§ 3.4 Особливості посвідчення та скасування довіреностей

1. Поняття та види представництва.

За ЦК України існують три види представництва: договірне, законне та

з акта органу юридичної особи (ч. 1 ст. 237). Представництво, яке ґрунту-

Щодо вчинення окремих видів нотаріальних дій 63

ється на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК

України), а представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті ор-

гану юридичної особи (ч. 2 ст. 244 ЦК України).

З наведених норм випливає наявність певного співвідношення понять

≪представництво≫ та ≪довіреність≫, а також спостерігається деякий зв’язок

між видами представництва й довіреністю. Це впливає на те, які докумен-

ти надаються нотаріусу для посвідчення довіреностей.

По-перше, представництво — це правовідношення (ч. 1 ст. 237 ЦК Укра-

їни), а довіреність — документ (ч. 3 ст. 244 ЦК України).

По-друге, договірне представництво виникає на підставі договору. Цим

договором є договір доручення (гл. 68 ЦК України) або транспортного

експедирування (ст. ст. 929, 930 ЦК України). Видача довіреності довірите-

лем є обов’язковою (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Договір управління майном

не є підставою для видачі довіреності, адже управитель діє у відносинах

з третіми особами від власного імені (ч. 1 ст. 1029, ч. 4 ст. 1033 ЦК України).

Не можна посвідчувати довіреність для здійснення підприємницької ді-

яльності (у тому числі припинення підприємницької діяльності), оскільки

підприємницька діяльність здійснюється лише діями самого підприємця

(ст. 42 ГК України).

По-третє, довіреність видається однією особою (довірителем) іншій

особі (повіреному), тому видача довіреності є одностороннім правочином,

вона підписується тільки довірителем, а договір доручення — довірителем

та повіреним.

По-четверте, зміст довіреності має відповідати змісту договору дору-

чення. Довіреність адресується третім особам, і в разі розбіжностей між

повноваженнями представника, викладеними в довіреності, від повнова-

жень повіреного, викладених у договорі, при виникненні спору береться

до уваги текст довіреності.

По-п’яте, надання договору доручення при зверненні до нотаріуса за по-

свідченням довіреності не є обов’язковим, оскільки (а) наявність письмо-

вої форми договору доручення залежить від суб’єктного складу й суми

договору (ст. 208 ЦК України); ( б) гл. 68 ЦК України не містить спеціальних

вимог до форми договору доручення; (в) сторони правочину можуть оби-

рати форму правочину за відсутності імперативних приписів закону з цьо-

го приводу (ст. 205 ЦК України); (г) недодержання сторонами письмової

форми правочину, установленої законом, не має за наслідок його недійсність,

крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України).

По-шосте, підґрунтям для видачі довіреності може бути не лише договір,

а й акт органу управління юридичної особи. Наприклад: (а) рішення загаль-

них зборів ТОВ або АТ про створення філії або представництва і призначення керівників цих структурних підрозділів, яким видається довіреність;

(б) рішення правління про вповноваження члена правління виступити

від імені юридичної особи, який зовні діятиме на підставі довіреності;

(в) видача довіреностей керівником юридичної особи працівникові на здійс-

нення тих чи інших дій від імені юридичної особи.

У деяких юридичних осіб немає органів управління (наприклад, у повно-

го та командитного товариств). У цьому разі довіреність видають особи,

уповноважені діяти від імені повного та командитного товариств згідно

із засновницьким договором або меморандумом (ст. 122, ч. 3 ст. 134, ст. 136

ЦК України).

Окремо слід указати на те, що в випадку видачі особою безвідкличної

довіреності мають бути з’ясованіпідстави для цього, адже в ч. 4 ст. 249 ЦК

України можливість видачі такої довіреності пов’язується зі встановленням

цього в законі.

2. Вимоги до осіб, які видають довіреності.

