§ 4.5 Особливості посвідчення спадкового договору
За спадковим договором, одна сторона (набувач) зобов’язується викону-
вати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті
набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України).
Слід відмітити соціальне значення інституту спадкового договору, оскіль-
ки за його допомогою мають бути захищені майнові та немайнові права
осіб похилого віку, що потребують догляду й сторонньої допомоги. Спад-
кові договори досить поширені в нотаріальній практиці, їх можуть по-
свідчувати як державні, так і приватні нотаріуси.
Незважаючи на те, що в назві цього договору присутнє слово ≪спадко-
вий≫, перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового
договору не є окремим видом спадкування в розумінні ст. 1217 ЦК України
і на нього не поширюються відповідні положення ЦК України про спадку-
вання, включаючи норми, що стосуються здійснення і захисту права на обо-
в’язкову частку в спадщині (ст. 1241 ЦК України), прийняття спадщини
(ст. 1268 ЦК України), заповідального відказу (ст. ст. 1237–1239 ЦК Украї-
ни) тощо. Крім того, на відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину
й відповідає за боргами спадкодавця в межах дійсної вартості майна, яке
до нього перейшло (ст. 1282 ЦК України), набувач за спадковим договором
такої відповідальності не несе.
Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають усі спадкові до-
говори, незалежно від того, чи наявне в складі майна, що є предметом та-
кого договору, нерухоме майно.
Відповідно до ст. 55 Закону України ≪Про нотаріат≫ спадкові договори
щодо нерухомого майна посвідчуються за умови подання документів, що
підтверджують право власності відчужувача на майно, з перевіркою від-
сутності заборони відчуження або арешту цього майна. Посвідчення до-
говорів про відчуження відбувається за місцезнаходженням нерухомого
майна або за місцезнаходженням однієї зі сторін договору.
Предметом спадкового договору є будь-яке майно, як рухоме, так
і нерухоме, яке належить відчужувачу на праві власності. До предмета
спадкового договору можуть входити також і майнові права. Однак
предметом спадкового договору не можуть бути права й обов’язки
відчужувача, які нерозривно пов’язані з його особою, правонаступницт-
во за якими не допускається, зокрема перелічені в ст. 1219 ЦК України.
На практиці в переважній більшості випадків предметом спадкового
договору виступає нерухоме майно, що належить відчужувачу на праві
власності. У такому разі нотаріусу подається правовстановлювальний
документ на нерухоме майно, що є предметом договору, на цьому до-
кументі робиться відмітка про заборону відчуження майна, після цього
правовстановлювальний документ повертається відчужувачу. Немає
достатніх підстав залишати цей документ у нотаріуса, оскільки відчу-
жувач не перестає бути власником нерухомого майна й може вчиняти
з ним правочини, не пов’язаніз відчуженням. Крім того, правовстанов-
лювальні документі на нерухоме майно потрібні відчужувачу для вчи-
нення інших дій (наприклад, оформлення житлових субсидій, установ-
лення телефону).
У випадку коли предметом спадкового договору є частка в праві спіль-
ної часткової власності, приписи ст. 362 ЦК України щодо переважного
права співвласників купівлі частки в спільній частковій власності не за-
стосовуються.
Із визначення спадкового договору (ст. 1302 ЦК України) випливає, що
ним може встановлюватися лише право власності набувача на предмет
договору, а не будь-яке інше речове право, у тому числі й особистий сер-
вітут.
Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Якщо відчу-
жувачем може бути фізична особа, то набувачем за спадковим договором
виступає як фізична, так і юридична особа. Відчужувачем і набувачем
може бути як цілком дієздатна фізична особа, так і особа з неповною
цивільною дієздатністю (ст. 32 ЦК України). Так, відповідно до п. 1 ч. 1
ст. 32 ЦК неповнолітні у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та
іншими доходами. Будучи набувачем за спадковим договором, неповно-
літня особа може за рахунок цих коштів надавати допомогу відчужувачу.
Договором можуть бути встановлені й інші обов’язки неповнолітнього
набувача, які співпадатимуть із визначеним ЦК України обсягом його
дієздатності.
