§ 3.1 Порядок посвідчення договорів поділу й виділу майна, що є об’єктом спільної власності. Порядок виділу майна в натурі
Спільність майна, як правило, найповнішою мірою забезпечує ін-
тереси подружжя. Проте в житті можуть траплятися ситуації, коли
подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності й под-
іл належного йому майна. У статті 69 СК України закріплюється пра-
во подружжя на поділ спільного майна або на виділ із нього певної
частки.
У цивільному праві поняття ≪виділ≫ та ≪поділ≫ майна не є тотожними,
хоча як у першому, так і в другому випадку йдеться про відносини спіль-
ної власності. Спільна власність означає право двох або більше осіб (спів-
власників) стосовно одного об’єкта (спільного майна) (ч. 1 ст. 355 ЦК
України). У свою чергу поділ майна означає припинення права спільної
власності й виникнення на його основі права власності кожного з колиш-
ніх співвласників на окреме майно. Наприклад, подружжя вирішило
у зв’язку з припиненням шлюбу поділити все спільне майно, розподілив-
ши між собою окремі речі. Після такого поділу кожна зі сторін стає одно-
особовим власником певного майна, а відносини права спільної власності
припиняються.
Виділ майна означає виокремлення певної частки майна із загальної
маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залиши-
лася, права спільної власності двох або більше осіб. Наприклад, подружжя
може домовитися, що дачний будинок, який було набуто за час шлюбу,
буде виділено зі спільного майна подружжя і передано у власність дружи-
ни. За таких обставин режим спільності щодо всього майна подружжя
зберігається, окрім окремої речі, яка виділяється.
Поділ та виділ майна можуть здійснюватися в добровільному порядку.
У цивільному законодавстві встановлено загальні правила:
а) майно, що є в спільній сумісній власності, може бути поділене між спів-
власниками за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 372 ЦК України);
б) співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є в спіль-
ній сумісній власності (ч. 1 ст. 370 ЦК України). У разі поділу майна або
виділу частки з майна, що є в спільній сумісній власності, вважається,
що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності
Щодо вчинення окремих видів нотаріальних дій 53
є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом
або рішенням суду (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України).
Новий СК України вперше чітко визначає два види договорів под-
ружжя:
а) договір про поділ подружнього майна;
б) договір про виділ майна одному з подружжя (дружині або чоловікові)
зі складу всього майна подружжя (ч. 2 ст. 69 СК України).
Такі договори можуть укладатися стосовно будь-якого майна. Закон
лише визначає, що коли предметом договору є нерухоме майно, такий
договір має бути нотаріально посвідчений. В усіх інших випадках форма
договору визначається за загальними правилами, встановленими норма-
ми цивільного законодавства до форми правочинів (ст. ст. 205–210 ЦК
України). У практиці відомі непоодинокі випадки нотаріального посвід-
чення договору про поділ майна подружжя навіть у випадках, коли закон
її не вимагає, наприклад, при поділі рухомих речей (меблевих гарнітурів,
предметів домашнього вжитку, аудіо-, відеоапаратури тощо). Подружжя
за власним бажанням звертається до нотаріуса для надання більшої віро-
гідності договору про поділ майна. Законодавство не забороняє такі дії.
Подружжя, як і будь-які інші фізичні особи, вправі нотаріально посвід-
чити будь-який договір (ч. 1 ст. 209 ЦК України, ч. 1 ст. 54 Закону України
≪Про нотаріат≫).
Не викликаєсумнівів, що поділ майна подружжя або виділ із нього
частки мають здійснюватися лише шляхом укладення дружиною та чоло-
віком відповідного договору_____________. Проте в Інструкції про порядок вчинення
нотаріальних дій нотаріусами України вказано, що нотаріус на підставі
письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про
право власності на частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу
(п. 239). Аналогічне положення містилося в попередній редакції Інструкції
(п. 126). Це положення Інструкції суперечить чинному законодавству
й не може застосовуватися. Кожна дія, яка спричиняє виникнення певних
правових наслідків, має відповідну юридичну кваліфікацію. Як поділ, так
і виділ майна подружжя не можуть бути кваліфіковані інакше, ніж двосто-
ронній правочин (договір), тобто погоджена дія двох сторін, спрямована
на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків (ч. 1
ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Письмова заява подружжя про видачу
свідоцтва про право власності на частку в спільному майні — це певною
мірою завуальований договір про поділ майна. Протягом багатьох років
саме таким чином (а не шляхом укладення договору) оформлювалися дії
подружжя. Це пояснюється загальним ставленням до договорів у сімейно-
му праві, яке панувало за радянських часів. Про договори подружжя було прийнято згадувати лише в окремих випадках, коли цього не можна було
уникнути.
Подання заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку
в спільному майні подружжя не вписується в загальну систему юридичних
фактів, до яких належить будь-яка дія цивільно-правової природи. До неї
входять правочини як правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи
припинення прав та обов’язків сторін. Окрім правочинів (зокрема, дого-
ворів) не існує правомірних дій, які б визначалися іншою назвою. Немає
в такій системі місця і заявам подружжя про видачу свідоцтва на право
власності. Коли подружжя звертається до нотаріуса, то сторони висловлю-
ють свою узгоджену волю на настання відповідних правових наслідків,
до яких вони прагнуть: припинення спільної сумісної власності й набуття
права власності кожним із них на певне майно. Така правомірна дія може
мати лише одну назву — двосторонній правочин (договір). Якщо, напри-
клад, нотаріально посвідчується договір купівлі-продажу будинку, сторо-
ни не звертаються до нотаріуса із заявою про видачу покупцю свідоцтва
про право власності на будинок, а підписують відповідний договір. Така ж
сама ситуація виникає в разі поділу майна подружжя або виділу з нього
частки.