Ці вимоги випливають із загального правового регулювання дієздатно-

сті осіб (ст. ст. 30, 32, 34, 35 ЦК України) та множинності осіб у зобов’язан-

нях. Якщо йдеться про довіреність, засновану на договірному пред-

ставництві (а, як відомо, сторонами договору є кредитор і боржник),

то довіреність видає кредитор — довіритель у договорі доручення та клієнт

у договорі експедирування.

Зазвичай довіреність може видавати повнолітня фізична особа або

особа, яка набула повного обсягу дієздатності з підстав, викладених

у ст. 35 ЦК України. В останньому разі нотаріусові слід затребувати до-

кументи, що підтверджують набуття такою особою дієздатності в повно-

му обсязі. Ними можуть бути свідоцтво про державну реєстрацію в якості

підприємця, свідоцтво про реєстрацію шлюбу, рішення органу опіки й

піклування або рішення суду про надання повної цивільної дієздатності

особам, які записані матір’ю або батьком дитини або якіпрацюють за тру-

довим договором.

У договірних правовідносинах може існувати множинність осіб (ч. 2

ст. 510 ЦК України), як представників, так і тих, хто їх уповноважує. Тобто,

договір доручення може укладатися між довірителем і декількома повіре-

ними або декількома довірителями з одним повіреним, бо заборони на це

ЦК України не містить. Інакше це суперечило б можливості виникнення

договірних відносин, в яких має місце декілька довірителів, котрі зобов’я-

зані видати довіреність згідно зі ст. 1007 ЦК України.

Разом із тим на практиці постає питання про те, як це співвідноситься

з ч. 3 ст. 244 ЦК України, в якій зазначається, що довіреність видається

однією особою іншій особі. Особливо це актуально в разі представництва

Щодо вчинення окремих видів нотаріальних дій 65

кількох позивачів чи відповідачів у суді одним представником. І хоча

останнє є інститутом не цивільного права, а цивільного процесу, все одно

нотаріуси часто відмовляють у посвідченні довіреностей від імені кількох

осіб.

Із цього приводу слід указати на таке. Як і багато інших проблем, по-

роджених недосконалістю українського законодавства, цю проблему но-

таріусам слід розв’язувати, не прямолінійно застосовуючи ч. 3 ст. 244 ЦК

України, а в контексті інших статей ЦК України та поняття договірного

представництва. Лише на перший погляд здається, що відмова нотаріуса

в посвідченні довіреностей від імені декількох осіб є обґрунтованою, бо

іншого варіанту ч. 3 ст. 244 ЦК України і не надає. Насправді ж така відмо-

ва порушує численні інші норми ЦК України, обмежуючи осіб в укладенні

цілої низки договорів.

Множинність довірителів не виключається за договором доручення

та експедирування, але більше того — це завжди має місце в випадках

видачі довіреності одному з учасників: (а) повного товариства (ч. 1 ст. 122

ЦК України), якому інші учасники доручають ведення справ товариства;

(б) договору про спільну діяльність (простого товариства) — ч. 2 ст. 1135

ЦК України; спільної власності, які мають здійснювати свої права за вза-

ємною згодою (ст. ст. 358, 369 ЦК України), що досягається реалізацією

повноважень щодо єдиного об’єкта їхнього спільного права або всіх разом,

або шляхом видачі довіреності одному з них щодо права діяти від імені

всіх (ч. 3 ст. 369 ЦК України). Нотаріус не має права заблокувати укла-

дення всіх позначених вище договорів, посилаючись на ч. 3 ст. 244 ЦК

України.

За статтею 58 Закону України ≪Про нотаріат≫ довіреності можуть скла-

датися від імені однієї або кількох осіб, на ім’я однієї або декількох осіб.

Тому й довіреності можуть видаватися: (а) кількома особами; (б) на

кількох осіб; (в) декільком різним особам за різними довіреностями

на здійснення одних і тих самих дій. Це правило беззаперечне, і тому

нотаріус не може відмовляти в посвідченні довіреності, виданої кілько-

ма особами.

3. Строкові та безстрокові довіреності.