Цивільним кодексом окремо визначено, що відчужувачем може бути
подружжя або один із них (ст. 1303 ЦК України). У такому випадку мож-
ливі різні варіанти змісту спадкового договору. Подружжя може укласти
спадковий договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної су-
місної власності (п. 234 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України). При цьому предметом договору може бути як май-
но, набуте подружжям під час шлюбу, зокрема придбане за рахунок спіль-
них коштів (ст. ст. 60, 61 СК України), так і майно придбане з інших, перед-
бачених законодавством, підстав. Наприклад, житло, право власності на яке
чоловік і дружина набули шляхом приватизації відповідно до Закону Укра-
їни ≪Про приватизацію державного житлового фонду≫. Як зазначено
в ст. 8 цього Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється
в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), у то-
му числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обо-
в’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Правовий режим спільної сумісної власності встановлено також для май-
на, набутого в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім’ї,
якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4
ст. 368 ЦК України).
При укладанні спадкового договору, в якому подружжя виступають
відчужувачами, попереднє визначення ідеальних часток у спільній су-
місній власності не вимагається, оскільки законодавство виходить
із засад рівності часток подружжя в праві спільної власності. Однак
подружжя можуть відступити від засад рівності, уклавши між собою
договір про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної влас-
ності. Якщо один із подружжя є відчужувачем, а інший виступає на-
бувачем за цим же договором, то спадковий договір відповідно до ч. 2
ст. 64 СК України може бути посвідчено без виділу й визначення частки
в праві спільної сумісної власності, що є предметом спадкового догово-
ру. Не виключається і ситуація, коли предметом спадкового договору
є майно, що перебуває в особистій приватній власності одного з под-
ружжя (ст. 57 СК України), про що має бути зазначено в спадковому
договорі.
При укладанні подружжям спадкового договору щодо майна, яке пере-
буває в спільній сумісній власності, цим договором може бути встановле-
но, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого,
а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача
за договором (ч. 2 ст. 1306 ЦК України). Дане положення спадкового до-
говору наближує його до спільного заповіту подружжя (ч. 2 ст. 1243 ЦК
України). Оскільки законодавець використовує в даному випадку термін
≪спадщина≫, не вказуючи на наявність певних виключень, оформлення
спадкових прав іншого з подружжя повинно здійснюватися на загальних
підставах. Але про видачу свідоцтва про право на спадщину іншому з под-
ружжя на майно, що є предметом спадкового договору, нотаріус повідом-
ляє набувача цього майна (п. 226 Інструкції про порядок вчинення нота-
ріальних дій нотаріусами України).
При цьому слід мати на увазі, що поняття ≪спадщини≫, за змістом ч. 2
ст. 1306 ЦК України, і ≪майна, що є предметом спадкового договору под-
ружжя≫, можуть не співпадати.
Зазначимо, що перехід спадщини від одного з подружжя до іншого за на-
явності спадкового договору чинним законодавством у вичерпний спосіб
не врегульовано.
У випадку смерті одного з подружжя інший з подружжя за наявності
достатніх підстав може ініціювати розірвання спадкового договору.
Набувачем також може бути особа, яка перебуває у шлюбі. У такому
випадку нотаріус роз’яснює їй, що в разі коли виконання спадкового до-
говору пов’язане з витрачанням коштів, які перебувають у спільній суміс-
ній власності, розпорядження цими коштами здійснюється за взаємною
згодою подружжя (ч. 1 ст. 65 СК України), а майно, що переходить за спад-
ковим договором, набуває, за загальним правилом, статусу спільної суміс-
ної власності подружжя, незалежно від того, що інший із подружжя не був
стороною за спадковим договором. При посвідченні такого варіанту спад-
кового договору, нотаріус вимагає письмової згоди другого з подружжя
на його укладення (ч. 3 ст. 65 СК України).
