КРОК ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В ПРАВИЛЬНОМУ НАПРЯМІ

Я намагатимусь не повторювати того, що вже казали мої колеги і

інші доповідачі. Не буду також переказувати все, що я написав в своєму

висновку, бо ви маєте його серед інших документів, які стосуються нашого

обговорення.

Моя особиста думка, як і більшості учасників конференції,

полягає в тому, що в цілому пропозиції щодо реформування органів

прокуратури через внесення змін до Конституції України і нового Закону «Про

прокуратуру» є важливим кроком в правильному напрямі. Але все ще

існують деякі проблеми, які необхідно вирішити, все ще існують питання, які

слід поставити і отримати на них відповіді. Я працюю в Швейцарії, не щодня

буваю в Україні, я не знаю вашої системи, як ви працюєте. Перший момент –

це визначення місця прокуратури за конституційними нормами.

Відповідно до законопроекту прокуратура має бути незалежною

системою органів судової влади. В Швейцарії, наприклад, кантональна

організація держави і кожен кантон обирає для себе свій прийнятливий шлях

вирішення цього питання. В деяких кантонах прокуратура є частиною

виконавчої гілки влади, і прокурори призначаються урядом, в інших

кантонах вони обираються парламентом і мають такий же статус як судді, в

інших частинах вони призначаються навіть народом, що на мою думку, є

найгіршою системою, яку тільки можна уявити. Це я кажу для того, щоб

підкреслити, що кожна країна повинна знайти свій шлях для того, щоб

зробити систему прокуратури діючою і ефективною. Але в рамках

пропозиції щодо віднесення української прокуратури до судової гілки влади

необхідно чітко розуміти, підходити, що судді і прокурори мають різні ролі,

зокрема основна різниця полягає в тому, що остаточне рішення завжди залишається за судом, а не за прокурором. Тому дуже важливо чітко з’ясувати

роль і позицію прокуратури на конституційному рівні, а не на рівні закону.

Друге, що я хотів би розглянути – це функції прокуратури. Ми

були одностайними у внесенні пропозиції щодо скорочення загального

нагляду за додержанням законів. Це дуже важливий крок у цьому напрямку.

Але у нас було враження, можливо і хибне, що в тексті проекту

містяться певні залишки цього наглядового контролю з боку прокуратури. Це

було зазначено моїми колегами, і я утримаюсь від подальших коментарів

стосовно цього. У мене одне питання : чи повинна роль прокуратури

обмежуватися кримінальними процесом без залучення до цивільних і

адміністративних справ? До речі, пропозиція Парламентської Асамблеї Ради

Європи від 2003 року обмежує цю функцію прокуратури кримінальним

процесом. Хоча, наприклад, в Італії втручання прокуратури в цивільні справи

є нормальним. Але не повинно бути нагляду з боку прокуратури над

рішенням суддів, останнє слово повинно залишатися за суддями.

Що стосується захисту прав людини. Я повністю погоджуюся, що

це є важливою частиною у роботі прокурора. Якщо ви прочитаєте

Рекомендації Rec (2000) 19, які стосуються ролі прокуратури в системі

кримінального судочинства, то зрозумієте, що проблема не в тому, чи

повинні прокурори захищати права людини, а в тому, як далеко вони повинні

заходити в цьому, і яким чином вони повинні здійснювати цю функцію. І тут

я підтримую представників Ради Європи в тому, що не повинно бути

втручання прокуратури, коли окрема особа, яка є стороною в судовому процесі

не просить цього втручання з боку прокурора, а має свого адвоката.

Наступний пункт – організація роботи прокуратури. На мою

думку, це нормально, що Генеральний прокурор немає повноваження

одноособово вирішувати і затверджувати структуру, кількість персоналу

апарату тощо. Тобто загальна організація прокуратури повинна теж

відображатися у законі.

І наостаннє: стосовно обов’язкових вимог до кандидатури на

посаду Генерального прокурора. Я не дуже сприймаю запропоновану в проекті закону норму, згідно якої претендент повинен мати 15 років

прокурорського стажу. Звичайно, ви повинні мати досвідчених людей і не

можна цю посаду довірити випускнику ВНЗ. Я про інше – можливо, хтось

був прокурором роками, а потім, наприклад, працював в Європейському

суді в Страсбурзі. Тож його відрядження за кордон перешкоджає зайняти

високий пост зразу по двох статтях – не вистачає прокурорського стажу і

переривається 10-річний термін проживання в Україні. Я не бачу причини,

чому це повинно застосовуватися. Людина може бути дипломатом, може бути

викладачем, скажімо, десь в університеті за кордоном і разом з цим мати

певну кваліфікацію, щоб обіймати посаду Генерального прокурора.

Кілька слів на завершення. Як і мої колеги, повністю

усвідомлюємо, що є певні критерії, які нам невідомі, можливо, є політична

реальність в Україні, яку ми проігнорували, чи ще дуже тісні зв’язки з

минулим, які, звичайно, складно розірвати в один момент, але народження і

обговорення цього проекту – це вже велика перемога і великий аванс на

майбутнє. Я дуже позитивно ставлюся до цієї реформи, проведення якої

наблизить вашу країну до європейських стандартів, щоб нарешті Україна була

в Європі не тільки територіально.