За відсутності в ст. 247 ЦК України обмежень щодо строку довіреності

особа, яка видає довіреність, на власний розсуд вирішує питання стосов-

но її строку або взагалі може такий строк не позначати (іноді таку довіре-

ність називають безстроковою). Нотаріуси не мають права примушувати

особу вказувати строк дії довіреності. Проте якщо довіреність є безвід-

кличною, то в ній має бути зазначений строк на виконання вимог ч. 4 ст.

249 ЦК України.

Довіреності, строк яких не встановлено, мають зберігатися нотаріусом

до їх скасування та необхідний строк після цього, скільки б часу не спли-

нуло з моменту видачі довіреності.

Разом із тим важливим є початок перебігу строку дії довіреності (навіть,

якщо він не визначений). У ч. 3 ст. 247 ЦК України міститься чітка вимога

щодо обов’язковостіпозначення дати складання цього документа.

Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може переви-

щувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана (ч. 2

ст. 247 ЦК України). Якщо ж у довіреності строк не встановлено, то й пере-

доручення за нею можливе на невизначений строк, тобто в довіреності, що

видається в порядку передоручення, строк її дії не обов’язково повинен

зазначатися.

Ураховуючи пов’язаність довіреності й договору, слід зауважити, що

здійснення представником повноважень залежить від його волі: він має

право діяти або відмовитися від дій (п. 3 ч. 1 ст. 246, п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК

України). Довіреність не породжує в представника повноважень, доки він

своєю волею не прийме довіреність, а отже, погодиться виконати повно-

важення.

Вимог щодо встановлення факту прийняття довіреності ЦК України

не містить. Проте оскільки довіреність видається на виконання договору

доручення виходить, що представник погодився виконувати повноважен-

ня, передбачені договором.

4. Припинення представництва — скасування довіреності.

Довіреність, яка видається на підставі договору доручення і безпосеред-

ньо пов’язана з ним, не може існувати після припинення дії цього догово-

ру. Тобто: не існує договору — не існує і довіреності.

Підставами припинення дії довіреності є:

– зазначені в ст. ст. 1008, 609 і 248 ЦК України;

– припинення зобов’язань виконанням (ст. 599 ЦК України), коли після

виконання договору доручення повірений уже не повинен мати повно-

важень, бо вони ним здійснені, а відтак, довіреність також повинна

втрачати юридичну силу. Проте як поводитися з довіреністю в такому

випадку ЦК України не визначає. Оскільки довіреність і договір, що

слугував підставою її видачі, є різними правовими конструкціями, хоча

й тісно пов’язаними між собою, вони не взаємодіють автоматично. Тому

аби запобігти негативним наслідкам, довіритель має скасувати довіре-

ність, видану на виконання договору доручення, бо його волі, що була

зафіксована в довіреності, уже, по суті, не існує, адже її втілено в ті на-

слідки, яких він бажав досягти, уповноважуючи повіреного (представ-

ника).

Скасування довіреності є правочином, який здійснюється на власний

розсуд особою, котра видала довіреність. При цьому не вимагається ніяких

підстав для цього, які слід було б доводити. Між тим слід мати на увазі

вимогу ч. 2 ст. 249 ЦК України про необхідність повідомлення представни-

ка про скасування довіреності для запобігання наслідків, передбачених

ч. 3 цієї ж статті. Утім, це вже є обов’язком самої особи, яка видала довіре-

ність, нотаріус лише може поінформувати її про це. Виключення становить

випадок, коли повірений діє як підприємець. Тоді сторона, яка відмовля-

ється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору

не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк

не встановлений договором (ч. 3 ст. 1008 ЦК України). У цьому разі нотарі-

усу надаються відповідні дані, підтверджуючі виконання цього обов’язку.

Безвідклична довіреність не може бути скасована (ч. 1 ст. 249 ЦК

України).

Представництво за довіреністю припиняється в випадку смерті особи,

яка її видала (п. 5 ч. 1 ст. 248 ЦК України), тому представник не має права

розпоряджатися коштами, що знаходяться на її рахунку. Якщо в договорі

про відкриття рахунку вказано особу, яка має на це право, стають чинни-

ми правила про спадкування (ст. 1228 ЦК України).