Спадковим договором, набувачем за яким виступає один із подружжя,
може бути передбачено його виконання виключно за рахунок коштів, які
належали йому особисто, без залучення коштів або майна, що перебуває
в спільній сумісній власності. У такому разі майно, що є предметом спад-
кового договору, переходить після смерті відчужувача в особисту приват-
ну власність набувача, про що має бути зазначено в спадковому договорі.
При цьому згоди іншого з подружжя на укладення договору не вимагаєть-
ся. Такі самі наслідки має покладення на набувача за спадковим договором
обов’язків виключно немайнового характеру або майнового характеру, але
за рахунок відчужувача (придбання лікарських засобів і виробів медично-
го призначення, продуктів харчування, одягу, взуття, сплата комунальних
послуг тощо). Таким чином, коли набувачем за спадковим договором ви-
ступає один із подружжя, згоди іншого з подружжя на його укладення
не вимагається, а набуте за цим договором майно переходить в особисту
приватну власність у випадках:
1) виконання набувачем дій майнового характеру за рахунок кош-
тів (майна), що належали йому особисто. Нотаріусу слід мати на ува-
зі, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з под-
ружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі
договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу,
але за кошти, що належали одному з подружжя особисто; речі індиві-
дуального користування, у тому числі коштовності, навіть якщо вони
були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержа-
ні як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала
особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; стра-
хові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим
страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів,
що були особистою власністю кожного з них (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України ≪Про практику застосування судами за-
конодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлю-
бу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя≫ від
21 грудня 2007 року1). На розпорядження цим майном згоди іншого
з подружжя не вимагається;
2) покладення на набувача за спадковим договором виконання перед
відчужувачем виключно дій немайнового характеру;
3) покладення на набувача за спадковим договором виконання
перед відчужувачем дій майнового характеру, але за рахунок коштів
відчужувача;
4) внесення відповідного положення (про можливість розпорядження
майном без згоди іншого з подружжя) до шлюбного договору між под-
ружжям, один з яких виступає набувачем.
Змістом спадкового договору є вчинення набувачем дій майнового чи
немайнового характеру як до відкриття спадщини, так і після відкриття.
До дій майнового характеру може бути віднесено надання відчужувачу
допомоги матеріального характеру в вигляді продуктів харчування, лі-
карських засобів і виробів медичного призначення, інших предметів
першої необхідності, грошової допомоги. При цьому в спадковому до-
говорі може бути зазначена межа або розмір грошової допомоги, яка
надається набувачем відчужувачу. Що стосується дій набувача після від-
криття спадщини, то це можуть бути витрати на поховання відчужувача
тощо. Обов’язки в вигляді дій немайнового характеру, тобто позбавлених
економічного змісту, передбачають шанобливе ставлення з боку набува-
ча до особи відчужувача, регулярне відвідування набувача, толерантне
ставлення до окремих недоліків його характеру, організацію прогулянок,
участь у догляді за відчужувачем, його оселею, оплату за дорученням
і за рахунок відчужувача комунальних послуг, надання допомоги в оформ-
ленні житлових субсидій тощо.
Крім того, за спадковим договором на набувача може покладатися
вчинення певних дій не тільки на користь відчужувача, а й визначених
ним третіх осіб, у тому числі й після смерті відчужувача. При такому
варіанті спадковий договір буде містити елементи договору на користь
третьої особи (ст. 636 ЦК України). Однак дане положення спадкового
договору не слід розглядати як заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК Украї-
ни) чи заповідальне покладення (ст. 1240 ЦК України), оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов’язальних, а не спадкових
правовідносин.
Цивільне законодавство окремо не виділяє обов’язки відчужувача за спад-
ковим договором, однак ураховуючи, що за цим договором у разі смерті
відчужувача в набувача виникає право власності на майно, обов’язком
відчужувача може бути забезпечення передачі правовстановлювальних
документів на це майно тощо.
Відповідно до ст. 1307 ЦК України відчужувачем може бути призначена
особа, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору
після його смерті. Така особа може бути вказана в тексті спадкового до-
говору, однак її присутність при посвідченні спадкового договору не ви-
магається. За відсутності цієї особи, контроль за виконанням спадкового
договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини. Нотаріус від-
слідковує дії набувача з виконання спадкового договору, може витребува-
ти від нього з метою вивчення відповідні документи (довідки, рахунки,
квитанції, чеки тощо).
