ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ ПОТРЕБУЄ РЕФОРМУВАННЯ

Після того, як нинішній статус Генеральної прокуратури було

збережено після прийняття Конституції України, останні 10 років точаться

суперечки щодо шляхів реформування цього вкрай важливого для нас

інституту. Хоча проект, який висунуто на обговорення і який став предметом

експертизи Венеціанської комісії – це лише ідея Генеральної прокуратури. Ми

мусимо розуміти, що це лише ініціативний проект, який потім необхідно

затвердити відповідними процедурами і актами, що визначає шлях будь-

якого законопроекту. Але проблеми реформування правоохоронних органів,

зокрема, прокуратури так чи інакше торкаються кожного з нас, тому

вимагають широкої національної дискусії. На цьому наголошує і керівництво

Верховної Ради України, пропонуючи провести широкі громадські слухання,

за участю, звичайно, і представників прокуратури. Всі ми, повторюю,

зацікавлені в тому, щоб в Україні був створений насамперед дієвий механізм

захисту прав і свобод людини. Поки що ми про це лише багато говоримо, а

проблема залишається не розв’язаною. Можна також багато говорити про різні

моделі функціонування цих органів в інших країнах. Можна говорити про

національну традицію, особливо, про нетривалий досвід функціонування

прокуратури у складі судів за часів першої та другої Української Народної

Республіки. Але ця проблема залишається відкритою, оскільки практичного

досвіду реалізації цієї моделі немає. Є лише ідея і пам’ять, з якою ми зараз

приступаємо до пошуку оптимальних шляхів реформування прокуратури.

Ясно, що проблема розвитку прокуратури у складі судової влади,

може вирішуватися лише в тих рамках, в яких зараз є незалежною і

демократичною сама система судової влади.

Всі ми добре знаємо, що є проблема стандартизації, умовно кажучи,

статусу прокуратури відповідно до численних рекомендацій Ради Європи. Це,

безумовно, дуже позитивний процес і він стосується не тільки цієї сфери,

зокрема, наш Інститут законодавства активно співпрацює з експертами Ради

Європи, аналізуючи і готуючи різні законопроекти. Єдине, про що я завжди

згадую в подібних ситуаціях, що так чи інакше прищеплення нам поваги до

європейських стандартів, поваги до прав і свобод людини мусить

супроводжуватися реальними кроками у напрямі утвердження цієї поваги.

Самостійної уваги заслуговує такий елемент проблеми, як відносин між

Верховною Радою і прокуратурою, хоча ясно, що відносини мусять

базуватися тільки на законі і тільки в рамках закону. Тим не менше, ми

можемо згадати відомий приклад, коли тривалий процес прихованого

обмеження повноважень і прерогативи Верховної Ради рішеннями

Конституційного суду, коли за рахунок тлумачення норм Конституції

Верховна Рада практично втратила будь-який зв’язок з прокуратурою і

органами внутрішніх справ. Вже стало практикою не відповідати на запити,

на звернення депутатів Верховної Ради. Зокрема було тлумачення

Конституційного суду, за яким жодні звернення з Верховної Ради до

правоохоронних органів не могли стосуватися ходу слідства і інших подібних

ситуацій. Але в цьому не було нічого нового, оскільки подібні норми в нашій

країні існують ще, починаючи з 60-х років. Проте широка, піар-компанія

призвела до того, що цілком законні вимоги ставали проблематичними або

взагалі ігнорувалися. Все це потребує уваги, ретельного вивчення і

врахування в процесі реформування прокуратури. У всякому разі я хотів би

завершити свій виступ конкретним прикладом. Так чи інакше, всі ми живемо в

досить в суперечливому і небезпечному середовищі, так чи інакше виникають

ситуації, що змушують нас мати справу в тому числі з правоохоронними і

органами. Яскравий приклад. У відомому на всю Україну будинку письменників, де жила вся українська літературна еліта, стали незаконно

будувати сауну і мансарду. І єдиний орган, який припинив це свавілля, була

міська прокуратура. Тому побажаємо успіхів на цьому шляху реформування і

захисту наших законних прав і свобод.