ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ В ІНТЕРЕСАХ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Враховуючи специфіку оперативно-розшукової діяльності (ОРД), яка

проводиться в інтересах кримінального судочинства, одним з найбільш

відповідальних напрямів роботи органів прокуратури є нагляд за додержанням

законів органами, які її здійснюють. Він тісно пов’язаний із наглядом за

законністю на досудових стадіях кримінального процесу, що пояснюється

спільністю завдань, які вирішуються піднаглядними органами, а також

необхідністю їх тісної взаємодії, узгодженості зусиль, постійного обміну

інформацією, використання результатів оперативно-розшукової діяльності під

час порушення кримінальної справи, розкриття і розслідування злочинів. Не

випадково у ст. 121 Конституції України та ст. 5 чинного Закону України «Про

прокуратуру» нагляд за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство,

представлений в якості єдиного напряму діяльності органів прокуратури,

одним з основних елементів якого є дотримання прав і свобод людини та

громадянина.

Режим законності в ОРД значною мірою залежить від дотримання

порядку проведення оперативно-розшукових заходів і законності прийнятих

при цьому рішень.

Однак аналіз законодавства, що регламентує оперативно-розшукову

діяльність, яка проводиться в інтересах кримінального судочинства, вказує на наявність окремих прогалин у її регулюванні, які суттєво впливають на

ефективність прокурорського нагляду і потребують невідкладного

законодавчого вирішення. Серед них – відсутність в Україні законодавчого

визначення поняття «оперативно-розшукові заходи».

У вітчизняному законодавстві термін «оперативно-розшукові заходи»

вперше знайшов своє відображення у статті 103 Кримінально-процесуального

кодексу Української РСР, прийнятого Верховною Радою Української РСР

Законом від 28 грудня 1960 року, якою на органи дізнання було покладено

вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак

злочину і осіб, що його вчинили. Однак незважаючи на те, що поняття

оперативно-розшукового заходу має важливе теоретичне і практичне значення

та є одним із ключових, базових у всій оперативно-розшуковій діяльності, до

цього часу національне кримінально-процесуальне законодавство його не

визначає. Немає визначення цього поняття і у Законі «Про оперативно-

розшукову діяльність», що, без сумніву, є серйозним недоліком, який тягне за

собою розбіжності в розумінні сутності оперативно-розшукових заходів у

практичних працівників, у т.ч. прокурорів, та неминуче викликає помилки в

роботі.

Не сприяє забезпеченню принципу законності і відсутність в

національних законодавчих актах переліку видів оперативно-розшукових

заходів, які можуть проводитись в інтересах кримінального судочинства. Хоча

ч. 3 ст. 66 КПК України у передбачених законом випадках надає право особі,

яка проводить дізнання, слідчому, прокурору і суду в справах, які перебувають

у їх провадженні, доручати підрозділам, які здійснюють оперативно-

розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати

засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у

кримінальній справі.

Водночас порівняльний аналіз національного законодавства окремих

держав пострадянського простору (Республіки Бєларусь, Республіки

Казахстан, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Російської

Федерації, Туркменістану), яке регулює оперативно-розшукову діяльність, свідчить про те, що у цих країнах на законодавчому рівні встановлено

вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів, які можуть проводитись в

інтересах кримінального судочинства.

Приблизно такий самий перелік зазначених заходів передбачено

Модельним законом «Про оперативно-розшукову діяльність» держав –

учасниць СНД. Перелік містить: 1) опитування громадян; 2) наведення

довідок; 3) ототожнення особистості; 4) збір зразків для порівняльного

дослідження; 5) перевірочну закупку; 6) дослідження предметів і документів;

7) спостереження; 8) обстеження приміщень, будов, споруд, ділянок місцевості

і транспортних засобів; 9) контроль поштових відправлень, телеграфних та

інших повідомлень; 10) прослуховування телефонних розмов; 11) слуховий

контроль; 12) зняття інформації з технічних каналів зв’язку; 13) оперативне

проникнення; 14) контрольовану поставку; 15) створення юридичної особи.

