ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА

Якими ж є повноваження представника?

Для того, щоб дії представника створили юридичні права і

обов’язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представ-

ник мав відповідні повноваження, котрими визначаються зміст і

межі дій, який представник може вчиняти від імені особи, котру

він представляє.

Повноваження - це міра можливого поводження представника

стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноважень пред-

ставник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні

дії від імені і в інтересах особи, яку представляють.

Дії представника створюють, змінюють або припиняють ци-

вільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли

вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень.

Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа, яку

представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед тре-

тьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення

від його імені.

За характером походження та своїм змістом повноваження є

суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі

вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву

не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи,

яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень пред-

ставником є юридичним фактом, який породжує права та обов'яз-

ки особи, яку представляють. Наявність у представника повнова-

жень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юри-

дичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими

особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у

реальному житті має місце так зване мниме представництво, коли

учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до

правил про представництво, але в дійсності представник відпо-

відним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого

представництва можуть служити випадки невірного оформлення

довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії,

скасуванням її особою, яку представляють тощо. В усіх випадках неправомірного оформлення угод або ін-

ших юридичних дій, які були зроблені однією особою від імені і

в інтересах іншої, не породжують для останньої відповідних прав

і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому

випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить

цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди

є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд

особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути вираже-

но як у письмовій формі, наприклад у вигляді листа, телеграми,

факсу тощо, так і шляхом конклюдентних дій (тобто дії, які вира-

жають волевиявлення особи на укладання угоди), наприклад при-

йняттям виконання, виробництвом розрахунків тощо. Важливо

лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало

пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представля-

ють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсною з момен-

ту її вчинення.

Як свідчить судова та господарська практика, непоодинокими

є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням

наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. В та-

ких випадках неуповноважений представник, якщо його дії носи-

ли свідомий протиправний і винний характер, може бути притяг-

нутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди.

У роз'ясненні Вищого Господарського суду України "Про деякі

питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод

недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у

разі, коли угода укладена представником юридичної особи або ке-

рівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень

на її укладення або з перевищенням цих повноважень, вона має

бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону.

При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду,

знала або повинна була знати про відсутність у представника юри-

дичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повнова-

жень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти

такі повноваження.

Іноді угоди укладаються представником, але в них не згаду-

ється ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укла-

дає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до за-

значеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокрем-

леного підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження,

але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладе-

но від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може

бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках

угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

Як уже зазначалось, повноваження - це певні юридичні дії, які

представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Підста-

вами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами,

з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, вира-

жене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути

виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді до-

віреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання

обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої осо-

би:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення опікуном;

в) призначення на певну посаду на підприємстві чи в уста-

нові, яка надає послуги населенню шляхом укладання угод (касир,

продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб

відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. До-

віреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за

посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із

обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад,

продавцеві доручається укласти договір охорони, то звичайно, при

цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає

бути представником за посадою, а мусить набути повноважень

представника за довіреністю:

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиня-

ти певні дії як представникові іншої особи;

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удоче-

ріння, які відповідним порядком оформлені тощо.

Якими є підстави виникнення та які види представ-

ництва існують?

Таким чином, ми робимо висновок, що обсяг та характер по-

вноважень представника залежить від тих юридичних фактів, з

яких виникає представництво. Отже, розрізняють такі види пред-

ставництва:

1) представництво, яке ґрунтується на договорі ;

2) представництво, яке ґрунтується на законі;

3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Під добровільним обо договірним представництвом розу-

міється представництво від імені дієздатного громадянина або

юридичної особи, які мають можливість самостійно вести свої

справи, але використовують послуги представника. При цьому

особа, яку представляють, визначає не тільки особу представника,

а і його повнова ження. Відношення між представником і тим, кого

представляють, регулюється шляхом видачі довіреності або шля-

хом укладення договору доручен ня, за яким одна сторона (повіре-

ний) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторо-

ни (довірителя) певні юридичні дії.