У випадку смерті відчужувача нотаріус на підставі документа, що під-
тверджує цей факт (свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації
актів цивільного стану) знімає заборону відчуження.
Після смерті відчужувача первинний правовстановлювальний документ
на нерухоме майно, що було предметом договору, підлягає поверненню
нотаріусу, який приєднує даний документ до примірника спадкового до-
говору, що зберігається в справах нотаріуса. У випадку коли нотаріус, який
посвідчив спадковий договір, припинив свою діяльність або з інших при-
чин не може вчинити даної дії, набувач має право звернутися до іншого
нотаріуса, який повинен витребувати з архіву відповідні матеріали з метою
вчинення вказаних дій.
У випадку коли предметом спадкового договору є нерухоме майно, на-
бувач подає до органів державної реєстрації примірник спадкового дого-
вору для реєстрації за ним права власності на це майно.
Спадковий договір, будучи за ЦК України підставою переходу права
власності, входить до Переліку правовстановлювальних документів, на під-
ставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого
майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України ≪Про затвер-
дження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності
на нерухоме майно≫ від 7 лютого 2002 року, з наступними змінами і допо-
вненнями.
Необхідно наголосити, що цивільне законодавство пов’язує набуття
права власності в набувача на майно відчужувача лише з юридичним
фактом смерті відчужувача. Виникнення права власності в набувача ЦК
України не пов’язується з виконанням чи невиконанням його обов’язків
за договором. Інакше кажучи, окремі положення спадкового договору
(наприклад, організація поховання, догляд за могилою відчужувача,
установлення намогильної споруди, відзначення роковини смерті), на-
бувач може виконувати й після набуття права власності на відповідне
майно. Смерть відчужувача не означає припинення зобов’язань набува-
ча за договором, однак заборона відчуження майна, визначеного в спад-
ковому договорі, знімається нотаріусом у разі настання юридичного
факту — смерті відчужувача, а не після припинення всіх зобов’язань на-
бувача за договором.
У випадку смерті фізичної особи — набувача за спадковим договором,
або ліквідації юридичної особи, що сталися до відкриття спадщини, дія
спадкового договору припиняється, оскільки цей договір, ураховуючи
його особистий характер, правонаступництва не допускає. При цьому
нотаріус за письмовою заявою відчужувача знімає заборону відчуження
з майна.
Відповідно до ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути ро-
зірвано судом на вимогу відчужувача в разі невиконання набувачем
його розпоряджень або на вимогу набувача в разі неможливості вико-
нання набувачем розпоряджень відчужувача. Так, набувач може ініці-
ювати розірвання спадкового договору за ситуації, коли він досяг літ-
нього віку, його стан здоров’я погіршився і він унаслідок цього не може
виконувати умов спадкового договору. Відчужувач виступає ініціатором
розірвання спадкового договору, коли має місце його невиконання
з боку набувача, зокрема ненадання догляду й допомоги відчужувачу.
При цьому не мають значення причини, з яких набувач не виконував
вимоги спадкового договору (стан здоров’я, перебування на військовій
службі тощо). Указана норма ЦК України вказує на можливість розір-
вання спадкового договору лише в судовому порядку, однак це поло-
ження не слід розуміти буквально. Якщо і набувач, і відчужувач досяг-
ли згоди про розірвання спадкового договору, нотаріус відповідно до ч.
1 ст. 651 ЦК України має право посвідчити договір про розірвання
спадкового договору. При цьому заборона відчуження майна, указано-
го в спадковому договорі, знімається, про що робиться відмітка на пер-
вісному правовстановлювальному документі відчужувача. Договір про
розірвання спадкового договору, оформлений шляхом складання окре-
мого документа, додається до примірника спадкового договору, що
міститься в справах нотаріуса або державного нотаріального архіву
(п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України).