ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА
Що таке комерційне представництво?
Комерційне представництво є різновидом добровільного пред-
ставництва. Згідно зі ст. 243 ЦК комерційним представником є
особа, яка постійно та самостійно виступає представником від
імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підпри-
ємницької діяльності. Таким чином, комерційне представництво
являє собою діяльність, яка здійснюється особою самостійно, на
свій ризик і спрямована на систематичне одержання прибутку від
надання послуг з представництва осіб при укладенні ними догово-
рів у сфері підприємництва.
Договір на комерційне представництво є оплатним. Особа, яку
представляють, забов’язана сплатити представнику винагороду за
вчинені дії, крім, випадків, коли в самому договорі міститься вка-
зівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня,
і одночасно договором не встановленні розмір винагороди і поря-
док його сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне
представництво суму, котра звичайно стягується за послуги ана-
логічного характеру. Крім того, представник має право на відшко-
дування витрат, понесених ним при виконанні доручення. У разі
укладення договору від імені кількох підприємців одночасно ви-
трати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не пе-
редбачено угодою сторін.
Головна особливість комерційного представництва полягає
в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом
допускається одночасне комерційне представництво різних сторін
правочину. Повноваження комерційного представника може бути
підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку пред-
ставляють, або довіреністю.
Найчастіше комерційне представництво здійснюється на під-
ставі договору доручення, за яким одна сторона (повірений) зо-
бов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (до-
вірителя) певні юридичні дії. Цей договір має визначити обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх
реалізації. Повноваження комерційного представника також мо-
жуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного
представництва в окремих сферах підприємницької діяльності
встановлюються законом. Наприклад, комерційному представни-
ку може бути надане на певний строк виключне право щодо укла-
дення угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній те-
риторії. Довіритель у цьому випадку не вправі призначити на цій
території інших комерційних представників.
Що являє собою представництво за законом?
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністра-
тивного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлюється неза-
лежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вка-
зівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так,
згідно ст. 242 ЦК до нього відносять: 1) представництво батька-
ми (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; 2)
представництво опікуном малолітньої особи та фізичної особи,
визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним: законне пред-
ставництво можливе також в інших випадках, встановлених зако-
ном.
Характерною особливістю представництва за законом є його
спрямованість на захист прав та законних інтересів осіб, які через
малолітство, недоумство або душевну хворобу не можуть піклува-
тися про себе самі, а тому є недієздатними або лише частково дієз-
датними. У зв’язку з цим воля таких осіб для вирішення питання
про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має зна-
чення.
Отже, законними представниками своїх малолітніх та не-
повнолітніх дітей є батьки. Це положення закріплено не лише
в Цивільному кодексі, але й у Сімейному кодексі. Право батьків
представляти своїх малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується
на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія
(народження дитини), а для представництва батька до того ж по-
трібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір’ю дитини), правочину (заяву про визнання себе батьком дитини за відсут-
ністю шлюбу з матір’ю), рішення суду про визнання себе батьком
дитини. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх
дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем
прирівнюються до батьків. Їхнє право на представництво ґрунту-
ється на нормі закону та рішення про усиновлення.
Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей
будь-які правочини. Але управління майном дітей батьки (уси-
новлювачі) здійснюють за умови, що укладання правочину не су-
перечить інтересам дітей. Що стосується неповнолітніх дітей, то
за загальним правилом вони вчиняють більшість правочинів самі,
але зі згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Отже, за-
конне представництво стосовно цих осіб можливе лише у випад-
ках, передбачених законом.
Виникнення повноваження в опікуна ґрунтується на положен-
нях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якої опікун є законним представником
малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а та-
кож на адміністративному акті (рішення про призначення опіку-
ном). У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою ви-
никнення у опікуна повноваження для діяльності як законного
представника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опіку-
ваного необхідно подати відповідний документ про призначення
опікуном.
Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікува-
ний, якби був дієздатним. Проте вони без дозволу органів опіки та
піклування не мають права здійснювати від імені підопічних пра-
вочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл
органу опіки та піклування, що видається опікуну на здійснення
такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження
крім тих, що вже передбачені законом.
Представництво, при якому повноваження представника ви-
никають із адміністративного розпорядження особи, яку пред-
ставляють або із акта органу юридичної особи, являє собою пред-
ставництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке
представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом
юридичної особи наказу про призначення працівника на поса-
ду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з
укладенням угод.