ДЕМОКРАТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ І НЕЗАЛЕЖНИЙ ПРОКУРОР: ДОСВІД ЛИТВИ

Законодавчі положення, що стосуються діяльності органів прокуратури

Литовської Республіки, були змінені у 2003 році за допомогою трьох етапів

прийняття нормативних документів. Першим етапом стало схвалення повного

пакету кодексів, у тому числі цивільного, кримінального, процесуальних,

адміністративного, трудового тощо. Другим етапом стало внесення змін до

Конституції, а третім – власне зміна закону про прокуратуру. Таким чином,

трьома основними документами, що регламентують діяльність прокуратури

Литовської Республіки стали Конституція, Кримінально-процесуальний кодекс

та Закон «Про прокуратуру». Конституція Литовської Республіки у новій

редакції набула чинності 1 травня 2003 року, Кримінально-процесуальний

кодекс набув чинності за два роки до того і багато в чому при внесенні змін до

Конституції стосовно статусу прокуратури законодавці спиралися на

положення саме цього кодексу. Стаття 118 Конституції Литовської

Республіки, яка закріплює конституційний статус прокуратури була розміщена

у главі, що стосується діяльності суду.

У зазначеній главі буквально не йдеться про належність прокуратури до

судової влади, але є певна історична обумовленість такого становища,

оскільки до Другої світової війни, тобто за першої доби державної

незалежності Литви, прокуратури як самостійного державного органу не

існувало, всі прокурори працювали при судах. У 1992 році під час створення

нової Конституції Литовської Республіки було отримано у спадок від

радянських часів той самий статус прокуратури, який тоді був і в Україні,

тобто фактично Україна зараз переживає аналогічну нашій стадію великого

реформування органів прокуратури.

При підготовці нової Конституції тривали великі суперечки, початково

пропонувалося вмістити безпосередньо до неї дуже багато принципів і правил,

але поступово були відкинуті емоційні та політизовані погляди на цю

проблему і основним керівництвом до дії став здоровий глузд. Було

організовано «круглий стіл» за участю так званих суддів-сигнаторів, належним

чином професійно підготовних для такого роду роботи. Судді-сигнатори

розробляли перший проект Конституції і в ході роботи вказаного вище

круглого столу роз’яснили учасникам сам дух нової Конституції, обговорили

кожен рядок її положень, обґрунтували її формулювання, пояснили яким

чином сам проект готувався і які при цьому застосовувалися принципи,

наголосили, що в Конституції не повинно бути гасел, а повинні бути лише ті

положення, які будуть реально виконуватися. В результаті цієї роботи вийшло

саме таке регламентування діяльності прокуратури, яке було потрібно

литовському суспільству. Стаття 118 Конституції Литовської Республіки має

лише шість частин і я спробую кожну з них коротко охарактеризувати.

Перша частина встановлює, що досудове слідство та підтримання

обвинувачення у справах від імені держави організовує прокурор. Причому

саме прокурор, а не просто працівник прокуратури, державний службовець чи

заступник прокурора, таке саме закріплено й у Кримінально-процесуальному

кодексі, і я думаю, що у вашому кримінально-процесуальному законодавстві

буде записано таке ж. Для держави це теж має і силу підкреслення того, що

ніхто інший не має права організовувати весь процес розслідування та

підтримувати обвинувачення в суді – ані слідчий, ані призначена парламентом

комісія, а лише прокурор.

Друга частина статті 118 Конституції Литовської Республіки

встановлює, що прокурор захищає права і законні інтереси фізичних осіб,

суспільства та держави у випадках, передбачених законом. Стосовно цього

положення точилися великі суперечки, але врешті-решт всі зрозуміли, що

такий прокурорський захист інтересів – це новизна, майбутнє. Це положення

було включено до Конституції тому, що всі розуміли, що Конституція має

розроблятися на великий період наперед – на десять, двадцять чи тридцять років, а може, навіть і на двісті років як у Сполучених Штатах Америки. Тому

я вважаю позитивним, що в Литві закладено це положення до тексту

Конституції. Хочу звернути увагу на нові пріоритети у захисті інтересів: на

першому місці особа, потім загал, суспільство, а вже потім – держава. Це

відображає точку зору громадянського суспільства Литви – ми вважаємо, що

насамперед права людини мають захищатися прокурором і всією державою.

Третя частина статті 118 Конституції Литовської Республіки закріплює

гарантії незалежності прокурора, буквально вказуючи, що при виконанні своїх

обов’язків прокурор незалежний і підкоряється тільки закону. Гарантія

незалежності прокурорів обов’язково має бути внесена саме до Конституції,

так само як і гарантія незалежності суддів. Дуже важливо те, що прокурор має

нормативно закріплені на рівні з суддями гарантії незалежності, тоді він

ефективно захищений. Але незалежним він є не абстрактно, не загалом, а лише

при виконанні своїх функцій, в усіх інших випадках він так само як і всі інші

підкоряється законам. Гарантією незалежності прокурора є його конституційне

зобов’язання підкорятися тільки закону. Жодна політична влада, жоден

представник виконавчої влади не може вказувати прокуророві, яке він має

приймати рішення. У процесуальному законодавстві Литовської Республіки

вказано, що прокурор приймає самостійне рішення, яке може бути скасовано

або змінено один раз вищестоящим прокурором, а після того таке рішення

можливий лише судовий порядок подальшого оскарження. До 2003 року, коли

набули чинності зміни до Конституції, фактично 14 інстанцій могли змінити

рішення прокурора, всі вони могли впливати на його рішення, і це була

страшна бюрократія. Зараз існує лише самостійний процесуальний прокурор

та вищестоящий прокурор, але процесуальне рішення приймає тільки один з

них. У випадку незгоди з рішенням вищестоящого прокурора справа вноситься

на розгляд суду. Такий порядок призвів до того, що на 50% зменшилися

кількість скарг, люди ідуть не до судів, а до прокурорів і лише якщо вони не

згодні з їх рішеннями, то шукають інші шляхи для розгляду своєї скарги.

Четверта частина статті 118 Конституції Литовської Республіки визначає

систему органів прокуратури Литовської Республіки. Ця система складається з територіальних прокуратур та Генеральної прокуратури Литовської

Республіки. Прокуратура в Литві є самостійна єдина організація в судовій

владі, але вона не діє ані при Міністерстві юстиції, ані при судах.

Хочу відзначити, що формулювання українського законодавства щодо

призначення та звільнення з посади Генерального прокурора є

неоднозначними, їх можна тлумачити як завгодно. Згідно з частиною п’ятою

статті 118 Конституції Литовської Республіки Генеральний прокурор

Литовської Республіки призначається на посаду та звільняється з посади

Президентом Республіки за згодою Сейму. При цьому немає жодних посилань

на потребу голосування трьох чвертей депутатів. У Литві вважають, що

достатньо домовленостей Президента і парламенту, як представників різних

гілок влади, для гарантування того, що прокурор буде призначений та

звільнений з посади відповідно до закону. Шоста частина статті 118

Конституції Литовської Республіки визначає, що процедура призначені і

звільнення з посади прокурорів визначається законом. Передбачається 6

випадків, коли можливо звільнення прокурора з посади. Всі ми усвідомлюємо,

що правовий статус прокурора формують не лише його права, але й обов’язки.

Статус прокурора у Литовській Республіці визначається законом «Про

прокуратуру». Зміни до нього були внесені вже після набуття чинності змін до

Конституції у 2003 році. Зараз ми маємо цілком нормальний закон про

прокуратуру, при цьому з 2003 року прокуратура є демілітаризованою.