності, та підсилить статус Генерального

прокурора, зробить його більш незалежним від політичних тисків та посадових осіб.

В останній частині ст. 122 Конституції України йдеться про те, що Генеральний

прокурор інформує про діяльність органів прокуратури Верховну Раду і Президента

України. Вважаю, що тут має «знайти місце» таке важливе слово, як «письмово»

інформує, що також буде одним з чинників його політичного захисту.

Я підтримую представника Одеської національної юридичної Академії про

необхідність підсилення статусу органів прокуратури не тільки законодавчо, а і

технічно, соціально. Не треба забувати про те, що органи прокуратури є захисником

держави. Тут можливе застосування такого законодавчого механізму, як введення

або бланкетної статті, з посиланням на аналогічний захист суддів, або конкретних

правових норм.

Також вважаємо, що прокурор не може бути притягнутий до адміністративної

відповідальності з урахуванням його статусу та вже існування такого механізму

стосовно деяких суб’єктів адміністративного права.

Вважаю, що завершити судову реформу без законодавчого визначення місця і

статусу прокурора зокрема і прокуратури взагалі неможливо.