§ 4.6 Особливості спадкування обов’язкової частки в спадщині
Відповідно до ст. 1241 ЦК України окреме коло спадкоємців за за-
коном — малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спад-
кодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки — ма-
ють право на спадкування частини спадщини, незалежно від змісту
заповіту.
При вирішенні питання про здійснення спадкових прав цих осіб
нотаріусам слід мати на увазі такі особливості спадкування обов’язко-
вої частки.
1 Право на обов’язкову частку виникає в спадкоємця тоді, коли він не
вказаний у заповіті зовсім або йому залишена частка спадщини, менша від
належної йому обов’язкової частки.
2 Право на обов’язкову частку не залежить від згоди інших спад-
коємців, волі спадкодавця, інших обставин та не пов’язане зі спільним
проживанням спадкодавця та осіб, які мають право на обов’язкову
частку.
3 Це право належить виключно особам, зазначеним у вичерпний
спосіб у ст. 1241 ЦК України, і не може переходити до інших осіб у поряд-
ку спадкової трансмісії. Не мають права на обов’язкову частку й спадко-
ємці, які спадкують цю частку за правом представлення. Коло суб’єктів
права на обов’язкову частку розширювальному тлумаченню не підлягає.
Слід мати на увазі, що склад необхідних спадкоємців визначається на мо-
мент відкриття спадщини, а не на момент посвідчення заповіту, з ураху-
ванням положень ст. 1222 ЦК України.
Із прийняттям нового ЦК України коло осіб, які наділені законом правом
на обов’язкову частку в спадщині істотно змінилося внаслідок вилучення
з нього утриманців померлого.
Стаття 1241 ЦК України відносить до осіб, які мають право на обо-
в’язкову частку, непрацездатних осіб — повнолітніх непрацездатних
дітей спадкодавця, непрацездатну вдову (вдівця) або непрацездатних
батьків.
Викликає певні складнощі визначення поняття ≪непрацездатність≫ як
ознака певного кола осіб, котрі мають право на обов’язкову частку в спад-
щині. Чинне законодавство чітко не визначає, яких осіб слід відносити до
непрацездатних, контекстуальний аналіз відповідних цивільно-правових
норм дає підстави стверджувати, що до непрацездатних повнолітніх осіб,
які мають право на обов’язкову частку в спадщині, відносяться такі кате-
горії осіб:
1) особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку.
Відповідно до ст. 26 Закону України ≪Про загальнообов’язкове держав-
не пенсійне страхування≫ від 9 липня 2003 року1 пенсійний вік становить:
для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років;
2) інваліди будь-якої групи інвалідності.
Відповідно до ст. 2 Закону України ≪Про основи соціальної захищено-
сті інвалідів в Україні≫ вiд 21 березня 1991 року2 інвалідом є особа зі
стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, на-
слідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмежен-
ня життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі й захисті.
Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного
обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охо-
рони здоров’я України (МСЕК). Слід мати на увазі, що датою встановлен-
ня інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, не-
обхідних для огляду хворого (п. 30 Положення про медико-соціальну
експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
22 лютого 1992 року3). Підкреслимо, що встановлення інвалідності не
завжди означає непрацездатність особи, особливо це стосується осіб, які
є інвалідами III групи. При вирішенні питання про закликання до спад-
кування інвалідів III групи нотаріусу слід перевіряти за відповідними
документами, чи є ці особи непрацездатними в розумінні ст. 1241 ЦК
України.
4 Спадкування обов’язкової частки є правом, а не обов’язком спадко-
ємця і реалізується лише в випадку прийняття ним спадщини. Якщо не-
обхідний спадкоємець не прийняв спадщину або відмовився від неї,
спадкування здійснюється в загальному порядку. Виняток складають спад-
коємці, які проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриття спад-
щини (ч. 2 ст. 1268 ЦК України), оскільки вони вважаються такими, що
прийняли спадщину, якщо протягом установленого строку не подали за-
яву про відмову від неї. Це саме стосується і малолітніх та неповнолітніх
осіб (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).
У випадку коли необхідному спадкоємцеві за заповітом визначене кон-
кретне майно, яке менше від частки, на яку він має право згідно зі ст. 1241
ЦК України, за його бажанням нотаріус може видати йому свідоцтво про
право на спадщину, указавши в ній саме це майно. Так само нотаріус може
за бажанням необхідного спадкоємця видати йому свідоцтво про право на
спадщину на обов’язкову частку менше від розміру, визначеного ст. 1241
ЦК України.
5 Право на обов’язкову частку в спадщині характеризується тим, що
всі суб’єкти цього права наділені ним рівною мірою, переваг комусь із не-
обхідних спадкоємців закон не надає.
6 У випадку коли необхідний спадкоємець пропустив строк для при-
йняття спадщини (ст. 1270 ЦК України), він може на загальних підставах
звернутися до суду з вимогою про визначення додаткового строку для її
прийняття.
7 Визначаючи розмір обов’язкової частки в спадщині, нотаріусом
враховується число всіх спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України),
які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений
заповітом. При розрахунку розміру обов’язкової частки до уваги беруться
спадкоємці, які подали заяву про відмову від спадщини, а також спадко-
ємці, які померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за
правом представлення (ст. 1266 ЦК України).
8 Обов’язкова частка обчислюється виходячи з вартості всього спад-
кового майна. У випадку коли заповітом охоплена частина майна, обов’яз-
кова частка обчислюється виходячи з вартості всієї спадщини, але виділя-
ється необхідному спадкоємцю з частини, котру не включено до заповіту,
решта спадщини розподіляється між спадкоємцями в рівних частках. Як-
що частка, виділена необхідному спадкоємцю, менша від частки, що при-
падає йому відповідно до закону, обов’язкова частка додатково формуєть-
ся за рахунок спадкового майна, охопленого заповітом.
На практиці склалося два основних підходи до визначення складу
обов’язкової частки в спадщині. Перший: формування обов’язкової част-
ки за рахунок спадкового майна, не охопленого заповітом, а за недостат-
ності — за рахунок майна, охопленого заповітом. У такому разі забез-
печується дотримання волі спадкоємця, викладеної в заповіті. Однак
може скластися ситуація, коли спадкове майно, не охоплене заповітом,
не має реальної вартості, а майно, охоплене заповітом, навпаки, має ви-
соку реальну вартість, наприклад, вклад спадкодавця в Ощадному банку,
зроблений іще за радянських часів, і квартира або інше нерухоме майно.
У такому випадку задля забезпечення інтересів необхідного спадкоємця
нотаріус може застосувати другий підхід — сформувати обов’язкову
частку з усіх видів спадкового майна: як охопленого заповітом, так і не
вказаного в ньому.
9 У переважній більшості випадків обов’язкова частка визначається
за рахунок майна, спадкові права на яке оформлюються в нотаріальному
порядку. Склад цього майна відомий нотаріусу, оскільки на нього вида-
ється свідоцтво про право на спадщину (нерухоме майно, транспортні
засоби, вклад у банку, іншій кредитній установі тощо). Вирішити питан-
ня щодо обов’язкової частки з іншої частини спадкового майна необхід-
ний спадкоємець може лише шляхом пред’явлення відповідного позову
до суду.
За частиною 2 ст. 1241 ЦК України передбачається зарахування до обо-
в’язкової частки речей звичайної домашньої обстановки й ужитку. З метою
визначення переліку цих речей та їх вартості нотаріус за заявою зацікав-
лених осіб уживає заходів з охорони спадкового майна.