СТАТУС ПРОКУРОРА У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Останнім часом окремі вчені та практики, передусім працівники

Департаменту державної виконавчої служби, вважають, що прокуратура не

вправі здійснювати прокурорський нагляд у виконавчому провадженні. Вони

посилаються на норми ст.ст. 8, 8-1 Закону України «Про виконавче

провадження», а також на зміни до цього нормативно-правового акта від

10.07.03. якими, з-поміж іншого, виключено статтю про прокурорський

нагляд та змінено порядок контролю за законністю виконавчого

провадження. Основними аргументами такої позиції є те, що: 1) прокуратура

не розглядає скарги, звернення, які розглядаються у судовому порядку, у той

час, коли за Законом України «Про виконавче провадження» будь-які дії та

рішення державних виконавців можуть бути оскаржені в суді; 2) в ст.ст. 8, 8-

1 Закону України «Про виконавче провадження» чітко вказано, які органи

уповноважені здійснювати контроль, і серед них прокуратура відсутня;

3) у перехідних положеннях Конституції України встановлено строки

здійснення нагляду (до введення в дію законів, що регулюють діяльність

державних органів щодо контролю за додержанням законів); 4) згідно зі ст.

19 Закону України «Про прокуратуру» у предмет нагляду не входить

додержання законів органами державної виконавчої служби, а внесення

документів прокурорського реагування є фактично втручанням у діяльність

органів державної виконавчої служби.

Ця позиція, на нашу думку, є невірною, виходить з вузького

тлумачення правових норм та відірвана від контексту всього масиву

вітчизняного права. Саме з огляду на умови правової дійсності,

неспроможності наявної системи органів державної виконавчої служби

забезпечити дотримання законності у процесі примусового виконання рішень (контроль керівника відповідного відділу державної виконавчої

служби є внутрівідомчий (адміністративний)), виникає об’єктивна

потреба введення нагляду прокуратури як складової функції

правоохоронного та правозахисного органу із забезпечення законності у

виконавчому провадженні.

У контексті зазначеної тези доцільно навести слушну думку А.

Авторгова, що через на інертність, безвідповідальність, безкарність деяких

держвиконавців, прокурорський нагляд за законністю виконавчого

провадження скасувати не можна. До того ж чинне законодавство не надає

прокурору права приймати будь-які процесуальні рішення, а також права

змінювати чи скасовувати рішення, прийняті судом, постанови чи акти

державного виконавця. Прокурор лише має право оскарження

(опротестування) за наявності в діях держвиконавця ознак порушення закону.

Для реалізації у виконавчому провадженні наглядової функції

прокурор передусім використовує право доручати відповідним органам

державної виконавчої служби проведення перевірок, отримувати необхідні

документи і пояснення службових осіб і громадян, вживає передбачених

законодавством заходів реагування щодо порушників закону. Необхідно

виходити з того, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та

інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами,

установами банків, кредитно-фінансовими установами та органами

Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України. Судові рішення виконують ліквідатори та арбітражні

керуючі при застосуванні Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також

посадові особи підприємств, установ та організацій на підставі актів

органів державної виконавчої служби. Прокурорський нагляд за

виконанням судових рішень наведеними органами та посадовими

особами у цих випадках здійснюється відповідно до умов ст.1 Закону

України «Про прокуратуру» із застосуванням повноважень, закріплених у

розділі III Закону України «Про прокуратуру».

Скарги на невиконання рішень суду посадовими особами

підприємств, організацій, установ тощо, як зазначено у листі Генеральної

прокуратури України від 10.09.03., необхідно розглядати на загальних

підставах згідно зі ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» та Закону

України «Про звернення громадян». Крім того, необхідно мати на увазі, що,

коли у зверненні вказується на вчинення злочинів державними виконавцями

чи іншими посадовими особами органів державної виконавчої служби,

підприємств або установ та організацій, перевірка повинна проводитись у

повному обсязі згідно з вимогами ст. 97 КПК України з відібранням

пояснень та витребуванням відповідних документів. У разі

невиконання службовими особами законних вимог прокурора

застосовуються норми ст. 1858 Кодексу України про адміністративні

правопорушення. За наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК

України, прокуратурі необхідно порушувати кримінальні справи і

направляти їх за підслідністю. У разі відмови в порушенні кримінальної

справи необхідно максимально застосовувати вимоги ст. 99 КПК України

про повідомлення уповноваженого органу для вжиття заходів

дисциплінарного впливу або передачу матеріалів для застосування у

встановленому порядку заходів адміністративного стягнення. На нашу

думку, необхідно закріпити право прокурора на проведення законної

перевірки виконавчого провадження саме у Законі України «Про виконавче

провадження», а також передбачити у цьому Законі право прокурора на

витребування виконавчого провадження.

З огляду на подвійну роль прокурора у виконавчому провадженні (як

особа, що здійснює нагляд за законністю, і як особа, що ініціює відкриття

виконавчого провадження), необхідно включити прокурора до складу

учасників виконавчого провадження, передбачених статтею 10 Закону

України «Про виконавче провадження». З цією метою доцільно у частині 1

статті 10 Закону після слова «перекладачі» записати слово «прокурор». Деякі

роз’яснення з цього приводу надані постановою Пленуму Верховного Суду

України від 26.12.03. №4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та

звернень учасників виконавчого провадження». Відповідно до частини 3

пункту 1 цієї постанови, прокурор набуває статусу учасника виконавчого

провадження за умови, що в передбачених ст. 361 Закону України від

05.11.91. «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво

інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було

відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст.18

Закону України «Про виконавче провадження»).

Зазначимо, що прокуратура згідно з п. 2 ст. 121 Конституції

України, здійснює функцію представництва інтересів громадянина або

держави в суді у випадках, визначених законом. Завдання, підстави і форми

такого представництва визначені у ст. 361 Закону України «Про

прокуратуру». Таким чином, органи прокуратури при виконанні судових

рішень (за позовами прокурорів), є учасниками виконавчого провадження і

повинні контролювати виконання таких рішень, застосовуючи при цьому

права, передбачені ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» у

новій редакції.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону прокурори мають право знайомитися

з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати

копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у

провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення в процесі

виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що

виникають у процесі виконавчого провадження, у тому числі при

проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань

інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках,

передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного

виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими

правами, наданими цим Законом.

Варто підтримати думку, що в умовах сьогодення у теорії і на практиці

сформувалася самостійна процесуальна конструкція: «право прокурора на

відкриття виконавчого провадження». Вона містить: а) передумови права

прокурора на відкриття виконавчого провадження; б) порядок (механізм)

відкриття виконавчого провадження; в) гарантії реалізації прокурором права

на відкриття виконавчого провадження. Ефективність цієї форми

діяльності прокурора у виконавчому провадженні багато в чому залежатиме

від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватись у

конкретній правозастосовчій практиці.