НАСТАВ ЧАС ВИЗНАЧИТИ МІСЦЕ ПРОКУРАТУРИ В СИСТЕМІ РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ

Нагадаю, що у системі прокуратури я обіймав усі посади, окрім посади

Генпрокурора, і досконало знаю проблеми, які стосуються цих органів. Нині я

депутат Верховної Ради і, сподіваюсь, теж знаю нюанси офіційної і кулуарної

діяльності народних депутатів. Тому виступ заступника Генерального

прокурора України Олександра Шинальського доповню одним суттєвим

реченням – далеко не всім депутатам притаманні такі звернення до

Генпрокуратури про призначення і заохочення працівників прокуратури.

Ми сьогодні в черговий раз обговорюємо роль і місце прокуратури

в державі, дискутуємо, до якої гілки влади її віднести. В радянський період,

тобто до 1991 року, ми з цього приводу майже не сперечалися. Все здавалося

зрозумілим, і те, що ми робили, і те, як ми це робили. Тому переважна

більшість прокурорів все ж таки залишається прихильниками принципу

незалежності прокурорів від будь-яких влад, тобто окремою четвертою

владою. В ході цих диспутів деякий час можна було якось балансувати,

можна було якось теоретизувати з цього приводу, та все-таки, напевне, час

приходить визначитися, в якій з систем влад прокуратура могла б ці свої

змінені функції виконувати найбільш ефективно і результативно.

У свідомості прокурорів ці зміни, відбуваються важко і болісно .

Тут, напевно, багато суб’єктивного. Я пам’ятаю, яку реакцію у 1990 році

викликала моя стаття в журналі «Радянське право» під назвою «Ким сьогодні

є прокурор у суді?». Я там зазначав, що на вершині піраміди, безумовно,

повинен бути суд, що прокурор не може і далі виконувати двоєдину функцію і

нагляду за законністю діяльності суду, і стороною в процесі. Висновок, що

прокурор повинен бути в процесі тільки стороною, викликала в керівництві

Генпрокуратури дуже бурхливу реакцію. Мені було прямо сказано: « Ти або пиши, що ти робиш в своєму районі, (а я тоді був прокурором Жовтневого

району міста Києва), або зовсім нічого не пиши». Пройшов час, і зараз

прокурор як сторона в процесі сприймається всіма однозначно – це правильно

і демократично. Так, до речі, робиться у всьому світі. Навряд щоб сьогодні

у когось з присутніх виникав сумнів у тому, що майбутнє прокуратури як

державної інституції все-таки пов’язано тільки з кримінальним

переслідуванням виключно.

Якщо ми й говоритимемо про захист прав і свобод громадян, то

матимемо на увазі лише кримінальну юрисдикцію, а не цивільну чи

адміністративну. Відзначаючи це, розуміючи це, ми все ж намагаємося

відтягти на деякий час «розлучення» з функцією нагляду за виконанням

законів, захистом прав і свобод громадян, цивільними і адміністративними

засобами.

А що являє собою функція загального нагляду навіть в тому

вигляді, в якому вона є. Якщо в порівнянні з тотальним наглядом радянської

системи, коли головними показниками для нас було несвоєчасне

розвантаження вагонів підприємствами, випуск неякісної продукції, боротьба з

приписками і тому подібне, то варто все-таки ж відзначити, що ми зробили

величезний прогресивний крок. Мабуть, молоді спеціалісти прокуратури

України про це навіть не знають. І якраз з цієї точки зору треба прискіпливіше

подивитись, а що ж собою являють сьогодні так звані рештки

загальнонаглядової функції? І ми зробимо висновок, що по суті ніяких

наглядових дій прокурор уже не виконує. Є лише дії з попередньої перевірки

даних про можливе вчинення кримінальних правопорушень. Тобто і права, і

обов’язки прокурорів де-факто зводяться до ролі захисту прав і інтересів

держави і громадян. У мене виникає запитання, а чи можна на цій стадії

розвитку нашого суспільства і демократії відмовитися від захисту прав і

свобод громадян? Хоча, правда, звучить це, скоріше, як лозунг. Може, треба

цю функцію сформулювати по-іншому, щоб уникнути прокурорського

свавілля при її реалізації.

Але головним питанням, на сьогодні лишається питання, де бути

прокуратурі? Вважаю, що Генеральний прокурор України в своїй доповіді

дуже переконливо говорив про ті негативи для прокуратури і для суспільства в

цілому, які можливі при переході прокуратури до виконавчої гілки влади.

Додам до цього одне – якщо дійсно прокуратура буде у виконавчій системі

влади саме в Україні, то це спричинить ще запеклішу коаліційну торгівлю,

якій фракції – комуністам, соціалістам, регіонам чи комусь ще – віддати цей

«впливовий» портфель. А посада Генпрокурора попаде в цей кошик як будь-

який міністерський, причому посади заступників також. В майбутньому це

створить дуже великі кадрові проблеми.

І про функції. Що б ми не говорили, а прокурорська діяльність – це

кримінальне переслідування, це обвинувачення. Тобто функції прокуратури за

своєю суттю дуже близькі до функцій правосуддя. Тому без проблем можна

відносити прокуратуру до судової гілки влади. На папері це зробити дуже

легко. А насправді виникає багато питань. Одне з них – призначення

Генерального прокурора. Процедура наступна – Президент України пропонує

кандидатуру, Парламент голосує. А якщо прокуратура у системі судової

гілки влади? То де слово голови Верховного суду України, скажімо, чи якогось

судового колегіального органу? Незрозуміло багато й інших питань. Мені

дуже сподобалися сьогодні слова зарубіжного експерта пана Гамільтона про

те, що ми довели судову систему до такої незалежності, що навіть ніхто у

відомчій структурі, бачачи, що якесь рішення, ухвала чи вирок явно незаконні,

ми не можемо вже щось зробити. Пан Гамільтон каже, що нічого страшного

немає, щоб прокуратура вносила якісь прокурорські документи, скажімо,

подання. Важливо, щоб останнє слово було за судом. Та ми і не хочемо бути

над судом. Але ж такі повноваження взаємоконтрольні, повинні бути у

взаємовідносинах. А так – останнє слово за судом, і тільки за судом. І до чого

прийшли? Ця незалежність, і пожиттєве обіймання посади суддів довели до

того, що дійсно, у судовій владі – криза. Без реального реформування судової

влади, без реформування органів прокуратури, без такого гармонійного кроку

ми нічого не зробимо.