Тому абсолютно правомірним є те, що новий СК прямо визначає до-
мовленості подружжя щодо поділу їхнього майна або виділення з нього
частки договорами. Поділ та виділ нерухомого майна подружжя мають
оформлюватися лише в вигляді відповідного нотаріально посвідченого
договору, а не шляхом видачі свідоцтва про право власності на майно. По-
ложення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами
України й раніше в суворому розумінні не відповідало закону. Сьогодні ж
питання щодо цього взагалі не повинно виникати, оскільки в законі за-
кріплено пряме визначення поділу та виділу майна як різновидів подруж-
ніх договорів (ст. 69 СК України).
Не може порушити цей висновок і та обставина, що в ст. 19 Закону
України ≪Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обмежень≫ серед підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують
виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно на-
звано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подруж-
жя. Узагалі ст. 19 зазначеного Закону не відзначається досконалістю. З одно-
го боку, вона містить застарілі положення (зокрема, щодо реєстрації
договорів на біржах або видачі свідоцтв про право на частку в майні под-
ружжя), а з іншого — не включає різні види нових договорів, які пов’язані з відчуженням нерухомого майна (наприклад, договір ренти, спадковий
договір, договір про поділ майна подружжя тощо). Це свідчить про необ-
Щодо вчинення окремих видів нотаріальних дій 55
хідність зміни ст. 19 Закону України ≪Про державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обмежень≫ та врахування в ній положень
нового законодавства. Зокрема, у цій статті Закону замість указівки на сві-
доцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя треба
вказати, що підставою для реєстрації речових прав на нерухоме майно
є договір подружжя про поділ майна, котре належить дружині й чоловіко-
ві на праві спільної сумісної власності, або договір про виділ частки зі скла-
ду майна подружжя.
Зрозуміло, що договори про виділ частки зі складу майна подружжя або
про поділ подружнього майна можуть укладатися лише в тому разі, коли
дружина й чоловік є живими. Якщо ж один із подружжя помер, то другий
із подружжя (той, який його пережив) може звернутися до нотаріуса із за-
явою про видачу свідоцтва про право власності на майно. Тому з подруж-
жя, який пережив померлого, належить одна друга частка в праві власності
на спільне майно подружжя (ст. ст. 60, 70 СК України). Якщо інші особи,
зокрема спадкоємці померлого, оспорюють факт належності другому з под-
ружжя половини набутого за час шлюбу майна, то такий спір має розгля-
датися в суді за загальними правилами.
Договір подружжя про поділ належного їм майна можна розглядати як
сімейно-правовий договір, який є двостороннім і консенсуальним. Ана-
логічною є правова природа договору про виділ одному з подружжя
частки в спільному майні. Умови поділу майна подружжя або виділу з ньо-
го частки можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ
майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між
цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є май-
но, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, тоді як умо-
ви шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає
в майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору. У зв’язку
з цим умови шлюбного договору можуть мати менш визначений характер
і моделюватися за принципом умовних правочинів (≪… якщо за час шлю-
бу сторони одержать за договором купівлі-продажу автомобіль, то в разі
його поділу частка дружини у праві на це майно становитиме ⅔, а чоло-
віка — ⅓≫). Якщо в майбутньому виникне необхідність поділу майна
подружжя, то сторони мають керуватися шлюбним договором за виклю-
ченням випадків, які передбачені законом, зокрема (ст. ст. 102, 103 СК
України).
У договорі про поділ майна подружжя сторони можуть дійти згоди щодо
розміру часток кожного з них у праві на майно та про спосіб його поділу.
В цілому, способи поділу майна, що встановлюються в договорі, схожі з ти-
ми, що застосовуються судами при виникненні майнового спору між подружжям (ст. 71 СК України). Так, у договорі дружина й чоловік можуть
розподілити речі між собою з урахуванням їх вартості й частки кожного з них
у спільному майні; передати майно в натурі одному з подружжя, з покладан-
ням на нього обов’язку компенсувати іншому з них його частку грошима;
розділити майно в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарсь-
кого призначення. Сторони можуть також продати річ та розділити між
собою отриману суму. Чинним сімейним законодавством не передбачений
такий спосіб поділу подружнього майна. Проте він не суперечить закону,
тому може бути включений до шлюбного договору. Необхідність у продажу
спільного майна може виникнути в випадку, коли йдеться про цінне майно,
що не підлягає поділу в разі відсутності в того з подружжя, хто одержує річ,
можливості компенсувати другому з подружжя його частку грошима. У зв’-
язку з неможливістю її реального поділу доцільним може бути продаж та-
кого майна та поділ між сторонами одержаної суми. Дружина й чоловік
можуть за домовленістю застосувати й комбінований спосіб поділу майна:
деякі речі можуть бути поділені між ними в натурі, інші реалізовані з поділом
одержаної суми, треті розподілені між подружжям тощо.