У Латвійській Республіці вичерпний перелік аналогічних заходів у

вигляді спеціальних слідчих дій встановлено Кримінально-процесуальним

законом.

З усіх наведених вище законодавчих актів лише Закон Республіки

Бєларусь «Про оперативно-розшукову діяльність» і Кримінально-

процесуальний закон Республіки Латвія дає визначення кожному з

передбачених оперативно-розшукових заходів (спеціальних слідчих дій).

Російські вчені В. В. Петров та Є. М. Рябков вірно зазначають, що

відсутність законодавчого визначення оперативно-розшукових заходів

створює об’єктивні передумови для їх довільного відомчого тлумачення і

може призвести не тільки до втрати доказового значення результатів

оперативно-розшукової діяльності, але і до дій оперативно-розшукових служб,

котрі порушують права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб.

Відсутність процесуальних норм, що регулюють порядок проведення

відповідних оперативно-розшукових заходів, їх документальної фіксації та

передачі результатів ОРД уповноваженими підрозділами, особам, які

здійснюють провадження у кримінальних справах, ускладнює, а подекуди й

унеможливлює використання цих результатів як доказів у кримінальному судочинстві.

Як показує наглядова практика, потребують конкретизації окремі

положення статті 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»,

що регламентує повноваження прокурора з нагляду за законністю ОРД.

Незважаючи на те, що з моменту прийняття Закону до нього сімнадцять разів

вносилися зміни і доповнення, зокрема двічі до вказаної норми, на практиці до

цього часу неоднозначно тлумачаться питання: чи у всіх випадках прокурором

дається згода на продовження строку проведення ОРД, чи лише у випадку,

передбаченому статтею 9-1? який порядок опротестування незаконних

постанов суду про дозвіл або відмову на проведення оперативно-розшукових

заходів? чи належать до предмета прокурорського нагляду відомості про осіб,

які конфіденційно співробітничають чи співробітничали з органами, котрі

проводять ОРД, крім розвідувального; належність конкретних осіб до

кадрового складу цих органів, форми, методи і засоби їх діяльності та

організаційно-штатна структура.

Також потребує приведення у відповідність до положень Закону

України «Про оперативно-розшукову діяльність» зі статтею 97 КПК України в

частині погодження з прокурором подань до суду про дачу дозволу на

проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-

розшукових заходів, оскільки на практиці часто керівники оперативних

підрозділів, посилаючись на те, що це прямо не зазначено в Законі,

звертаються з поданнями безпосередньо до суду, що позбавляє прокурора

можливості своєчасно перевіряти їх законність і вживати ефективних заходів

щодо запобігання порушенням прав і свобод громадян. Із зазначеної

кримінально-процесуальної норми незрозуміло, з прокурором якого рівня

мають погоджуватись такі подання. Крім того, законодавцю необхідно

конкретизувати, у якій же формі прокурор має реагувати на незаконні

постанови суду, винесені за результатами розгляду подань: шляхом

принесення апеляцій, як це зазначено у статті 97 КПК, чи внесення протесту,

як це передбачено у Законі.

Окремо хотілося б зупинитись на питанні щодо кола суб’єктів, уповноважених здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які

проводять оперативно-розшукову діяльність в інтересах кримінального

судочинства. Адже час показує, що сьогодні обмежене Законом коло

уповноважених прокурорів не в змозі ані реально забезпечити законність під

час проведення ОРД, ані своєчасно та ефективно реагувати на бездіяльність

оперативних підрозділів або порушення ними конституційних прав громадян.

З огляду на це обґрунтованою, доцільною та актуальною є думка О. І.

Медведька щодо необхідності наділення цими наглядовими повноваженнями

прокурорів районного рівня, які здійснюють безпосередній нагляд за

розслідуванням і розкриттям злочинів.

Вирішення на законодавчому рівні зазначених вище проблемних

питань сприятиме підвищенню ефективності прокурорського нагляду за

додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову

діяльність та уповноважені забезпечувати дотримання конституційних прав і

свобод людини та громадянина.